ТВОРЧІСТЬ І МИСТЕЦЬКО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ МИХАЙЛА ЖУКА В КОНТЕКСТІ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ ХУДОЖНИКІВ ФАРФОРУ (перша половина ХХ століття) : ТВОРЧЕСТВО И художественно-педагогический ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ МИХАИЛА ЖУКА в контексте становления УКРАИНСКОЙ ШКОЛЫ ХУДОЖНИКОВ ФАРФОРА (Первая половина ХХ века)

summary

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертаційного дослідження та його актуальність, визначаються основна мета, завдання, предмет, об’єкт, методика дослідження, характеризується наукова новизна проблеми та її практичне значення, подаються відомості про апробацію основних результатів дисертації.

У першому розділі „Історіографія проблеми (джерельна база, термінологія та методика дослідження)” здійснено розгляд літератури з обраної теми, охарактеризовано джерельну базу дисертації, проаналізовано стан наукового опрацювання дисертаційної теми, виявлено термінологічні проблеми, визначено методику дослідження.

Всі літературні джерела розподілено на умовні групи:

1) окремі спеціальні статті, присвячені творчості майстра; 2) праці загального характеру, в яких найчастіше міститься небагато відомостей щодо кола питань, пов’язаних із проблематикою дисертації; 3) каталоги, монографії, альбоми – найбільш ґрунтовні дослідження з аналізом творів М.Жука; дипломні роботи випускників ФТІМ КДХІ – АОМА; 4) архівні джерела.

Наукове вивчення творчості М.Жука розпочалося з межі 1920-х / 1930-х років і пов’язане з мистецтвознавчою працею Ю.Михайліва, котрий визначив сутність творчого методу художника, особливості його авторських декоративізму й орнаменталістики. Подальші статті розвінчували формалістику і „націоналістичне спрямування” доробку митця, виконували функцію застережної від подібного мистецтва настанови політизованого характеру. Перелік ви-користаних джерел засвідчує, що після звинувачень „у ворожій пропаганді”, замовчування творчості М.Жука тривало більше як тридцять років. Кінцем 1960-х років датуються ранні статті майбутнього автора альбому про М.Жука І.Козирода. З 1980-х років ведеться його робота над альбомом „Михайло Жук”, виданого у співавторстві з С.Шевельовим, колеґою-викладачем ОХУ (К., 1987 р.).

Від початку 1970-х рр., коли ім’я М.Жука потрапляє до Історії українського мистецтва під редакцією М.Бажана та В.Касіяна, починається новий етап вивчення спадку митця. Протягом 1986 – 1989-х рр. друкуються книги поважних вчених Ю.Бірюльова, М.Мудрак, В.Рубан, Н.Асєєвої, в яких, у загальних рисах, окреслюються окремі напрацювання М.Жука на ниві книжкової графіки, живопису, орнаменталістики. 1977 р. розпочато низку виставок у одеських музеях, до яких були складені каталоги за участі приватних колекціонерів С.Лущика, Т.Максимюка тощо. 1983-го р. херсонською дослідницею, в подальшому директором Херсонського краєзнавчого музею, у Київському художньому інституті (нині НАОМА) було захищено дипломну роботу „Михайло Іванович Жук”, в якій фахово, але під призмою реалістичного мистецтва, розглядалася переважно образотворча спадщина художника.

Протягом 1990-х років, в рамках святкування 120-річчя від дня народження М.Жука, з’являється нова низка статей у пресі. І.Пархоменко, С.Реп’яха, Є.Шимчук, Л.Зеленської, М.Крячка, фахові дослідження О.Лагутенко, Р.Шмагала, в яких ставиться питання переосмислення надбання художника, провадиться порівняння його творчості з художниками символізму, аванґарду.

В 2000-му році був захищений диплом дисертанта „Кераміка Михайла Жука”. Дослідження виконано під керівництвом кандидата мистецтвознавства В.Могилевського у НАОМА на матеріалах переважно одеських приватних колекцій. В роботі була вперше розглянута родинна збірка кераміки М.Жука. Протягом наступного року, під час праці в МУНДМ, автором були досліджені архівні джерела, знайдені в Центральному державному архіві вищих органів влади України, архіві Національного художнього музею України (м. Київ), архіві ІМФЕ НАНУ.

Ці напрацювання лягли в основу вивчення маловідомої мистецької спадщини М.Жука, педагогічної діяльності митця.

На початку 2000-х років в публікаціях Л.Савицької піднімаються питання уточнення стилістики художніх творів М.Жука. Детально автор зупиняється на мистецтві Ар Нуво і аплікативності станкових творів майстра. Основні положення даної дисертаційної роботи опубліковані 2000 – 2006-го рр. Вони присвячені збереженню спадщини М.Жука, творам художника в колекції МУНДМ, московському (1899 – 1900 рр.) і підмосковному (1937 – 1939 рр.) періодам творчості, україно-польським зв’язкам (краківське студіювання), постаті митця на тлі київського життя 1916-1919 рр., соціальним аспектам праці майстра за часів викладання в УАМ.

У другому розділі „Універсальне обдарування Михайла Жука як характерна прикмета творчої особистості доби модерну” розглядаються чинники, які впливали на становлення художньої мови митця, формували світогляд та ціннісні орієнтири, шліфували майстерність і стилістичні уподобання. Розділ складається з трьох підрозділів, кожний з яких розкриває окрему грань здібностей майстра.

2.1. Період навчання у київській, московській, краківській школах. Хронологічні межі 1896 – 1904-й рр. Цей підрозділ висвітлює події художнього життя Києва 1896 – 1899-х рр., коло мистецького оточення М.Жука на час початкового навчання у Київській рисувальній школі М.Мурашка, вектори взаємодії з родиною Косачів. Враження від орнаментики, зібраної О.Пчілкою, розписів Володимирського собору Києва, зокрема, М.Врубеля, В.Васнєцова і М.Нестерова, Київської промислової виставки 1897-го р., відвідин Першого міського музею під керівництвом М.Біляшівського відбились пізніше на уподобаннях художника у фарфорі.

Період студіювання на підготовчому відділенні МУЖСА у майстерні К.Коровіна і В.Сєрова (1899 – 1900-й р.), де також виконував свої проекти М.Врубель, вперше розглянутий в даній роботі у зв’язку з московським мистецьким життям кінця ХІХ-го – початку ХХ-го століття. Знайдені нами в архівах РДАЛМ і ДТГ документи, що підтверджують вступ М.Жука до середньо-спеціального закладу Москви, а також аналіз його творчих пошуків, дотичних до кола митців Абрамцево, дають змогу реконструювати події тогочасного культурного життя столиці Росії на рік його перебування, зрозуміти сутність впливу визначних особистостей російського модерну на становлення юного митця.

Завершальний етап освіти у Кракові (1900 – 1904-й рр.) мав кілька синхронних складових-компонентів. Крім студіювання у Я.Станіславського, Л.Вичулковського, Ю.Мегоффера і приватного спілкування з уже важко хворим С.Виспянським, що вплинув на свідомість і трансформації художнього почерку М.Жука найбільше, відбуваються літні студії в с. Рижанівка (нині Черкаської обл.), та виробнича практика в рамках керамічного руху Галичини (фабрика І.Левинського у Львові).

2.2. Стилізації епохи модерну як джерело формотворчих принципів у творчості М.Жука присвячений специфіці пластичної мови художника, що визріла на варіаціях українського, російського, польського модерну з рисами імпресіонізму, експресіонізму, символізму й Ар Деко. Окремо розглядається символіка кольору, семантика квітів, трансформації рослинного орнаменту, іконографія і азбука стилю, узгоджується класифікація і спів-відношення стилістичних течій.

У чернігівські періоди (1905-1916 рр.), (1919-1925 рр.) завдяки синтезуванню всіх мистецьких набутків попереднього часу, визрівають вперше описані в літературі звернення до оздоблення кераміки. (Надалі фотодрук на фарфорі, техніки сухої голки тощо, засвоєні в цей час, знадобляться для розробки програм з декорування тонкої кераміки). Це  період соціальної активності у Чернігівській губнаросвіті, знайомства з П.Тичиною, М.Вороним, М.Лисенком.

Паралельно, у 1901 – 1914 рр. художник продовжує працювати на ниві декоративно-прикладного мистецтва: виконує проекти оформлення кераміки на базі Львівської політехніки, фабрики І.Левинського, у складі групи художників „Руського керамічного кружка (гуртка)”, до якого входили К.Сіхульський, М.Сосенко, М.Бойчук, М.Ольшевський. Далі буде Українська академія мистецтв у Києві й Політехнікум образотворчих мистецтв у Одесі.

2.3. Синтез орнаментальних і станкових форм у творчих пошуках М.Жука. При спробі співставити віхи розвитку мистецтва М.Жука І (бл.1899 – 1906), ІІ (бл. 1907 – 1919), ІІІ (бл. 1920 – 1929) з транс-формуванням стилю модерн, визначених Ю.Бірюльовим у праці, присвяченій львівській сецесії, ми помітимо істотний зв’язок, з наступними фазами: І (суто флореальний, 1897 – 1908 рр.), II (раціональний, 1908 – 1914 (18), III („постсецесія”, 1918 – 1925 рр.). На прикладі декоративних панно М.Жука стає зрозумілим, що майстер творив у загальнонаціональному річищі стилю модерн. Означені періоди відобразилися і в інших жанрах і видах творчості майстра, але з деякими відхиленнями у той чи інший бік. Флореальні мотиви, рослинний орнамент епохи модерну й Ар Деко, стилізаційні метаморфози з гербарієм української природи, виявлення конструкції, „психотипів” рослин і дерев, стають модулями пластичної мови М.Жука, арсенал засобів виразності якої формувався у період навчання в Росії та Польщі, а визрів і викристалізувався під впливом чернігівчанина М.Коцюбинського.

Чернігівський період для М.Жука – час першої викладацької мистецької практики, вихід на горизонти високої української літератури, опанування і засвоєння графічних технік, набуття досвіду і багажу, доформування зрілості творчості.

Третій розділ дисертаційного дослідження „Творчість Михайла Жука у контексті розвитку вітчизняного декоративно-прикладного мистецтва” є найбільш вагомим в сенсі історії звернень до професійної кераміки, напрацювань на цій ниві, досліджених за літературними і натурними джерелами. Відомі з доробку художника твори укладаються за тотожними стилістичними ознаками в певні групи, розподіляються на окремі творчі періоди, згідно з опануванням певних технік і матеріалів.

3.1. Витоки звернення до кераміки (1908 – 1927 рр.). Від праці на фірмі І.Левинського у Львові (1901 – 1914-й рр.) залишилися тільки архівні матеріали в ЦДІА України (м. Київ), що підтверджують цей факт, і письмові свідчення Ю.Михайліва. М.Жук закінчив Краківську академію мистецтв 1904 р., а вже 1908 р. датуються перші його відомі нам композиції для оздоблення керамічних ваз. Очевидно, до кераміки Жук приступає ще у свій „російський” період, але не як майстер форми, а як автор проектів ескізів розписів керамічних виробів. Під час „краківського” періоду митець періодично буває у Галичині. 1905-го, М.Жук брав участь у виставковому проекті Артистичного салону у Львові. Художники з професійною освітою і керамісти опановували на фабриці І.Левинського муфельний випал, засвоювали технологію поліхромії, вживання різноманітних сполук у масі, люстрування поверхні. Кераміка стала матеріалом для пошуку рафінованої україніки, від форм народного посуду до архітектурно-будівельної та пічної майоліки. Врешті напрацювання у графіці, декоративно-оформительській роботі й досвід монументального малярства стане в нагоді у революційну добу. З 1916-ого по 1919-тий рр. митець бере участь в оформленні аґітпотягів і аґітпароплавів, створює плакати, вікна РОСТУ, викладає, активно працює вже у Києві. Та нестатки і політична нестабільність змушують його повернутися до Чернігова.

1925 року М.Жука запрошують викладати стилізацію на графічному факультеті Одеського художнього інституту. З 1925 року митець два роки (до скасування посади) – проректор ОХІ. 1926 року художник переходить до графічної майстерні, де очолює відділ літографії. Далі відкрилося відділення майоліки, реорганізоване 1928 р. у керамічний факультет. Крім ксилографії, лінориту, літографії, художник звертається до технік акватинти, офорта, сухої голки.

3.2. Аванґардний період в творчості М.Жука на тлі поступу українського фарфору (1928 – 1930-й рр.). висвітлює час опанування технології майоліки. Народні традиції у поєднанні з рисами мистецтва модерну й аванґарду стали основою стилістики ранніх ужиткових творів М.Жука, датованих 1928 – 1929-ми роками. У цей час митець створював проекти та ескізи оформлення тарілок, вазочок (ваз), глечиків (глеків), кашпо, кухлів, цукерниць, чашок, циліндричних ваз. Розмаїтість форм вказує на діапазон пошуків М.Жука стосовно співвідношення форми і декору. Однак серед готових виробів художника цього періоду, які ми знаємо, існували лише тарілки, виконані майстром від початку до кінця, і, можливо, ще глечик, експонований на виставці АХЧУ 1930-31 рр.

Відомі також яскраві декоративні майолікові кахлі кінця 1920-х років, виконані М.Жуком. Це були імпровізації на основі народного орнаменту в настінному й керамічному розписі, а також вишивок та писанок. Коли в ОХУ постав архітектурний факультет з відділенням архітектурної кераміки (1923 –1930 рр.), з ліквідацією Глинського і Межигірського керамічних технікумів 1933-го р., устаткування Межигір’я частково було перевезено до Одеси. Цього ж року з’являються фаянсові та порцелянові вироби М.Жука (родинна збірка). Нами виявлено близько 15-ти творів, виконаних до появи техніко-технологічної бази в Одесі. Стилістика проектів і готових виробів означеного періоду вписується в пошуки на межі аванґардного мистецтва, Ар Деко (введення шахівниць, зиґзаґів, решіток), аґітаційних шрифтових композицій і радянської атрибутики, елементів оздоблення традиційної української кераміки. Подальші твори, виконані після репресій, позначені колористичним послабленням.

3.3. Полістилістичні шукання і педагогічні засади М.Жука у контексті розвою фарфорової галузі на теренах Радянського Союзу (1931 – 1936-й рр.). У цей час відбувався пошук національного обличчя українського фарфору. Від Петриківки та орнаментації народного посуду через призму абрамцевського гуртка і львівського „Руського керамічного кружка” до кращих європейських зразків. На шляху до навчально-виробничих майстерень постали „майстерні стилізації”, покликані стати профшколами. Мистецтво поступово відходить від гасла „мистецтво для мистецтва” і йде шляхом „мистецтва для потреб народу”. Елементи візерунків української вишивки, витинанок, писанок й мальовок стали джерелом нових модулів в оздобленні українського фарфору. З кінця 1920-х до Другої світової обличчя українського фарфору тісно пов’язане з іменем М.Жука і переживає процес „зародкового розвитку” і народження.

Важливим іконографічним джерелом інформації, що допомагає краще зрозуміти та оцінити спадщину М.Жука стосовно оформлення кераміки, є альбом фотографій посуду, оздобленого художником у 1930-ті рр., з приватної збірки С.Лущика. Фотографії робив власноручно М.Жук. Альбом налічує ілюстрації близька 115 предметів. На фотографіях бачимо аґітаційний фарфор: „Боротьба за хліб. Боротьба за соціялізм”, „Ленинизм – есть боевое знамя всемирного пролетариата”; кераміку, оформлення якої вирішено в аванґардних традиціях; композиції з атрибутикою радянської влади; посуд, оздоблений орнаментом в дусі сецесії; з мотивами народного мистецтва; декоративні пейзажі. В творчості М.Жука на межі між соцреалізмом і радянським Ар Деко формується новий стиль українського фарфору.

3.4 Підмосковний період – час синтезу найвищих техніко-технологічних і творчих досягнень. Робота з тонкою керамікою (1937 – 1939-й рр.) висвітлює період роботи на підмосковних керамічних заводах – Дмитровському, а також Дульовському. Згодом у Дульовському керамічному технікумі виховує молоді кадри. У Москві його обирають до Художньої ради Головфарфору. У 1939 р. повертається до Одеси, де, за винятком невеликого періоду (1942 – 1943 – окупація Одеси) до 1957 р., викладає керамічну композицію. У Росії саме була „мода” в оформленні кераміки на українські традиційні мотиви, – вони користувалися попитом споживача. Митець вдавався до різних способів декорування: трафарету, друку і ручного розпису.

Група художників Дмитровського фарфорового заводу, до яких примкнув і М.Жук, стали „селекціонерами” фарфорової справи. Дозволено було „зхрещувати” мистецтво для снобів: ювелірні техніки, класичні традиції, модерні стилізації і шляхетний фарфор. Нова довершеність не потребує „вишуканостей”. Вона прекрасно спокійна, практично неемоційна. Еволюція від вибагливо зігнутих ліній і флореальних стилізацій Ар Нуво до простіших геометричних форм і тканинного узороччя – є перехідним стилем від модерну до післявоєнного неофункціоналізму, дизайну „інтернаціонального стилю”. У збірці фарфор-фаянсу родини М.Жука зберігаються зразки виконаної ним у Вербілках кераміки: є тут „хохлома”, стилізації під В.Федулова, радянське Ар Деко, петриківські мотиви, стилізації української вишивки, класицизуючі пейзажі. Після двох років викладання в Дульовському художньо-керамічному технікумі, який здійснив лише один випуск 1939-го р., М.Жук полишає Підмосков’я.

У 3.5. Пізній одеський період творчості (1939 – 1951-й рр.) розглядаються перші повоєнні твори. Зроблені після морального стресу, роботи, які збереглися в родині, датовані 1946 роком та з колекції МУНДМ, виконані у 1948 – 1951 роках. Перехід від орнаментальних декоративних композицій і раннього Ар Деко до пізнішого зрілого, класицизуючого, був співзвучний часові. Орнамент відсутній. М.Жук застосовує живописну техніку, спирається на взірці кузнецовської порцеляни. Опановує сам і навчає учнів різноманітним варіаціям Ар Деко, найчастіше „текстильного”.

Коли в Києві 1954 року було започатковано ДМУНДМ, М.Жук сподівався на здійснення своїх мрій. Художник писав, що має вдома близько 200 творів фарфору, для виконання яких необхідно було зробити 400, оскільки половина йшла на відбраковку. Пізні роботи художника, виконані в техніці керамічного підполив’яного і надполив’яного живопису, найчастіше в комбінації фарб, кобальта і золота, а також вироби його студентів, які прийшли після Другої світової на переважну більшість заводів галузі, протягом 1950-х років вперше і востаннє в українській порцеляні дали приклад живописної станкової мініатюри на фарфорі, традиція якої була започаткована виробництвами Ф. і М.Мезерів к. ХVІІІ – ХІХ століть на Корецькому, Баранівському і Городницькому порцелянових заводах. Крім портретів з персоналіями видатних діячів, атрибутів радянської символіки і добробуту, пейзажів і багатофіґурних композицій, у декоруванні використовувались стилізовані орнаменти. Саме ці риси, які

були наявні у фарфорових виробах послідовників художника, визначали творчість мистецької школи М.Жука.

Розділ ІV. Вплив творчої особистості М.Жука на становлення української школи художників фарфору присвячено викладацькій діяльності художника. Оскільки майстер виховав цілу плеяду художників порцеляни другої і третьої третини ХХ-го століття, його педагогічна діяльність та її складники, методологічні засади викладання, спецкурси, розроблені митцем варті вивчення і аналізу.

4.1. Ранній досвід педагогічної праці М.Жука висвітлює доодеський період творчості. М.Жук, закінчив 1904 р. Краківську академію мистецтв й

отримав звання професора з правом викладання. Протягом 1904-1905 рр. митець давав приватні уроки малювання. У 1905-16 художник викладав рисунок і „красне письмо” у чернігівських Чоловічій духовній школі, Духовній семінарії, Єпархіальній жіночій [школі]. 1916 року художник переїздить до Києва, де викладає малювання в другій київській гімназії, протягом року бере активну участь у створенні художньої академії. В історії Української Академії Мистецтв М.Жук є однією з найяскравіших постатей. Член Комітету із заснування УАМ, один із восьми професорів її початкового педскладу, перший секретар, перший скарбник, художник насьогодні, як не парадоксально, є маловивченим і маловідомим митцем. 1917-й рік митець зустрів у Києві. Член чернігівського відділення товариства “Просвіта”, М.Жук стає спочатку членом Комісії по заснуванню українського національного театру, а згодом у складі Комітету по заснуванню у м. Києві Української академіі мистецтв, де, водночас, (в обох випадках) секретарює. Саме його рукою виписані перші документи Академії.

Показовим є протокол зібрання “Комітету по заснуванню Малярської Академії”, на якому закритим голосуванням було обрано перших 8 професорів, серед яких бачимо М.Жука. Він одержав 6 голосів, випередивши М.Касперовича, П.Голландського та П.Холодного, стає поруч із Г.Нарбутом, М.Бойчуком, В.Кричевськими, М.Мурашком, А.Маневичем і М.Бурачеком. М.Жук користується авторитетом серед колеґ і навіть стає кандидатом на посаду ректора, яку обійняв вперше Ф.Кричевський, що мав перевагу лише в один голос.

4.2. Спецкурси зі стилізації як світоглядна першооснова авторської методики викладання. Ще під час навчання у художній школі М.Мурашка, М.Жук виявив нахил до декоративізму та стилізації. С.Виспянський та Ю.Мегоффер були тими провідними зірками, що вивели М.Жука на вірний шлях. Але найбільше вплинув на М.Жука С.Виспянський. М.Жук від наставника перейняв широкий арсенал засобів виразності: графізм, декоративізм, стилізацію, техніку живопису, а також надзвичайну чутливість, любов до флореальних мотивів, народного і декоративного мистецтва, поезії, прози, драматурґії, театру у всіх його виявах.

М.Жук перейнявся не лише творчим методом, а й світовідчуттям С.Виспянського, він продовжував естафету великого вчителя, трансформуючи та втілюючи його ідеї на українському ґрунті. Викладаючи своїм учням, він ніколи не забував засвоєний досвід. І коли 1917 року був обраний одним з восьми перших професорів новоствореної Української академії мистецтв, очоливши майстерню декоративного малярства, побудував свою працю на засадах, що були перейняті від професора  С.Виспянського. І надалі, з 1925 до 1957 рр., коли працював в Одеському художньому училищі, керуючи майстернею кераміки, застосовував принципи стилізації.

4.3. Педагогічна діяльність М.Жука в Одесі. Програму навчання на факультеті кераміки М.Жук запровадив різнобічну. Вона включала загальну історію мистецтва, зокрема історію декоративно-ужиткового мистецтва, історію орнаменту і шрифтів, всі графічні техніки, живопис, малюнок з натури, вивчення складників керамічного виробництва. За згадками учнів, першим завданням в художньому училищі на керамічному факультеті був геометричний орнамент в одному кольорі (або пензель, або перо). Майстер розробив методику щодо кількісного і якісного навантаження задля шліфування майстерності молодого художника, особливо звертаючи увагу на живописні й вправи з рисунку.

Надзвичайно уважно М.Жук ставився до виробничої практики. На заводі студент-керамік мав засвоїти пристосування своїх знань до потреб виробництва. Однією з умов відчуття майстром „культури живописної плями” є постійне спілкування з творами високого мистецтва. Формування художника-кераміста було багатоплановим, включало ті самі аспекти, що й формування живописця, графіка, пристосування до потреб виробництва та знання музейних експонатів.

4.4. Творчі досягнення учнів М.Жука в мистецтві тонкої кераміки. М.Жук виховав таких фахівців декоративно-ужиткового мистецтва, як І.Апостолов, В.Башло, М.Берещанський, В.Боголюбов, І.Гончаренко, Н.Дмитрієва, П.Іванченко, Н.Кошман, Д.Клювгант, Г.Малицький, О.Мудрик, М.Попов, М.Савін, Г.Симбірцева, О.Ярош. До цього переліку, занотованому до статті з приводу 50-річчя творчої діяльності М.Жука його учнем М.Павлюком зі слів самого художника у 1954 р., ми можемо додати і свій, поки що неповний.

В.Горолюк, Н.Дмитрієва, П.Іванченко, Н.Ільїна, М.Криворукова, Г.Малицький, А.Мойсеєва, М.Осипова, Н.Павлова, Т.Сафронова, Г.Симбірцева, О.Сорокін, М.Савін, Н.Морозова, Т.Деморей та інші учні художника М.Жука були майстрами Ар Деко, соцреалізму і варіантів радянського, або „сталінського” ампіру, володіли прийомами декрування посуду і створення скульптури у „новому кабінетному стилі”. Творчість послідовників М.Жука впізнавана на всіх підприємствах галузі. Тільки його студенти ідеально виконували складні технічні фотокерамічні портрети і досконало стилізували орнамент.