Request a thesis ВПЛИВ СПОСОБУ ГАСТРЕКТОМІЇ НА ПОДОВЖЕННІСТЬ ТА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ПАЦІЄНТІВ : ВЛИЯНИЕ ОБРАЗА гастрэктомию НА ПОДОВЖЕННИСТЬ И КАЧЕСТВО ЖИЗНИ ПАЦИЕНТОВ

Для вирішення поставленої мети і завдань дослідження у 260 оперованих хворих, на підставі аналізу відповідних клінічних параметрів вивчені найближчі результати лікування. На основі обстеження хворих, що вижили і погодились на повторне клінічне обстеження (75 пацієнтів), проведено вивчення віддалених результатів гастректомії та оцінка якості життя пацієнтів.

Вік оперованих пацієнтів – 27 - 85 років. Чоловіків було 172 (66,2%), жінок– 88 (33,8%).

Найбільшу кількість пацієнтів спостерігали у віковій категорії 50-80 років. Характерною ознакою була практична перевага чоловіків над жінками у всіх вікових категоріях, при тому, що тільки 1,2% хворих були молодшим 30 років. Переважна більшість пацієнтів – 226 (87%) були у віці 50 і більше років.

У більшості хворих – 176 (67,7%) – первинний процес локалізувався у тілі та дні шлунка. Пухлина локалізувалася у кардіальному відділі у 22,3% хворих, в антральному відділі – тільки у 26 (10%) пацієнтів.

Більша частина хворих – 207 (79,6%) – мали ІІІ-ІV стадію захворювання, при цьому пухлини ІІІа та ІІІb стадії мали 175 (67,3%) пацієнтів.

Операції виконували під внутрішньовенним комбінованим наркозом із тотальною міоплегією та штучною вентиляцією легень. Доступ у 258 хворих – верхньосерединна лапаротомія, у 2 пацієнтів – тораколапаротомія.

У віддаленому післяопераційному періоді в строк від 1 до 5 років обстежено 75 пацієнтів. Дослідження в післяопераційному періоді включали в себе крім загальноклінічних, дослідження вуглеводного обміну, білкового обміну та вивчення копрограм. Із іструментальних методів виконували рентгеноконтрастне дослідження верхніх відділів шлунково-кишкового тракту. При цьому оцінювали: розміри, характер стравохідно-тонкокишкового анастомозу, кишково-стравохідний рефлюкс в положенні Тренделенбурга, протяжність відвідної петлі, стан привідної, наявність або відсутність газового міхура в ділянці анастомозу, стан єюнодуоденоанастомозу, періодичність його розкриття, перистальтику ДПК.

Ендоскопічно оцінювали стан слизової стравоходу, функцію, прохідність та стан слизової оболонки ділянки анастомозу і тонкої кишки, виконували рН-метрію в стравоході та тонкій кишці. У випадку включення ДПК у пасаж їжі у хворих після гастректомії – вивчали стан слизової єюнодуоденоанастомозу, його прохідність, стан слизової ДПК. Також усім пацієнтам проводили УЗД гепатопанкреатобіліарної зони.

Результати досліджень та їх обговорення.

Клінічний перебіг раку шлунка у 260 хворих характеризувався наступними загальними функціональними розладами:

1. Зміна самопочуття – безпричинну слабкість, зниження працездатності – у 67 (25,8%) пацієнтів.

2. Немотивоване зниження апетиту, відразу до окремих видів їжі – у 127 (54,7%) хворих.

3. Явища шлункового дискомфорту (нудоту, блювання) – у 166 (63,8%) та 64 (24,6%) пацієнтів.

4. Втрата маси тіла – у всіх 260 хворих.

5. Стійка анемія – у 78 (30%) пацієнтів.

6. Депресія, апатія – у 87 (33,5%) осіб.

Найчастіше рак шлунка проявлявся схудненням. У хворих на рак тіла і дна шлунка без стенозу найчастіше розвивалася загальна слабкість – 84,6%, відрижка – 60,7%, біль – 59%, зниження апетиту – 54,3%, нудота – 39,7%.

При локалізації пухлини в антральній частині шлунка з явищами стенозу вихідного відділу такі симптоми, як втрату апетиту, загальну слабість, нудоту, біль, схуднення відзначено у 100% хворих, відрижку – у 92,3%, нудоту – у 84,6% пацієнтів.

Анемію у хворих без стенозу діагностовано у 25,6%, за наявності стенозу – у 69,2% хворих.

У 56 (20,8%) хворих пальпували пухлиноподібний утвір в епігастральній ділянці.

Клінічний перебіг протікання раку шлунка також залежав від локалізації пухлини. Рак нижньої третини шлунка проявлявся диспептичними розладами та болем. У міру стенозування вихідного відділу відрижка з неприємним запахом змінювалася блюванням щойно спожитою їжею.

Рак середньої третини шлунка тривалий час перебігав без явно виражених місцевих ознак. При пухлинах малої кривини одним із перших симптомів нерідко була шлункова кровотеча.

При розповсюдженні процесу на підшлункову залозу приєднувався больовий синдром.

Для клінічної картини пухлини верхньої третини шлунка характерними були сіалорея та дисфагія, що ми спостерігали у 7,7% хворих. Больовий синдром виникав у час прийому їжі.

Рак дна шлунка з усіх інших локалізацій найдовше залишався “німим”. Біль з’являвся тільки при розповсюдженні пухлини на сусідні анатомічні утвори.

Клінічний перебіг пухлини в залежності від форми росту по відношенню до стінки шлунка мав також певні особливості. Зокрема при ендогастральному рості пухлини диспептичні розлади виникли у 47% хворих, загальні розлади – у 37,8%, шлункові кровотечі – у 36.7% хворих. При екзогастральному рості диспептичні розлади відзначено тільки у 7,2% хворих, а загальні розлади – у 16,6%. При екзоендогастральному рості диспептичні розлади стверджено у 30,1% хворих, загальні розлади – у 36% хворих, шлункові кровотечі – у 9 хворих. При інфільтративному рості диспептичні розлади діагностовано у 15,7% хворих, загальні– у 9,7%, шлункові кровотечі у 10 хворих та безсимптомний перебіг захворювання у одного пацієнта.

Основними рентгенологічними ознаками раку шлунка у пролікованих пацієнтів були: деформація антрального відділу шлунка – 76%, звуження середньої третини шлунка – 12%, локальне втяжіння великої кривини шлунка – 4,2%, вкорочення малої кривини – 50%, дефект наповнення – 43,5%.

Після морфологічного дослідження видалених пухлин встановлено, що вони були високодиференційованими у 59.6% пацієнтів, середньодиференційованими – у 21%, низькодиференційованими – у 15.5%, недиференційованими – у 2.4%. Лімфосаркому шлунка діагностовано у 4 (1.5%) хворих.

Лабораторні дослідження не були високоінформативними у діагностиці раку шлунка. При загальноклінічному дослідженні крові визначали помірний лейкоцитоз, прискорення ШОЕ, рідко – незначну гіпохромну анемію.

Анемію (рівень гемоглобіну нижче 100 г/л) діагностовано у 48 (20,7%) хворих, збільшення кількості лейкоцитів (понад 9,5х10⁹/л) – у 17 (7,4%). Еозинофілію діагностували у 13 (5,7%) пацієнтів, анеозинофілію – у 8 (3,5%), відносну лімфоцитопенію – у 23 (10%) хворих. Підвищення ШОЕ відзначено у 187 (81,3%) пацієнтів. Гіпербілірубінемію (показник білірубіну вище 22 мкмоль/л) при виявлено у 12 (5,2%) пацієнтів. У них же відзначено неістотне зростання активності лужної фосфатази, що, в цілому, було характерним для 24 (10,4%) хворих. Підвищення рівня трансаміназ встановлено також у 24 (10,4%) пацієнтів. Гіпопротеінемію та диспротеїнемію виявили у 36 (15,7%) хворих, гіперглікемію – у 14 (6,1%). Результати узагальнення загальноклінічного та біохімічного аналізів крові вказують на те, що у хворих на рак шлунка відсутні будь-які характерні зміни у крові.

Суттєву різницю у показниках червоної крові стверджено у пацієнтів із шлунковою кровотечею.

Із 260 оперованих хворих у 32 гастректомія завершена накладанням класичного езофагоєюноанастомозу „кінець в кінець” із виключеною за Ру петлею тонкої кишки, за способом Орр-Хант-Накаяма прооперовано двох хворих; спосіб Гіляровича створення езофагоєюноанастомозу застосовано у 18 пацієнтів, із створенням езофагоєностомії за І.Б. Щепотіним прооперовано 11 хворих; ще у 150 хворих езофагоєюноанастомоз створено за методикою Г.В. Бондара; включення у пасаж ДПК після створення езофагоєюноанастомозу за Г.В. Бондарем (методика, розпрацьована в клініці) виконано у 16 пацієнтів, апаратний езофагоєюноанастомоз із включенням в пасаж ДПК (методика, розпрацьована в клініці) створено у 31 хворого.