УКРАЇНСЬКА ГРАФІКА ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ: ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ : УКРАИНСКАЯ ГРАФИКА ПЕРВОЙ ТРЕТИ ХХ ВЕКА: общеевропейская тенденция И НАЦИОНАЛЬНЫЕ ОСОБЕННОСТИ РАЗВИТИЯ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються головна мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його часові і територіальні межі, наукова новизна і практична значущість роботи. Подано головні положення, які виносяться на захист, а також інформація про апробацію дослідження.

Розділ 1. Історіографія, джерельна база, методика дослідження

1.1. Історіографія, стан наукової розробленості теми

Українська графіка першої третини ХХ ст. завжди привертала увагу мистецьких критиків і наукових дослідників. Перші оцінки й аналітичні огляди графіки названої доби були подані в статтях 1900−1930-х рр. таких мистецтвознавців як Д. Антонович, П. Балицький, М. Вороний, І. Врона,

Е. Голлербах, М. Голубець, С. Гординський, М. Жук, М. Зубар, Ф. Ернст,  П. Ковжун, Є. Кузьмін, Ю. Меженко, В. Січинський, О. Сліпко-Москальців, С. Таранушенко,  Д. Чукін, творчий доробок яких залишається, на жаль, ще маловідомим широкому загалу до сього дня.  Вони були надруковані у численних часописах, що виходили у 1910−1920-ті рр., найбільшу увагу графіці приділяв  журнал "Бібліологічні Вісті", що видавався Українським науковим інститутом книго­знавства (УНІК). Загальну картину розвитку нового графічного мистецтва відображено у статтях  Д. Антоновича, М. Винницького, С. Гординського, Є. Кузьміна,

К. Сліпка-Москальцева.

 Розвиток української графіки названої доби розглядався у статтях таких відомих російських дослідників, як О. Бєскін, О. Сидоров,

С. Сильванський, Я. Тугенхольд, А. Чегодаєв. Творчості окремих українських художників, огляду досягнень української графічної школи присвячувалися статті в часописах, що виходили у Празі, Берліні, Парижі, Варшаві.

 Усі критичні статті, огляди, ретроспективні мистецтвознавчі дослідження, написані у першій третині ХХ ст. і присвячені українській графіці того часу, дозволяють більш повно і об’єктивно відтворити художній процес означеної доби. Ці праці дуже цінні з істо­ричного погляду, вони не втратили мистецтвознавчої ваги, є взірцем аналітики. 

У другій половині 1930-х та в 1940−1950-ті рр. оцінка мистецтва стає підпорядкованою партійній ідеології, заборонено не тільки писати про творчість, а навіть згадувати імена репресованих художників, “формалістів”, “націоналістів”, і тих, хто працював за межами Радянської України. Лише 1958 р. виходить альбом “Українська радянська графіка”, у вступній статті якого І. Врона відтворює більш об’єктивно, ніж у попередню добу, історію пореволюційної графіки. Проте в ілюстративній частині наведено лише ті твори, що відповідали соціалістичному реалізму.

Нова хвиля інтересу до мистецтва першої третини минулого століття припала на 1960-ті роки, коли знову актуальними стали національні традиції, коли в сучасному мистецтві графіки відроджувалися естампні техніки, умовні пластичні засоби формотворення. Значною подією стало видання шеститомної “Історії українського мистецтва”, де у статтях

М. Батіга, А. В’юника, Б. Лобановського, Л. Попової, А. Шпакова вперше широко і аналітично висвітлено процес розвитку графічного мистецтва від другої половини ХІХ ст. до 1917 р. і далі у 1920 − 1930-ті рр., відповідно до прийнятої в радянському мистецтвознавстві періодизації та розподілу на жанри.  У наступні роки написано статті О. Овдієнка,  Д. Горбачова,

Б. Лобановського, А. Шпакова. Публікації 1960−1970-х рр. розширили коло імен художників-графіків означеної доби, повернули творчі біографії і самі роботи майстрів, збагатили новими фактами загальну історію українського мистецтва ХХ ст., але в цих дослідженнях неможливо було визначати стилістичні формотворчі течії з огляду на існуючу цензуру.

 У 1980-ті рр. вийшли друком книжки Ю. Белічко, В. Павлова, присвячені  українському радянському мистецтву 1920 − 1930-х рр., де  створюється велика панорама мистецького процесу, події висвітлено відповідно до визначення, поданого в назві.

Спеціальні роботи з історії української  гра­фіки першої третини XX ст. були значно доповнені моно­графічними дослідженнями творчості художників. Це передусім книги В. Павловського “Василь Григорович Кричевський. Життя і творчість” (Нью-Йорк, 1974), П. Білецького “Георгий Иванович Нарбут” (Ленінград, 1985), О. Федорука “Микола Бутович. Життя і творчість” (Київ − Нью-Йорк, 2002), а також статті та книжки Н. Асєєвої, С. Білоконя, В. Овсійчука, О. Ріпко,  Л. Соколюк,

Р. Яціва та інших, що виходили впродовж 1980−1990-х рр..

У 1990-ті в окремих книжках та каталожних виданнях були надруковані дослідження Д. Горбачова, де автор осмислює таке явище, як український авангард, систематизує матеріал, конс­татує певні, чітко окреслені, стилістичні напрями.

Важливими для створення цілісної картини розвитку українського мистецтва першої третини ХХ ст. стали публікації останніх років – книжки Ю. Бірюльова, О. Ільницького, С. Лущика, Ю. Легенького, В. Рубан,

Л. Савицької, Л. Соколюк, В. Овсійчука, О. Федорука, Л. Членової,

Р. Шмагала,  статті А. Банцекової, О. Кашуби, Т. Лупій, О. Ноги, В. Сусак, Р. Яціва. 

Уявлення про художній процес названої доби розширюють відомості, подані у виданнях, надрукованих в різні роки за межами Украї­ни − у книгах Д. Антоновича, Г. Казовського, Я. Мудрак, О. Пеленської, статтях  Д. Боулта, С. Гординського, Д. Даревич, В. Маркаде, Ж.-К. Маркаде,

М. Мушинки,  В. Павловського, В. Поповича, М. Шкандрія,

В. Щербаківського.

Вагому роль відіграли публікації, присвячені  мистецтву ХХ ст. України і Росії, таких дослідників, як  О. Голубець,  О. Петрова,

О. Тарасенко, Г. Скляренко,   К. Бобринська, К. Дьоготь, Г. Коваленко,

Т. Малініна, Д. Сарабьянов, Г. Стєрнін, Н. Стєпанян, С. Хан-Магомедов,

О. Якимович.

  Напрацьований поколіннями мистецтвознавців матеріал дозволив

синтезувати попередні дослідження, зосередити увагу на аналізі конкретних робіт, внас­лідок чого переосмислено оцінки, зроблено узагальнювальні висновки і подано нову концепцію розвитку мистецтва графіки першої третини ХХ ст..