ЗООГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ МОЛОДНЯКУ ПРИ ВИРОБНИЦТВІ ЯЛОВИЧИНИ НА МАЛИХ ФЕРМАХ : Зоогигиенические Требования к СОВЕРШЕНСТВОВАНИЮ ТЕХНОЛОГИИ выращивания молодняка ПРИ ПРОИЗВОДСТВЕ ГОВЯДИНЫ НА МАЛЫХ ферме

summary

Дослідження мікроклімату проводились у лютому 2000 та 2001 років на третьому і п’ятнадцятому місяцях життя бичків. Забір проб проводився о 6, 12 та       22 годині 5, 10, 15, 20, 25 чисел місяця. Точками забору проб були такі: по центру стійл на висоті 1 м, по дві точки забору на відстані 10 і 30 м від воріт приміщення.

Гігієнічну оцінку повітряного середовища, проводили за загальноприйнятими методиками: температуру повітря і його вологість визначали психрометром ПВ–1А; бактеріальне забруднення повітря – в чашках Петрі на м’ясо–пектиновому агарі, концентрацію аміаку – газоаналізатором УГ–2, концентрацію вуглекислого газу 0,005 нормальним розчином їдкого барію, загальну оцінку мікроклімату за методикою М. В. Демчука та співавторів (1965).

У першому досліді для обґрунтування вибракування відстаючих у рості бичків за рівнем життєздатності, на час народження було відібрано 60 бичків української чорно–рябої молочної породи, які оцінені за рівнем життєздатності, виходячи із таких тестів їх поведінки: часу підйому голови; часу успішної спроби стати на ноги; реакції на звук та на переміщення предметів; виникнення смоктального рефлексу.

У першому та другому дослідах були використані групові клітки, які до                 6–місячного віку мали розміри: ширина 3 400 мм і довжина 2 500 мм, з 6– до          12–місячного віку і з 12– до 18–місячного віку – ширина 3 620 мм і довжина             7 000 мм. У третьому досліді розміри групових кліток були такими: ширина              3 620 мм та довжина 6 000 мм, що забезпечило наближену площу на одну голову до норми з 1– до 18–місячного віку бичків після вибракування відстаючих у рості      (1–6 місяців – 2,17 м^2;; 6–12 місяців – 2,71 м²; 12–18 місяців – 3,62 м²).

Ріст бичків визначали шляхом індивідуального зважування кожний місяць. Динаміку живої маси вивчали у віці: при народженні, у 1, 6, 12, 18 місяців (І дослід), при народженні, у 1, 3, 6, 12, 15, 18 місяців (ІІ дослід). У 6, 12, 18 місяців оцінювали м’ясну продуктивність бичків, що вибраковувались за найменшою живою масою. Забій проводили по 4 голови (дослідної і контрольної груп) за технологією м’ясопереробних підприємств (ІІІ дослід) та визначали: масу парної туші, масу внутрішнього жиру, забійні показники. Крім того, для встановлення максимальних генетичних задатків м’ясної продуктивності у 18–місячному віці дослідження були проведені за найвищими показниками живої маси бичків. Після 24–годинного охолодження туш проведено їх обвалку, де визначали масу: м’якоті, жиру, кісток, сухожилок, зв’язок; вихід, відсотки: м’якоті, жиру, кісток, сухожилок, зв’язок; індекс м’ясності (за співвідношенням маси м’якоті до маси кісток).

Хімічний склад середньої проби (400 г) м’якоті туш визначали за кількістю у ній вологи, жиру, протеїну, золи (за загальноприйнятими методиками). Енергетичну цінність м’якоті визначали за такими показниками: у 1 г жиру – 9,3 ккал, у 1 г протеїну – 4,1 ккал, де 1 ккал дорівнює  4,187 КДж.

Конверсію протеїну і енергії кормів у м’ясну продуктивність визначали за методикою ВАСХНИЛ (1983).

Економічна ефективність впливу зоогігієнічних умов вибракування відстаючих у рості бичків при прив’язному та безприв’язному способах утримання досліджували за методикою визначення результатів науково–дослідних і дослідно–конструкторських робіт, нової техніки, винаходів і раціоналізаторських пропозицій (Москва, 1983).

Обробку експериментальних даних провели на персональному комп’ютері ІВМ РС  з використанням біометричної методики М. О. Плохинського (1969, 1970). Результати середніх значень порівнювали з контрольною групою тварин, а зміни результатів середніх значень вважали статистично вірогідними при Р<0,05^х,            Р<0,01^хх, Р<0,001^ххх.