ОСОБЛИВОСТІ СТАНУ ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ ІЗ СОЦІАЛЬНО ДЕЗАДАПТОВАНИХ СІМЕЙ ТА МОЖЛИВОСТІ ЙОГО ПОЛІПШЕННЯ



title:
ОСОБЛИВОСТІ СТАНУ ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ ІЗ СОЦІАЛЬНО ДЕЗАДАПТОВАНИХ СІМЕЙ ТА МОЖЛИВОСТІ ЙОГО ПОЛІПШЕННЯ
Альтернативное Название: ОСОБЕННОСТИ СОСТОЯНИЯ ЗДОРОВЬЯ ДЕТЕЙ С СОЦИАЛЬНО ДЕЗАДАПТИРОВАННЫХ СЕМЕЙ И ВОЗМОЖНОСТИ ЕГО УЛУЧШЕНИЯ
Тип: synopsis
summary:

Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань проведено обстеження 219 дітей, які виховувалися в соціально несприятливих умовах, і 154 дитини з соціально адаптованих сімей. Група дослідження розподілилася таким чином: виховувалися в неповних сім’ях 40,6 % дітей, проживали в соціально неблагополучних сім’ях (СНБС) 32,1 %, були соціальними сиротами 17,8 % дітей, перебували під опікою родичів 9,1 %. Серед обстежених дітей 68,0 % навчалися в загальноосвітній школі, 14,6 % перебували в дитячому притулку, 15,5 % виховувалися в школі-інтернаті. З 66 дітей, які були вихованцями інтернатних закладів та дитячих притулків, 43,9 % мали одного або обох батьків, які спілкувалися з ними періодично.


В 35,6 % випадків діти зазнали жорстокого поводження з боку батьків внаслідок фізичного покарання.


Комплексне клінічне, лабораторне та інструментальне обстеження проводилося за загальними методами. Основні та супутні діагнози віріфіковані за МКБ-Х.


Для визначення функціонального стану органів та систем проводили комплексне клініко-інструментальне і лабораторне обстеження, яке включало клінічний аналіз крові та сечі, аналіз калу на яйця гельмінтів, флюориметричне визначення серотоніну за реакцією з нінгідрином, радіоімунологічне визначення β-ендорфіну, електрокардіографію, ультразвукове дослідження органів черевної порожнини та щитоподібної залози, рентгенографічне обстеження за показаннями.


Стан вегетативної нервової системи оцінювали за допомогою кардіоінтервалографії за методом Р.М. Баєвского з проведенням кліноортостатичної проби [Баевский Р.М., 1997].


Психологічне обстеження дітей проводили з використанням восьмикольорового тесту Люшера із розрахунком інтерпретаційних коефіцієнтів [Амєнев Г.А., 1982], емоційну стійкість оцінювали за результатами особистого опитувальника Г. Айзенка [Овчинников Б.В. із співавт., 2005; Менделевич В.Д., 2005], для діагностики основних проявів невротичних розладів у дітей (депресії, астенії, порушення поведінки, вегетативних розладів, порушень сну та тривоги) використовували дитячий опитувальник неврозів (ДОН) [Седнев В.В. із співавт., 1997]. Оцінка функції уваги проводилася за допомогою “Коректурної проби” А.Г. Іванова-Смоленського, методики “Таблиці Шульте”, проби на запам’ятовування 10 слів [Овчинников Б.В. із співавт., 2005]. Математичне та статистичне опрацювання отриманих даних було проведене на комп’ютері ІВМ РС з використанням методів медичної статистики та розрахунком параметричних і непараметричних критеріїв за допомогою Microsoft Ekcel [Гублер Е.В., 1990, Лапач С.Н., 2001].


Результати дослідження. За результатами оцінки економічної функції соціально дезадаптованих сімей, де виховувалися дослідженні діти встановлено, що в більшості з них сукупний доход на 1 члена родини був на 65-87 % меншим за прожитковий мінімум. Постійну роботу в СНБС мали 45 % матерів та лише 14 % батьків; отримували соціальну допомогу 76 % неповних сімей та 27 % СНБС; 38,4 % дітей мали досвід заробітку грошей з 9-річного віку шляхом здавання склотари та металу до пунктів прийому, працювали в полі та ін.


В групі порівняння батьки мали постійну роботу в 100 %, матері – у 65 %, 11,7 % матерів перебували у відпустці з догляду за дитиною, 23,4 % займалися домогосподарством.


Серед дітей в СДС лише 7,3 % мали окрему кімнату, 76,2 % мешкали в разом з іншими дітьми, 11,9 % - в одній кімнаті з батьками або іншими старшими членами родини. Окреме ліжко мали 68,0 % дітей із CДC, в інших випадках діти спали в одному ліжку з братом чи сестрою, або з іншими членами родини. В половині випадків (49,1 %) діти не мали умов для виконання домашнього завдання, готуючи уроки на кухні, або в іншому місці. В групі порівняння в 100 % діти спали в окремому ліжку, у 27,2 % мали окрему кімнату.


Режиму дня не дотримувалися 86,4 % дітей із СДС, проти 10,4 % в групі порівняння (рφ<0,05). Лише 12,6 % дітей із СДС мали зранку сніданок, 19,2 % отримували чотирьохразове харчування, гарячими обідами в школі були охоплені 85,8 % дітей.


Основними заходами виховання в соціально дезадаптованих cім’ях були сварки, а найбільш частою формою покарання – фізичне насильство із застосуванням ременю, лозини та інших предметів. При цьому в більшості випадків діти виправдовували батьків за покарання, в 24,4 % реакцією дитини на побиття була втеча з рідної домівки.


В групі порівняння як засіб покарання в 42,9 % батьки забороняли дітям гуляти на вулиці або грати в комп’ютерні ігри, 17,8 % дітей  позбавлялися кишенькових грошей.


Перебування дітей в державних інтернатних закладах (ДІЗ) сприяє розвитку порушень з боку різних органів і систем організму за рахунок того, що майже в половині ДІЗ мають місце порушення теплового режиму та водопостачання, 48,2 % закладів не мають спортивних залів, у 65,3 % закладів розміри меблів не відповідають віку та зросту дітей.


Незбалансований раціон харчування дітей в ДІЗ призводить до перевищення добової калорійності за рахунок надмірного споживання вуглеводів і жирів та недостатнього отримання дітьми більшості біологічно цінних продуктів, кількість яких в раціоні значно нижча норми.


В більшості з досліджених дітей була сформованою соціально негативна поведінка та поширені шкідливі звички (у 22,4 % дітей - паління, 8,7 % вживали алкоголь) в результаті тривалого перебування на вулиці та під впливом осіб, схильних до девіантної поведінки.


На підставі отриманих даних встановлено, що у більшості дітей має місце порушення вегетативного гомеостазу, що найчастіше проявлялося ознаками цереброастенічного синдрому (84,0 %), скаргами з боку органів кровообігу (52,1 %) та органів травлення (37,4 %) .


При аналізі показників захворюваності встановлено, що поширеність хвороб в досліджуваній групі дітей в 2,5 рази перебільшує показник групи порівняння (5 424,6/1000 проти 2 136,4/1000, р<0,05). Відмінність встановлена за всіма класами захворювань, крім новоутворень і хвороб шкіри та підшкірної клітковини (р>0,05).


Аналіз показників поширеності хвороб в групі дітей із СДС показав, що найчастіше реєструвалися хвороби органів дихання (972,6 ‰), травлення (904,1 ‰), патологія ЛОР-органів (639,3 ‰), хвороби ендокринної (534,2 ‰) та нервової системи (369,8 ‰), органів кровообігу (365,3 ‰). Порушення психіки та поведінки реєструвалося в 39 разів частіше, ніж в групі порівняння (255,7‰ проти 6,5 ‰, р<0,001). В структурі цієї патології провідне місце займали енурез, астеноневротичний синдром, затримка розумового розвитку, мінімальна мозкова дисфункція.


               На підставі отриманих антропометричних даних встановлено, що показники фізичного розвитку дітей із соціально дезадаптованих сімей мають стійку тенденцію до зниження - кожна третя дитина має низькі та нижче середніх показники росту та маси тіла.


Середні показники розвитку за зростом серед хлопчиків із СДС мали 43,5±4,4 % дітей, за масою тіла – 48,4±4,5 %, (в групі порівняння 71,2±5,3 % та 64,4±5,6 % відповідно, pφ<0,05), 34,6±4,3 % мали низькі та нижче середніх показники за ростом та 34,7±4,3% - за масою тіла (серед хлопчиків групи порівняння такі показники за зростом мали 10,9±3,6 % дітей та 6,7±2,9 % - за масою тіла (p<0,05).


В групі дівчат із СДС середні показники розвитку за зростом мали 51,6±5,1 %, за масою тіла - 53,7±5,1 %, вірогідної різниці з показниками дівчат групи порівняння не встановлено (pφ>0,05). В той час в досліджуваній групі серед дівчат вірогідно частіше реєструвалися низькі та нижче середніх показники за зростом (32,6±4,8 % ), за масою тіла – 37,9±4,9 % (серед дівчат групи порівняння 19,7±4,4 % та 9,9±3,3 % відповідно, pφ<0,05).


Гармонійно розвиненими були лише 37,0±3,3 % дітей, а дисгармонійно - 63,0±3,3 %. Найбільшу кількість дітей з дисгармонійним розвитком спостерігали у пре пубертатному віці (71,9±7,9 %, pφ<0,05).


Жорстоке поводження батьків також вірогідно впливало на формування дисгармонійності фізичного розвитку у дітей, які зазнали фізичного насильства. Серед них лише 37,2±5,5 % були гармонійно розвинені, в той час як серед дітей, які не зазнали жорстокого поводження, діти з гармонійним фізичним розвитком зустрічалися в 61,0±4,1 % 2=11,4, р<0,01).


Проведене комплексне психологічне обстеження показало, що серед дітей із СДС 63,0±,3 % мають пасивні риси характеру, схильність до спонтанної поведінки та залежності від оточення внаслідок того, що пасивність виступає захисною реакцією, яка дозволяє дитині частково пристосовуватися до існуючих умов життя; діти були більш ексцентричними.


Середній бал стресового стану у дітей, які виховувалися в СДС (8,34±0,63 бали), в 4 рази перевищував показник групи порівняння (р<0,05). При цьому існував прямий кореляційний зв'язок між рівнем стресу та депресії (r=0,34).


В групі дітей із СДС лише 13,7±6,2 % мали високу працездатність (рφ<0,001), середній показник працездатності у них склав 16,93±0,25 бали (проти 19,24±0,25 бали в групі порівняння, р<0,05).


Діти, які виховувалися в соціально несприятливих умовах, були більш залежними від сторонньої думки, мали тенденцію до агресивності. Серед дітей із СДС була вірогідно більшою питома вага екстравертів (56,1±3,3 %), ніж в групі порівняння (37,5±3,9 %, рφ<0,05), де переважали інтроверти (56,3±3,9 % проти 36,9±3,3 %, рφ<0,05). Емоційно сталі діти вірогідно частіше реєструвалися в групі порівняння (57,8±3,9 %, проти 22,2±2,8 %, рφ<0,001). Виражений нейротизм серед дітей із СДС реєструвався в 39,4±3,3 %, що було вірогідно частіше, ніж в групі порівняння (6,3±1,9 %, рφ<0,001). Для них була характерною емоційна збудливість, схильність до дратівливості, агресивності.


Серед дітей, які виховувалися в соціально несприятливих умовах, була вірогідно вищою, ніж в групі порівняння частота, високого рівню депресії – 43,9±3,8 % (проти 10,7±2,3 %, рφ<0,05), вегетативних розладів - 35,3±3,6 % (проти 7,1±2,0 %, рφ<0,05), порушень сну (41,0±3,7 % проти 8,9±2,3 %, рφ<0,05), та тривоги – 42,8±3,8 % (проти 14,3±2,7 %, рφ<0,05).


Встановлено, що високий рівень невротичних розладів за шкалою депресії мали 53,9±5,6 % дітей, які страждали від систематичного фізичного насильства. Це було вірогідно більше, ніж серед дітей, які не зазнали жорстокого поводження (24,1±3,6 %, рφ<0,001), та підтвердило дані стосовно деструктивного впливу фізичного насильства на формування депресивних розладів у дітей. Крім цього серед дітей, які зазнали жорстокого поводження 33,9±5,3 %, мали високий рівень астенії (проти 17,1±3,8 %, рφ<0,05) та 35,5±5,4 % - високий рівень тривоги (проти 11,7±3,2 %, рφ<0,05).


Для 64,7±10,7 % дітей, які перебували під опікою, були характерними високі показники за шкалою депресії (рφ<0,025). Це, ймовірно, зумовлено зростанням психоемоційної напруги дитини, яка вже втратила батьківське піклування та намагалася адаптуватися в новому для неї оточенні.


Діти, які мали високі показники за шкалою депресії, характеризувалися подавленим настроєм, плаксивістю. Встановлено прямий кореляційний зв'язок між рівнем депресії та астенії (r=0,87), розвитком вегетативних розладів (r=0,68), тривожності (r=0,66), порушень поведінки (r=0,54), порушенням сну (r=0,68).


Тривожними розладами і схильністю до депресії можна пояснити високу частоту порушень сну. Серед дітей, які виховувалися в соціально несприятливих умовах, кожна четверта дитина (24,6±1,7 %) скаржилася на труднощі із засинанням, 21,2±2,7 % рано пробуджувалися з негативним психологічним настроєм в першій половині дня. Діти, які були схильні до депресії, проявляли зниження пам’яті, в співбесідах з психологом демонстрували занижену самооцінку, відсутність впевненості в собі, почуття провини, песимістичне бачення майбутнього, низьке прагнення до власної успішності та відсутність переживання з приводу власних невдач. Тобто у дітей формувався синдром «маленького невдахи». Дівчата були більш схильні до афективних та істеричних реакцій, демонстрували здатність до суїциду, асоціальних вчинків.


Поряд з цим у дітей із СДС виявлені порушення уваги та запам’ятовування, що свідчать про наявність астенічного синдрому як прояву дезадаптації: лише у третини дітей була задовільною концентрація уваги, 63,0±3,2 % мали зниження безпосереднього запам’ятовування, у 84,5±2,4 % виявлялося зниження довготривалого запам’ятовування.


Нами встановлено, що у дітей, які виховувалися в СДС, відбувається підвищення активності симпатичного відділу ВНС, переважання нервового каналу регуляції діяльності, що вказує на напруження компенсаторних механізмів організму та зумовлює клініку гіперкінетичного синдрому. Вірогідне збільшення показників АМ0, ВПР та ІН1 (р<0,05), переважання гіперсимпатикотонічної реактивності свідчили про вихід на новий рівень функціонування ВНС. У кожної третьої дитини ВР була асимпатікотонічною, що вказувало на недостатню реакцію симпатоадреналової системи.


Більшість дітей (54,3±4,6 %) із CДC мала вихідну симпатикотонію, що було вірогідно частіше, ніж в групі порівняння (р<0,05). Нормальне вегетативне забезпечення реєструвалося лише у 22,4±2,8 % дітей із СДС, у більшості з них (54,3±3,4 %) реєструвалося недостатнє вегетативне забезпечення (проти 35,7±3,2 % в групі порівняння, pφ<0,05).


У дітей з високою тривожністю переважала вихідна симпатикотонія, а у дітей з низькою та середньою тривожністю – ейтонія. ВР характеризувалася як нормотонічна у низькотривожних дітей, в той час як серед високо- і середньотривожних переважала симпатикотонічна реакція.


Перебування дітей із CДC в стані хронічного стресу впливало також на взаємодію стрес-реалізуючої та стрес-лімітуючої систем, що забезпечує повноцінну адаптацію. Результати дослідження β-ендорфіну та серотоніну крові в групі дітей із CДС показали, що їх середні показники були вірогідно меншими, ніж в групі порівняння (р<0,05): зниження вмісту β-ендорфіну понад в два рази від норми було у 43,3 % дітей; вміст серотоніну був знижений у 73,3 % дітей.


У дітей, які зазнали жорстокого поводження, встановлено вірогідно нижчий рівень β-ендорфіну (8,8±0,48 пг/мл проти 14,3±0,54 пг/мл, р<0,05). Середній показник вмісту серотоніну в них склав 27,5±0,26 нг/мл проти 37,0±0,33 нг/мл в групі дітей, які не зазнали насильства (р<0,05). Зазначене свідчить про виснаження стрес-лімітуючих систем (опіоїд- та серотонінергічної) із-за гіперфункції стресреалізуючої симпатоадреналової системи внаслідок тривалого перебування в умовах хронічного стресу, що обумовлювало порушення адаптації.


Це підтверджувалося даними дослідження ВВТ: середній показник β-ендорфіну був вірогідно меншим у симпатикотоніків в порівнянні ваготоніками та ейтоніками (р<0,05). Суттєве зниження зазначених показників встановлено у дітей із проявами психосоматичної патології: найбільше при депресивних розладах – β-ендорфіну в 1,9 рази, серотоніну – в 2,1 рази; при наявності церебрастенічного синдрому рівень β-ендорфіну та серотоніну зменшувався в 1,9 рази. Встановлено зворотній кореляційний зв'язок між показником вмісту β-ендорфіну та вираженістю психоемоційних (r=-0,75) та церебральних (r=-0,68) проявів.


Аналіз отриманих в даних дозволив розробити алгоритм діагностики дезадаптації у дітей з визначенням соціальних, соматичних та психоемоційних чинників. Для кожного чинника обчислювали інформативний коефіцієнт (ІК) для кількісної його оцінки.


Найбільш високим був коефіцієнт інформативності у дітей, які виховувалися в соціально неблагополучних родинах (ІК=8,6), неповних сім’ях (ІК=8,2) та у соціальних сиріт (ІК=7,0), в той час як у дітей, які перебували під опікою, коефіцієнт інформативності був значно нижчим (ІК=5,6). Важливим фактором виявилася наявність шкідливих звичок у батьків, а саме алкоголізму (ІК=8,5), паління дітей (ІК=7,5).


Особливо інформативними були суб’єктивні прояви (скарги), з боку органів кровообігу (ІК=5,6), травлення (ІК=3,3), наявність цереброастенічного (ІК=1,9) синдрому, порушення вегетативного гомеостазу (вихідна симпатиконія - ІК=5,1), гіперсимпатикотонічна ВР (ІК=3,8) та асимпатикотонічна ВР (ІК=3,7), наявність хронічного захворювання (ІК=3,7).


Значущими для розвитку дезадаптації є низька продуктивність уваги (ІК=4,5), зниження безпосереднього (ІК=2,6) та довготривалого запам’ятовування (ІК=3,4), високий рівень стресу (ІК=2,3), пасивність (ІК=1,9) та зосередженість (ІК=1,5), зниження працездатності (ІК=1,7).


За сумою всіх ІК розраховано інтегральний критерій „Індекс дезадаптації” (ІД) та створено алгоритм діагностики дезадаптації (рис.).


За величинами ІД було виділено чотири інтервали: IДн - нормальна адаптація (ІД < 10), ІДвт – втомленість (10 < ІД > 30); IДнап - напруження адаптації (30 < ІД > 50); IДзр - зрив адаптації (ІД > 50 балів).


Серед дітей із СДС показник індексу дезадаптації відповідав інтервалу «норма» у 9,7 %, у 25,1 % дітей - «зрив адаптації». В групі дітей, які зазнали фізичного насильства, показники були більш кризовими: кількість дітей із показником ІД «норма» була вірогідно меншою, ніж в групі дітей, які не зазнали жорстокого поводження (р<0,05).


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины