СТАНДАРТИЗАЦІЯ ВИПРОБУВАНЬ НА РОЗЧИНЕННЯ ДОЗОВАНИХ ЛІКАРСЬКИХ ФОРМ

summary

У вступі викладено актуальність теми, мету та основні задачі досліджень, наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

В першому розділі наведено аналіз літературних даних щодо питань гармонізації вимог до випробування на розчинення, що проводиться провідними фармакопеями світу. У результаті проведеного аналізу з’ясовано, що ЕР багато в чому прийняла підходи USP до проведення випробувань на розчинення. Проведено порівняльний аналіз нових вимог загальної статті „2.9.3. Тест «Розчинення» для твердих дозованих форм” ЕР 5.3 із вимогами інших провідних фармакопей світу та попередніх видань ЕР та ДФУ стосовно тесту «Розчинення» для ТДФ. Розглянуто критичні чинники методики випробування на розчинення, що описані в літературі та можуть вплинути на отримання достовірних результатів випробування на розчинення. Таким чином, досліджено можливість включення нових вимог до тесту «Розчинення» в ДФУ 1.2.

У другому розділі описано об’єкти та методи досліджень, що використані в даній роботі.

У третьому розділі дисертації проведений аналіз і стандартизація, як вже відомих, але недостатньо стандартизованих, так і знов виникаючих критичних чинників у зв'язку із введенням нових вимог до випробування на розчинення у ДФУ 1.2.

Об'єм середовища розчинення. У загальній статті 2.9.3. ДФУ 1.2 вперше регламентується невизначеність об'єму середовища розчинення + 1%. Традиційний метод вимірювання об'єму за допомогою мірного циліндра не забезпечує необхідної невизначеності.

Нами запропоновано два підходи зменшення невизначеності об'єму середовища розчинення – використання вагового методу або застосування каліброваного мірного циліндра. Зважаючи на проведені дослідження, запропоновано вважати більш прийнятним ваговий метод визначення об’єму.

Використання поверхнево-активних речовин у середовищах розчинення. У загальній статті 2.9.3. ДФУ 1.2 вперше з'явилася вказівка про можливість використання низьких концентрацій поверхнево-активних речовин (ПАР) у середовищах розчинення. Але методик приготування середовищ розчинення з ПАР у керівництвах із проведення випробування на розчинення не надано. Переважним методом проведення кінцевої аналітичної операції (КАО) у випробуваннях на розчинення є спектрофотометричний (СФ) метод. У зв'язку з цим нами досліджена оптична густина (ОГ) розчинів ПАР, що, згідно з літературними даними, найчастіше використовуються у випробуваннях на розчинення, із метою визначення інтервалу довжин хвиль для СФ–вимірювань розчинів ПАР відповідно до вимог ДФУ 1.2 до ОГ розчинників. У відповідності до цих вимог, ОГ розчинників не має перевищувати 0,4 одиниці, а оптимальне її значення має складати не більше 0,2 одиниць. Досліджені розчини представників трьох груп ПАР: аніонних – натрію додецил сульфат (SDS), катіонних – цетилтриметиламонію бромід (CTAB), неіоногенних – Твін 80 (Twin 80) у рекомендованих середовищах розчинення з рН 1,2, 4,5 і 6,8 та воді. З’ясовано, що SDS у рекомендованих концентраціях у буферному розчині з рН 6,8 (у присутності фосфату калію) при кімнатній температурі утворює осад і розчиняється тільки за умов нагрівання розчину вище температури 34 ºС.