Жанр перекладу та його різновиди в сучасному бандурному мистецтві. : Жанр перевода и его разновидности в современном бандурном искусстве.

summary

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, визначаються її актуальність, головна мета та завдання дослідження, наукова новизна, окреслюються методологічні засади,  основні положення, що виносяться на захист.

            У першому розділі „Переклад як жанрово-видова категорія художньої творчості”  увага зосереджується на специфіці значень перекладу в різних літературно-мистецьких сферах.

У підрозділі 1.1. „Джерельна база дослідження” конкретизовано мотивацію відбору наукової літератури.

            Переклад як багаторівневе та неоднозначне поняття  охоплює широке  коло суміжних значень і категорій, визначає сутність творчих проявів у процесі перенесення однієї цілісної художньої системи до іншої, з відповідним переосмисленням і переакцентування елементів цієї системи. Тому, дотичним до нашого дослідження є роботи, присвячені розгляду питань художньої трансформації оригіналу в суміжних видах мистецтва, літературі, де базовими стали дослідження Т. Гавриліва, С. Ковпанюка, В. Коптілова, І. Лєвого, А.Швейцера та ін.

            В аспекті порівняльного аналізу використано праці стосовні  лінгвістичного перекладу. Як самостійна науково-теоретична сфера саме лінгвістика розглядає переклад у різних ракурсах, що дозволяє трансформувати певні її положення у площину музичного мистецтва. Привертають увагу роботи, що вирізняють стильову квінтесенцію в способах та проявах інтерпретативної міри переосмислення оригіналу, що характеризує різновид перекладу (М. Москаленко, М. Новикова, М. Стріха та ін.).        

            Основою наукової бази дослідження є праці про переклад як жанрово-видову категорію музичної творчості, де наводяться дефініції його окремих різновидів. Оскільки музикознавчі дослідження цієї проблеми вузько представлені у науково-фаховій бандурній літературі (за винятком навчально-методичного посібника В. Дутчак), то джерелознавчу основу складають праці присвячені різновидам музичного перекладу у фортепіанній, скрипковій та баянній практиці, частково використані окремі положення щодо оркестрових перекладів (інструментування та аранжування для різних складів ансамблю). У цій групі найважливішими є роботи М. Борисенко, М. Давидова, О. Жаркова, Н.Прокіної,  В. Руденко, Л. Седракян, та інших.

            Ще одна група літератури на яку спирається проблематика нашого дослідження представлена музикознавчими напрацюваннями у сфері музичних стилів, жанрів, виражальних засобів композиторської творчості, а також з історії та теорії музичного виконавства та інтерпретації (А.Сохор, Б.Асафьєв, Г.Коган, В.Москаленко та ін.).          

У підрозділі 1.2. „Філософський та мистецтвознавчий дискурс” категорія перекладу розглядається як самодостатній художній феномен.

Переклад виступає одним із чинників формування  європейських літератур, що сприяє художньо-естетичному взаємозбагаченню мов, культур  та артефактів, має вплив на формування модерних ознак націй. Українська культура (в якій переклад відіграв не лише інформативну, але й мовотворчу функцію) не обмежилася статусом культури-реципієнта, а засвідчила відкритість української ментальності до світових духовних процесів, національну самобутність та емансипованість, здатність рівноцінно функціонувати у загальноєвропейському просторі. Взаємопроникнення етнокультурних традицій розкривають культурно-просвітницький аспект проблеми бандурного перекладу. Бандурне мистецтво, що уособлює характерно національні риси народної творчості, в контексті перекладу набуває нового концертно-академічного статусу.

            Різні епохи диктували свої замовлення на переклад і визначали ставлення суспільства до особи перекладача, яка неоднозначно сприймалася у певні періоди. Визнання перекладача автором нової версії, усвідомлення можливості співтворчості, подвійного авторства стало новим етапом становлення перекладу як жанрово-видової категорії в мистецькому просторі.

            У підрозділ 1.3. „Історія розвитку жанру перекладу в музичному мистецтві” доводиться, що збереження цілісності художнього задуму оригіналу, жанрово-стильових прикмет різних епох у композиторсько-перекладацькій інтерпретації  є характерним для музичного перекладу.

            Розглянуто генезу цього жанру, що  обіймає кілька етапів еволюційного розвитку визначених насамперед активною творчою практикою. В різні періоди,  починаючи від середньовіччя до сучасності  спостерігаємо постійний інтерес композиторів та виконавців до цього виду творчості. Майже кожна інструментальна сфера представлена яскравими персоналіями перекладачів, що засвідчили високу креативність жанру, через призму власної композиторської інтерпретації.

            Підрозділ 1.4. „Специфіка музичного перекладу як жанру творчості”.  В музичному мистецтві, зокрема бандурному переклад має свої особливості.  Насамперед співіснують  поняття “переклад” і “перекладення”. Суттєва відмінність цих етимологічних визначень -  “перекладáти”, що визначає процес переведення, тоді як “переклáдення” означає результат цієї трансформації. “Перекладення” – розуміємо як один із різновидів перекладу, самостійний жанр композиторської творчості, що входить до багатоскладової системи перекладу.

            Переклад як конкретно зафіксований нотною системою варіант оригіналу передбачає його нове фонічне звучання. Музичний переклад як різновид творчості зумовлює використання відповідних композиторських технік, методів та прийомів, що відповідають певному рівню переосмислення оригіналу. При цьому всю систему подібних переосмислень об’єднує наявність певної інтонаційної моделі першоджерела (як обов’язкова умова жанрів вторинної творчості) та константне ядро - інтонаційно-тематичне зерно, що дозволяє розпізнати оригінал і є яскравим виразником його художньої образності.

            Аналізуючи феномен жанру перекладу, обов’язковою умовою якого є зміна оригіналу, залучаємо такі категорії як кількість і якість. Синтезом якості і кількості виступає міра. В перекладі в повну силу задіяні закони діалектики,  коли протилежність якості і кількості об’єднуються в переході кількісних змін у якісні і навпаки. Саме кількісні зміни породжують якісно інші характеристики новотвору. Присутність конечних змін у новотворі рівною мірою впливає на його нову художню якість.  Взаємодія всіх якостей (стабільних та мобільних) в єдиному комплексі, де кожна якісна характеристика виражального засобу спрямована на створення художньої аури твору, вирізняє певний різновид перекладу.

            Враховуючи можливості змін, складові оригіналу діляться на 3 рівні. До максимально рухомого комплексу мобільних складових елементів відносимо  тембрально-фонічні характеристики та художньо-виражальні – темп, агогіку, динаміку, штрихи, способи звуковідтворення.

            До другого рівня (відносно мобільного) відносимо - тип фактурного викладу , зміни у гармонічно-ритмічній площині.

            Третій рівень, що є найбільш стабільним, охоплює структурно-формотворчий комплекс, жанр, стиль, індивідуальну манеру композиторського письма.

             Саме кількісно-якісні зміни першоджерела впливають на увиразнення перекладацького стилю, що відображається у стильовому співвідношенні автора оригіналу і перекладача, що також вирізняє певний різновид перекладу.

            Другий розділ „Переклад – пріоритетний жанр сучасної бандурної творчості” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. „Генеза жанру  перекладу в бандурному мистецтві” розглянуто  періодизацію, особливості становлення та розвитку цього жанру.

            Ґенеза перекладу для бандури сягає періоду формування двох виконавських напрямків – народно-побутового (кобзарське) та придворно-аристкратичного (світське бандурне музикування).

            Новою віхою в розвитку перекладу наприкінці XIX ст. став творчий діалог світської бандури з кобзарською традицією, що дало поштовх до виникнення нових форм творчості у жанрі перекладу. Фольклористи,  митці, громадські діячі: П. Мартинович, М. Лисенко, Г. Хоткевич, В. Потапенко, В.Ємець та інші знакові для бандурного мистецтва постаті, на базі власного досвіду та надбання кобзарства започатковують нову традицію бандурної творчості , що у середині XX ст. остаточно визначила  професійно-академічний статус цього виду мистецтва.

 Нові концертно-естрадні умови професійно-академічного бандурного виконавства змінили його художнє побутування. В 30-х роках XX ст. виникають також  нові форми  колективного виконавства. Послідовники Г.Хоткевича – Л. Гайдамака та В. Кабачок започатковують традиції створення для бандурних капел різножанрових перекладів – від обробок українських народних пісень та традиційного кобзарського репертуару до транскрипцій та аранжувань творів західноєвропейських (Ж. Люллі, К. Дакена, Ж. Рамо, Г. Генделя) та українських композиторів (К. Богуславського, К. Данькевича, В. , П. Козицького, В. Верховинця, Г. Верьовки).

            На сучасному етапі переклади створюють не лише провідні бандуристи-виконавці, педагоги вищих навчальних закладів (С. Баштан, В. Герасименко, П.Чухрай, В. Петренко, А. Шептицька, Л. Федорова, К. Новицький, О.Герасименко, В. Дутчак, Г. Савчук, С. Овчарова, Л. Манзюк, Р. Гриньків, О.Созанський, Т. Лазуркевич та інші), але й постійно відчутний інтерес професійних композиторів до цього жанру (М. Дремлюга, А. Коломієць, М.Скорик, І. Гайденко).

          Підрозділ 2.2. „Передумови  активізації розвитку жанру перекладу в  бандурному мистецтві”.  Академізація бандурного мистецтва  визначила не лише нові способи та форми педагогічної та концертної діяльності, але й концептуально новий підхід до створення репертуару.  Поряд із оригінальною композиторською творчістю саме у бандурному перекладі вбачалися нові перспективи його збагачення. Цьому сприяв високий професійний рівень бандурної освіти  у вищих спеціальних музичних закладах, а також заснування професійно-академічних класів бандури у музично-драматичних інститутах, училищах, музичних школах. Реорганізація професійної музичної освіти та концертної практики бандуристів, а також вимоги збагачення навчальних програм та концертного репертуару перекладами творів світової музичної класики  не лише сприяли професійно-академічному вихованню, але й спонукали до пошуків нових технічно-виражальних можливостей бандури та засобів виконавської інтерпретації.

Вже в середині ХХ ст. усталюється хроматична дванадцятиступенева темперація інструменту, відповідно покращуються його фонічно-акустичні якості, що відповідають вимогам концертно-естрадної практики. Розширення виконавських можливостей зумовило збагачення репертуарного фонду, до якого увійшли не лише обробки традиційно-народного музичного матеріалу, але й переклади європейських та вітчизняних різностильових творів.

            Підрозділ 2.3. „Звуковиражальні можливості сучасної бандури в контексті творчості у жанрі перекладу”. Сучасна бандура, звуковисотне співвідношення струн якої є рівномірно темперованим і незмінним в процесі гри (якщо не використовувати механізм для перестроювання тональностей), синтезувала інтонаційно-виражальні характеристики народної творчості та традиції професійно-академічної практики виконавства, водночас, вона є одним із небагатьох інструментів, здатних органічно імітувати колористику звучання старовинних молоточкових та струнно-щипкових інструментів ( лютня, чембало, клавесин, арфа та інші). Пошук характерного звучання, що відповідало б вимогам і задумові перекладача, невід’ємно пов’язані із знанням специфіки звуковиражальних властивостей сучасної  бандури.

Колористичне багатство тембру, широка палітра штрихів та прийомів гри, здатних відтворити найтонші нюанси інструментального інтонування, динамічні градації, діапазон звучання, удосконалена система перемикання тональностей, використання технічних можливостей обох рук при харківському способі гри, фактурні особливості інструменту дозволяють досягти необхідного художнього рівня перекладу різножанрових та різностильових творів.

               Третій розділ „Жанрова система бандурного перекладу, його  типи та різновиди” складається з трьох підрозділів. Підрозділ 3.1. „Особливості жанрової системи бандурного перекладу” присвячений дослідженню провідних ознак  системи бандурного перекладу.

            Бандурний переклад, як творче переосмислення першоджерела, виступає своєрідною (графічно зафіксованою нотною практикою) композиторською інтерпретацією за обраною моделлю, що й визначає поняття рефлексивної „вторинної” творчості, відтворює творчий діалог автора першоджерела та перекладача. Визначення  рівня синтезу цих стилів, а також міра та якість можливих змін та художньої трансформації оригіналу в новій бандурній версії,  тип оригіналу (авторська творчість, композиторський музичний матеріал, музична народна творчість), виконавський склад для якого написаний оригінал  визначає жанрову прикметність різновидів бандурного перекладу.

            Специфіка інструменту уможливлює різні трактування оригіналу в бандурній творчості. Однак всі вони мають спільні ознаки, що утворюють єдину жанрову систему. Натомість специфічні особливості кожного виду цієї системи дозволяють класифікувати окремі її різновиди. В бандурному мистецтві ознаки кожного такого різновиду визначає  міра оновлення оригіналу та методи його переінтонування. Критерії бандурних різновидів зумовлює також порівняння фонічного звучання оригіналу та нової версії.

Рефлексивна (вторинна) творчість для бандури, основою якої є певна інтонаційно-семантична модель є  похідною за характером та властивостями і об’єднує  різновиди перекладу у єдину систему. Жанрове коло цієї системи є широким та різноманітним. До цього виду композиторської творчості для бандури залучаємо: вокальні та інструментальні обробки строгого типу народного пісенно-танцювального музичного матеріалу, вільні обробки фольклорного матеріалу та традиційного кобзарського репертуару (інструментальні та вокальні зразки, можливі у формі варіацій, фантазій, сюїт), народний музичний матеріал в аранжуванні для певних ансамблевих складів, строгі та вільні перекладення, строгі та вільні транскрипції, „твори на тему”, авторський тип перекладу та його жанрові різновиди, інструментування та аранжування творів, написаних для інших виконавських складів.

            Специфічну особливість бандурного перекладу визначають його два основних типи – оригінальний переклад (перекладач використовує оригінальний композиторський музичний матеріал або народно-фольклорне першоджерело, як основу для творчого переосмислення) та авторський переклад (автор повторно повертається до своїх композицій та переосмислює їх  у тому ж  або новому тембровому рішенні).

Підрозділ 3.2. „Жанрові різновиди бандурного перекладу”. Аналіз різностильових бандурних перекладів уможливив доказовість класифікації його різновидів. В дисертації  розглянуто міру трансформації оригіналу в кожному різновиді перекладу. Першим у класифікаційному ряду цієї системи визначаємо   перенесення, як адаптацію композиторського художнього задуму в новому фонічному  звучанні за умов майже точного збереження уртексту.  Цьому відповідає різновид бандурного перекладу строге перекладення, що передбачає максимальну наближеність до оригіналу. В новій версії переосмислюються лише тембрально-фонічні та окремі виражально-виконавські засоби  оригіналу. При цьому системи оригіналу та строгого перекладення максимально співзвучні, оскільки відтворюють єдину художньо-образну цілісність. Незмінним в бандурному перекладенні строгого типу є: константне ядро оригіналу (художня концепція твору, інтонаційно-ладова єдність мелодії) і всі  релятивні елементи другого та третього рівня: стиль, жанр, структура, форма, гармонія, ритм, фактура викладу. Переосмислюються елементи оригіналу першого рівня релятивності: тембр – фонічне бандурне звучання (як обов’язкова умова бандурного перекладення), темп, динаміка, артикуляція, штрихи, як головні виражальні фактори бандурного виконавства.

            В жанрі строгого перекладення створена переважна більшість педагогічного репертуару бандуристів. До навчальних програм включені перекладення поліфонічних творів Й. С. Баха, Д. Букстехуде, Й. Пахельбеля, програмні мініатюри французьких клавесиністів Ж. Рамо, Ф. Куперена, Ф.Каруллі, що найяскравіше відповідають виконавсько-виразовим можливостям бандури.

            Особливість строгого перекладення в бандурній практиці вирізняє його підвид перекладення-редакція, що характеризує не рівень композиторського переосмислення, а вибір такого оригіналу, що без будь яких змін може бути перенесений до бандурної практики і виступити бандурним варіантом інтерпретації оригіналу (змінюється лише темброво-фонічне звучання першоджерела). Строге перекладення такого типу характеризується нульовими змінами тексту оригіналу. Перекладач лише переосмислює бандурно-інструментальними засобами темброву виражальність та виконавські прийоми оригіналу. Зазвичай такі перекладення створюють бандуристи – виконавці,  які   „чують” оригінал у бандурно-фонічному звучанні. Не останню роль відіграє також індивідуальна творча манера бандуриста, що може сприяти знаходженню  відповідних засобів інтерпретації для втілення у нових тембральних умовах образності першоджерела.

            Матеріалом для строгих перекладень-редакцій виступають твори, що відповідають інструментально-технічним можливостям бандури (теситурний діапазон оригіналу, тональний план, фактура викладу, ритмоформули, структура т. ін). Такі перекладення-редакції передбачають можливості як збереження  нотного тексту оригіналу так і його запису у бандурному форматі. При цьому фактурний виклад першоджерела для зручності бандурного відтворення може розподілятися між партіями рук дещо по іншому (Прелюдія  С-dur Й.С.Баха з І тому ДТК – перекладення-редакція С.Баштана; соната C-dur Н. Паганіні – перекладення-редакція О.Созанського; соната № 2 c-moll 1ч. А.Де ля-Пена, бандурна версія  Р.Гриньківа).

            Натомість у вільному перекладенні коефіцієнт переосмислення засобів втілення художнього образу оригіналу є значно вищим , що вимагає від особи перекладача більшої креативності. Цей різновид нерідко обумовлює відповідний тип виконання чернігівський чи харківський або часткове використання обох типів, що  забезпечує  розподіл елементів фактури між двома руками. Вільне перекладення  передбачає варіантність перекладацького втілення стосовно переосмислення тембрально-фонічного звучання, що фіксується  графічним зображенням. Жанр вільного перекладення характеризує також можлива зміна тембральної барви тональності оригіналу.  При цьому перекладач привносить свої корективи щодо засобів виконавської інтерпретації, адаптує лінію басу до технічно-інструментальних умов бандури, здійснює незначні регістрові переміщення, фіксує фактурний перерозподіл між партіями рук бандуриста (як приклад – фортепіанні „Ната-Вальс” П.І.Чайковського, п’єси: „Момент розпачу”, „Сумний спів” та „Елегія” М.Лисенка, створені В.Герасименком).

            Переклад - як інтерпретація оригіналу передбачає більш значні кількісно-якісні зміни, що виражені у стильовій взаємодії першоджерела та його бандурної версії. Цьому відповідають жанри обробок та транскрипції.

            Жанровим різновидом перекладу, що визначається більш самостійним творчим підходом, є транскрипція означена значною мірою оновлення оригіналу та творчої імпровізаційності. Бандурна транскрипція передбачає  трансформацію оригіналу і характеризується паритетною взаємодією двох авторських систем (композитора оригіналу і транскриптора). Деколи художня система бандурної транскрипції може переважати, створюючи нову образність засобами іншого темброво-фонічного  звучання та специфічною бандурною  виражальністю.           Матеріал оригіналу за цих умов піддається багатоплановому переосмисленню, в першу чергу  фактура, що може суттєво вплинути на стилістичну відповідність першоджерела та нової версії. У бандурній транскрипції, призначеній для концертного виконання, можуть переосмислюватися не лише технічно-виражальні, фактурні особливості оригіналу, але й частково інтонаційно-ритмічна, ладогармонічна основа  першоджерела. Жанр транскрипції також передбачає модифікацію просторово-часових та загальних динамічних якостей вихідної моделі  при збереженні певної опори на відносно сталі елементи першоджерела. Ці творчі зміни дозволяють максимально розкрити художню образність саме в бандурному втіленні.

             Бандурні транскрипції поділяються на два типи – строгі та вільні. Основним критерієм для визначення типу бандурної транскрипції є міра переосмислення елементів першоджерела другого та третього рівнів релятивності. В строгій транскрипції піддаються  переосмисленню елементи оригіналу першого рівня релятивності (фонічне звучання, тембр, динаміка, темп, артикуляція, штрихи), а також частково другого (передусім - трансформація засобами фактури). Константна одиниця оригіналу зберігається (художня концепція твору та інтонаційно-ладова єдність мелодії). Вільні транскрипції передбачають не лише трансформацію елементів першоджерела першого та другого рівнів релятивності, але й творче переосмислення найбільш стійкого – третього рівня (структури та форми). Саме в цьому жанровому різновиді перекладу активно взаємодіють стильові системи автора першоджерела та перекладача. Домінування системи нового бандурного варіанту вирізняє індивідуальний стиль транскриптора-інтерпретатора.         

Для вільної транскрипції характерним є заміна виконавського складу переважно з ансамблевого на сольний. Однією з особливостей цього різновиду є також творче використання композиторського досвіду інших транскрипторів, з врахуванням інструментальних варіантів оригіналу, створених в жанрі перекладу (своєрідне триавторство – автор оригіналу – перекладач – бандурний транскриптор). Прикладом такого перекладу є бандурна транскрипція концерту для органу з ансамблем B-dur Г.Генделя, що належить Я.Пухальському. Особливістю цієї бандурної версій є те, що моделлю для бандурної транскрипції виступив не сам твір (органний оригінал) , а його переклад для арфи і фортепіано створений Н.Парфеновим.

            Ще одним різновидом бандурної рефлексивної творчості за певною моделлю де засадничим стає інтерпретативне переосмислення композитором першоджерела є обробка. Такою моделлю виступає  народна музика, що піддається  трансформації і переходить із усної традиції до музично-писемної. Для цього жанру важливим є прояв творчої індивідуальності перекладача, який може переосмислювати народні інтонації, припускати значні зміни фактури, ритмічні відхилення, привносити елементи поліфонізації, імпровізаційні моменти в супроводі. Обробки для сучасних бандур пов’язані  із перекладами кобзарського епосу - дум, псалмів, кантів та іншої старовинної музики. Обробки передбачають варіантність трансформації оригіналу засобами творчості автора, при чому вирізняється органічний синтез кобзарських традиції та професійно-композиторського переосмислення.

            В творчій практиці бандуристів яскраво та різноманітно представлені бандурні обробки: вокальні зразки для голосу у супроводі бандури, ансамблева творчість, інструментальні обробки народних пісень та танців. У вокальних обробках зазвичай композиторське переосмислення торкається  не лише вокальної партії  та форми її викладу ( сольна, ансамблева, хорова), але й  інструментального бандурного супроводу. У бандурно-інструментальних обробках де вокальна мелодія  переноситься  до сфери інструментальної музики посилюється роль суто бандурних виражальних засобів. У жанрі інструментальної обробки трансформації дещо відмінні  у порівнянні з перекладами композиторської професійної музики. Оригінал фольклорного типу в своїй сутності передбачає варіантність творчої реалізації (що не фіксується нотографічно), припускаються в новій версії деякі відмінності  ритмічних, тональних, гармонічних та фактурних засобів. Проте сталими залишаються такі параметри: мелодика, куплетна форма, загальна структура. Тому в жанрі обробки також можна вирізнити строгий та вільний  типи.

             Строгі обробки поєднують мелодично-поетичні засади із бандурно-інструментальним супроводом та зберігають майже всі параметри оригіналу і передбачають переосмислення бандурно-виражальними засобами  лише елементи першоджерела першого та другого рівнів релятивності. Такий різновид представляє широкий спектр музичних форм  від мініатюр, до творів у формі варіацій, концертних п’єс, фантазій, сонатин, тощо.

            Жанр вільної обробки передбачає не лише максимальну трансформацію всієї художньо-образної концепції твору, але й допускає використання власного оригінального матеріалу, цьому рівню переосмислення відповідає переклад -  імпровізація. 

            У вільних обробках композитор радикально переосмислює елементи першоджерела всіх рівнів в єдиній цілісності, що виразно відтворює його   авторський стиль. Вільні обробки передбачають суттєві видозміни матеріалу оригіналу – композиційно-структурні (додаткові вступи, віртуозно-концертні каденції, нові фактурні рішення, а також часткове інтонаційне та ладогармонічне переосмислення, змінність ритмоформул та інших виражальних засобів).

 Подібні характеристики має різновид перекладу -  “твір на тему”, що балансує на межі  оригінальної та перекладацької творчості. Жанровий різновид  „твір на тему” трактуємо як перехідний жанр перекладу.  Зразки творів на тему, поки що мало представлені в бандурній творчості (прикладом є поема-спогад В.Губи на оригінальну авторську тему Г.Хоткевича „Зоре моя вечірняя”, а також інструментальна композиція для бандури в супроводі фортепіано на тему А.Кос-Анатольського „Ой ти, дівчино, з горіха зерня” В. Дутчак).

У вільних обробках та „творах на тему” (системи яких є максимально віддаленими від оригіналу) трансформуються майже всі елементи трьох рівнів релятивності, зберігається лише константне ядро, як квінтесенція оригіналу.

Перекладач-композитор вважає такий новотвір власною творчістю відкриваючи нові грані художнього виразу і фіксує нову графічну інтерпретацію. Вільна обробка та “твори на тему”  поглинають оригінал, створюючи нову художньо-образну цілісність. Нова композиторська система домінує в новотворі.

            Підрозділ 3.3. „Авторський тип перекладу” розглядає специфічні характеристики перекладу, для якого визначальною рисою є повторне звернення композитора до попередньо написаного ним твору, що передбачає суттєву трансформацію не лише музичного матеріалу, але художньої концепції.

            Подібне переосмислення відбувається як за умов заміни темброво-фонічного звучання так і при його збереженні, тоді як загальною умовою перекладу у всіх випадках є темброво інструментальна заміна. При цьому обов’язковим залишається збереження константного ядра - художньо-образної концепції, тематичної цілісності. Він може бути скерований на зміну манери виконавської інтерпретації чи виконавського складу, визначати тип бандури для якої написана нова версія (харківська, чернігівська), або певний склад інструментів (малі форми ансамблю чи капели бандуристів). В жанрі авторського перекладу (як і в кожному різновиді перекладу) також   взаємодіють дві художні системи – оригіналу і нової версії, що цього разу   належать одному композиторові. Творчий досвід, нове відчуття образності, вплив фактору часу зумовлюють зміни в порівняні з першотвором. Цей тип перекладу, що посідає важливе місце в бандурній творчості, має визначені жанрові різновиди (строге та вільне авторське перекладення, авторська транскрипція строгого та  вільного типу,  „твір за власною темою”) .

            Авторське перекладення представляє можливість оновлення музичного матеріалу не лише в тому самому фонічному звучанні, але й в інших тембрально-інструментальних умовах, при збереженні художньо-образної цілісності та елементів третього рівня релятивності,  переосмислюється перший та частково другий рівень (подібно як і у оригінальному перекладенні).

            Авторська транскрипція строгого типу передбачає в тембрально-технічних умовах того або іншого інструменту значну трансформацію музичного матеріалу, в основному у фактурному плані та часткову зміну другого рівня релятивності (мінімальні ритмічні відхилення) та переосмислення виражальних засобів, що продиктовані новими виконавськими можливостями .

            Вільна авторська транскрипція передбачає не тільки значну трансформацію раніше написаного твору, а й довільні зміни будь-яких елементів.

             Жанр авторського перекладу „твір на тему” переосмислює загальну художньо образну концепцію першотвору із залученням  нового тематизму та нових засобів композиторської техніки.

            Система різновидів авторського перекладу представлена значною кількістю творів як бандуристів-виконавців так і професійних композиторів (М.Дремлюга, А. Коломієць, М. Скорик, І. Гайденко, О. Герасименко).  

            У висновках констатуються основні результати дослідження:

- визначення специфіки перекладу, як особливої жанрово-видової категорії, що є пріоритетною для бандурної творчості;

- обґрунтування класифікації рефлексивної (вторинної) творчості для бандури,  моделлю для якої виступає певне першоджерело-оригінал;

- концептуальне осмислення жанрової системи бандурного перекладу та її специфіки;

-  визначення жанрових особливостей різновидів бандурного перекладу та їх класифікація;

- характеристика авторського типу перекладу та його різновидів.

             Осмислення генези перекладу та його культурно-історичних джерел, уможливлює усвідомлення динаміки розвитку перекладу у академічному бандурному мистецтві, дає змогу визначити і дослідити його етапи.

            Важливим чинником розвитку для народних інструментів, зокрема для бандури, стала модернізація інструментарію, покращення акустичних якостей, темперація, що забезпечила усталену письмову традицію виконання, закріпила в практиці перекладу нотографічне зображення, створила відповідні умови для аналізу творчості, зокрема визначення характерних ознак як цілісної системи так і її різновидів. Уніфікація інструментарію забезпечила практику ансамблевого виконання  та залучення камерно-інструментальної, симфонічної та хорової музики.

Пропонується така дефініція бандурного перекладу - творче переосмислення  певної музичної моделі, що виступає своєрідною, графічно зафіксованою нотною практикою композиторською інтерпретацією в умовах бандурного звучання. В цьому сенсі бандурний переклад відображає не лише творчий діалог автора оригіналу та перекладача, але й визначає рівень максимального синтезу чи увиразнення індивідуалізації домінування одного із стилів – автора першоджерела або перекладача.

            Використання  композиторського музичного матеріалу, народних джерел, а також власної авторської музики вкладається в поняття релятивної - похідної за своїм характером та властивостями творчості, що утворює жанрову систему перекладу. Остання представлена різними жанровими різновидами, де першоджерело-оригінал відповідним чином адаптовано і переосмислено в контексті нового тембрового звучання бандури. Рефлексивну творчість для бандури представляють строгі та вільні обробки народного пісенно-танцювального музичного матеріалу, та традиційно-кобзарського репертуару, народний музичний матеріал в аранжуванні для певних ансамблевих складів, строгі і вільні перекладення, транскрипції строго та вільного типу, твори на тему, оригінально-авторський переклад і його жанрові різновиди.

 Визначено специфіку жанрової системи бандурного перекладу, що складається з двох типів - оригінального – коли перекладач використовує оригінальний композиторський музичний матеріал або народно-фольклорне першоджерело, як основу для творчого переосмислення та авторського – коли автор повторно повертається до своїх композицій, переосмислюючи їх  у тому ж  або новому тембровому рішенні.

Запропоновано класифікацію різновидів перекладу на основі їх жанрових особливостей, визначених співвідношенням  константних та релятивних ознак. Характеристика жанрових різновидів перекладу в дослідженні визначається типом музичного матеріалу першоджерела (оригінальна творчість, власна авторська музика, народно-фольклорний матеріал) та мірою можливих змін складових оригіналу (за своїми мобільними властивостями поділяються на три релятивні рівні), що в контексті нової бандурної версії створюють нову художню цілісність, привносять інший ракурс втілення художньої ідеї оригіналу засобами композиторсько-перекладацького переосмислення та бандурної виражальності.

Охарактеризовано засади бандурної композиторської творчості, визначальною рисою якої є повторне використання власного музичного матеріалу, що диференціюється як авторський тип перекладу. Як і в оригінальному перекладі визначено його жанрові різновиди.

Жанрову систему бандурного перекладу складають: строгі та вільні перекладення, строгі та вільні транскрипції, „твори на тему”, обробки строгого та вільного типу, а також різновиди авторського типу перекладу.

Фестивалі, конкурси, активна композиторська, концертна та педагогічна практика, постійне збагачення репертуарного фонду бандуристів перекладеними творами різних стилів, жанрів, форм засвідчують  перспективність бандурного перекладу та його подальших наукових дослідженнь.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1. Дмитрук І.І. Переклад в сучасному бандурному мистецтві. До проблеми генези жанру /Ірина Петрик-Дмитрук // Мистецтвознавчі записки Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Зб. наук. праць. - 2004.- Вип.. 5.- С.61-66.

            2. Дмитрук І.І. Переклад як жанрово-видова категорія художньої творчості в бандурному мистецтві / Ірина Дмитрук  // Мистецтвознавчі записки Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Зб. наук. праць .- Київ, 2005.- Вип.. 7.- С.18-26.

 3. Дмитрук І.І. Переклади в сучасній бандурній практиці /Петрик-Дмитрук Ірина // Вісник Прикарпатського Університету, Мистецтвознавство .- Івано-Франківськ, 2005.- Вип.. VIII.- С. 122-131.

4. Дмитрук І.І. Перекладення в жанровій системі бандурного мистецтва /Дмитрук Ірина // Наукові збірки ЛДМА ім. М. В. Лисенка: Молоде музикознавство.- Львів, 2005.- Вип..10.- С.138-146.