ПАТОҐНОМОНІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЛІКУВАЛЬНОЇ ТАКТИКИ ПРИ ГОСТРОМУ ТРОМБОФЛЕБІТІ НИЖНІХ КІНЦІВОК : ПАТОҐНОМОНИЧНЕ ОБОСНОВАНИЕ лечебной тактики при острый тромбофлебит НИЖНИХ КОНЕЧНОСТЕЙ

summary

Матеріал і методи досліджень. В основу роботи покладено досвід обстеження та лікування 153 хворих на ГТФ нижніх кінцівок, що виник на фоні ВХ. Діагноз ГТФ встановлювали на підставі анамнезу, результатів клінічного обстеження та вислідів КДС вен нижніх кінцівок. В дослідження не включали хворих із онкологічною патологією, системними захворюваннями сполучної тканини, важкою супутньою патологією серцево-судинної системи, оскільки це могло б вплинути на отримані результати і створило б неоднорідність вибірки.

Серед усіх пацієнтів, жінки складали 64,71%, чоловіки – 35,29%. Вік хворих становив 21 - 83 роки, середній вік – 56,63±1,07 року. Найчисельнішими були групи хворих віком 50-59 і 60-69 років (по 40 обстежених), що свідчить про розвиток ГТФ як ускладнення ВХ з тривалим анамнезом хронічної венозної недостатності (ХВН). Тривалість ГТФ у пацієнтів на час шпиталізації складала від 1 до 20 діб, однак абсолютна більшість – 121 (79,1%) хворий – були шпиталізовані впродовж перших 7 діб від початку захворювання. На правій нижній кінцівці ГТФ локалізувався у 82 (53,6%) хворих, на лівій – у 71 (46,4%) пацієнта. В залежності від ураженої ГТФ системи поверхневих вен, всі обстежені хворі розподілені наступним чином: ГТФ системи ВПВ відзначили у 131 пацієнта, що склало 85,6% від їх загальної кількості; ураження системи малої підшкірної вени (МПВ) мали 16 хворих – 10,5% випадків; у 6 (3,9%) обстежених  діагностували поєднане ураження обох підшкірних вен. Для оцінки важкості ХВН застосували міжнародну класифікацію СЕАР згідно з American Venous Forum Inte ational Society of Vascular Surgery (1994). Тип тромбофлебіту у пацієнтів визначали за класифікацією F.Verrel, F.Stollman (1997). І тип ГТФ, при якому спостерігаються лише локальні тромботичні ураження дистальних сегментів магістральних підшкірних вен чи їх гілок, спостерігали у 44 (28,8%) пацієнтів. Слід відзначити найбільшу питому вагу ІІ типу ГТФ - у 68 (44,4%) хворих, при якому тромботичний процес поширювався на проксимальні ділянки підшкірних вен. Суттєвою була доля найбільш небезпечного щодо ТЕУ ІІІ типу ГТФ (перехід тромботичного процесу через гирла магістральних підшкірних вен у глибоку венозну систему), який стверджено у 13 (8,5%) наших пацієнтів. Беручи до уваги також 28 (18,3%) хворих з ІV типом ГТФ (тромбоз перфорантних вен, ізольований, або з переходом на глибоку венозну систему), загалом 109 (71,2%) осіб потребували невідкладного операційного втручання.

Дослідження складалося з двох етапів. На першому етапі у хворих на ГТФ нижніх кінцівок вивчали: 1) поширеність тромботичного процесу та функціонально-органічний стан венозної системи НК; 2) динаміку тиску у гирлі ВПВ перед і після виконання проби Вальсальви; 3) динаміку показників коагуляційного гемостазу та рівня D-димеру крові протягом проведення комплексу лікувальних заходів; 4) реологічні властивості крові та проникливість капілярної стінки перед і після проведення операції.

Топічну діагностику тромбозу та вивчення функціонально-органічного стану венозної системи НК проводили за допомогою КДС. Дослідження проводили на апараті ультрасонографічної діагностики „LOGIQ - 500” з набором трансдюсерів 7 і 3,5 мГц. КДС проведено 114 хворим. Серед них 76 пацієнтів були обстежені перед операцією, а 38 хворих – після операційного втручання. У 16 пацієнтів дослідження проведено після пригирлового перев’язування ВПВ перед другим етапом операції, а у решти 22 хворих – після виконання радикального венекзерезу, як контрольне обстеження. Під час дослідження обов’язково проводили картування усіх виявлених патологічних вено-венозних рефлюксів та рівнів тромбозу у поверхневих венах.