Влияние in vitro пептидогликанов, тейхоевых кислот и липополисахаридов бактерий – этиологических агентов хронических функциональных колостазов у детей на функциональную, метаболическую активность и апоптоз моноцитов и нейтрофилов : Вплив in vitro пептидогліканів, тейхоєвих кислот та ліпополісахаридів бактерій – етіологічних агентів хронічних функціональних колостазів у дітей на функціональну, метаболічну активність та апоптоз моноцитів і нейтрофілів

summary

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дисертаційного дослідження, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження. Висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи. Наведені дані про особистий внесок, апробацію, впровадження результатів дослідження, структуру дисертації.

В першому розділі наведений аналітичний огляд наявних літературних даних щодо біологічної активності ЛПС, ПГН та ТК бактерій.

Матеріал і методи дослідження. Нейтрофіли (210 культур) та моноцити (220 культур) були виділені з периферійної крові 40 практично здорових донорів-чоловіків віком від 20 до 40 років за допомогою центрифугування на градієнті фіколу-верографіну за H.R. Recalde (1994). Роботу виконували у відповідності до існуючих біоетичних норм. Після виділення моноцити та нейтрофіли розділяли на порції. Дві порції кожного виду клітин інкубували протягом 3 годин з ТК, ще дві – з ПГН, і ще дві – з ЛПС. Інтактні клітини не контактували зі структурними компонентами бактерій.

Бактерії, використані для виділення з їх клітинних стінок ТК, ПГН та ЛПС, були ізольовані з випорожнень 389 дітей 3-10 років, які страждали на хронічні функціональні колостази. Діти були обстежені в 2005-2006 рр. в клініці хірургії дитячого віку Луганського державного медичного університету (при безпосередній участі та з письмового дозволу завідувача кафедри дитячої хірургії проф. О.Г. Момотова).

ПГН одержували з клітинних стінок бактерій за методом P.K. Peterson і співавт. (1978). ТК екстрагували з клітинних стінок 10 % трихлороцтовою кислотою. ЛПС одержували з культур бактерій водно-феноловою екстракцією. Вивчення впливу на клітини ТК, ПГН та ЛПС проводили при їх концентрації 100,0 і 200,0 мг/л в тест-середовищі.

Визначення фагоцитарної активності моноцитів і нейтрофілів проводили чашковим методом. В клітинах визначали: вміст МДА за Стальною І.Д. та Гаришвілі Т.Г. (1977), ДК – за Стальною І.Д. (1977), активність каталази (КТ) – за Королюк М.А. та ін. (1988), активність супероксиддисмутази (СОД) та ГПЛ – спектрофотометричним методом, вміст ІЛ-1β, ІЛ-6, ІЛ-8, ПГЕ2 і ФНП-α – імуноферментним методом, вміст АТФ, АДФ та АМФ – за методом Conh, Carter C.E. (1950). Коефіцієнт К вираховували як: К=(ДК+МДА)/(КТ+СОД). Енергетичний заряд (ЕЗ) вираховували за формулою: ЕЗ=((АТФ) + 1/2(АДФ))/((АТФ) + (АДФ) + (АМФ)). Визначення вмісту циклічних нуклеотидів (цАМФ і цГМФ) проводили радіоімунним методом. Визначення кількості клітин зі специфічними маркерами апоптозу проводили методом непрямої імунної флуоресценції з використанням моноклональних антитіл CD95 та CD38 (попередньо верифікацію апоптозу проводили методом проточної цитометрії та морфологічним методом). Характер виявлених змін був проаналізований з використанням варіаційної статистики на ЕОМ.

Вплив in vitro ТК, ПГН та ЛПС на фагоцитарну активність моноцитів та нейтрофілів. Встановлено, що ТК в концентрації 100 мг/л при взаємодії з клітинами знижували значення ФІ нейтрофілів, в середньому, в 1,3 рази проти показника інтактних клітин, ФЧ нейтрофілів – в 1,51 рази ; ФІ моноцитів – в 1,39 рази, ФЧ моноцитів – в 1,71 рази (р<0,001 в усіх випадках). Збільшення концентрації ТК до 200 мг/л супроводжувалось подальшим пригніченням фагоцитарної активності нейтрофілів та моноцитів.

При використанні 100 мг/л ПГН середній показник ФІ нейтрофілів виявився в 1,46 рази нижчим показника інтактних клітин, ФЧ – в 1,69 рази (р<0,001 в обох випадках). Вказані показники були також в 1,14 та в 1,11 рази нижчими таких при дії на нейтрофіли 100 мг/л ТК (р>0,05 в обох випадках). Взаємодія 100 мг/л ПГН з моноцитами супроводжувалась зниженням ФІ відносно показника інтактних клітин в 1,61 рази, ФЧ – в 1,91 рази (р<0,001 в обох випадках); при цьому зареєстровані значення були також в 1,16 (р=0,05) та 1,12 (р>0,05) рази нижчими таких при взаємодії моноцитів з 100 мг/л ТК. Збільшення концентрації ПГН до 200 мг/л супроводжувалось зменшенням значення ФІ нейтрофілів в 1,8 рази проти показника інтактних клітин, в 1,23 рази проти показника в досліді з 100 мг/л ПГН, та в 1,1 рази проти показника в досліді з 100 мг/л ТК (за винятком останнього випадку, р<0,05). Зменшення ФЧ нейтрофілів при аналогічному порівнянні склало 1,27, 2,15 та 1,06 рази. ФІ моноцитів знизився проти показника інтактних клітин в 2,08 рази, ФЧ – в 2,34 рази (р<0,001 в обох випадках). У той же час, зареєстровані значення ФІ та ФЧ моноцитів були, відповідно, в 1,26 та в 1,37 рази нижчими, ніж показники для нейтрофілів при їх взаємодії з 200 мг/л ПГН (р<0,01 в обох випадках).

Найбільший антифагоцитарний потенціал мали ТК та ПГН S. aureus (незалежно від їх концентрації), а найменший – ТК та ПГН A. israelii та P. anaerobius.

При взаємодії нейтрофілів з 100 мг/л ЛПС ФІ в середньому виявився в 1,77 рази нижчим показника інтактних клітин (р<0,001), в 1,21 рази нижчим, ніж в досліді з 100 мг/л ПГН (р<0,01), та в 1,36 рази нижчим, ніж в досліді з 100 мг/л ТК (р<0,001). Зміни значення ФЧ нейтрофілів при аналогічному порівнянні склали, відповідно, 2,1 (р<0,001), 1,24 (р<0,01) та 1,39 рази (р<0,001). Найбільший антифагоцитарний потенціал мали ЛПС B. uniformis, B. merdae и P. vulgaris, найменший – ЛПС B. distasonis. Взаємодія ЛПС з моноцитами також супроводжувалась пригніченням їх фагоцитарної активності. Найбільший антифагоцитарний потенціал мали ЛПС E. cloacae, найменший – ЛПС V. parvula.

Збільшення концентрації ЛПС до 200 мг/л супроводжувалось більш суттєвим пригніченням фагоцитарної активності нейтрофілів та моноцитів, ніж це мало місце при використанні 100 мг/л ЛПС, 200 мг/л ТК та 200 мг/л ПГН. Найбільший антифагоцитарний потенціал мали ЛПС P. melaninogenicus, найменший – ЛПС B. fragilis. Моноцити були більш чутливими до дії ЛПС порівняно з нейтрофілами.

Вплив in vitro ТК, ПГН та ЛПС на cекреторну активність моноцитів та нейтрофілів. Взаємодія моноцитів з 100 мг/л ТК супроводжувалась посиленням продукції клітинами ІЛ-1β порівняно з показником інтактних клітин в 8,5 разу, ІЛ-6 – в 6,7 разів, ІЛ-8 – в 4,3 разів, ФНП-α – в 5,5 разів, ПГЕ2 – в 7,9 разів (р<0,05 в усіх випадках). Секреція ІЛ-1β була найбільшою як в клітинах, стимульованих структурними компонентами бактерій, так і в інтактних клітинах. Під дією 100 мг/л ТК секреція ІЛ-1β нейтрофілами перевищила показник інтактних клітин в 5,2 разів (р<0,001), але була в 3,2 рази нижчою, ніж показник в аналогічному досліді з моноцитами (р<0,001). Аналогічні зміни спостерігали відносно вмісту інших нейтрофілокінів.

Збільшення дози ТК до 200 мг/л супроводжувалось вірогідним збільшенням продукції цитокінів як моноцитами, так і нейтрофілами.

Контакт моноцитів с 100 мг/л ПГН супроводжувався збільшенням секреції ІЛ-1β в 19,9 разів порівняно з інтактними клітинами, при цьому рівень ІЛ-1β був в 2,3 рази вищим, ніж при використанні 100 мг/л ТК (р<0,001 в обох випадках). Рівень секреції моноцитами ІЛ-6 перевищував показник інтактних клітин і рівень ІЛ-6 в досліді з 100 мг/л ТК, відповідно, в 13,5 та в 2,01 рази, ІЛ-8 – в 13,7 і 3,2 рази, ФНП-α – в 16 та 2,9 рази, ПГЕ2 – в 11,5 та в 1,47 рази (р<0,05 в усіх випадках). Потенціал ПГН суттєво переважав над таким в ТК. При контакті нейтрофілів з 100 мг/л ПГН рівень секреції ІЛ-1β збільшувався стосовно показника інтактних клітин в 11,3 разів (р<0,001) та був також в 2,2 рази вищим аналогічного показника в досліді з нейтрофілами та 100 мг/л ТК, але в 3,5 рази нижчим показника в досліді з моноцитами та 100 мг/л ПГН (р<0,05 в обох випадках). Рівень ІЛ-6 збільшився порівняно з показником інтактних клітин в 7,5 разів, ІЛ-8 – в 7,8 разів, ФНП-α – в 2,0 рази, ПГЕ2 – в 6,4 разів (р<0,001 в усіх випадках).

Збільшення концентрації ПГН до 200 мг/л супроводжувалось суттєвим приростом секреторної активності моноцитів та нейтрофілів.

Незалежно від концентрації, найбільш інтенсивну секрецію цитокінів викликали ТК та ПГН S. aureus, C. perfringens та S. anginosus; найменш суттєво впливали на секреторну активність ТК та ПГН A. israelii, E. faecalis та P. tetradius.

Під дією 100 мг/л ЛПС відбувалось збільшення секреції ІЛ-1β моноцитами в 27,5 разів проти показника інтактних клітин, в 1,38 рази проти показника при використанні 100 мг/л ПГН, та в 3,23 разу – проти показника в досліді з 100 мг/л ТК. Секреція ІЛ-6 моноцитами при аналогічному порівнянні збільшувалась в 1,81, 1,35 та в 2,71 рази (р<0,001 в усіх випадках). Збільшення продукції ІЛ-8 проти показника інтактних клітин склало 15,5 разів, ФНП-α – 25,6 разів, ПГЕ2 – 23,7 разів. Абсолютні рівні вказаних монокінів суттєво перевищували такі в дослідах з ПГН та ТК в дозі 100 мг/л. Чітко вираженої залежності потенціалу ЛПС від їх видової приналежності не виявлено.

Під дією ЛПС в концентрації 100 мг/л збільшення секреції нейтрофілами ІЛ-1β склало 19,4 разів відносно показника інтактних клітин, ІЛ-6 – 12 разів, ІЛ-8 – 13,4 разів, ФНП-α та ПГЕ2 – 11,7 та 15,3 разів (р<0,001 в усіх випадках). У видовому відношенні найбільшим потенціалом володіли ЛПС P. vulgaris, найменшим – ЛПС V. parvula. Збільшення концентрації ЛПС до 200 мг/л супроводжувалось вірогідним підвищенням продукції цитокінів моноцитами і нейтрофілами.

Вплив in vitro ТК, ПГН та ЛПС на активність процесів ПОЛ та систему АОЗ. Культури моноцитів, стимульовані 100 мг/л ТК, реагували невірогідним збільшенням внутрішньоклітинного вмісту ДК та МДА та вірогідним збільшенням вмісту ГПЛ. Зниження активності внутрішньоклітинних ферментів КТ та СОД також виявилось невірогідним порівняно з показниками інтактних клітин. Подібну динаміку змін показників ПОЛ та АОЗ реєстрували і в дослідах з культурами нейтрофілів.

Збільшення концентрації ТК до 200 мг/л супроводжувалось інтенсифікацією процесів ПОЛ та більш суттєвим зниженням активності КТ та СОД в моноцитах та нейтрофілах.

Порівняно з ТК, метаболічні зміни у моноцитах та нейтрофілах під впливом ПГН були більш суттєвими. Під дією 100 мг/л ПГН вміст ДК у моноцитах перевищив показник інтактних клітин в 1,42 рази, а також виявився в 1,33 рази вищим показника в дослідах з 100 мг/л ТК. Вміст МДА збільшився проти показника інтактних клітин в 1,57 рази, ГПЛ – в 1,36 рази (р<0,001 в обох випадках). Активність КТ у моноцитах знизилась проти показника інтактних клітин в 1,29 рази, активність СОД – в 1,24 рази (р<0,001). Зареєстрований рівень МДА у моноцитах виявився вищим показника в досліді з 100 мг/л ТК в 1,44 рази, ГПЛ – в 1,19 рази, активність КТ виявилась нижчою в 1,2 рази, СОД – в 1,15 рази (р<0,05 в усіх випадках порівняння). З іншого боку, зареєстровані рівні ДК та МДА, показники активності КТ та СОД були невірогідно вищими, а рівень ГПЛ – вірогідно вищим, ніж в дослідах з 200 мг/л ТК.

Під дією 200 мг/л ПГН вміст ДК у моноцитах перевищив показник інтактних клітин в 2,1 рази, а також виявився в 1,73 рази та в 1,43 рази вищим показників при взаємодії з моноцитами 100 мг/л ПГН та 200 мг/л ТК (р<0,05 в усіх випадках). Збільшення концентрації МДА в моноцитах під впливом 200 мг/л ПГН склало відносно показника інтактних клітин 2,05 рази, ГПЛ – 1,86 рази (р<0,001 в обох випадках). Абсолютні рівні МДА та ГПЛ також вірогідно перевищили такі у досліді з 100 мг/л ПГН. У той же час, контакт моноцитів з 200 мг/л ПГН супроводжувався зниженням активності КТ проти показника інтактних клітин в 1,63 рази, СОД – в 1,57 рази. Відмінності даних показників від таких в дослідах з 100 мг/л ПГН склали в обох випадках 1,27 рази (р<0,05).

Подібну динаміку змін показників ПОЛ та системи АОЗ під впливом 100 та 200 мг/л ПГН реєстрували також у дослідах з нейтрофілами. Дія ПГН в концентрації 200 мг/л перевищувала дію на нейтрофіли 200 мг/л ТК. Порушення показників ПОЛ і системи АОЗ, зареєстровані в досліді з 200 мг/л ПГН та нейтрофілами, були менш значними, ніж у випадку з моноцитами.

Найбільший негативний вплив на стан процесів ПОЛ/АОЗ у моноцитах та нейтрофілах здійснювали ЛПС. Зокрема, під дією 100 мг/л ЛПС збільшення вмісту ДК у моноцитах склало 1,69 рази, МДА – 1,73 рази, ГПЛ – 1,6 рази, зниження активності КТ – 1,38 рази, СОД – 1,42 рази (р<0,001 в усіх випадках). Збільшення концентрації ЛПС до 200 мг/л супроводжувалось посиленням негативних змін досліджуваних показників системи ПОЛ/АОЗ у моноцитах та нейтрофілах. Порівняльний аналіз порушень активності процесів ПОЛ/АОЗ в клітинах під впливом 200 мг/л ЛПС показав, що зміни були більш суттєвими в моноцитах.

Вплив in vitro ТК, ПГН та ЛПС на систему аденілових та циклічних нуклеотидів моноцитів і нейтрофілів. Взаємодія 100 мг/л ТК з моноцитами супроводжувалась невірогідним зменшенням вмісту АТФ порівняно з інтактними клітинами, вірогідним збільшенням АДФ та невірогідним збільшенням АМФ, що призводило до невірогідного зниження показника ЕЗ. Вплив 100 мг/л ТК супроводжувався вірогідним збільшенням значення коефіцієнта цАМФ/цГМФ проти показника інтактних клітин. Збільшення концентрації ТК до 200 мг/л супроводжувалось невірогідним збільшенням значення ЕЗ моноцитів проти показника інтактних клітин і вірогідним збільшенням коефіцієнта цАМФ/цГМФ. Аналогічні зміни зареєстровані і при контакті нейтрофілів з ТК.

Взаємодія моноцитів з 100 мг/л ПГН призводила до невірогідного зниження ЕЗ; і до вірогідного збільшення коефіцієнта цАМФ/цГМФ проти показника інтактних клітин та показників в дослідах з 100 та 200 мг/л ТК. Збільшення концентрації ПГН до 200 мг/л супроводжувалось зниженням ЕЗ моноцитів в 1,16 рази проти показника інтактних клітин (р<0,05) та збільшенням коефіцієнта цАМФ/цГМФ в 3,26 рази (р<0,001). Зареєстровані значення ЕЗ та коефіцієнта цАМФ/цГМФ виявились в 1,1 та в 1,47 рази зміненими порівняно з дослідами з 100 мг/л ПГН.

Взаємодія нейтрофілів з 100 та 200 мг/л ПГН супроводжувалась невірогідним зниженням ЕЗ порівняно з показником інтактних клітин та вірогідним збільшенням коефіцієнта цАМФ/цГМФ проти показника інтактних клітин та показника в досліді з 200 мг/л ТК.

Взаємодія клітин з 100 мг/л ЛПС призводила до невірогідного зниження ЕЗ моноцитів та вірогідного зниження ЕЗ нейтрофілів; а також до вірогідного зниження коефіцієнта цАМФ/цГМФ (р<0,001) для обох типів клітин. Збільшення концентрації ЛПС до 200 мг/л призводило до вірогідного зниження ЕЗ моноцитів та нейтрофілів (в 1,27 та в 1,18 рази) та вірогідного збільшення коефіцієнта цАМФ/цГМФ (відповідно, в 4,6 та в 2,94 рази) порівняно з інтактними клітинами.

Вплив in vitro ТК, ПГН та ЛПС на апоптоз моноцитів і нейтрофілів. При оцінці апоптозу клітин морфологічним методом встановлено, що ДНК в ядрах клітин, які не вступили на шлях апоптозу, фарбувалось у зелений колір, а РНК в ядерцях та цитоплазмі – у червоний. При апоптозі зелений колір проникав до цитоплазми, а ядро, яке фрагментувалось, мало вигляд зелених кульок. Більшість клітин, які загинули, мали морфологічні зміни, характерні для апоптозу. Загибель більшості клітин за механізмом апоптозу була підтверджена з допомогою цитофлуориметричного аналізу, який дозволяє виявити частку гіподиплоїдних клітин. При проточній флоуцитометрії встановлено, що серед свіжовиділених моноцитів і нейтрофілів 95,6±2,3 % належали до кластеру живих клітин. В інтактних культурах моноцитів і нейтрофілів після 22 годин їх інкубації вижило 21,0±3,3 % клітин, решта була піддана спонтанному апоптозу.

Взаємодія моноцитів та 100 мг/л ТК призводила до збільшення кількості CD38+-клітин в 1,59 рази порівняно з інтактними клітинами, а кількості CD95+-клітин – в 1,5 рази (р<0,001 в обох випадках). При взаємодії моноцитів з 200 мг/л ТК збільшення склало 1,3 та 1,53 разу (р<0,05 в обох випадках). Для нейтрофілів аналогічні збільшення склали 1,51 та 1,43 рази при взаємодії з 100 мг/л ТК, та 1,95 і 2,11 рази – при взаємодії з 200 мг/л ТК.

Порівняно з ТК, ПГН більш суттєво впливали на експонування рецепторів до маркерів апоптозу на цитоплазматичних мембранах клітин. Взаємодія моноцитів з 100 та 200 мг/л ПГН супроводжувалась вірогідним збільшенням CD38+- та CD95+-клітин (однак відмінності були невірогідними при порівнянні показників в дослідах з 100 мг/л ПГН та 200 мг/л ТК). Взаємодія нейтрофілів з 100 мг/л ПГН призводила до збільшення кількості CD38+- та CD95+-клітин в 1,89 та 1,67 рази, що було помітно нижче, ніж в дослідах з 200 мг/л ТК. Навпаки, дія на нейтрофіли 200 мг/л ПГН супроводжувалась збільшенням вмісту CD38+- та CD95+-клітин у 6,85 та 5,07 разів. Вказані зміни в дослідах з 100 та 200 мг/л ПГН були нижчими таких для моноцитів або аналогічними.

Найбільш активно експонування рецепторів до маркерів апоптозу стимулювали ЛПС. Під впливом 100 мг/л ЛПС збільшення вмісту CD38+-моноцитів проти показника інтактних клітин склало 3,1 рази, а CD95+-моноцитів – 3 рази (р<0,001 в обох випадках). Для нейтрофілів аналогічні зміни склали 2,6 та 2,4 рази. Збільшення концентрації ЛПС до 200 мг/л супроводжувалось збільшенням кількості CD38+-моноцитів та нейтрофілів в 9,16 та 8,9 разів, а CD95+-моноцитів та нейтрофілів – у 7,25 та 6,8 разів (р<0,001 в усіх випадках).

ВИСНОВКИ

В дисертації викладено теоретичне обґрунтування та практичне використання ролі структурних компонентів бактерій (ТК, ПГН та ЛПС) – етіологічних агентів хронічних функціональних колостазів у дітей у дозозалежній та видоспецифічній стимуляції функціональної, метаболічної активності та готовності до реалізації апоптозної програми моноцитами і нейтрофілами периферійної крові здорових людей in vitro.

1.              ТК, ПГН та ЛПС бактерій родів Staphylococcus, Streptococcus, Enterococcus, Proteus, Enterobacter, Actinomyces, Peptococcus, Peptostreptococcus, Clostridium, Moraxella, Acinetobacter, Bacteroides, Prevotella, Fusobacterium, Porphyromonas і Veillonella в концентраціях 100 та 200 мг/л in vitro пригнічують фагоцитарну активність моноцитів і нейтрофілів та стимулюють секрецію ними ІЛ-1β, ІЛ-6, ІЛ-8, ФНП-α та ПГЕ2. Зі збільшенням концентрації ТК, ПГН та ЛПС виразність впливу на фагоцитарну та секреторну активність зростає. Найбільш суттєво на фагоцитоз та секрецію медіаторів моноцитами і нейтрофілами впливають ЛПС; більш чутливими до дії структурних компонентів бактерії є моноцити.

2.              ТК, ПГН та ЛПС в концентраціях 100 та 200 мг/л in vitro активують в моноцитах та нейтрофілах периферійної крові людини процеси ПОЛ та пригнічують активність ферментів системи АОЗ, що має прояв у збільшенні внутрішньоклітинного вмісту ДК, МДА і ГПЛ, та у зниженні активності КТ та СОД. Найбільші зсуви в системі ПОЛ/АОЗ клітин спостерігали при дії 200 мг/л ЛПС, найменші – при контакті моноцитів і нейтрофілів з 100 мг/л ТК. Чутливість моноцитів до дії ТК, ПГН та ЛПС є вищою, ніж в нейтрофілів.

3.              Дія на моноцити і нейтрофіли in vitro ТК, ПГН та ЛПС в концентраціях 100 та 200 мг/л супроводжується розвитком порушень енергетичного обміну та дисбалансу в системі циклічних нуклеотидів, що має прояв у зниженні ЕЗ клітин, внутрішньоклітинних концентрацій АТФ та цГМФ, а також збільшенням концентрацій АМФ, АДФ та цАМФ і значення коефіцієнта цАМФ/цГМФ. Порушення в системах аденілових та циклічних нуклеотидів більш виражені при контакті клітин с ЛПС, особливо в моноцитах.

4.              Взаємодія in vitro ТК, ПГН та ЛПС в концентраціях 100 та 200 мг/л з моноцитами і нейтрофілами периферійної крові дозозалежно посилює експонування на цитоплазматичних мембранах даних клітин рецепторів до неспецифічних і специфічних маркерів апоптозу CD38 та CD95.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.               Гайдаш И.С., Флегонтова В.В., Суглобов Є.В., Шевченко М.Ю., Потьомкін Є.І., Герасименко О.В., Мангов Д.В., Руденко Г.В., Рубан Т.В. Вплив збудників гнійно-запальних захворювань хірургічного профілю на систему циклічних нуклеотидів в імуноцитах // Буковинський медичний вісник. – 2001. – № 2. – С. 59-61.

2.               Момотов А.А., Душенко Е.А., Миргородская А.В. Исследование микробной флоры толстой кишки у детей с хроническими колостазами // Український медичний альманах. – 2005. – № 5. – С. 186-188.

3.               Момотов А.О., Флегонтова В.В., Душенко Є.О., Миргородська Г.В. Особливості асоціативного складу мікрофлори товстої кишки у дітей з хронічними колостазами // Український медичний альманах. – 2005. – № 6. – С. 50-55.

4.               Гайдаш І.С., Флегонтова В.В., Перфільєва М.Ю., Миргородська Г.В. Спосіб експрес-діагностики стафілококової хірургічної інфекції м’яких тканин // Biomedical and Biosocial Anthropology. – 2006. – № 6. – С. 172-173.

5.               Миргородська Г.В. Вплив пептидогліканів та ліпополісахаридів на функціональну активність та метаболічний статус моноцитів крові людини // Український журнал клінічної та лабораторної медицини. – 2008. – № 2. – С. 61-65.

6.               Миргородская А.В. Влияние in vitro тейхоевых кислот, пептидогликанов и липополисахаридов на метаболическую активность и апоптоз нейтрофилов и моноцитов // Загальна патологія та патологічна фізіологія. – 2007. – № 5. – С. 30-36.

7.               Миргородская А.В. Влияние пептидогликанов и липополисахаридов бактерий на апоптоз нейтрофилов in vitro // Український журнал екстремальної медицини ім. Г.О. Можаєва. – 2008. – № 2. – С. 86-89.

8.               Миргородская А.В. Влияние in vitro тейхоевых кислот, пептидогликанов и липополисахаридов на функциональную активность нейтрофилов и моноцитов // Український журнал клінічної та лабораторної медицини. – 2008. – № 4. – С. 60-64.

9.               Момотов А., Миргородська Г. Дослідження мікробної флори товстої кишки у дітей з хронічними колостазами // Матеріали Х міжнародного медичного конгресу студентів і молодих учених (Тернопіль, 11-13 травня 2006 р.) – Тернопіль: Укрмедкнига, 2006. – С. 187.

10.         Kasimirko N.K., Zhurba T.A., Levchenko T.V., Stupnitskaya N.S., Mirgorodskaya A.V. Morphological features of apoptosis in human neutrophils, epithelial vaginal and HeLa cells under the influence of conditionally pathogenic bacteria and their components // 101st Annual Meeting of German Anatomical Society. – Freiburg, 2006. – P. 44.

11.         Sterioni I.V., Stupnitskaya N.S., Mirgorodskaya A.V. Influence of peptidoglycans and lipopolysaccharides (LPS) of conditionally pathogenic bacteria on apoptosis of neutrophils in vitro // Український медичний альманах. – 2007. – № 4. – С. 225-226.