Request a thesis Символика клавирного текста в исполнении камерно - вокальных произведений В. Моцарта : Символіка клавирного тексту у виконанні камерно

У Розділі 1 – «Клавірність мислення Моцарта у визначенні камерно- вокальної творчості композитора» здійснюється характеристика основних особливостей клавірної виразності музики композитора на прикладі власне клавірної спадщини, а також перекладень для фортепіано оркестрової фактури – в умовах камерного концерту.

У підрозділі 1.1. «Оригінально-клавірна та фортепіанна виразність звучання музики Моцарта в різних жанрах і в перекладеннях композицій для фортепіано» позначені основні риси моцартового клавірного стилю. В результаті можемо відзначити:

1) масштабну симфонічність мислення Моцарта, але таку, що має іншу, ніж у Бетховена, розумову операційну основу і спрямовану до камерно-салонного подання творів і фрагментів з них;

2) уникнення Моцартом етичних жорстких нормативів подання образів, що визначає полегшеність фінальних завершуючих звучань, з використанням поліфонізації фактури або її динамічного згортання, що і стало ознакою-символом стилю композитора;

3) уникнення Моцартом кантової хорової масивності у фіналах та опора на кантову ж ансамблеву товариськість в камерно звучащих фрагментах, які утворює «гармонію різного» і в межах подання клавірної оркестральності;

4) оркестрова грандіозність Моцарта як художньо-образне відтворення ігрової масштабності театру з тембральною передромантичною диференційованістю, із символічно-алегоричним наближенням до оркестрової масштабності у вираженні через клавір образності театру і оркестрової гри;

5) Фантазії і Варіації Моцарта як жанрові утворення, що знаменували те «порубіжжя» камерного сонатного, пов'язаного з італійською інструментальною традицією, стилю, і німецькою барочною інерцією поліфонічних форм, що тяжіють до оркестрової масивності, не претендуючи на повноту втілення останньої, – яке висвітлило багатоскладність виходів клавірної продукції композитора, його принципову установку на гармонізацію-єднання італійсько-німецьких накопичень, у дусі «німецької культурної ідеї» XVIII сторіччя, тобто з акцентуванням власне німецької складової в еклектичній різнонаціональній низці стилів-форм.

Перекладена в клавір оркестральність Моцарта спрямована на відображення стилістичних посилань та нормативів ігрової комбінаторики композитора – «гіпер-артиста», яка породила «стилістичну симультанність» його творчих відкриттів, зокрема тих, що стосуються відтворень передсимволістів, що алегорично-умовно фіксували у фортепіано оркестрові реалії його музики у крупних формах.

У підрозділі 1.2. «Сучасна практика озвучування фортепіанних творів Моцарта в концертному виконанні оперних і ораторіальних фрагментів» виявлені основні риси оркестрового мислення Моцарта як представника Віденської школи і одночасно наступника своїх вчителів-італійців.

За часів Моцарта фактура клавіру мала тенденцію автономізовуватися по відношенню до оркестральності, хоч у жанрі типу фантазії мають місце елементи оркестральності. Клавірні твори Моцарта – це автономний жанр, в якому затвердився тип серйозної світської сонати, на відміну від італійської «церковної» сонати, хоч елементи поліфонізації фактури і ефекти оркестральності, як ознаки «церковності-серйозності», проступають у Фантазіях Моцарта. І цей момент явно враховує автор перекладення «Реквієму» для фортепіано, включаючи «нетипові» прийоми моцартової клавірності в своє перекладення для клавіру.

Підрозділ 1.3. «Символіка моцартової клавірності в символістських передумовах творів композитора» присвячений знаходженню в моцартовому стилі клавіру рис мислення, які «запрограмовані» пошуками масонської символіки у втіленні значень-ідей, суттєвих для автора «Чарівної флейти» і тих, що виявляються в передмодерністських рішеннях названої та інших композицій Моцарта, щиро насичених міфологемами та ознаками архаїчних героїв-трікстерів. В цьому відношенні показовим є образ Дон Жуана – саме в музиці Моцарта, що подає його характеристику у блиску лицарських якостей його історичного прототипу, явно відомого композитору, але одночасно в комічному поєднанні з витівками Лепорелло та в двозначних його вивертах у сценах зваблювання множинних об'єктів його зітхань. Риси «трікстера» мають місце в характеристиці Фігаро, інтелектуалізм і дріб’язковість, великодушність та заздрість якого утворюють характерне змішення якостей та ін.

У проекції на клавірно-фортепіанну специфіку творчості вказані та інші архетипові ознаки в образах Моцарта, що виводять на типові засоби художнього втілення ідей символістів, створюють наступні звучання-сенси:

1) згідно біографічно-життєвої етимології дитячих установок формування композитора, у його фортепіанній техніці істотною є символіка клавесина, «нон-легатний» принцип подання пасажів і вибудови мелодійних ліній поєднанням коротких мотивів-фраз, що «відсторонює» виявлення мовленнєвих інтонаційних моделей від емоційної завершеності їх втілення;

2) відповідно включеності Моцарта останнього періоду творчості в смислові перетини «німецької ідеї» і культу І.С. Баха, у фортепіанних структурах Моцарта живуть і претендують на сутнісність оркестрово-органні «щільні» фактурні утворення, особливо що стосується втілення образів етично піднесених і символізуючих досягнення Розуму;

3) моцартовський «гіперартистизм», сприйнятливий до барочної varietas як надбання німецького художнього світу, і введений Віденською школою unitas класицизму, направляв фортепіанну творчість до гармонії клавірного з'єднання стилістично-тембрально різноскладових виразу, можливо, з символізмом «подолання» вказаного квалітету клавірної виразності, тобто умоглядно усвідомлюваною і не втілюваною звуково-стилістичною єдністю названих якостей.

У пояснення останнього пункту нагадуємо, що моменти quasi-барочної еклектики Моцарта пояснюють органіку «проривів бахіанства» у фортепіанних презентаціях його музики у грі Г. Гульда, парадоксальність концепції якого зумовлена потужністю виявлення у автора «Дон Жуана» прихильності німецькій культурній ідеї, однією з найважливіших складових якої виступила «гігантистська» версія в самоствердженні національного начала.

Узагальнюючи сказане про зв'язок Моцарта з символікою церковної музики, масонською містеріальністю, з тенденціями передсимволістів в мистецтві кінця XVIII століття, відзначаємо наступне:

1) уникнення у вітчизняній літературі з ідеологічних причин акцентуацій зв'язків Моцарта з церковністю і масонською філософією-ритуалікою, які суб'єктивно та об'єктивно мали великий вплив на композитора, формуючи базисні сенси його творів;

2) збагачення уявлень про звукову палітру, тим самим про поетику Моцарта введенням у науковий та творчо-практичний обіг матеріалів книг Г. Аберта, О. Чигарьової, Л . Кирилліної, Ф. Гьотца та ін., що істотно переорієнтовує трактовку і виконання композицій Моцарта на користь передмодерністських установлень;

3) в зв’язку із розглядом клавірної спадщини, написаної для даного інструмента соло, в річищі прийнятої концепції символічної змістовності творів Моцарта, виходимо на розуміння клавіру як «передчуття полістилістики» тембрально-фактурного мислення композитора;

4) розуміння пошукового характеру моцартового клавіра, що зберігав у фортепіанній виразності клавесинний індивідуально-етимологічний комплекс, ілюструється Фантазіями композитора, які сполучають німецьке штюрмерство з виразністю італійського та французького класицизму, створюючи додатковий ряд речової знаковості звучання клавіру; останнє дозволяє почути у Моцарта не тільки найближчі «бетховеніанські продовження», але й достатньо віддалені від нього хронологічно символістські-неокласицистські виходи на кінець ХІХ століття, на ХХ вік в клавірно-фортепіанному мисленні.

Розділ 2 – «Віддзеркалення символіки клавіру авторського виразу в популярних вокальних фрагментах творів Моцарта» представляє аналіз камерно-вокальних композицій Моцарта як апробації висунутої ідеї тенденції передсимволізму творчості Моцарта.

Підрозділ 2.1. «Спрямованість пісень Моцарта на передбачення прийомів символізму Х1Х-ХХ1 століть» присвячений жанру пісні з виділенням їх фортепіанної складової, яка втілює стильову симультанність композиторської творчості.

Підсумовуючи матеріали аналізу, відзначаємо в Піснях Моцарта:

1) наявність в малих формах ознак зв'язку з масштабністю духовних жанрів, «стисло» представлених через символіку тексту і музичних знаків виразу;

2) виявлення «репетитивності» тем-мотивів, смислове навантаження яких на початку і в кінці твору, зокрема у межах вступу клавіру та інструментального резюме, втілює значущість виразу, яка усвідомлюється через повторність цих елементів в композиції;

3) паралель проаналізованих Пісень Моцарта, в об'єднанні в них серйозного і побутового змісту, до «пісеньок» О. Вертинського, демонстративна простота яких і стислість виразу поєднувалися з узагальненнями високого духовно-художнього значення, принципово співзвучних народжуваним тенденціям мінімалізму.

Сказане виводить на мінімалістські аспекти стилістики Пісень Моцарта, які складають витоки сучасного трактування їх змісту, а також дозволяють повною мірою оцінити стильову симультанність творчості цього автора як представника «перехідної епохи» кінця XVIII століття.

Передчуття символізму у Піснях Моцарта виявляється в повноті їх значущих чинників, що передбачають засновки німецького «бідермайєра»: велич бароко та ампіру в переломленні через інтимно-домашній світ та запити людського «малого».

Підрозділ 2.2. «Пісенна символіка в оперних фрагментах творів Моцарта в концертному виконанні з фортепіано» висвітлює основи пісенної мелодики і особливості фортепіанної партії у втіленні камерного і оркестрового звучань в такого роду виступах.

Підсумовуючи дані аналізу виконавськи апробованих номерів із знаменитих опер Моцарта Віденського десятиріччя, виділяємо такі моменти їх виразності:

1) істотність пісенно-кантової, кантово-гімнічної основи їх мелодики, заохочуваної символікою масонства (це очевидне в «Чарівній флейті», потенційно присутнє в інших операх), але понад усе історичних реалій пісенної емблематики, котра утворювала органічне оточення Моцарта;

2) серйозний тонус «високої простоти» пісень-кантів, пісень-гімнів, що виключають «комікування» у виконанні за рахунок «мовленнєвого» наповнення партій, але збудованих на вокальній повноті подання сакральних символів в мелодиці голосу і супроводжуваних для підсилення інструментальними партіями;

3) самозначущість інструментального оточення вокальних побудов в номерах, що містять пісенно-кантовий інтонаційний показник, оскільки реалізація вказаної жанрово-інтонаційної якості здійснюється через фактурні знаки-вирази, подані, у тому числі, інструментально;

4) різноликість прояву клавіру фортепіанної партії в концертному поданні відповідних номерів з опер Моцарта, зокрема з демонстрацією полярних якостей камерного клавіру та фортепіанно-оркестрового наповнення в звучанні, розуміючи художню умовність виявлення останнього.

Підрозділ 2.3. «Принцип пісенно-клавірного подання вокальних фрагментів духовних творів Моцарта» демонструє аналіз ораторіальних творів Моцарта, в якому підкреслюються виразні якості об'єднання аріозного, пісенного і, нарешті, духовно-церковного стилів.

Підводячи підсумки узагальненням аналізу сольних фрагментів з Меси с-moll в аспекті їх концертного виконання у вигляді звучання голосу з фортепіано, з яких останнє втілює оркестрально-ансамблеві відносини партій і одночасно привносить колорит камерності в сукупне подання музики вказаних композиційних побудов, - відзначаємо:

1) винятковість сольних фрагментів в музиці Мес Моцарта і тим самим зосередженість в них тенденцій наближення до камерності у межах масштабних і відмічених голосово-інструментальною «багатогласністю» композицій хорово-ораторіального типу;

2) насиченість сольних номерів Меси Моцарта, зовні подібних до арій його опер типу «Ідоменея», виразністю понад-індивідуального характеру, який грунтується на специфіці серйозного і популярного водночас названого духовного жанру;

3) зобов'язаність камерно-вокального представлення названих сольних номерів в умовах концертного виконання з фортепіано до чуйності у відтворенні риторичних сенсів інструментальних коментарів вокальної партії;

4) багатство вокальної риторики в сольних фрагментах Меси в сукупності із звучанням голосу і інструментального ряду, що складають вишуканий контрапункт значень і які не співпадають із формально-традиційним розумінням поліфонізму викладу як фактурного розгалуження по голосах-лініях;

5) фортепіанні можливості подання інструментальних партій в названих сольних фрагментах як звернених до «історичної пам'яті клавірності», коли в одному випадку виділяється органічна для фортепіано оркестральність, а в іншому – вишуканість можливостей клавікорда і портативного органу з їх можливостями уподібнення струнному звучанню.

Підрозділ 2.4. «Смислова амбівалентність фортепіанної партії в концертному камерно-вокальному виконанні оперних творів Моцарта» присвячений характеристиці оркестрової партії у фортепіанному викладі в аріях персонажів з вершинних опер Моцарта – «Дон Жуан» та «Чарівна флейта».

Майстерність концертмейстера-піаніста, що виступає з грою «за оркестр» в оперних творах Моцарта, визначається піаністичним «двостиллям» ігри, яке витікає з фортепіанної проекції симфонічно-оркестрового показника звучання партій благородних героїв, залишаючи для комічних персонажів камерність, «сонатинність» форм-засобів, котрі походять від ренесансної сонати-сюїти, стримано проявляючи власне інструментальну специфіку звуковираження.

Гіперартистизм натури великого Моцарта визначив органіку єдності протилежностей не тільки «за горизонталлю» множинних жанрово-стильових виходів його творчості, що охоплюють монументальність опер-мес, класичних симфоній і пісенних мініатюр, але і «за вертикаллю», в «співіснуванні» різних жанрово-стильових проявів усередині одного твору.

Стиль Моцарта є гармонією стильових полярностей. У цьому – і передромантизм Моцарта, і відмінність від романтиків, що допускали дисгармонічне поєднання смислових антиномій. Фортепіанний стиль Моцарта є похідним від усієї сукупності його стильових проявів в творчості в цілому, в оперно-симфонічних жанрах в першу чергу, створених особливого роду єднанням віденського раціоналізму і міфологем німецького бароко.

Концертні фортепіанні втілення оперних фрагментів указують піаністові на шлях гармонійної двоїстості стильових проявів виразності клавіру Моцарта. Це і «передбачення Бетховена», «передлістіанський» розмах звучання фортепіано в оркестровій фактурі, що тяжіє до туттійної насиченості та потужності, в художній символіці їх втілення – і клавесинна-фортепіанна камерність, дзвінка, блискуча, але надзвичайно деталізована, звично асоційована з «моцартовським рококо».