ФАРМАКОЛОГІЧНЕ ВИВЧЕННЯ ПРОТИВИРАЗКОВОЇ АКТИВНОСТІ СУПЕРОКСИДДИСМУТАЗИ : Фармакологическое изучение противоязвенными АКТИВНОСТИ супероксиддисмутазы

summary

Матеріали та методи дослідження. Експериментальне вивчення  СОД як противиразкового засобу, згідно методичних рекомендацій Державного фармакологічного центру МОЗ України, включає три групи досліджень: вивчення дії СОД на різних моделях експериментальних виразок шлунку; вивчення впливу СОД на секреторну функцію шлунку; вивчення впливу СОД на моторну функцію травного каналу (Доклінічні дослідження лікарських засобів, 2001).

            Досліди проводили у відповідності до вимог біоетики на щурах та мишах, вирощених у розпліднику ЦНДЛ НФаУ згідно санітарно-гігієнічних норм та вимог GLP.

Здатність СОД пригнічувати перебіг виразкового процесу (на основних моделях виразок) вивчалася за наступними критеріями:

-        зменшення звиразкувань СОШ (макроскопічне дослідження СОШ);

-        антиоксидантна дія (пригнічення процесів ВРО);

-        нормалізуючий вплив на антиоксидантний статус (стан АОС);

-        нормалізуючий вплив на біоенергетичні процеси у тканині шлунку.

На моделі аспіринової виразки, окрім перерахованих показників, вплив СОД на зміни у СОШ вивчався також гістологічно.

Такий комплекс досліджень дозволяє детально вивчити особливості противиразкової дії СОД.

Основними експериментальними моделями виразкового ураження шлунку нами були обрані 3 моделі: спирто-преднізолонова (гостре ураження шлунку), аспіринова (субхронічне) та ацетатна (хронічне) виразки (Доклінічні дослідження лікарських засобів, 2001).

Скринінгове вивчення противиразкової активності СОД проводили на моделі гострої спирто-преднізолонової виразки у щурів. Досліджуваний препарат вводили внутрішньом`язово (в/м) (у вигляді водного розчину для ін`єкцій) в дозах 5 мкг/кг, 20 мкг/кг, 65 мкг/кг, 100 мкг/кг в профілактичному режимі. У подальших дослідженнях на моделях аспіринової та ацетатної виразок у щурів СОД вводили у трьох режимах (профілактичному, лікувальному, лікувально-профілактичному) в/м в дозі 20 мкг/кг.

По закінченні дослідів проводили макроскопічне дослідження СОШ щурів (Доклінічні дослідження лікарських засобів, 2001; Яковлєва Л.В., Чікіткіна В.В., 2001), при якому показниками важкості ураження та, відповідно, фармакологічної активності досліджуваного об`єкта (на будь-якій моделі) були середня площа виразок в групі, виражена в балах; відсоток тварин з виразками в групі, які дозволили розрахувати інтегральний показник противиразкової дії– виразковий індекс, а на його основі – противиразкову активність (ПВА, %).

            Оскільки механізм дії досліджуваного об`єкта реалізується через інгібування ВРО, було необхідним вивчити інтенсивність даного процесу, а також стан АОС і біоенергетичних процесів в СОШ за наступними біохімічними показниками: інтенсивність ВРО (за рівнем МДА, ДК); стан АОС (за рівнем відновленого глутатіону (ВГ) та вітаміну Є (Віт. Є), активністю СОД та каталази (Кат)); стан біоенергетичних процесів (за активністю цитратсинтази (ЦС) та НАД-ізоцитратдегідрогенази (НАД-іЦДГ)).

В гомогенаті тканини шлунку рівень МДА визначали за методом І.Д. Стальної та Т.Г. Гаришвілі (1977); рівень ДК - за методом І.Д. Стальної (1977); кількість ВГ - за реакцією з реактивом Елмана (Beutler E. et al., 1963); рівень Віт. Є - за реакцією з 2,2`-дипіриділом та хлоридом заліза (Бурнусус З.И. и др., 1991; Скурихин М.М., Тутельян В.А., 1998); активність СОД- за процентом блокування відновлення нітросинього тетразолію (Чевари С. и др., 1985); активність Кат - за швидкістю відновлення пероксиду водню (Чевари С. и др., 1991); активність ЦС та НАД-іЦДГ - кінетичними методами (Прохорова М.И., 1982).

Гістологічне (мікроскопічне) вивчення СОШ на моделі аспіринової виразки у щурів виконане за загальноприйнятими методиками (Меркулов Г.А., 1969).

У нашій роботі більшість досліджень проведено у порівнянні з токоферолу ацетатом, який обрали як референс-препарат. Це зумовлено тим, що даний лікарський засіб, як і СОД, за механізмом дії є прямим антиоксидантом, а також, за даними літератури, має противиразкову активність та з успіхом застосовується при ВХ в клініці та експерименті (Дегтярева И.И. и др., 1991; Suzuki Y. et al., 1998; Калугіна С.М., 2001; Звягинцева Т.Д. и др., 2002). При вивченні противиразкової активності СОД у порівнянні з референс-препаратом, останній завжди вводили в аналогічних введенню СОД режимах в дозі 18 мг/кг в/м.

Вплив на секрецію шлункового соку проводили за методом Н.І. Андреєвої та С.А. Шарової (1978), а на моторно-евакуаторну функцію ШКТ - за методом J.S. Stickney та співавторів (1951) на здорових тваринах.

Вивчення  хронофармакологічної залежності противиразкової дії СОД проводили на моделі спирто-преднізолонової виразки, враховуючи показники макроскопічного вивчення СОШ. СОД вводили в дозі 20 мкг/кг в/м. Експерименти проводили навесні, влітку, восени та взимку.

Для підтвердження доцільності застосування СОД (в дозі 20 мкг/кг в/м) при НПЗЗ-гастропатіях противиразкову активність останньої досліджували також на моделях індометацинової (Пентюк Н.О. та ін., 1998), бутадіонової (Остапчук Н.В., 1991) та ортофенової (Пентюк Н.О. та ін., 1998) виразок шлунку у щурів. Результати даних експериментів враховували за показниками макроскопічного вивчення СОШ щурів та порівнювали такі з дією токоферолу ацетату.

Порівняльне вивчення противиразкової дії СОД в комбінації з сучасними противиразковими засобами проводили на моделі ацетатної виразки у щурів. Для проведення комбінованої терапії були обрані противиразкові препарати, які в даний час входять до складу традиційної терапії ВХ (Рысс Е.С., Звартау Э.Э., 1998; Компендіум, 2003; Видаль, 2003): ранітидин, мізопростол, вісмуту субцитрат, які в наших експериментах вводили щоденно внутрішньошлунково в дозах 40 мг/кг, 0,3 мг/кг, 29 мг/кг, відповідно,  поділивши вказану дозу  на 2 прийоми  (вранці та ввечері). СОД вводили щоденно 1 раз на день в дозі 20 мкг/кг в/м. Застосування комбінацій з СОД та монотерапію вказаними препаратами проводили в лікувальному режимі; ефективність оцінювали макроскопічно.

Статистичну обробку результатів проводили методами медико-біологічної статистики з використанням критерію Ст`юдента (τ).

Результати та їх обговорення.      Першим етапом вивчення СОД як противиразкового засобу було скринінгове дослідження її активності на моделі гострого виразкового ураження шлунку, в результаті якого було встановлено умовно-терапевтичну дозу – 20 мкг/кг (рис. 1), яка переважала за всіма вивченими показниками та використана нами в подальших дослідженнях.

Вочевидь, максимальна ефективність цієї дози, порівняно з іншими дозами, може бути пояснена тим, що така кількість СОД здатна ефективно інгібувати ВРО в організмі поруч з тим, що в даній дозі СОД не чинить пригнічення продукції ендогенного однойменного ферменту та не порушує активність інших ланок АОС.