ГЕНЕЗА ЛОКАЛЬНОЇ ТИПОЛОГІЧНО ГЕТЕРОГЕННОЇ НАРОДНОВОКАЛЬНОЇ ТРАДИЦІЇ (НА МАТЕРІАЛАХ ОБРЯДОВИХ НАСПІВІВ ІЗ ОКОЛИЦЬ НА ПІВНІЧНИЙ ЗАХІД ВІД ГОРГАН)



title:
ГЕНЕЗА ЛОКАЛЬНОЇ ТИПОЛОГІЧНО ГЕТЕРОГЕННОЇ НАРОДНОВОКАЛЬНОЇ ТРАДИЦІЇ (НА МАТЕРІАЛАХ ОБРЯДОВИХ НАСПІВІВ ІЗ ОКОЛИЦЬ НА ПІВНІЧНИЙ ЗАХІД ВІД ГОРГАН)
Альтернативное Название: ГЕНЕЗА ЛОКАЛЬНОЙ типологической гетерогенной Народный вокальный ТРАДИЦИИ (НА МАТЕРИАЛАХ обрядов напевы С ОКРЕСТНОСТЕЙ северо-западнее ГОРГАН)
Тип: synopsis
summary:

У Вступі обґрунтовано актуальність і необхідність проведення дослідження; висвітлено зв’язок роботи з науковими програмами, планами наукових установ; сформульовано мету і завдання, які потрібно вирішити для її досягнення; розкрито наукову новизну, практичне значення отриманих результатів; вказано на те, які положення винесено на захист і де апробовано й опубліковано результати дослідження.


У Розділі 1  – “Дослідженість теми та загальна характеристика терену” – проаналізовано стан вивчення території: подано важніші джерела – записи й публікації традиційної народної музики з північно-західного Підгоргання та теоретичні розробки й напрацювання на основі творів народномузичної культури з цього регіону, здійснені попередниками; також визначено особистий внесок дисертанта в примноження та збереження пам’яток музичного фольклору; викладено основні методи й методику дослідження; окрім того описано фізико-географічну й історико-етнографічну характеристики – історію залюднення краю, склад населення, його господарську діяльність та духовну й матеріальну культуру, які є визначальними чинниками умов формування та функціонування народної музики.


1.1. У зацікавленні музичним фольклором околиць на північний захід від Горган варто вирізняти два етапи. Чи то не зовсім уже символічно часова межа між цими етапами припадає на період здобуття Україною незалежності.


1.1.1. Збирання і вивчення фольклору з околиць на північний захід від Горган започаткував І. Вагилевич. В альманасі “Русалка Дністровая” (1837) він надрукував кілька народних колядок, які записав у своїй рідній місцевості, а в розвідці “Бойки, русько-слов’янський люд у Галичині” (1841) – інші пісенні та прозові твори. У свій час привернула увагу вчених і його рукописна збірка колядок, матеріали якої Я. Головацький використав згодом для свого збірника “Народные песни Галицкой и Угорской Руси” (Москва, 1878), В. Гнатюк – для двотомного видання “Колядки і щедрівки” (Львів, 1914. Т. 1 – 2) та Ф. Колесса – для монографічного дослідження “Українська усна словесність” (Львів, 1938). У виданні “Колядки та щедрівки” (Київ, 1965) передруковані давні й уміщені новіші записи колядок. Однак у всіх цих збірках наведено тільки тексти (за винятком мелодії колядки, яку записав Ф. Колесса в селі Нижньому Струтині тепер Рожнятівського району).


Важливою віхою у фіксації та вивченні фольклору досліджуваного терену став вихід у світ 1886 року весільних пісень із села Лолин, які зібрала Ольга Рожкевич та опрацював і попередив вступною статтею Іван Франко.


Не оминув своєю увагою ці терени й Осип Роздольський. Гаївки, схоплені ним на фонограф та транскрибовані Ф. Колессою, використав В. Гнатюк для своєї збірки. Поодинокі народномузичні твори з досліджуваної території подибуємо у збірках П. Бажанського “Русько-народні галицькі мелодії” (Львів, 1905. Т. 1; Жовква, 1906. Т. 2 – 3), К. Квітки “Українські народні мелодії” (Київ, 1922), у рукописній збірці українських народних пісень Р. Придаткевича. Всі вони пізніше увійшли в десятитомник З. Лиська “Українські народні мелодії”.


У різні роки на цих теренах записували фольклор такі збирачі, як-от М. Глушко, В. Гошовський, Г. Дем’ян, М. Кассараба, Р. Кирчів, Л. Сабан, Ю. Сливинський, В. Сокіл та інші. Їхній доробок загалом налічує біля двох – двох із половиною тисяч народномузичних наспівів. Записи В. Гошовського та Ю. Сливинського  – нечисленні: в основному представлені весільними народновокальними творами. Щодо решти збирачів, то лев’ячу частку згромаджених ними матеріалів становлять звичайні та напливові пісні, що не є визначальними для народномузичної культури регіону.


Таким чином, ще майже до кінця XX століття залишалася нез’ясованою жанрово-типологічна сітка народновокальної творчості з околиць на північний захід від Горган, а отже – не могли бути вирішені тісно пов’язані з мелотипологією питання мелогеографії й етногенези. Як бачимо, такий стан вивчення традиційної народномузичної культури обраної території зобов’язував до нагального проведення на цих теренах повномасштабних етномузикологічних досліджень.


Саме недостатністю опублікованих й опрацьованих народновокальних творів із досліджуваного терену, невеликою кількість сіл, що представлені записами фольклору, незначною питомою вагою обрядових наспівів, які можуть бути використані радше як додаткове, а не основне джерело для етномузикологічних студій, і спричинена нагальна необхідність у виповненні цієї прогалини – проведенні власних польових записів, їх опрацюванні.


1.1.2. На початку 90-х років XX століття було впроваджено методику послідовного вивчення народномузичної творчості обраної “фольклорної бази”.


Після проведеної на цих теренах підготовчої роботи невдовзі дисертант розробив науково-дослідницьку програму “Етнокультурні процеси на Підгорганні”. Її реалізація здійснювалася в три етапи:


перший етап – згромадження необхідних для етномузикологічних досліджень польових матеріалів;


другий етап – архівне опрацювання;


третій етап – аналіз і систематизація пісенних типів, поглиблене порівняльне вивчення їх проявів у просторі й часі, підсумок результатів дослідження.


За період втілення в життя науково-дослідницької програми “Етнокультурні процеси на Підгорганні” із досліджуваного терену для широкого загалу стали доступними понад 4500 народномузичних творів, переважаюча більшість яких перенесена на папір. Увесь цей здобуток зберігається у фоно-, графо- та нотофондах Архіву Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології.


Таким чином, за короткий термін (менш, як півтора десятиліття), що в понад десять разів менший порівняно з півторавіковим зацікавленням музичним фольклором Підгоргання в період до кінця 80-х років XX століття, згромаджено майже втричі більше народномузичних творів із супутньою до них етнографічною інформацією, що стали добрим підґрунтям для етномузикологічних студій.


1.2. На сьогодні етномузикологія – це комплексна наука, що складається з ряду дисциплін, які охоплюють різні її аспекти: від згромадження й документування народномузичних творів – до їх аналізу та систематизації. В усіх цих ланках уже зроблені чималі теоретичні й методологічні напрацювання.


У дисертаційному дослідженні   розкрито методологічні засади збирацької роботи (1.2.1.), методику графічної документації наспівів (1.2.2.), методи їх типізації й кодування (1.2.3.), методологічні принципи географічного етномузикознавства (1.2.4.)


1.3. В етномузикологічних розвідках важливо подати й відомості про фізико-географічне положення досліджуваного регіону.


Як засвідчує географічно-статистична довідка про обстежувану територію та її населення (1.3.1.), дані про її природно-географічні умови (1.3.2.) й господарську діяльність мешканців (1.3.3.), незважаючи на різноманіття флори, фауни й корисних копалин, які завжди приваблюють поселенців, більшість цього регіону (головно низькогірна та високогірна зони) є нелегкою для його освоєння людиною та проживання в ньому.


1.4. Важливо також окреслити історико-етнографічну характеристику терену, щоб у подальшому мати можливість зіставити конфігурації пісенних типів і музичних діалектів (стилів) на музично-етнографічних картах із конфігураціями даних із суміжних наук – історії, археології, етнолінгвістики тощо.


З історико-археологічних відомостей (1.4.1.) дізнаємося про те, що заселення досліджуваної території (а головно її гірської частини) здійснювалося повільно й упродовж багатьох віків. Знаходимо в історико-археологічних джерелах і натяки на поступове освоєння цих теренів, що відбувалося внаслідок не тільки природного приросту населення, а й притоку мешканців із інших регіонів, які замандровували сюди в пошуках вільних необжитих земель. Безперечно, що всі ці історичні процеси мали прямий вплив на формування етнографічного обличчя населення, яке замешкує Підгоргання.


Етнографічні відомості про досліджуваний терен (1.4.2.), хоча до певної міри й скупо, та все ж підтверджують здогади істориків про притік сюди мешканців із інших регіонів.


У Розділі 2  – “Мелотипологія обрядової народновокальної творчості (мелогенетичний аспект)” – на мелогенетичному рівні в рамках жанрових груп – календарно-обрядової (2.1.) та родинно-обрядової (2.2.) – аналізуються пісенні типи, їхні види й різновиди обрядових народновокальних творів.


2.1. Серед календарно-обрядової пісенності на Підгорганні найповніше зберігся зимовий жанровий цикл. Побутують на досліджуваному терені й різноманітні народні звичаї, які пов’язані з весняними святами (весняний жанровий цикл). На значній його частині функціонують і приурочені до цих свят народновокальні твори та ігри й забави.


2.1.1. На Підгорганні побутують величальні зимові обряди колядування та щедрування. Зафіксовано й обряд маланкування.


2.1.1.1. На досліджуваній території зарекордовано колядкові типи А, Б (які описав В. Гошовський) і їхні види та різновиди, а також інші споріднені з ними типи.


На обстежуваному обширі побутують похідні види й різновиди колядок типу А, в яких зміни відбуваються в таких двох аспектах: 1) трансформація музично-ритмічної структури рефрену, що зумовлює перехід від «трійкового» до «двійкового» принципу мислення, 2) його вкорочення (розпад).


Колядки типу Б на Підгорганні еволюціонують у таких двох напрямках: 1) у бік модифікації традиційної колядкової ритміки та підміни її вальсовою; 2) у сторону трансформації складочислової та семантичної структури строфи шляхом пропуску (випадання) чи додавання цілих силабічних груп або ж збільшення (розширення) чи зменшення (звуження) в них кількості складів.


Зафіксовано й інші (споріднені з типами А і Б) зимові календарно-обрядові пісні, які мають 10-складову (5 + 5) структуру вірша із музично-ритмічною моделлю 5-складників 11112 (трибрахій-ямб) без рефрену і приспіву або ж ті, в яких хоча й наявний рефрен чи приспів, однак їхня передовсім семантична форма відрізняється від колядок вищеописаних типів А і Б (тобто – колядки із різноманітними рефренами й приспівами, відмінними від тих, які характерні для типу А чи Б).


Еволюція викристалізуваних на певному історичному етапі з протоколядкової форми через додавання відповідних рефренів і приспівів колядок двох типів А та Б, що побутують на Підгорганні, відбувалася двома способами: 1) шляхом різноманітних модифікаційно-трансформаційних процесів, які зумовлюють зміни в структурних елементах і виникнення якісно нових форм, але за багатьма ознаками споріднених із основними; 2) інволюційними перетвореннями, що ведуть до їх розпаду – втрати структурних елементів. Різні еволюційні процеси колядок типу А та Б призводять і до подібності за більшістю ознак їх різновидів, як-от колядки типу 3А/1 і 3Б/1 з rsV553 та mR611112|611112|6123||. Опріч того, у колядках, що побутують на досліджуваній території, спостерігається не тільки взаємопроникнення структурних елементів цих двох типів (скажімо, мелодична лінія перших двох 5-складників може бути однаковою у колядках із rsV553 і rsV554, rsV553;553 та rsV554 тощо), а й запозичення їх з інших типів і навіть жанрів. Такі процеси, безумовно, породжують велике число видів і різновидів колядкових типів А і Б та споріднених із ними.


Новорічні пісні маланкового пісенного типу М на Підгорганні еволюціонують у сторону трансформації традиційної маланкової ритміки й підміни її вальсовою, що часто-густо супроводжується зміною ладових констант (звукових опор).


На досліджуваній території побутують щедрівкові типи ЩМ (маланкові) та ЩТ (тридольні) із різноманітними приспівами (чи без них). Зафіксовано й щедрівки, основна структура вірша яких базується на чотиридольності диспондеїв 2222 (тип ЩЧ). Окрім того на Підгорганні функціонують також інші відмінні типи щедрівок.


Щедрівки типу ЩМ – результат подальших трансформаційно-модифікаційних перетворень маланкової ритміки, що на перший погляд, а особливо в щедрівках зі структурою приспіву 4 + 4, може сприйматися як схрещення в цих зимових піснях принципово відмінних музично-ритмічних форм основного вірша та приспіву. Ці еволюційні процеси здійснюються в руслі спрощення мелотематичної будови й часто-густо ведуть до підміни маланкової ритміки вальсовою. Іноді ж модифікаційні перетворення в щедрівках типу ЩМ відбуваються шляхом контамінації із запозиченими з інших пісенних типів музично-ритмічними структурами.


Еволюція щедрівок типу ЩТ, які побутують на досліджуваній території, загалом якби відбувається в руслі розширення будови строфи шляхом збільшення в ній кількості рядків від двох до чотирьох. Такі перетворення до того ж зумовлюють появу незвичної для щедрівок форми, яка запозичена з іншого жанру, хоча й викристалізувалася з притаманного для типу ЩТ висхідного іоніка 1122 в 4-складових силабічних групах.


Еволюція ж щедрівок типу ЩЧ пов’язана передовсім із розширенням складочислової структури основного вірша, що викликає відповідні дроблення в музично-ритмічній формі первинного для цього типу диспондея 2222. Такі перетворення до того ж часто-густо супроводжуються механічним сполученням основного вірша зі структурно різноманітними приспівами та запозиченням мелодичної лінії з народновокальних творів інших типів і навіть жанрів.


Як показує мелотипологічний аналіз, загалом еволюція щедрівкового репертуару на досліджуваній території відбувається у двох основних напрямках: 1) шляхом трансформаційно-модифікаційних перетворень маланкової ритміки, які часто-густо супроводжуються спрощенням мелотематичної будови й ведуть до підміни цієї ритміки вальсовою; 2) розширенням традиційної для щедрівок складочислової структури основного вірша, а також будови строфи від двох до чотирьох рядків, що нерідко зумовлюється запозиченням музично-ритмічних і навіть віршових структур, які характерні для інших пісенних типів і жанрів. Для таких перетворень, до того ж, притаманне механічне сполучення основного вірша зі структурно різноманітними приспівами, що породжує велике розмаїття пісенних типів щедрівок та їхніх видів і різновидів.


2.1.2. На досліджуваній території зафіксовані пісні весняного жанрового циклу, які в народі зазвичай називають гаївками.


У більшості з них доволі важко визначити первісну типологічну форму, що, вочевидь, є наслідком їх специфічної інволюції. Варто хіба зазначити, що серед гаївок, які побутують на досліджуваній території, в однаковій мірі подибуються як строфічні, так і тирадні. До того ж, як і скрізь на українських етнографічних землях, на Підгорганні в гаївках зустрічаємо й різного роду контаміновані (складні та складені) форми. Причому, одні й ті ж мелодичні мотиви (а отже й музично-ритмічні форми) з типологічно відмінних гаївок нерідко вільно сполучаються в одну цілісність – народномузичний твір, що свідчить про вторинність таких утворень. З’ясування механізму таких неочікуваних сполучень вимагає залучення широкої порівняльної основи, а отже виходить далеко за рамці вузькорегіональних студій, чим і є це дослідження.


2.2. Серед родинно-обрядових звичаїв на досліджуваній території найповніше збереглися весільний та похоронний обряди.


2.2.1. Народновокальна творчість весільної обрядовості на досліджуваному терені представлена ладканками, співними піснями, приспівками й хороводами.


2.2.1.1. На Підгорганні побутують тільки ямбічні строфічні ладканки. У селах Козаківка й Липа Долинського району зафіксований ладканковий тип тирадної будови. Однак, треба гадати, він радше замандрував сюди зі сколівської Бойківщини, аніж є питомим для місцевої народномузичної культури. Тому-то цей тип надалі не розглядатиметься.


У залежності від структури вірша можна виділити три основні типи весільних ладканок, що побутують на досліджуваній території.


Як засвідчує мелотипологічний аналіз, ладканки типу я7ЛС/3 (rV73; sVААБ; ‘mR121111233||91111212||121111233||) на всьому досліджуваному обширі не зазнали якихось принципових змін, які могли би бути викликані різноманітними трансформаційно-модифікаційними перетвореннями, що вирізняло б їх з-поміж інших (поширених за межами окресленого регіону) того ж таки типу. Тому-то різницю між ними можна шукати тільки в звукових опорах кадансів мелодичних фраз.


Еволюція ладканок типу ‘я11ЛС/2 на Підгорганні відбувалася передовсім у руслі трансформаційно-модифікаційних перетворень шляхом ксенотекстизації музично-ритмічної структури свого прототипу – 8-складових (5 + 3) ладканок – у взаємодії з 9-складовими (3 + 3 + 3), генотипологічну основу яких складає запозичена форма принципово відмінної будови – однорядкова тридільність типу *rV446=*mR61212|61212|12121233|| чи її розповсюдженіша версія rV557=mR611112|611112|121111233||. Завдяки цим мутагенним перетворенням і виникли розмаїті різновиди 11-складових ладканок.


На досліджуваній території подибується кілька різновидів ладканок типу я17ЛС/2(1) (‘rV557(2); ‘mR611112|611112|121111233||(2)), що розрізняються за їхньою семантичною будовою та мелодичною формою. Так, на Підгорганні, зокрема, зафіксовані як дворядкові, так і однорядкові ладканки, що здебільшого виконуються в контамінації з іншими ладканковими формами.


Ці ладканки на досліджуваній території не зазнали жодних принципових змін і за своїми визначальними музичними інгредієнтами нічим не різняться від своїх посестер, що побутують в інших регіонах українських етнографічних земель. Проте у ладканках аналізованого типу значний науковий інтерес становить наявність у них текстових формул (“Ой із руточки – по дві квіточки”), характерних для передладканок.


Та на Підгорганні передладканки вже явно втратили своє первісне значення. Вони або виступають частиною типового весільного 17-складника, що контамінується з іншими формами, або ж, повністю трансформувавшись, підпорядковуються семискладовій структурі.


2.2.1.2. На досліджуваній території побутує порівняно незначна кількість типів весільних пісень, приспівок і хороводів, що не зазнали принципових еволюційних змін. Хоча ці жанри й не відзначаються строкатістю типологічних різновидів, а деякі їхні типи відомі в подібній чи навіть тотожній формі за межами окресленого регіону чи подибуються в інших жанрових групах, все ж вони, зокрема хороводні приспівки, мають свої індивідуальні ознаки, що проявляються передовсім у функційній приналежності – обслуговують весільні обрядодії (“вискакування вінка”, “викуп дружок” та “плєсання дружки”), які локалізовані на Підгорганні. І навіть у приспівках коломийкової форми, які побутують на досліджуваній території, простежуються різнорідні риси в мелодиці та манері виконання, що дозволяє, зокрема, місцевим музикантам диференціювати їх за назвою населеного пункту (грабівська, лецівська, липовецька коломийки тощо). Хоча, треба сказати, в одному селі можуть доволі мирно співіснувати кілька мелодичних варіантів коломийок як співних, так і до танцю.


2.2.2. До похоронного жанрового циклу належать похоронні пісні та голосіння. Похоронні пісні, які побутують на досліджуваній території, треба вважати напливовими, привнесеними в традиційну культуру порівняно пізно, оскільки цей репертуар знають здебільшого тільки учасники церковного хору.


2.2.2.1. Натомість голосіння, які побутують на Підгорганні, привертають до себе увагу нетрадиційністю форми цього жанру й вимагають детального аналізу.


Як засвідчує мелотипологічний аналіз, на досліджуваній території еволюція голосінь відбувалася шляхом переходу від вільного до вільно-силабічного укладу віршів.


Розділ 3“Проблеми мелогеографії та етногенези” – присвячено встановленню ареалів поширення основних мелотипів, їхніх видів і різновидів (3.1.), виявленню музично-стилістичних відмінностей (музичних діалектів), локальних, регіональних і загальнонаціональних особливостей обрядової народновокальної творчості (3.2.) та проекції цих даних на етногенезу людності, яка населяє обстежувану територію (3.3.).


3.1. Прояви мелотипів, їхніх видів і різновидів у просторі розглядаються в тій же послідовності, що й у мелотипологічному розділі.


Мелоареали на досліджуваній території мають як суцільне покриття тієї чи іншої її частини, так і розосереджене, яке витворює кілька мікроареалів у різних місцинах регіону. Подибуються й поодинокі мелотипи, а особливо їхні різновиди, які спонтанно “розкидані” у населених пунктах доволі віддалених між собою чи знані тільки в одному селі.


До того ж, мелоареали здебільшого є різними за обсягом: одні з них обіймають цілі адміністративні райони, інші ж локалізуються в двох – трьох населених пунктах. Ізомели цих мелоареалів зазвичай співпадають тільки на окремих незначних ділянках. Таким чином, вимальовується доволі строката мелоареалогічна картина.


3.2. Зазвичай окреслення та зіставлення ареалів побутування пісенних типів дає ключ для остаточної локалізації народномузичних діалектів. І хоча на досліджуваній території, на перший погляд, вимальовується доволі неоднорідна (“розмита”) типологічна картина, все ж незбіг ізомел треба передовсім трактувати як взаємопроникнення діалектних утворень різного рівня, які до того ж виказують ієрархічну природу. З іншого ж боку, наявність однакових мелотипів, що витворюють окремі мініареали, які локалізуються в різних частинах досліджуваної території, необхідно вважати наслідком міграційних процесів населення.


Застосувавши ієрархічний мелодіалектний поділ обстежуваного простору на зони/райони (наддіалекти), підзони/округи (діалекти) й мінізони/околиці (субдіалекти), який успішно апробував у своєму дисертаційному дослідженні Ю. Рибак, зауважимо, що на Підгорганні яскраво виокремлюються дві найобширніші мелодіалектні зони – “богородчансько-солотвинська” (А) та “долинсько-рожнятівська” (Б). Перша з них окреслюється передовсім за наявністю в ній обряду “плєсання дружки” та мелотипів, що його обслуговують, а також побутуванням на цих теренах гаївок. Друга ж зона виокремлюється за ареалом побутування обряду “вискакування (вигопкування) вінка” у всіх його трансформаційних проявах і мелотипів, якими послуговується цей обряд, та, зрозуміло, за відсутністю гаївок. Природною демаркаційною лінією між обома зонами є р. Лімниця.


Äëÿ îáîõ çîí ïðèðîäíèì ï³âäåííèì êîðäîíîì º õðåáòè Ãîðãàí. “Áîãîðîä÷àíñüêî-ñîëîòâèíñüêà” çîíà íà äîñë³äæóâàí³é òåðèòî𳿠íå çàìèêàºòüñÿ ç³ ñõîäó òà ï³âíî÷³, à ìຠñâîº ïðîäîâæåííÿ â öèõ íàïðÿìêàõ. “Äîëèíñüêî-ðîæíÿò³âñüêà” çîíà õ³áà ùî ìîæå ìàòè ñâîº íåçíà÷íå ïðîäîâæåííÿ â çàõ³äíîìó íàïðÿìêó.


Ó öèõ äâîõ çîíàõ çàãàëîì âèîêðåìëåíî ÷îòèðè ï³äçîíè (“áîãîðîä÷àíñüêà”, “ñîëîòâèíñüêà”, “áîëåõ³âñüêî-äîëèíñüêà” é “âèãîäñüêî-ðîæíÿò³âñüêà”) é äåâ’ÿòü ì³í³çîí. Äåìàðêàö³éí³ ë³í³¿ ì³æ íèìè º äîâîë³ óìîâíèìè é “ðîçìèòèìè”.


Îêð³ì äâîõ íàéîáøèðí³øèõ ìåëîä³àëåêòíèõ çîí (“áîãîðîä÷àíñüêî-ñîëîòâèíñüê òà “äîëèíñüêî-ðîæíÿò³âñüê) íåçíà÷íó ÷àñòèíó äîñë³äæóâàíî¿ òåðèòî𳿠îõîïë&tho ;&tho ;òü ³íø³ çîíè/íàää³àëåêòè, ÿê³ ëîêàë³çó&tho ;òüñÿ â ïðèëåãëèõ ðåã³îíàõ – “ñêîë³âñüêà” (Â), ùî çàõîïë&tho ;º ñåëà Âèøê³â, Ìèñë³âêó òà Ñåìè÷³â Äîëèíñüêîãî ðàéîíó; “ñòðèéñüêî-æèäà÷³âñüêà” (Ã), äî ÿêî¿ íàëåæèòü ºäèíèé íàñåëåíèé ïóíêò íà ï³âíî÷³ Äîëèíùèíè ñ. Âåëèêà Òóð’ÿ; “êàëóñüêà” (Ä), êóäè ïðèìèêà&tho ;òü ï³âí³÷í³ íàñåëåí³ ïóíêòè Ðîæíÿò³âùèíè – Áåðëîãè, Áðîøí³â, Êàì³íü, Êðåõîâè÷³, гâíÿ, Ñâàðè÷³â ³ Òîï³ëüñüêå. ²ìîâ³ðíî é òå, ùî çîíè à òà Ä íàñïðàâä³ âèòâîð&tho ;&tho ;òü ºäèíèé íàää³àëåêò (ñï³ëüíó çîíó). Òà â òàêîìó âèïàäêó âîíè ùîïðèíàéìí³ íàëåæàòü äî ð³çíèõ ì³í³çîí.


3.3. Встановлення ареалів поширення мелотипів, які побутують на досліджуваній території, та визначення на їх основі музичних діалектів дає ключ для з’ясування тісно пов’язаного із цими етномузикологічними результатами питання етногенези людності, яка упродовж віків замешкує ці терени.


3.3.1. Хоча на основі ареалів побутування ряду мелотипів, їхніх видів та різновидів і визначені в ієрархічному підпорядкуванні діалектні утворення різного рівня, все ж вони здебільшого є неоднорідними, оскільки на значній частині досліджуваної території загалом простежується типологічна гетерогенність.


На досліджуваній території спостерігаємо впливи різних етнокультурних потоків не тільки в межах цього терену чи із сусідніх регіонів, а й проникнення музично-стилістичних елементів із доволі віддалених місцевостей. Внутрішні (у рамцях обстежуваного обширу) етнокультурні потоки породжують передовсім “розмитість” меж між діалектними утвореннями різних ієрархічно підпорядкованих рівнів, формуючи таким чином перехідні міждіалектні смуги.


Саме взаємодія етнокультурних процесів у двох вимірах – просторовому й часовому – спричинила типологічну гетерогенність локальної народновокальної традиції.


3.3.2. Зрозуміло, що будь-які етнокультурні процеси відбуваються на певному історичному тлі. Тому-то узгодження результатів етномузикологічного дослідження, що передовсім тісно пов’язані з цими процесами, з історико-археологічними відомостями займає одну з провідних ролей у вивченні етнічної історії обстежуваного терену.


 


Історичні факти не тільки про порівняно пізнє посилене залюднення, а й про експансію на досліджувані терени різнорідного населення підкріплюються, зокрема, тим, що народнопісенна культура на обстежуваному обширі не була “законсервована”, а інтенсивно розвивалася аж до приходу сюди більшовиків. Бо хіба взаємодія різних субетнокультур могла спонукати до такого тривкого й різноманітного процесу її розвою.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины