РОЛЬ РЕДОКС-СИСТЕМИ ТА ЦИТОКІНІВ У ПАТОГЕНЕЗІ АЛКОГОЛЬНОГО УРАЖЕННЯ ПЕЧІНКИ (експериментально-клінічне дослідження)

summary

Матеріали та методи досліджень. Експериментальні дослідження проведені на 350 щурах лінії Вістар обох статей. Усі тварини утримувались за стандартних умов віварію ОДМУ. Дослідження проведенні згідно вимог комісії з біоетики ОДМУ (протокол № 30А від 13 квітня 2007 р.). Дослідження планували з врахуванням основних положень моделювання експериментів з вивчення спадкових ефектів у ссавців [Буко В. У. та співавт., 1994]. У відповідності до поставленої мети та задач дослідження експеримент було розділено на дві частини. У першій частині досліджували вплив алкоголю на статевозрілих самців і самок перед спарюванням. Для цього було використано 63 самці та 187 самок статевозрілого віку масою тіла 180-200 г. Самок підбирали до експерименту таким чином, щоб вони знаходились на одній стадії естрального циклу, останню визначили за допомогою мазків із піхви [Кампов-Полевой А. Б., 1982].

Алкоголізація тварин проводилась за методом вільного вибору з використанням 5 % водного розчину алкоголю і води [Бардина Л. Р., Сатановская В. И., 1999], який, на думку більшості авторів, є одним з найбільш адекватних по відтворенню алкогольної хвороби.

Тварин розміщували в індивідуальних клітках розмірами 20x30x15 см, які були оснащені мірними поїлками з 5 % водним розчином спирту та водою, котрі кожний день міняли місцями. Кожний день визначали кількість алкоголю та води, які вживались тваринами. Пристрасть до алкоголю вважалась набутою тоді, коли тварини стабільно віддавали перевагу водному розчину алкоголю, і його добове вживання не підлягало різким коливанням. Для виявлення синдрому абстиненції щурів через 2,5 міс позбавляли спирту на 7 днів, після чого вони знову мали змогу вільно вибирати між алкоголем та водою. Проводили оцінку поведінкових реакцій на протязі деприваційного періоду і визначали кількість вжитого алкоголю по відношенню до алкоголізації. Друга частина експерименту була проведена на поколінні щурів самців і самок, отриманих від алкоголізованих перед спарюванням статевозрілих тварин. З отриманих нащадків за віковим цензом сформовано наступні групи щурів: 1) 1-місячні; 2) 3-місячні; 3) 6-місячні; 4) 12-місячні,   5) 24-місячні (в кожній групі було по 10 тварин). Кожній експериментальній групі тварин відповідали інтактні тварини одного віку. Щурів забивали під ефірним наркозом шляхом декапітації. Кров збирали до попередньо оброблених гепарином мірних пробірок. Після розтину черевної порожнини вилучали печінку і занурювали її до охолодженого фізіологічного розчину, тричі промивали, після чого роздрібнювали охолодженими ножицями і гомогенізували в 0,14 моль розчині HCl рН 7,4. Отриманий гомогенат використовували для проведення біохімічних досліджень. Об’єктом для експериментальних досліджень були печінка, еритроцити та сироватка периферійної крові.

Під час виконання роботи було обстежено 60 осіб з алкогольною хворобою печінки (30 чоловіків і 30 жінок) та 40 донорів у віці від 30 до 60 років (20 чоловіків і 20 жінок). Основними клінічними ознаками були наявність жовтяниці, гепатомегалія, у деяких випадках вона виявлялась надмірною, з наявністю щільного нижнього краю органа. У таких хворих виявлялась також спленомегалія, симптоми портальної гіпертензії. При біохімічних дослідженнях виявлялось збільшення вмісту білірубіну, підвищення активності аспартатамінотранферази (АсАТ) та аланін амінотрансферази (АлАТ), слід зауважити, що активність АсАТ була у декілька разів вища ніж АлАТ. Підвищеною також була активність лужної фосфатази. Спостерігалось також збільшення протромбінового часу, тромбоцитопенія, гіпергаммаглобулінемія, гіпоальбумінемія. Зростала швидкість зсідання еритроцитів, макроцитоз еритроцитів, незначний лейкоцитоз, виявлялась гіперурекемія, різко знижувався вміст α-фетопротеїну. Сироваткові маркери вірусів гепатиту В і С були в усіх випадках негативні та методом ланцюгової полімеразної реакції HBV DNA та HCV RNA не виявлені. Під час езофагогастродуоденоскопії у більшості випадків виявлявся ерозивний гастрит та езофагіт нижньої третини стравоходу. Ультра звукове дослідження органів черевної порожнини у більшості випадків дозволило виявити сплено- і гепатомегалію, розширені судини системи ворітної вени. При надходженні до стаціонару у цих хворих були скарги на слабкість, втрату апетиту, схуднення. Із анамнестичних даних встановлено, що більшість обстежених вживали протягом 10-15 років щоденно алкоголь у загрозливих дозах (більше 40 г етанолу). Об’єктом для досліджень у хворих були сироватка крові.

Враховуючи той факт, що в експерименті були використані тканини печінки не статевозрілих щурів, застосовувалась мікромодифікація відомих методик [Пішак В. П. та ін., 2002], що дало можливість у кожної піддослідної тварини комплексно визначити вміст ДК і МДА та активність каталази.

Вміст ДК визначали за методом В. А. Костюка і співавт. (1984), вміст МДА за методом         І. Д. СтальноЇ, Т. Г. Гарішвілі (1977). Активність каталази визначали за методом М. А. Королюка (1988), глутатіонтрансферази за методом W. H. Habig і співавт. (1974), уроканінази за методом В. А. Буробіна (1964), який засновано на спектрофотометричному визначенні уроканінової кислоти [Tabor H., Mehler А., 1955].

Вміст цитокінів оцінювали методом проточної флюорометрії на двопроменевому лазерному аналізаторі (Bio-Plex Protein Assay System, Bio-Rag, USA) з використанням комерційної тест-системи «17-plex» фірми Bio-Rad у відповідності до інструкції фірми-виробника.

Усі отримані результати обробляли загальноприйнятими в медико-біологічних дослідженнях методами статистичного аналізу з використанням стандартних пакетів комп’ютерних програм  [Лапач С. Н. и соавт., 2002]