VACANCIES AND COOPERATION

У першому розділі „ІСТОРІОГРАФІЯ, МЕТОДИКА ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ” здійснено критичний огляд літератури за темою дисертації, викладено основні методи дослідження і обсяги джерелознавчої бази роботи.

1.1. Стан дослідження. Перші згадки про дерев’яну архітектуру та її оздоблення є в розповідях іноземних мандрівників, які відвідали Україну в ХV – XVIII ст., а також у працях етнографів ХIX ст.: І. Крашевського (1845), Я. Головацького (1871), В.Шухевича (1899). Короткі відомості про декоративні деталі містять дослідження В.Матлаковського (1901), К. Мокловського (1903), З. Ґльогера (1907, 1909), В. Щербаківського (1913), Т.Обмінського (1914), О. Лушпинського (1920).

Важливу історичну, технологічну, мистецьку інформацію про оздоблення дерев’яної архітектури подають: В. Січинський (1925,1940), Д. Щербаківський (1926), С.Таранушенко (1928,1979) О. Цинкаловський (1933) і М. Драган (1937). У 1960-70 рр. з’являються праці П. Жолтовського, Г. Логвина, В. Самойловича, П. Юрченка, Р.Райнфуса, В. Кармазина-Каковського, які серед різноманітних питань розглядають і особливості оздоблення дерев’яних будівель в Україні.

Для методологічного і порівняльного аспектів корисними були дисертаційні роботи і публікації І. Жука (1989) та О. Болюка (1998, 2001), присвячені декору львівського модерну і трускавецьким віллам. Помітним внеском є монографії: М.Станкевича (2002), в якій простежуються стилістичні зміни профільованих та різьблених деталей; М. Селівачова (2005) –– стосується орнаменту й увінчань будинків Південної Бессарабії.

Характеристика кованого декору подається в книгах П. Жолтовського (1962, 1972), Я. Сахути (1990), С. Боньковської (1991), О. Ноги (2004), Р. Шмагала (2005), Ю.Бірюльова (2005), статтях Ж. Комар (1997), В. Шпільчака (2001).

Отже, історіографічний огляд дає право стверджувати, що означена тема не була предметом вивчення, а тому досі не висвітлений декор міської архітектури Гуцульщини та Покуття кін. ХІХ – першої трет. ХХ ст. як своєрідне мистецьке явище.

Для порівняльного аналізу деталей архітектурного декору з оздобленням будівель XIX – поч. ХХ ст. сусідніх країн залучені праці зарубіжних вчених: Х.Боссерта, Й.Грабовського, Ф. Ністора, Ї. Станкової, О. Ганцкої, М. Соболєва та ін.

1.2. Методика і джерела. Методологічною основою є системний, типологічний, порівняльний та семіотичний методи для визначення явищ і процесів, які мали істотний вплив на формування конструктивно-змістових та стилістичних особливостей дерев’яного і металевого декору міської архітектури. Застосовувався мистецтвознавчий аналіз для виявлення художніх особливостей творів. Графічно-аналітичний метод залучений для виконання наочних графічних таблиць.

У загальнотеоретичному аспекті осмислення проблеми, порушеної в дисертації, автор опирається на дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених: В. Січинського, М.Драгана, С.Таранушенка, В.Самойловича, М. Моздира, М.Селівачова, М.Станкевича, Р.Шмагала, А.Блаховського, М. Некрасової, С.Рождественської, Є.Сахути та ін.

Для розв’язання поставлених завдань у дисертаційній роботі залучено матеріали Державного архіву Івано-Франківської області, Центрального державного історичного архіву України у Львові. Більшість опрацьованих автором архівних матеріалів у науковий обіг введено вперше.

Важливу частину джерельної бази складають польові матеріали, які автор зібрала протягом 2003–2007рр. у містах Вижниця, Ворохта, Городенка, Івано-Франківськ, Коломия, Косів, Кути, Моршин, Путила, Снятин, Тлумач, Яремча, Львів і Трускавець; у Польщі –– Закопане і Криниця.

У другому розділі „З ІСТОРІЇ АРХІТЕКТУРНОГО ДЕКОРУ В УКРАЇНЇ” висвітлено генезу і визначено основні етапи розвитку архітектурного декору в Україні від Середньовіччя до новітнього часу, встановлено системи ідеальних типів деталей.

2.1. Генезис і еволюція з найдавніших часів до XVI століття. Розглядаються дерев’яні декоративні деталі ХII ст., знайдені при археологічних розкопках у Києві, профільовані надпоріжники XIII ст. із фортечної криниці в Тустані (с. Урич Львів. обл.), гіпотетичний декор слов’янської контини (святилища), межових знаків, ідолів, фольклорні свідчення про існування давнього архітектурного оздоблення князівських теремів. З’ясовуються можливі взаємовпливи між кам’яним різьбленим і дерев’яними прикрасами вітчизняної архітектури XII–ХIV ст., декор дзвіниць, які генетично трансформувалися із давніх оборонних веж. З’ясована усталеність розміщення декоративних деталей культових будівель XV – поч. XVII ст. (Середнє Водяне, Колодне, Улюч, Рогатин) Простежено еволюцію елементів оздоблення і консерватизм їхнього розташування у сакральних спорудах, міському житлі. Від XVI ст. відчутна тенденція розповсюдження декору, на брамах, ґанках, галереях, еркерах тощо.

2.2. Декоративні деталі архітектури XVI –XIX століть. У XVII cт. посилюється декорування дерев’яної сакральної архітектури регіону Українських Карпат. Формуються системи ідеальних типів декоративних деталей (дев’ять), які стають традиційними. Поширюються мотиви західноєвропейського стилю бароко. Оновлюється конструкція і оздоблення міських будівель (Львів). У церковній архітектурі застосовується профілювання та різьблення. У XVII – XVIII ст. дерев’яна архітектура в оздобленні досягла найвищого розвитку. Завдяки збільшенню виробництва заліза зростає роль кованого архітектурного декору у вигляді окуття воріт і дверей, решіток, поручнів, кронштейнів та увінчань. Від ХІХ ст. помітне спрощення декоративних деталей церков, але таким же залишилося оздоблення деталей міських ґанків, галерей і балконів.

2.3. Оздоблення періоду модерну і ар-деко. З 1890-х рр. дерево і метал гармонійно поєднують в облаштуванні фасадів і покрівлі. В 1900-ті роки дерев’яні деталі займають важливе місце в оздобленні будівель “етностильового” напряму. У різьбленому фасаді помітні форми у вигляді кристалів, запозичені з гуцульської архітектури і різьблення. Тривають окремі процеси пошуків і осмислення нових мистецьких ідей, прагнення до оновлення форми, конструкції та декору. На зміну класичній ордерній системі приходить захоплення природою, стилізуються рослинні мотиви: в’юнкі та динамічні пагони, листки і квіти. Впроваджуються конструктивні й профільовані мотиви, запозичені з будівництва виставкових павільйонів. Все це знайшло свої прояви в різьблених і кованих деталях міських палаців, котеджів, вілл, пансіонатів. Криволінійні смуги та переплетення на металевих огорожах і балконних поруччях поєднувалися з примхливими вигинами ліній дахів, їх конструктивних теслярських обв’язок, символічних завершень і лаконічних шпилів. Над входом у вілли, пансіонати, особняки розміщують ажурно різьблені рослинні мотиви з написами. До вишуканого будівництва різноманітних дерев’яних об’єктів спонукали й посібники (Г.Вольф, 1906).

У період пізнього модерну і ар-деко дерев’яні та металеві елементи декору використовується рідше, а в різьблені з’являються мотиви вінків, овальні та ромбовидні форми. В кін. 1930-х дерев’яні і металеві архітектурні оздоблення спрощуються і майже повністю виходять із ужитку.

У третьому розділі „СИСТЕМАТИЗАЦІЯ І ТИПОЛОГІЯ” визначено принципи систематизації і типології декоративних деталей архітектури.

3.1. Принципи систематизації архітектурного декору є за матеріалом (дерево, метал), функціональними особливостями, топографією (розміщенням на об’єкті), технікою виконання (теслярство, різьблення, поліхромування тощо). У дослідженні декору міської архітектури важливим є вироблення стрункої типології усіх деталей за допомогою абстрактних моделей-типів. Типологічний підхід дає можливість раціонально виконати порівняльний та мистецтвознавчий аналіз стилістики, подати його у злагодженій, чіткій системі. При цьому “система” виступає як єдина мистецька цілісність будівельного об’єкта, а декоративні деталі стають засобами його синтезу і гармонізації. Типологія деталей архітектурного декору –– своєрідний ключ до класифікації, до аналізу його загальної стилістики та локальних художніх особливостей.

3.2. Типологія дерев’яних деталей. Визначається типологічна група профільованих стовпів, кронштейнів, випустів, брусів, обв’язок покрівлі фронтону, шалівок-зашиття стін, увінчання фронтонів і причілків, обрамлення вікон, елементів вхідних дверей. Профільовані стовпи бувають гранчасті і балясинові, з прямими та вигнутими відкосами. Кінці брусів і кронштейнів мають зубчасті, хвилясті та фігурні форми. Шість типів утворює обв’язка покрівлі і фронтонів: хрещата, ломано-зубчаста, прямокутна, луковидна, прямокутно-луковидна і півкругла. Шалівка-заповнення в міських будинках буває вертикального, скісного, центрично-радіального типів. Поруччя ґанків мають ажурно-глухий і ажурний типи. Завершення фронтонів, причілків творить підгрупи: вітрові дошки, шпилі та знаки. Типологічна система представлена на графічних таблицях.

3.3. Типологія кованих елементів декоративних деталей з металу міської архітектури налічує п’ять груп. За технікою виконання це твори ковані, литі й комбіновані за допомогою слюсарства. Найбільшу типологічну групу займають ковані й литі решітки, що складаються із перехрещених металевих прутів. Їхнє призначення –– закривати віконні або дверні отвори, іноді інший простір споруди. Огорожі (ландшафтні, архітектурні) бувають двох типів: прутовидні та плетені. Ковані кронштейни, що використовуються для кріплення дашків, балконів і ліхтарів, за характером будови поділяють на трикутні й спіральні. Типологічна група металевих завершень фронтонів і причілків вирізняється шпилями і вітровказами. Окуття дверей (завіси, ключковини, клямки) не знайшло широкого застосування.

У четвертому розділі „КОНЦЕПЦІЯ ФОРМОТВОРЕННЯ І ЗАСОБИ ХУДОЖНЬОЇ ВИРАЗНОСТІ ДЕКОРАТИВНИХ ДЕТАЛЕЙ” з’ясовано основні технологічні, естетичні характеристики і композиційні засоби мистецької мови, які застосовувалися у декорі міських будинків рекреаційного призначення.

4.1. Естетичні показники матеріалів. Розглядаються види деревини, які використовують в опорядженні будівель. У результаті обстеження виявлено, що стовпи, бруси, кронштейни, обв’язка фронтонів, огорожі ґанків на 60% зроблені із хвойних дерев; шалівка-заповнення, лиштви вікон ― на 80% із хвойної деревини; ґонти і лемех –– на 100% із сосни і ялини. Завершення фронтонів і причілків та фільонкові двері на 90% виготовлені із твердих листяних порід. Липа і тополя використана для ажурно різьблених деталей –– близько 40%. Звертається увага на природні та естетичні якості дерева у теслярстві, ажурному різьбленні тощо.

Шліфоване залізо наділене природним сіро-сріблястим кольором, в архітектурі найчастіше його зафарбовували в темно-сірий або чорний. Олійними фарбами покривали й чавун. На відміну від багатих фізичних, механічних чи хімічних властивостей чорних металів, їхні естетичні показники дуже обмежені.

4.2. Технологічні засади. Концепція формотворення декоративних деталей міської архітектури реалізується технікою профілювання, засобами столярства і токарства, різьбленням та ковальсько-слюсарською технологією. Для виготовлення декоративних деталей архітектури застосовується просте профілювання по краях дощок і об’ємне (кругле) на стовпах, балках, арках-вирізах тощо. У плоскому профілюванні зустрічаються мотиви “зубці”, “хвильки”, “східки”, “ламана” та ін.; в об’ємному ― “яблука”, “диньки”, “балясини”, “перехвати” тощо. Традиційною є технологія виготовлення теслярських кріплень на причілку будівлі, на фронтоні покрівлі мансарди чи ґанку. Здебільшого застосовували обв’язки, які мають несподіваний рівень кривизни ─ лукоподібні або округлі. Вони вигідно вирізняються графічним силуетом на спокійному тлі стіни. У міських будівлях Коломиї, Ворохти, Верховини, Косова застосовували для оздоблення ажурне, прорізне-накладне, рельєфне і, як виняток, кругле різьблення. Ажурне і прорізне (рослинні мотиви) виконували тонкими пилками.

4.3. Засоби художньої виразності. Розглядається цілісність і особливості тектоніки будівельних елементів, прийоми ритмічної організації форми і метричність стовпів, застосування прийомів симетрії й асиметрії в гармонізації декору. Висвітлюються засоби пластичності, ажурності і лінеарності, композиційні схеми в синтезі декоративних деталей будівлі. Семантичні засоби художньої виразності деталей дерев’яної міської архітектури є носіями широкого спектра візуальної інформації, пов’язаної із господарями, змістом та її безпосереднім використанням. Найчастіше семантичними засобами виступають: знак, алегорія, атрибут, емблема, які розміщуються на фронтонах будівлі, дверях.

У п’ятому розділі „СТИЛІСТИКА І СИНТЕЗ ДЕКОРАТИВНИХ ДЕТАЛЕЙ АРХІТЕКТУРИ” досліджуються художні особливості профільованих деталей, орнаментальні мотиви й стилістика різьблення, характер ковальсько-слюсарного декору.

5.1. Художні особливості профільованих деталей. До розгляду залучаємо профільовані теслярські обв’язки, стовпи з відкосами, кронштейни, шалювання причілків, поруччя, двері, вітрові дошки та увінчання фронтонів, які виконані в процесі будівництва. Профільовані елементи будівлі акцентують на важливій ролі несучих конструкцій, підкреслюють особливу гнучку пластичність округлих ліній обв’язок; несподівані поєднання вітрових дощок і увінчань. Здебільшого консолі були трикутної форми, зручної для підтримування закінчень обв’язок та виступаючих лишків брусів. З’ясовано художні особливості шалівок, суцільно заповнених каркасних стін типу “фахверкових”, ажурних загородок і поруччя. Перила ґанку закриті, як правило, профільованими дошками у вигляді балясин, що творять своєрідний ажур.

Теслярське профілювання по краю дошки утворює геометричні фігури або геометризовані рослинні мотиви. Звисаючі дошки причілку переважно вирізували у вигляді зубців, півкругів, трилисників, китиць тощо. Вітрові дошки, які захищають крайні крокви від негоди, також мають подібне хвилясте, зубчасте вирізування, становлять стилістичну єдність архітектурного декору вілли чи особняка. Зберігається волокнистість фактури дерева, яка в період ар-деко шліфується і покривається фарбою. Стилістика декору профільованих деталей громадських і житлових будівель містить частину мотивів із традиційного оздоблення дерев’яних церков і дзвіниць.

5.2. Орнаментальні мотиви та стилістика різьблення. Мотиви геометричних елементів плоского різьблення застосовуються рідко. Найпростішим мотивом є чітка решітка, яка, заповнюючи прямокутну обв’язку причілка будинку, створює щільний ажур. Помітно переважають рослинні гнучкі стебла, листки і квіти із прорізним тлом. В архітектурному оздобленні можна виокремити мотиви: стебло, гілка, вусик, листок, пуп’янок, квітка і плід. Різноманітність форм та поєднання давало безмежне багатство візерунків. Головні з них –– паростки трави з квітами, пагінці з листками, гілка з листками, пуп’янками, квітами та плодами тощо. Центральним і домінуючим мотивом виступала “квітка”. Розповсюдженим є рослинний орнамент у вигляді листків шувару, що плавно закручуються. Вони є основою асиметричного декору. До нього органічно вплітаються s-о подібні фігури і листки крину, що скидаються на трипелюсткові тюльпани. Рослинні структури іноді поєднуються із зображенням пташок: півнів, голубів, павичів, що поважно сидять на квітучих гілках.

Орнаменти дерев’яних архітектурних деталей рідко були іконографічно й стилістично однорідними. Вони найчастіше виступали у синтезі: рослинні мотиви, фігуративні символи, написи тощо. Солярний знак поширений серед декору вілл та особняків, зосереджувався на фронтонах будівель. Іноді ажурна прорізна розета обрамляла кругле вікно мансарди чи причілку, надаючи споруді особливої мистецької виразності. До рідкісних екзотичних мотивів відносяться фігури левів. У композиції фронтону їх розміщували в дзеркальній симетрії.

Встановлено, що в перші десятиріччя зародження ажурного архітектурного оздоблення не було складних декоративних вирішень. Теслярі створювали прорізні прикраси, запозичаючи мотиви і композиційні схеми із інших видів декоративного мистецтва, передовсім розпису, вишивки, ткацтва, витинанки і навіть ковальства. Композиції різьблених ажурних решіток іноді набували схожості до плетінкових візерунків, які добре відомі в українській книжковій мініатюрі ХІ – ХVІІ століття.

Творчий метод відбору відповідних художніх засобів мови сприяв різним стилістичним відмінам. Із позиції історизму ці відміни наближалися до характеристики бароко. Динаміка і ритміка орнаментальних рослинних мотивів архітектурного декору поєднувалася з текучістю ліній стилю модерн. Переважали асиметричні структури орнаменту. Хвилеподібні й плетінкові рухи пагонів, листя рослин ніби суцільним килимом застеляють будівельні деталі, не позначаючи центр і краї. З’ясовані принципи поєднання профільованого і різьбленого декору, особливості поліхромування декоративних деталей.

5.3. Кований декор. Геометричні мотиви кованих решіток запозичені із народної творчості. Впливи академічного декоративного мистецтва стосуються проектів, виконаних архітекторами чи дизайнерами. Але в інтерпретації ковалів вироби набували інших, переважно традиційних рис, позначених відкритістю стрічкової структури, лінеаризмом. Виявлено, що найпоширенішими елементами у ковальстві є спіраль (“закрутка”), “есик” і коло. Визначальне місце спіралі в ковальстві пов’язане із її образною асоціативністю, здатністю спонукати до сенсотворення та багатого формотворення шляхом широкої комбінаторики. Балконні решітки виконували з численних закруток-модулів, надаючи конструкції прямої або опукло-вгнутої площини. Іноді використовували стилізовані гілки квітів, гірлянди, лаврового віночка тощо. Стирається межа між конструктивними і декоративними формами. З 1910-х рр. стилістика кованого металу спрощуються. Помітні впливи промислової графіки. Найчастіше застосовувались мотиви рослин: гнучкий шувар, соняшник, водяна лілія, польовий мак, безсмертник, а серед птахів ― лебеді і пави. Трапляються й зображення стилізованого метелика, музичних символів (ліра, скрипка, фанфари).

Решітки для дерев’яних вхідних дверей і воріт відзначаються особливою ретельністю виконання та фантазійністю дизайну. Прямі вертикальні прути майстри поєднують із відростками-листками та квітами. Стилістика художньої системи архітектурного декору ґрунтується на національних традиціях та зарубіжних впливах.

У шостому розділі „УНІВЕРСАЛЬНІСТЬ ТА УНІКАЛЬНІСТЬ ДЕТАЛЕЙ АРХІТЕКТУРНОГО ДЕКОРУ” висвітлюються основні його локальні, регіональні та узагальнені мистецькі характеристики.

Методом порівняльного аналізу типологічних груп архітектурних декоративних деталей встановлюється універсальність мотивів і композиційних конструкцій. Розглядаються окремі пам’ятки, зафіксовані автором, і ті, що опубліковані в літературних джерелах. До унікальних відносимо декоративні деталі з новаторськими ідеями та їх технологічною реалізацією. З’ясовано, що стовпові конструкції в Україні і в сусідніх країнах належать до універсальних деталей, які рідко характеризуються локальними чи національними особливостями. Натомість відкоси, що візуально єднають конструкції стовпів у цілісну систему, переважно мають унікальні форми, силуети є пластично своєрідні. Наводяться приклади стилістичних локальних відмін в архітектурному оздобленні України (Гуцульщина, Покуття, Підгір’я, Опілля), а також Польщі, Австрії, Румунії та Росії.

Дається теоретичне узагальнення творчих підходів у вирішенні дерев’яних конструкцій опорядження та металевих кованих решіток, огорож тощо. Ковальсько-слюсарські деталі архітектури також зазнали впливу модерну й ар-деко. Це помітно при порівнянні художнього металу особняків Австрії, Німеччини, Польщі, Чехії та України. В оздобленні архітектури переважає універсальність тектоніки та унікальність деталей.

У сьомому розділі “ПРОБЛЕМА ЗБЕРЕЖЕННЯ АРХІТЕКТУРНОГО ОЗДОБЛЕННЯ” представлені різноманітні ідеї, методи і форми охорони пам’яток із дерев’яним та металевим декором.

Профілювання, різьблення, художній метал істотно збагачують пластику міських будівель, але існує проблема їх збереження. Вони здебільшого є приватною власністю і страждають від руйнівних перебудов, новітньої модернізації. Даються конкретні рекомендації щодо збереження та творчого використання архітектурного декору. Пропонується найкращі вілли, пансіонати та особняки залучити до корпусу пам’яток обласного та державного значення для реставрації та охорони. Визначено перелік категорій, які можна використати для паспортизації пам’яток (за М.Станкевичем). Розглядається задум створення музею під відкритим небом у Коломиї. У 1960-70-ті рр. на Гуцульщині починається творче засвоєння декору періоду модерну в народному будівництві шляхом інтерпретації вже відомих тектонічних ідей та декоративних мотивів. Відоме застосування дерев’яного і металевого декору в громадському і приватному будівництві поч. XXI ст. Пропонується запровадити в навчальну програму предмет „архітектонічний декор” для художників-дизайнерів архітектурного середовища.

ВИСНОВКИ. На основі опрацювання літературних джерел, дослідження декору міських вілл, особняків кін. ХІХ – першої трет. ХХ ст. Гуцульщини та Покуття отримані такі результати:

1. Початки традиційного будівельного декору, ймовірно, сягають часу дохристиянської епохи. У Київській Русі князівські та боярські тереми будували з профільованими стовпами, ажурною різьбою. У ХVII–XVIII ст. оздоблення дерев’яних деталей архітектури в регіонах Прикарпаття і Українських Карпат досягає найбільшого розквіту ― формується система ідеальних типів декору. Зростає роль кованого металу.

2. Завдяки декоративним можливостям деревини та відносно стійким фізико-механічним характеристикам, майстри успішно використовували її для гармонізації конструктивних частин споруд, це впливало й на художньо-естетичні особливості архітектурного декору. Мистецькою виразністю характеризуються дерев’яні елементи, зокрема, плоске та об’ємне профілювання стовпів, вітрових дощок, перил, обв’язки фронтонів, шалювання причілків, ажурне і накладне різьблення будівлі.

3. У контексті поступового розвитку планувально-просторових конструкцій дерев’яної церковної архітектури помітне стале розташування декоративних деталей будівель, перевага консерватизму над модернізацією. Архітектурне оздоблення підпорядковується іншим закономірностям генезису та еволюції, які пов’язані із давніми знаками візерунків, із впливами західноєвропейського декоративного мистецтва.

4. Стилістичні особливості декору дерев’яних церков XVII – XIХ ст. стали творчим джерелом для оздоблення міської дерев’яної архітектури XVIII – першої пол. ХІХ ст., а також міської архітектури стилю модерну і ар-деко. Поштовхом до будівництва особняків з екзотичним і народним декором, ймовірно, була тривала практика спорудження виставкових павільйонів. Встановлено, що дерев’яні і ковані деталі, виконані різноманітними техніками художнього дерева та ковальства, надавали помешканням і реакреаційним будівлям урочистого вигляду, збільшували декоративність і привабливість.

5. Дерев’яний декор міської архітектури новітнього часу складає дев’ять типологічних груп: стовпи, випусти (кронштейни), обв’язки, шалівки, вітрові дошки, поруччя, увінчання покрівлі, обрамлення вікон, двері. Кожна типологічна група складається з кількох підгруп. Вони вирізняються сукупністю певних декоративних і формальних ознак, що сприяють їх ідентифікації. Налічується п’ять типологічних груп та двадцять три підгрупи металевого оздоблення.

6. У технології виготовлення декоративних деталей архітектури застосовується плоске профілювання і об’ємне на стовпах, балках, кроквах тощо. Для оздоблення міських особняків, вілл Коломиї, Івано-Франківська, Ворохти, Косова, Кут виконували наскрізне вирізування за допомогою коловороту та лобзика, рідше ― рельєфне різьблення. Виробництво ковальсько-слюсарських творів для архітектури полегшилося внаслідок упровадження модульних елементів. Решітки із застосуванням прутів, смуг і бляхи відзначаються складністю композиції та дзеркальною симетрією.

7. Художня виразність системи оздоблення дерев’яних деталей архітектури досягається завдяки цілісності, тектоніці, масштабу та контрасту. Організація орнаментальної структури здійснюється прийомами ритму, симетрії і динаміки, а також ажурності, пластичності, рідше кольору. Використовують семантичні засоби: символ, знак, атрибут тощо. Найпоширенішими декоративними елементами будівлі є теслярські обв’язки крайньої крокви причілку чи ґанку таких конструкцій: хрещата, прямокутна, ламано-зубчата, луковидна, прямокутно-луковидна, півкругла та подвійно півкругла.

Ажурний різьблений декор дерев’яних деталей міської архітектури –– це поєднання знаків, які представлені переважно мотивами рослинного характеру, а також долучених силуетів пташок, фігурок і масок левів, написів. Виявлена ажурність, яка нагадує орнаменти плетінкової та витинанкової структури.

8. Стилістика дерев’яного архітектурного декору –– це поєднання окремих складових, зокрема стилістики теслярського профілювання, фахверку, стилістики плоскорельєфного різьблення, художніх особливостей прорізного декору, пластики точених деталей та мотивів декоративного мистецтва. Художня система архітектурного оздоблення ґрунтується на національних і локальних традиціях. Профільовані елементи будівлі підкреслюють важливість несучих конструкцій. Переважають рослинні гнучкі стебла, листки та квіти з ажурним тлом. Відчутні впливи східної та західної орнаментики, що поширювалися з альбомів і посібників. Застосовувалися дзеркально симетричні та асиметричні композиційні схеми, стрічкові рапорти тощо.

9. Встановлено, що оздоблені архітектурні деталі міських особняків і вілл спорадично ще зустрічаються і за межами досліджуваної території у східному та північному напрямах, на теренах бойківського Підгір’я, Опілля та Західного Поділля. Фахверкові, стовпові конструкції будівель, за винятком відкосів, в Україні і в сусідніх країнах відзначаються простою універсальною формою. Унікальністю наділені круглі, подвійно-круглі та фігурні обв’язки, профільовані кронштейни, відкоси стовпів, ажурне і накладне різьблення фронтонів. Подібна стилістика різьблення єднає вілли і пансіонати України, Польщі та Австрії. Російський прорізний декор будівель схожий до українського хвилястими зигзаговидними візерунками, “есиками”, що розвинулися незалежно на ґрунті середньовічних мистецьких традицій.

В оздобленні ковальсько-слюсарських деталей архітектури переважає універсальність стилістики орнаментальних мотивів. У металевих решітках поєднуються відголоски неорококо, необароко, неокласицизму з художніми особливостями модерну.

10. Вілли й особняки модерну та ар-деко є культурною та мистецькою спадщиною, вимагають наукового вивчення, реставрації, паспортизації та охорони. Запропоновані паспортні категорії для обліку пам’яток складаються із дев’яти позицій: 1) тип реєстраційно-охоронних даних; 2) типологія-систематизація; 3) історія об’єкта; 4) культурно-історичне походження; 5) локалізація; 6) фізичні дані; 7) мистецькі особливості; 8) вартість, страхування; 9) реставрація, бібліографія. Для збереження унікальних об’єктів архітектури і декоративного мистецтва їх вносять до переліку пам’яток обласного чи загальнодержавного значення. Будівлі, яким загрожує знесення, запропоновано створити музей під відкритим небом “Вілли Гуцульщини і Покуття”.

11. Запровадження деталей декору архітектури в дизайн сучасних споруд відпочинкового характеру є також одним із методів збереження дерев’яних конструкцій та ажурної орнаментики. Пропонуємо залучити до навчальної програми для студентів художніх вузів Прикарпаття предмет “архітектонічний декор”, який допоможе засвоїти основні поняття теорії та практики оздоблення сучасних особняків.

12. Дослідження декоративних деталей у міській архітектурі Гуцульщини та Покуття може посприяти впровадженню профільованих, різьблених і кованих мотивів оздоблення в сучасну творчу практику дизайну архітектурного середовища. Перспективу вивчення цієї теми слід пов’язати з фольклорними явищами в оздобленні сільського житла другої пол. ХХ ст. і в громадському будівництві Прикарпаття і Карпат.