Пісенна культура лемків ХХ століття: збереження традицій та новотворчість

summary

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення, особистий внесок автора, апробація дослідження, публікації.

Перший розділ “Історіографія та джерела дослідження лемківської пісенної культури ХІХ–ХХ ст.” аналізує стан наукового опрацювання теми дисертації, визначає методологічну основу дослідження.

У першому підрозділі “Історія вивчення пісенної культури Лемківщини у ХІХ ст.” розглянуто розвиток історичних та етнографічних досліджень культури лемків у ХІХ ст. Початок систематичних етнографічно-фольклористичних досліджень у Західній Україні спричинила діяльність “Руської трійці”. Особливе місце належить розвідкам Ф.Колесси, О.Торонського, В.Хиляка, І.Верхратського, П.Бажанського, Й.Роздольського, І.Франка та ін. Зацікавлення до збирання лемківського фольклору виявили польські (К.Туровський, О.Кольберг, В.Поль) та чеські дослідники (зокрема Ф.Ржегорж).

Аналіз цих праць засвідчує, що в ХІХ ст. започатковується систематичне збирання народнопісенних джерел, дещо активізується публікація лемківської пісенної спадщини польськими та українськими вченими. Цей етап вивчення лемківської пісенно-музичної творчості характеризується нагромадженням джерельного пісенного матеріалу, появою перших науково-популярних праць, присвячених обрядам і звичаям лемків, зростанням наукового зацікавлення Лемківщиною та її культурними надбаннями.

У другому підрозділі “Лемківський фольклор у наукових студіях ХХ ст.” особливий акцент зроблено на аналізі праць відомих дослідників, культурологів, мистецтвознавців, філологів, фольклористів та етнографів ХХ ст.: М.Мушинки, С.Грици, В.Боканя, Л.Польового, А.Іваницького, О.Дея, Б.Фільц, С.Китової, Л.Кияновської, Р.Кайндля, В.Скуратівського, О.Воропая, А.Ольховського, І.Крип’якевича, Р.Кирчіва, Л.Левчук, В.Борисенко, О.Стахевич, М.Заковича, В.Кононенка, М.Черепанина, О.Козаренка та ін. На основі проведеного дослідження ми виділили такі 3 напрями: 1)фольклористичний (огляд обрядів, публікації лемківських мелодій, аналіз регіональних особливостей їх пісень тощо); 2)етнологічний (монографії, нариси, збірники, статті фольклористів-етнографів); 3)історико-публіцистичний (спогади, мемуари, довідники, нариси, фотоальбоми та журнали лемківської тематики).

Стислий огляд найважливіших праць, присвячених лемківській культурі, засвідчує, що ця тематика привертала увагу зарубіжних та українських дослідників упродовж усього ХХ ст. З плином часу зростає кількість спеціальних досліджень, у яких об’єктом вивчення виступає одна з ланок духовної спадщини лемків. Водночас простежується певна динаміка у вивченні лемківської пісенної творчості: від активного збирання, створення окремих збірників – до глибокого аналізу різних музичних компонентів лемківського пісенного фольклору. У ХХ ст. завдяки накопиченню різноманітного джерельного матеріалу публікуються: по-перше, невеликі пісенні збірники з нотами, які демонструють жанрове і тематичне багатство лемківської пісні; по-друге, з’являються окремі наукові дослідження, у яких детально аналізується один із пісенних жанрів лемківського фольклору; по-третє, подається загальна характеристика музично-пісенної спадщини лемків у фундаментальних дослідженнях; по-четверте, лемківський пісенний репертуар розглядається в єдності із звичаями та обрядами, що, звичайно, відбивається і на схемі аналізу. Та через кардинальні геополітичні та соціокультурні зміни побутування лемків у ХХ ст. і далі залишаються актуальними і недостатньо висвітленими питання, пов’язані із глибоким комплексним опрацюванням пісенної спадщини лемків, виявленням їхнього внеску до загальноукраїнської традиції, простеженням традиційних та новаторських тенденцій, зокрема у музичній культурі лемків.

У третьому підрозділі “Методологія дослідження” визначено основні методологічні орієнтири дисертації. У дисертаційному дослідженні застосовано комплекс методів, провідні з яких: описовий, інформаційний, історико-генетичний, феноменологічний та музично-аналітичний. Основою дослідження феномену пісенної культури лемків ХХ ст. є інтегрованість вищезгаданих методів з методами гуманітарних наук – історії, культурології, народознавства, етнології, історії музичного мистецтва тощо.

У другому розділі “Пісенно-фольклорна традиція – складова частина музичної культури лемків”, що складається із трьох підрозділів, розкрито загальну характеристику пісенного фольклору лемків, висвітлено жанровий склад, особливості побутування календарних та родинних пісень у лемківських обрядових традиціях, проаналізовано необрядову пісенність лемків.

У першому підрозділі “Загальна характеристика пісенного фольклору Лемківщини” розглянуто жанри обрядових та необрядових пісень. Значну частину пісенного фольклору лемків становлять традиційні жанри, що були органічними складовими як родинних, так і календарних обрядів. Проте не меншу значимість мають і необрядові пісні, що класифікуються за класичним жанрово-тематичним принципом, але для яких характерні власні риси.

Лемківський музичний діалект відзначається багатством і різноманітністю ритмічного і мелодичного складу пісень. Показовими характерними ознаками лемківських мелодій є: свобода тактової будови (метрична змінність, відступи від тактових схем); дроблений ритм, що наближений до речитативу (у вокалізації складів); синкоповані ритмічні групи (під впливом угорських мелодій); мазуркові (тридольні) метри (споріднені з польськими); невеликий обсяг мелодичного звукоряду; рух мелодії пісні відбувається довкола тоніки, яка займає місце посеред мелодичного звукоряду; переважання мажорного колориту мелодій над мінорним; відсутність типових модуляцій у паралельну тональність тощо; інтонаційний зв’язок між різними жанровими групами; зв’язок будови мелодії із композицією пісенної строфи та ін.; використання архаїчних народних ладів (особливо дорійського). Лемківським пісням притаманні глибокий ліризм, епічність, драматизм, завдяки яким вони досягають високого мистецького узагальнення, забезпечуючи граничну повноту втілення художнього образу. Самобутність лемківської пісні полягає в синтезі як загальноукраїнських ознак, так і польських, словацьких, угорських. Попри різні нашарування, лемківський музично-мовний діалект вирізняється, з одного боку, певним ступенем консерватизму, з іншого – відкритістю до новацій.

Другий підрозділ “Календарні та родинні пісні в лемківських обрядових традиціях: жанровий склад та особливості побутування” доводить, що календарно-обрядовий фольклор лемків відзначається певним колом ознак. Передусім, лемківські обряди – це істотна складова духовної культури народу, що відображає його світовідчуття і світосприйняття, світогляд і рівень матеріальної суспільної практики в різні періоди історичного розвитку; форми обрядів змінюються з плином часу, проте деякі структуротворчі обрядовості є достатньо стійкими; з елементу суспільного укладу, форми відносин певна частина звичаїв і обрядів трансформується в пережиткове явище, у суб’єктивно-психологічну форму традиції, функціонування якої обмежується побутовим середовищем. Однією із закономірностей традиційно-обрядової системи є постійна динаміка відповідних обрядів, які своєрідно змінювалися або згасали впродовж усього ХХ ст. Для кожного історичного етапу створювалася своя система уявлень та обрядових дій. Процес трансформації (зміни) обряду відбувається не відразу в усій його структурі, а в окремих структурних одиницях. Ланцюг поступових змін привів у наш час до згасання більшості календарно-обрядових традицій лемків-переселенців.

 У третьому підрозділі розкриваються особливості “Необрядової пісенності лемків”. За генезою, змістом і функціональністю ці пісні залежать від загальних і спільних у просторовому та часовому планах конкретних умов і явищ життя, побуту, історичних подій, ситуацій культурно-географічного середовища і природного оточення; у них втілюються людські переживання, настрої, історичні та суспільні події.

У складних умовах повоєнного періоду зникли традиційні форми суспільного побутування фольклору, фрагментарно зберігаючись у сімейній та особистій сферах. Серед головних тенденцій розвитку пісенної традиції такі: а) у місцеве лемківське піснетворення вплітаються цілі образно-поетичні кліше, почерпнуті із загальноукраїнського піснетворчого досвіду; б) органічний зв’язок пісенності лемків з українським фольклором виразно прослідковується в усіх параметрах ідейно-змістової та художньо-естетичної сутності, зокрема у мовній спільності; в) усе, що є особливим у змісті і формі лемківського фольклору, не відділяє його від загального масиву традиційної музично-пісенної та усної словесності українського народу, не виокремлює його, а, навпаки, доповнює, збагачує цей масив своєрідними неповторними елементами і рисами, є переконливим свідченням цілісності загальноукраїнської фольклорної традиції. Саме ця спільність забезпечила життєздатність і самобутність лемківського фольклорного діалекту, його спроможність успішно вбирати, переробляти й асимілювати чужі фольклорні впливи. Слід також зазначити, що сучасний лемківський пісенний репертуар збагачується новими творами – піснями літературного походження, які розкривають нове бачення історії та культури Лемківщини на тлі загальноукраїнської культури (М.Горбаль, М.Цуприк, Б.Тихий та ін.)

Третій розділ “Особливості побутування пісенного фольклору лемків у ХХ ст.” присвячений аналізу використання пісенного фольклору лемків у творчості українських фольклористів-аматорів і композиторів-професіоналів ХХ ст.

У першому підрозділі “Лемківська пісня у творчому доробку фольклористів-аматорів” розлянуто опрацювання лемківського фольклору відомими збирачами (М.Соболевським, Б.Дрималиком, О.Гижею, І.Майчиком, Я.Баранецьким, Й.Волинським, Р.Стефанком, Р.Соболевським, П.Чоловським, М.Цуприком, І.Кушнірем, М.Мельник та багатьма ін.).

Хронологічно процес контамінації професійної музики з народною лемківською традицією охоплює три періоди. Перший (поч. ХІХ ст.) – процес збирання та видання народних мелодій, викликаний практичними потребами музичного побуту. Другий (ІІ пол. ХІХ ст.) – спроба теоретичного осмислення особливостей лемківських пісень та їх використання у композиторській практиці. Третій період (ХХ ст.) – новий принцип підходу до фольклору, вільний від етнографічних обмежень, що відкриває великі можливості для професійного мистецтва (виникає новий музичний жанр – художня обробка народної пісні як результат індивідуальної композиторської творчості).

Переважаючий етнографічний підхід до лемківського музично-пісенного мистецтва – це не лише метод прямої обробки фольклорних першоджерел чи безпосереднього використання їх як інтонаційно-тематичного матеріалу в інших жанрах композиторської творчості. Це і науково-творча концепція, що передбачає об’єктивне історико-теоретичне вивчення процесів зародження, шліфування та своєрідної “міграції” фольклорних зразків в артифіційну творчість.

У другому підрозділі “Опрацювання лемківського пісенного фольклору у творчості українських композиторів ХХ ст.” висвітлюються форми втілення пісенно-музичної спадщини лемків у творчості композиторів-професіоналів: (С.Людкевича, Ф.Колесси, В.Барвінського, М.Колесси, Я.Ярославенка, А.Кос-Анатольського, Є.Козак, Р.Сімовича, Б.Фільц, О.Козаренка). Оскільки лемківські пісні виконувалися переважно в унісон або двоголоссям, саме тому в обробках цих пісень для мішаного хору зберігся принцип фактури подвійного двоголосся (сопрано-альти, тенори-баси). Гармонію композитори трактують як головний фактор “упізнаваності” лемківських пісень порівняно з гуцульськими чи бойківськими. Відповідно функційні співвідношення на основі дорійського і міксолодійського ладів (мажорна субдомінанта в мінорі та мінорна домінанта в мажорі) становлять їх характерні риси. У гармонічній мові обробок лемківських пісень також наявне широке застосування всієї ладової розмаїтості народної діатоніки, використання специфічних звукорядів, властивих різним фольклорним пластам, оригінальна авторська інтерпретація характерних поспівок у мелодиці, де акцентується увага на найбільш показових для того чи іншого ладу інтервалах.

Гармонія опрацювань лемківських пісень, виступаючи важливим компонентом у системі засобів музичної виразності, разом з мелодикою, фактурою, своєрідним ритмом, поліфонією і т. д. відбиває інтенсивні процеси збагачення музичної мови композиторів. Це виразно прослідковується у творах інших жанрів (симфоніях, інструментальних концертах, фортепіанних мініатюрах), що постали на основі лемківської пісні (у творчості А.Кос-Анатольського, Р.Сімовича, М.Колесси).

Процес фольклорно-професійної взаємодії в наш час, тобто композиторський фольклоризм (етнографізм у його широкій художній результативності), несе в собі позитивну програму для авторської творчості, незалежно від прямих чи непрямих, безпосередніх чи опосередкованих форм контактів професійного мистецтва з народним.

Четвертий розділ “Лемківська пісенна творчість як складова частина сучасної культури західних областей України” розглядає  актуальний стан розвитку лемківського народно-аматорського виконавства, розкриває суспільно-політичну та культурно-просвітницьку діяльність лемківських осередків, а також висвітлює мистецькі фестивалі як відображення сучасної музично-пісенної культури лемків.

У першому підрозділі “Сучасний стан розвитку лемківського народно-аматорського виконавства” показано, що сучасній фольклорній практиці притаманні два шляхи створення нових пісень: трансформація (осучаснення) традиційних та створення принципово нових мелодій на основі традиційних для певного середовища інтонацій. Перший переважно пов’язують з імпровізаційністю й різними формами розспіву відомого мотиву, а інший – зі здатністю простих мелодій речитативного складу виникати в умовах сучасного життя. Джерелом створення нових інтонацій є колективна музична практика родинних осередків, членів навчальних, суспільно-просвітніх, громадських, мистецьких груп, а також музичних “лідерів” таких груп, які нерідко творять не заради професійно-музичного інтересу, а саме виходячи з потреби колективного чи сольного музикування, зі специфіки, можливостей та художніх смаків конкретного виконавського середовища.

Причиною створення нових фольклорних інтонацій у наш час нерідко є гостра потреба музичного осмислення певного явища, події, психологічного настрою групи чи окремої людини. Зокрема, серед лемків, що компактно проживають у західних областях України, характерною є форма розповсюдження нових пісень, поезії за допомогою рукописних зошитів, так званих “Пісенників”. Хоча їх естетичний рівень часто контраверсійний, та вони відіграють важливу роль у фіксації сучасного фольклорного процесу.

Прагнення до освоєння побутових ситуацій привело до пожвавлення народних традицій у самодіяльних колективах фольклорного плану, які почали виявляти себе в другій половині ХХ ст. Активізувалась діяльність автентичних фольклорних ансамблів, але на новому культурно-психологічному і соціально-економічному ґрунті.

На сьогодні існує велика кількість колективів, співаків, ансамблів, які включають до свого репертуару лемківську пісенну спадщину. Принципом роботи аматорських хорових колективів найчастіше є не відтворення автентичного звучання фольклору, а його стилізація, що не завжди зберігає якість оригіналу і глибоке розуміння духу народної лемківської пісні. Діяльність таких хорів репрезентує т. зв. “художню самодіяльність”. З плином часу в таких колективах з’явились нові тенденції щодо відтворення фольклору. Помітна своєрідна зворотність процесу: від стилізованих форм – до автентичного виконавства, коли учасники хору є носіями усної традиції. Відмінність аматорських хорів від автентичних фольклорних груп і ансамблів виявляється також в організаційно-структурній побудові роботи колективу.

Розгляд цього явища проілюстровано аналізом виконавської діяльності відомих лемківських хорових колективів (“Лемковина” – Львів, “Бескид” – Івано-Франківськ, “Студенька” – Калуш), а також окремих виконавців (квартет “Лемки Києва” – Київ, Анна Чеберенчик – Львів) тощо.

Оцінюючи в цілому творчість цих художніх колективів, слід сказати, що більшість з них обмежено відтворює лемківський фольклорний репертуар. Це насамперед ліричні пісні, танцювальна музика, деякі обряди. Фактично переважають обробки з використанням виразових засобів професійної музики (функційна гармонія, загальноєвропейські фактурні формули). Зі сценічного репертуару випадають, на превеликий жаль, глибинні пласти фольклору (наприклад, пастуший, вівчарський репертуар та ін.).

Другий підрозділ “Культурно-просвітницька діяльність лемківських осередків” присвячений аналізу функціонування лемківських товариств другої пол. ХХ ст. в Україні, а також висвітленню діяльності лемківських конгресів, з’їздів та конференцій в означений період.

 Товариства “Лемківщина”, Всеукраїнське товариство “Лемківщина” і Світова Федерація Лемківських Об’єднань у наш час підтримують тісні зв’язки з різними громадськими організаціями як на міжнародному рівні, так і в Україні, зокрема із Союзом русинів-українців Словаччини, Сербії, Чорногорії, Хорватії та ін. Ці об’єднання співпрацюють із Всеукраїнською організацією “Холмщина”, “Надсяння”, “Бойківщина”, з політичними партіями та народними депутатами. Лемківські громади щороку проводять традиційні святкування з нагоди різноманітних свят.

Товариства “Лемківщина”, Всеукраїнське товариство “Лемківщина” (ВУТЛ) і Світова Федерація Українських Лемківських Об’єднань (СФУЛО) займаються суспільно-політичною діяльністю. Найбільш вагомим проектом за останні п’ять років було прийняття Кабінетом Міністрів України в 2004 році “Програми підтримки та збереження культурної спадщини лемків до 2009 р.”

Активна діяльність лемківських товариств започаткувала відродження самобутньої лемківської культури, змусила задуматися над збереженням субетносу лемків у наш час.

У третьому підрозділі “Мистецькі фестивалі як відображення сучасної музично-пісенної культури лемків” здійснено загальний огляд основних фольклорних фестивалів, оглядів, конкурсів, фестин та кермешів лемківської культури, їх значення в подальшому розвиткові суспільного життя лемків.

Щороку збільшується кількість лемківських регіональних фестивалів, зокрема “Дзвони Лемківщини” (Монастириськ, Тернопільщина), “Плаче і кличе зелена неділя” (с.Копанки, Івано-Франківська обл.), “Лемківська ватра” (Ждиня, Польща), концертів, кермешів тощо. Лемківські мистецькі колективи стають учасниками гуцульських і бойківських фестивалів, творчих вечорів, державних свят, всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Організація фольклорних фестивалів видається однією із форм, що визнані на міжнародному рівні як засіб виявлення національних традицій і цінностей задля подальшого їх дослідження, популяризації та збереження.

Фестивальний рух в Україні є відносно новим явищем, яке виникло на хвилі національного відродження. Він є важливим чинником культурно-мистецького розвитку регіонів, сприяє формуванню духовності українського суспільства, вихованню національної свідомості молоді, сприяючи процесу інтеграції вітчизняної культури у світовий інформаційний простір.

У Висновках підведено підсумки проведеного дослідження, накреслено перспективи подальших наукових розвідок з означеної проблематики.

Найболючіша в лемківській історії трагедія – переселення після Другої світової війни – надзвичайно ускладнила проблему збереження лемківських культурних надбань. Унаслідок репатріаційних заходів відбулося руйнування осілості, поділ ядра національної самобутності. Психологічні орієнтації на фізичне виживання в нових умовах змусили лемків приховувати свою національну належність. Один із українських субетносів, історія якого могла би висвітлити чимало таємниць етногенези слов’янства, у середині XX ст. опинився перед загрозою остаточного зникнення. Усе це враховано в роботі як визначальне “тло” процесів та явищ, що досліджувались у дисертації.

1. Розглянуто основні етапи історії збирання та вивчення пісенного фольклору Лемківщини, що пройшли своє становлення у різних обставинах, сформованих змінами політичного, суспільного, соціо-культурного середовища. Так, зокрема, друга половина ХХ ст. позначена певним динамізмом у вивченні лемківської пісенної творчості: від збирання та видання окремих збірників – до глибокого аналізу різних музичних компонентів лемківського фольклору.

2. Виявлено характерні традиційні риси в пісенній культурі Лемківщини в календарно-обрядовій, родинно-обрядовій та необрядовій пісенності. Аналізуючи стильові ознаки лемківського музичного діалекту, виділено дві групи діалектно-стильових відмінностей. Першу групу становлять орнаментальні та композиційно-структурні, куди входять діалектні ознаки мови – органічної частини фольклору, артикуляційний спосіб виголошення словесно-музичного тексту, який включає особливості звукоджерела (голосу, музичного інструменту), агогічні особливості виконавця. До другої – належать логіко-композиційні особливості, що є базовою основою для орнаментальної надбудови.

3. У наш час відбулися помітні зміни в самій структурі фольклорної традиції. Це стосується обрядової народної поезії, яка за останнє півстоліття посилено виходить з активного побутування і звужує своє функціонування як компонент обряду. З необрядового репертуару зникають пісні, що були породжені минулими болючими явищами суспільного і родинного життя: заробітчанством, наймитством, еміграцією, рекрутчиною, вимушеним нерівним шлюбом та ін. Натомість створюються або приходять з позарегіонального (загальноукраїнського) репертуару нові пісні, проявляється своєрідний пісенний симбіоз, збагачення та новотворчість. Пісенний фольклор лемків посідає вагоме місце в традиційній побутовій музичній культурі, оскільки тут сильніше даються взнаки нашарування різних пісенних епох; з огляду на історичні обставини, тут інтенсивніше відбувався процес асиміляції з пісенними культурами сусідніх народів; унаслідок депортації відбувався поступовий процес пристосування лемківських пісенних зразків до загальноукраїнських регіональних музичних стилів.

4. У композиторських опрацюваннях своєрідний фольклорний колорит виникає внаслідок синтезу типово народного інтонаційного складу і принципів тональної логіки, де поєднані ознаки натурально-ладового мислення і закономірностей мажоро-мінорної системи; мелодії лемківських пісень в обробках розгортаються на основі повторення колоритних мелодичних поспівок, а згодом і цілих фраз та речень з незначними, а іноді й суттєвими варіаційними видозмінами. Особливу роль у розвитку відіграє гармонія, яка виступає головною ознакою ладотональної мінливості музичного твору. Це виявляється в широкому застосуванні всієї розмаїтості народної діатоніки, у використанні специфічних звукорядів, властивих різним фольклорним пластам, в оригінальній авторській інтерпретації характерних поспівок у мелодиці обробок та оригінальних творах, де акцентується на найбільш показових для того чи іншого ладу інтервалах.

Українські композитори приділяють велику увагу виражальним можливостям гармонії. Значне місце належить функції психологічного поглиблення образу. Характерні цілеспрямованість і динаміка музичного розвитку підпорядковуються в пісенному жанрі основній гармонічній ідеї, а рельєфно окреслена гармонічна характеристика, з одного боку, визначає особливість емоцій, з іншого – поглиблює зміст твору в процесі поступового розгортання психологічного “сюжету” композиції.

5. Сьогодні пісенний репертуар лемків, давній і трансформований, представлений багатьма жанрами, які традиційно виявляють високий ступінь популярності серед художніх колективів та солістів. Він збагачується новими творами – піснями літературного походження, які розкривають нове бачення історії та культури Лемківщини на загальноукраїнському тлі.

Разом з тим, вивчаючи культурні традиції лемків, ми спостерігаємо не тільки інновації, але й певним чином “генетичну безперервність” (за висловом С. Грици), яка сприяє оновленню давніх фольклорних пластів, зокрема пісенних.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1.      Фабрика О.Р. Життя та культурна діяльність лемків у Західній Україні // Вісник Прикарпатського університету: Мистецтвознавство. – Івано-Франківськ: Плай, 2001. – Вип.ІІІ. – С.49–55.

2.      Фабрика-Процька О.Р. Культурно-мистецька діяльність лемків на теренах україни у ІІ половині ХХ століття // Галичина: Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – Івано-Франківськ, 2001. – Вип.7. – С.170–176.

3.      Фабрика-Процька О.Р. Дослідження та творче використання лемківського пісенного фольклору // Вісник Прикарпатського університету: Мистецтвознавство. – Івано-Франківськ: Плай, 2005. – Вип.VІІІ. – С.187–196.

4.      Процька О.Р. Лемківський музичний фольклор у контексті духовно-мистецької культури України // Теоретичні та практичні аспекти музичного смислоутворення / Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського. – К., 2006. – Вип.60. – С.154–159.

5.      Фабрика-Процька О.Р. Трансформаційні особливості пісенної культури депортованих лемків у ІІ пол. ХХ ст. – поч. ХХІ ст. // Культура і сучасність: Альманах. – К.: Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2006. – №1. – С.58–64.

6.      Фабрика-Процька О.Р. Виконавська діяльність народної хорової капели “Лемковина” у контексті розвитку українського народнопісенного мистецтва // Вісник Прикарпатського університету: Мистецтвознавство. – Івано-Франківськ: Плай, 2007. – Вип. Х–ХІ. – С.93–100.

7.      Фабрика-Процька О.Р. Лемки України: історія, культура, духовність // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. – К: УНІСЕРВ, 2002. – Вип.13. – С.76–80.

8.      Фабрика-Процька О.Р. Лемківські “Ватри” в Україні: шлях до збереження культурно-історичної спадщини “дітей втрачених Бескидів” // Духовність українства: Збірник наукових праць.– Житомир: Ред.-вид. відділ ЖДПУ, 2001. – Вип. 3. – С.181–183.

9.      Фабрика-Процька О.Р. Культурно-мистецька діяльність лемків на західних теренах України у ІІ половині ХХ ст. // Проблеми сучасного літературознавства: Збірник наукових праць. – Одеса: Маяк, 2001. – Вип.8. – С.262–274.

10.   Фабрика О.Р. Лемківські пісні як талановитий прояв художнього обдарування народу // Матеріали ІІ Міжнародної наукової конференції “Актуальні проблеми етнічного відродження Лемківщини: родовід лемків, їхнє минуле, сучасне і майбутнє”. До 100-річчя від дня народження Ю.Тарновича. 15–16 листопада 2003, Перечин / За редакцією І. Щерби. – Львів: Євросвіт, 2005. – С.53–67.

11.   Фабрика-Процька О.Р. Динаміка розвитку лемківської пісенної культури в Україні ІІ пол. ХХ ст. – поч. ХХІ ст. // Україна – Світ: від культурної своєрідності до спорідненості культур: Зб. матеріалів Міжнарод. наук.-практ. конф. (25–26 травня 2006 р.). – К.: ДАКККіМ, 2006.  – Ч.2. – С.177–181.

12.   Фабрика-Процька О.Р. Лемківські фольклорні фестивалі аматорського мистецтва в контексті відродження та розвитку духовної культури України // Етнос, Культура, Нація: Зб. наукових праць за матеріалами V Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Дрогобич: Вимір, 2006. – С.135–141.

13.   Фабрика-Процька О.Р. “Лемківські ватри” – оберіг сучасної музично-пісенної творчості українців-переселенців // Українська культура в контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій: Зб. матеріалів Міжнародної наук.-практ. конф. (21–22 грудня 2006 р.). – К.: ДАКККіМ, 2007. – Ч.2. – С.332–336.

14.   Фабрика-Процька О.Р. Напрями сучасних досліджень функціонування лемківського фольклору // Музичне виконавство України: національні, регіональні та інтегративні аспекти: Програма-тези Веукраїнської наук.-практ. конф. (7–8 червня 2007 р.). – Івано-Франківськ, 2007. – С.73–75.

15.   Фабрика-Процька О.Р. “Бескид” – пісенний смолоскип лемківського фольклору // “Без пісень нема життя…” (До 40-річчя заснування музичного факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника): Музично-краєзнавчий альманах / Упорядники: Дутчак В.Г., Карась Г.В., Ортинська М.З., Чоловський П.М. – Івано-Франківськ: Гостинець, 2006. – С.79–82.

16.   Фабрика О.Р. Ляльки Ірини Криницької // Лемківський календар на 2002 р. – Львів: Каменяр, 2001. – С.31–32.

17.   Фабрика О.Р. Діти втрачених Бескидів // Лемківський календар на 2002 р. – Львів: Каменяр, 2001. – С.140–143.

18.   Фабрика О.Р. Духовна культура лемків // Лемківський календар на 2003 р. – Львів: Каменяр, 2002. – С.114–159.

19.   Фабрика-Процька О.Р. Еволюція лемківського пісенного фольклору впродовж XVIII–ХХ ст. // Лемківський календар на 2006 р. – Львів: Каменяр, 2005. – С.84–95.