Request a thesis ОБОСНОВАНИЕ ПРИМЕНЕНИЯ МЕТОДА ФОТОДИНАМИЧЕСКОЙ ТЕРАПИИ В КОМПЛЕКСНОМ ЛЕЧЕНИИ ВОСПАЛИТЕЛЬНЫХ ЗАБОЛЕВАНИЙ ВЕРХНЕЧЕЛЮСТНЫХ ПАЗУХ

В експерименті in vitro вивчено вплив антисептиків, що мають власне забарвлення, на збудник запальних захворювань верхньощелепних пазух та іншої ЛОР - патології. Таким збудником виявився S. аureus (висівався більш, ніж у 30% випадків). До даних барвників були підібрані джерела випромінювання, при дії яких у присутності барвника-фотосенсибілізатора спостерігається антибактеріальний ефект, в основі якого лежить фотодинамічна інактивація патогенного мікроорганізму.

В експерименті використовувалися п'ять концентрацій розчинів: 0,01, 0,02, 0,04, 0,2 і 1% метиленового синього, генціан віолета, еозину, діамантового зеленого, толуїдинового синього. Ріст золотистого стафілокока (штам АТСС 25923) визначався по зростанню, де 0 - відсутність росту; I - дуже скудний ріст; II - скудний ріст (до 10 колоній); III - помірний ріст (від 10 до 50 колоній); IV - густий ріст (більш 50 колоній), згідно наказу №535 МОЗ СРСР від 22.04.1985 року. За позитивний результат експерименту прийнято 0 ступінь зростання (відсутність росту мікроорганізму).

Вивчався вплив лазерного випромінювання (апарат фізіотерапевтичний лазерний, АФЛ-2 (вихідна потужність 15 мВт), світлодіодного випромінювання (напівпровідникові світлодіоди (ГОСТ 23448-79) – зелений (1,6 мВт), ультрафіолетовий (3,6 мВт), червоний (12 мВт), синій (2 мВт)) на

S. аureus (штам АТСС 25923). Було обрано випромінювання в дозах 0,1; 0,3; 0,5; 3,6; 7,2 Дж.

Експозиція барвника зі збудником складала 15, 30, 60 хв, 24 год при температурі 37^оС в умовах термостату (ТС-80М-2).

За експеримент було зроблено 120 посівів для кожного барвника в шістьох серіях досліджень, усього більше 3000 посівів.

З метою вивчення токсичної дії на миготливий епітелій слизової оболонки носа і приносових пазух водного розчину діамантового зеленого в концентрації 0,04; 0,2; 1% було поставлено експеримент. За модель було обрано миготливий епітелій стравоходу жаби ставкової (Rana), вид (esculenta). 24 тварини були поділені на 4 групи досліджень по 6 осіб на кожну концентрацію, та контрольну групу (В.П. Нечипоренко зі співавт., 1991; С.З. Піскунов зі співавт. 1983; І.П.Западнюк, 1962).

Клінічна частина. Усього обстежено 105 хворих у віці 18-63 років. Було діагностовано гнійне запалення верхньощелепних пазух. Ураховуючи мету і задачі досліджень, хворих розподілили на дві групи, залежно від способу лікування верхньощелепного синуситу. Першу групу А (контрольну) склали хворі з гострим гнійним верхньощелепним синуситом (21 пацієнт - 38,1%) і загостренням хронічного гнійного верхньощелепного синуситу (34 хворих - 61,9%). Їм призначена базисна терапія (цефтріаксон), симптоматична терапія та інтрасинусове введення розчину антибіотика (залежно від чутливості виділеної мікрофлори) з подальшим опромінюванням ураженої пазухи інфрачервоним лазерним випромінюванням зі скануючою насадкою при довжині хвилі 0,89 мкм, вихідній потужності 5 мВт (установка лазерна терапевтична ЛАМ-350). Загальна кількість хворих групи А – 55 осіб.

Другу групу Б (дослідну) склали хворі з гострим гнійним верхньощелепним синуситом (15 осіб – 30%) і загостренням хронічного гнійного верхньощелепного синуситу (35 осіб – 70%). Хворі одержували загальну антибіотикотерапію цефтріаксоном, симптоматичну терапію та місцеву фотодинамічну терапію за авторською методикою: введення у верхньощелепну пазуху антисептика-фотосенсибілізатора з подальшим опромінюванням даного розчину джерелом світлового випромінювання при довжині хвилі, відповідній піку оптичного поглинання даного фотосенсибілізатора (патент України №12009, 2006). У клініці використовувався барвник-фотосенсибілізатор діамантовий зелений, 0,04%-й водний розчин, який в експерименті мав максимальний фотодинамічний ефект. Застосовували лазерне випромінювання червоного спектра, яке дало можливість доставити випромінювання по світловоду до верхньощелепної пазухи без великих енергетичних втрат. Для цієї процедури використано апарат фізіотерапевтичний лазерний АФЛ-2, випромінювання при довжині хвилі 0,63 мкм, потужність на виході світловоду 12 мВт. Загальна кількість хворих групи Б – 50 осіб.

Серед загальної кількості обстежених особи чоловічої статі склали 72 (68,6 %), жіночої - 33 (31,4 %). У віці від 31 до 50 років – 60 хворих (57%). Більшість пацієнтів відчувала нездужання до п'яти днів (69,5%), частіше після перенесеної гострої респіраторної вірусної інфекції або переохолодження. Основними скаргами пацієнтів на час госпіталізації були відчуття важкості, біль у лицевій ділянці з боку запаленої пазухи (64,8%). Біль мав дифузний характер, посилювався при фізичному навантаженні і розумовій перевтомі. Крім головного болю, пацієнти відзначали утруднення носового дихання (46,7%), загальну слабкість і нежить, зниження працездатності (93,3%). Виділення з носу були слизисті, гнійні, серозні. У 13,3% випадків витікання були відсутні через блок співустя. При гострому запаленні переважали ознаки загальної інтоксикації організму – слабкість, загальна стомлюваність, міалгія (13,3%), підвищення температури тіла (36,2%), чихання (20%).

Кожному хворому призначали загальне клінічне обстеження. Ендоскопічне дослідження проводилося під місцевою аплікаційною анестезією 3%-м розчином дікаїну на першу, третю, п’яту, сьому доби лікування. Процедура проводилась. Використовувалися ендоскопи переважно діаметром 4,0 мм з кутом 0 і 30° фірми «Karl Storz» (Німеччина), «Еліпс» (Росія). При необхідності зображення виводилися на екран монітора «Sony» (Японія) цифровою відеокамерою «Еліпс» (Росія).

Рентгенологічне дослідження проводилося всім пацієнтам під час госпіталізації, а в деяких випадках - при виписці. Приносові пазухи обстежували на апараті «Рентген-40».

Спіральну комп'ютерну томографію приносових пазух носа проводили в діагностичному відділенні КЗОЗ ХОКЛ м. Харкова на томографі SIEMENS. При необхідності призначалося обстеження зубо-щелепної системи на предмет проникнення коренів зубів у верхньощелепну пазуху, наявності запальних змін у перидентальній зоні.

Стан рухової активності миготливого епітелію оцінювали за допомогою класичного «сахаринового» тесту (С.З.Пискунов, Г.З. Пискунов, 1991).

Бактеріологічне дослідження мазків зі слизової оболонки середнього носового ходу і вмісту верхньощелепних пазух проводилося згідно методичнихі рекомендації МЗ України (1985). З метою інтерпретації кількісних співвідношень у мікробних асоціаціях визначали кількість колоній утворюючих одиниць (КУО) в 1 мл змиву із синусів (методичні рекомендації МЗ СРСР, 1983; В.І. Кочеровець, 1986). Постановку антибіотикограм здійснювали дискодифузійним методом відповідно до прикладених інструкцій і рекомендацій Міжнародного комітету з клінічних лабораторних стандартів (National Committee for Clinical Laboratory Standarts, 1994). Визначалася чутливість до 18 та 2 антисептиків – хлорофіліпту та ектерициду. Чутливими вважалися антибіотики з мінімальною знищувальною концентрацією (МЗК) до 32 мкг/мл, стійкими – вище 250 мкг/мл.

Цитологічне дослідження мазків-відбитків із середнього носового ходу проводилося з метою з’ясування форми верхньощелепного синуситу, ступеню запальної реакції, перебігу запального процесу. Мазки фарбувались за методом Романовського-Гімзи (азур-еозином).