ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ НОВОГО ПРЕПАРАТУ - ГРАНУЛ ЦЕОЛІТУ ЯК ЕНТЕРОСОРБЕНТУ ПРИ ПАТОЛОГІЇ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ

summary

Матеріали та методи дослідження. Фармакологічні дослідження проведені на мишах, щурах і мурчаках, вирощених у розпліднику ЦНДЛ НФаУ. Тварини утримувались на стандартному раціоні згідно з санітарно-гігієнічними нормами (Доклінічні дослідження лікарських засобів, 2001). Усього використано 38 експериментальних моделей і методів. Робота виконана на 676 тваринах, у тому числі в дослідах використано 520 щурів, 132 миші, 24 мурчаки.

Вважали за доцільне на початку дослідження визначити ефективну детоксикаційну дозу гранул цеоліту за противиразковим ефектом на моделі виразкового ураження слизуватої оболонки шлунка (СОШ).

Цеоліт є природним глинистим мінералом алюмогідросилікатної породи. Як препарат порівняння використовували відомий синтетичний ентеросорбент энтеросгель, який широко приміняють у комплексному лікуванні ШКТ. Скринінгове вивчення фармакологічної ефективності гранул цеоліту та препарату порівняння ентеросгелю проводили на моделі хронічного ураження СОШ оцтовою кислотою за методикою Takagi і співавт., описаною в роботі Нікуліна А.А. і Буданцевої С.І. (1973).  Гранули цеоліту досліджували в дозах 10, 50, 100, 150 і 500 мг/кг, препарат порівняння ентеросгель вивчали в дозі 2100 мг/кг, яка перерахована з добової дози для людини. (Ю.П.Риболовлєв).  Ефективність препаратів  оцінювали за станом СОШ макроскопічно: визначали площу виразкових дефектів (S) у мм².

Подальші дослідження були спрямовані  на вивчення  впливу гранул цеоліту в дозі 500 мг/кг на протікання гострої виразки шлунка у щурів, викликаної сумішшю етилового спирту і преднізолону (Алиев А.Д., 1973). Противиразкову активність препаратів візуально оцінювали за станом  СОШ, при цьому враховували площу (S) виразок у балах і відсоток тварин з виразками (Т_В), що дозволило розрахувати інтегральний показник противиразкової активності - виразковий індекс (ВІ) (І.А.Зупанец, 1988). Градацію у балах виразкової поверхні проводили залежно від сумарної площі виразкових дефектів:  відсутність уражень - 0 балів; 1-2 мм² - 1 бал, 3-5 мм² - 5 балів, 6-10 мм² - 10 балів, у випадку загибелі тварин від перфорації шлунка інтенсивність ураження оцінювали в 15 балів (Яковлєва Л.В., Оболенцева Г.В., Брюзгінова Л.П., 2001).

Для підтвердження противиразкових властивостей гранул цеоліту була обрана модель субхронічної виразки шлунка, яка викликана ацетилсаліциловою кислотою і розглядається як модель виразки, що має клінічний аналог у людей, які вживають НПЗЗ. Стан СОШ оцінювали на 4-ту добу експерименту з розрахуванням виразкового індексу (ВІ) та коефіцієнту противиразкової активності.

Вивчення  сорбційно-детоксикаційної активності гранул цеоліту та ентеросгеля проводили на моделі фенолового проктиту, викликаного ректальним введенням 0,2 мл 15% розчину формаліну (Яковлєва Л.В., Оболенцева Г.В., Брюзгінова Л.П., 2001). Показниками виразності клінічного протікання проктиту служили: загальний стан тварин, гематологічні показники, набряклість хвоста і м'яких тканин навколо ануса, гнійні виділення з ануса і його зіяння, макроскопічні зміни слизової прямої кишки. Вплив препаратів на слизову оболонку прямої кишки макроскопічно оцінювали за показниками: площа некрозу слизової оболонки прямої кишки (мм²), % довжини ураженої ділянки прямої кишки від довжини всієї прямої кишки, стан слизової оболонки прямої кишки в балах, що включає ступінь набряку, гіперемії і некрозу, а також проводили електронно-мікроскопічні дослідження морфоструктури слизової оболонки прямої кишки.

Активність цеоліту та ентеросгелю вивчали також на тлі експериментального панкреатиту, за методикою Малхасян В.А., Симаворян  Л.С., (1972). Вимірювали активність λ-амілази, вміст загального білка (Камышников В.С., 2000) , загальних ліпідів, компонентів середньої молекулярної маси (СМ) (Ерюхин И.А., Белій В.Я., Хоневич М.Д. и др), сечовини, а також глюкози у сироватці крові ( Камышников В.С. ).

Гепатопротекторну дію та антиоксидантні властивості гранул цеоліту та ентеросгелю вивчали на моделі гострого токсичного ураження печінки тетрахлорметаном, що супроводжується виразною інтенсифікацією процесів вільнорадикального окиснення (Доклінічні дослідження лікарських засобів, 2001). Ефективність досліджуваних препаратів оцінювали за функціональними показниками стану печінки: швидкістю секреції жовчі (Н.П.Скакун, А.Н.Олійник, 1967) та рівнем холестерину і жовчних кислот у жовчі ( Мірошніченко В.П. зі співав., 1978), за показниками ПОЛ у гомогенаті печінки: ТБК – активні речовини (І.Д.Стальная, Т.Г.Гарішвілі, 1977), ДК (І.Д.Стальная, 1977), ВГ (E.D.Beutler et al, 1963). У сироватці крові визначали: ТБК – активні речовини, ВГ, каталазу, загальний білок, ЛФ, сечовину, загальні ліпіди та проводили гістологічні дослідження морфоструктури тканини печінки уніфікованими методами світлової мікроскопії (Автандилов Г.Г., 1980).

Другою моделлю для порівняння ефективності природнього ентеросорбенту гранул цеоліту з синтетичним аналогом за сорбуючою дією ентеросгелем була модель холестатичного ураження печінки. Дію препаратів оцінювали за показниками: жовчі (інтенсивністю секреції жовчі, вмісту жовчних кислот, холестерину), печінки (масовий коефіцієнт печінки), гомогенату печінки (ВГ, ТБК- активні продукти, АлАТ, глікоген, ДК, каталаза). Гістологічні дослідження морфоструктури тканини печінки проводили уніфікованими методами світлової мікроскопії.

Поряд з фармакологічною активністю найважливішою характеристикою нових лікарських засобів є їх нешкідливість, що обумовило необхідність дослідження  можливих токсичних властивостей гранул. Вивчали гостру та хронічну токсичність, алергізувальну, імунотоксичну дію (Доклінічні дослідження лікарських засобів, 2001), вплив на рухову активність ШКТ (Sticknay I.S., 1951), вплив на секрецію шлункового соку у щурів (Андрєєва Н.І., Шарова С.Д., 1978), кумулятивну здатність (Lim і співавт., 1961), мутагенну дію препарату. Оцінювали також вплив гранул цеоліту і ентеросгелю на активність панкреатичних ферментів в умовах in vitro і in vivo (Н.Ф.Масловой, 2001). Вивчали вплив препаратів на репродуктивну систему тварин (ембріотоксичність, гонадотоксичність) (Доклінічні дослідження лікарських засобів, 2001), та проводили оцінку адсорбційної активності in vitro. Статистичну обробку результатів проведених досліджень здійснювали за методом варіаційної статистики з застосуванням коефіцієнту Ст'юдента (t) та непараметричного критерію Вілкоксона – Манна – Уітні (w)  (Иванов Ю.И., Погорелюк Р.Н., 1990). Розрахунки проводили за допомогою спеціальної програми Statistica 5.0 for Windows на ПК Pentium 2000.

Результати досліджень та їх обговорення. Комплекс проведених скринінгових досліджень на моделі хронічного ураження шлунка, викликаного оцтовою кислотою, дозволив визначити умовнотерапевтичну дозу гранул цеоліту. Результати досліду визначали на 10 добу. Серед вивчених доз природного глинистого мінералу гранул цеоліту (50, 100, 150, 250 та 500 мг/кг) найбільш ефективною виявилася доза 500 мг/кг, яка викликала зниження кількості виразок більш ніж у 6,3 рази, а також сприяла максимальному зниженню кількості тварин, що мають ушкодження СОШ в порівнянні з контрольною групою. Доза 500 мг/кг була обрана для подальших досліджень як умовнотерапевтична. Активність гранул цеоліту в обраній дозі за противиразковою дією перевищила дію препарату порівняння ентеросгелю в 2,4 рази. Противиразкова дія гранул цеоліту проявляється за рахунок того, що у своєму складі вони містять гідроксили алюмінію, велике число пор, макро- та мікроелементи та крохмаль, які мають обволікаючу дію та захищають слизову оболонку (рис.1). Крім того, багатий мікроелементний склад цеоліту може забезпечити його антиоксидантну, мембраностабілізувальну, протизапальну та репаративну дії, які і є підгрунтям противиразкового ефекту.