| summary: | У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету та завдання, відзначено наукову новизну дисертації, теоретичну та практичну значущість, визначено джерельну базу, висвітлено методологічні та методичні засади.
Розділ 1. «Історіографія дослідження проблеми та джерельна база» має два підрозділи. Здійснюється аналіз дотичної до дисертаційної теми літератури та джерельної бази.
У підрозділі 1.1 «Історіографія дослідження проблеми» літературу, що стала теоретичною базою дослідження, класифікуємо за групами: літургічна (С. Булгаков, М. Скабаланович, М. Успенський, прот. О. Шмеман та ін.) та літургічно-музикознавча (І. Гарднер, О. Шевчук, протодиякон Д. Болгарський, Л. Зайцева, Л. Шаповалова, Н. Сиротинська); з проблем церковної монодії (Ю. Арнольд, прот. І. Вознесенський, прот. Д. Разумовський, С. Смоленський), зокрема, українсько-білоруської традиції; з проблеми вивчення БН та порівняльного методу дослідження.
Українська церковна монодія є глибинним пластом музичної культури епохи Середньовіччя та Нового Часу, який з 70-х рр. ХХ ст. активно вивчають українські музикознавці. Поміж них особливо виділяється наукова діяльність О. Цалай-Якименко, Л. Корній, Ю. Ясиновського, О. Шевчук та ін.
О. Цалай-Якименко вивчала особливості гімнографічних текстів та ритміку піснеспівів. Л. Корній аналізує українську монодію в аспекті особливостей структури гімнографічних текстів, композиції та стилістики піснеспівів, а також приділяє увагу музично-текстологічним питанням вивчення монодії. Ю. Ясиновський значно поповнив джерельну базу, віднайшовши в сховищах України та інших країн світу численні нотолінійні Ірмолої, в яких фіксувалася монодія, і розглянув її з боку формування професіоналізму в українському богослужбовому співі. Київський наспів детально досліджувала О. Шевчук. На великому джерельному матеріалі вона вивчала жанрово-літургічні особливості зразків цього наспіву та зміни стилістичних ознак у процесі його еволюційних перетворень.
Дослідники вже почали вивчати українську монодію в міжнаціональних зв’язках (болгарсько-українські – Л. Корній, О. Цалай-Якименко; російсько-ук–раїнські – О. Шевчук; українсько-білорусько-російські – Ю. Ясиновський; українсько-молдавські – О. Цалай-Якименко, Я. Михайлюк).
Більшість російських дослідників (прот. Д. Разумовський, М. Успенський, С. Скребков та ін.) лише побіжно згадували про БН, базуючись переважно на обмеженому джерельному матеріалі.
Основні напрямки вивчення особливостей БН започаткував ще наприкінці ХІХ ст. прот. І. Вознесенський, який уперше проаналізував піснеспіви з боку композиційної та ладової структур, вивчав специфіку мелодичного руху.
На початку ХХ ст. ідея відродження національних церковних піснеспівів захопила болгарських музикознавців і навіть духовенство. Рішенням Священного Синоду в Росію був направлений А. Ніколов, який зібрав там зразки БН з нотолінійних рукописів та опублікував «Літургію» і «Вечірню». «Утреня» не була надрукована, бо синодальна комісія сумнівалася в автентичності цих творів. Збірка загинула під час пожежі в Болгарському Священному Синоді при бомбардуванні 16 березня 1944 р.
Г. Байданов переклав болгарською мовою працю прот. І. Вознесенського, але не вказав ім’я автора монографії. У 50-х рр. ХХ ст. наспів вивчали В. Кристєв, С. Петров. У 1963 р. Спілка болгарських композиторів делегувала П. Динєва до СРСР віднайти матеріали «Утрені» (зібрані А. Ніколовим). Відтак, з друку вийшло тритомне видання: «Утреня», «Літургії св. Іоанна Златоустого, Василія Великого та Преждеосвященних Дарів», «Піснеспіви Великого Посту». Але в збірках не було посилань на використані рукописи, місце їх зберігання, датування.
У 70-х рр. О. Тончева віднайшла в бібліотеках м. Бухареста три унікальні Ірмолої українського походження (з с. Маняви на Івано-Франківщині), що містять велику кількість зразків БН. Звідси дослідниця зробила висновок, що в Манявському монастирі існувала перша відома в музично-історичній науці музична школа ”Болгарського наспіву”. У 1971 р. та 1981 рр. за її редакцією вийшли друком два збірники цього наспіву. О. Тончева дійшла висновку, що в мелодиці піснеспівів БН відчутна тенденція до вивільнення від типової для середньовічної музично-композиційної системи нормативності, що проявляється на рівні композиційної структури у своєрідності розвитку псалмодичних фраз. Простежуються відмінності і в системі осмогласся стосовно основних ладових характеристик і ладових структур, порушується акцентно-мелодична синхронність у співвідношенні мелодичного й текстового рядків.
У 1981 р. в Софії відбувся музикознавчий симпозіум, на якому розглядалися питання про походження БН, поширення його в старообрядовій практиці, а також окремі стилістичні питання. У ньому взяли участь учені з шести країн: СРСР, США, Данії, Австрії, Польщі та Болгарії. Серед них Д. Христов, В. Кристєв, К. Ганнік, Н. Константинова, С. Петров, Т. Владишевська, М. Ве–лимирович, О. Тончева, П. Цалова, Дж. Раастед, В. Протопопов, А. Конотоп, О. Коцева, Б. Карастоянов, М. Димитрова, С. Куюмджиєва, Л. Корній, М. Єри–гіна, І. Попвасілєв.
Результати ґрунтовного вивчення БН Л. Корній базувалися на опрацюванні понад 100 рукописних Ірмолоїв кінця ХVІ – ХVІІ ст. На думку дослідниці, віднайдений нею репертуарний зміст піснеспівів цього наспіву становить неповний корпус збірника річних недільних і святкових співів різних жанрів, але розпорошених по різних Ірмолоях. Вона дослідила особливості поширення БН в українській церковно-співацькій практиці протягом кінця ХVІ – ХVІІ ст. і класифікувала зразки за частотою їх використання на «загальновживані», «популярні» та «рідковживані»; визначила деякі осередки (в Україні та Білорусі) особливо частого його використання. Л. Корній відносить БН до новаційних явищ у монодії і вважає його продуктом «другого південнослов’янського впливу» в українській культурі. У 1998 р. Л. Корній у співавторстві з Л. Дубровіною опублікувала збірник творів цього наспіву.
Особливості ритміки піснеспівів БН розглядаються у праці О. Цалай-Якименко «Київська школа музики ХVІІ ст.» (Львів, 2002).
Хоч у вивченні БН вже наявні суттєві успіхи, проте для з’ясування походження і визначення його місця в українській церковно-співацькій практиці необхідні порівняльні дослідження болгарського та українського наспівів на рівні як жанрового складу піснеспівів, так і особливостей їхньої мелодики. Досі порівняння здійснювалися лише на основі окремих піснеспівів (А. Конотоп, О. Петренко, С. Скребков) або в певному обраному ракурсі (І. Задорожний, Я. Михайлюк, О. Цалай-Якименко). У нашому дослідженні до порівняльного аналізу залучено повний восьмигласний цикл жанру Догматику болгарського та українського наспівів.
Підрозділ 1.2 «Джерельна база дослідження». Джерельною базою дослідження стали нотолінійні Ірмолої кінця XVI – XVIIІ ст., які в українській та білоруській церковно-співацькій традиції цього періоду були єдиною рукописною книгою, що містила церковний репертуар цілого року. Вони сформувалися в Україні в XV – XVI ст. Вагоме значення цих рукописів, що збереглися в численних списках, у розвитку монодичної культури того часу спонукало дослідників до всебічного їх вивчення.
Перші спроби дослідження структури українського Ірмолою здійснювалися на матеріалах невеликого обсягу (прот. І. Вознесенський, А. Конотоп, Д. Петрович, О. Тончева). Фундаментальне дослідження в цьому сенсі належить Ю. Ясиновському, який віднайшов 1151 список українських та білоруських Ірмолоїв із фондів України, Росії, Польщі, Білорусі та Литви. Він здійснив їх палеографічний опис, каталогізацію, а також з’ясував, що в Україні сформувався своєрідний український тип церковно-співацької книги. Археографічний опис Ірмолоїв зробила й Л. Дубровіна. Саме каталог Ю. Ясиновського та описи Л. Дубровіної стали джерелом відбору Ірмолоїв для нашого дослідження.
Специфіка рукописних списків Ірмолою полягає в тому, що в них наявний постійний жанровий репертуар та значна частина творів, які фіксуються не в кожній книзі. До таких додаткових піснеспівів належить БН, який розпорошений по численних Ірмолоях, що походять з різних регіонів та створені в різний час. Важливо, що кількість збережених списків Ірмолоїв є неоднаковою (за каталогом Ю. Ясиновського). З кінця XVI – початку XVII ст. збереглося лише 5 списків, а від XVII – XVIII ст. – близько тисячі. Перші друковані Ірмолої з’явилися у Львові в 1700 та в 1709 рр. Поряд із поширенням друкованих Ірмолоїв у XVIII ст. усе ще побутувала традиція переписування рукописів.
Досі більш детальне вивчення БН відбувалося на основі Ірмолоїв кінця ХVІ – ХVІІ ст., але, як відомо, цей наспів фіксувався й у рукописах ХVІІІ ст. Тому базою цього дослідження стали Ірмолої ХVІІІ ст. До аналізу залучено всі рукописні Ірмолої XVIІІ ст. з бібліотек м. Києва (120), а також 5 друкованих Ірмолоїв XVIІІ ст.
Проаналізовані цикли Догматиків на 8 гласів болгарського та українського наспівів узято для порівняння з трьох Ірмолоїв XVII ст. з бібліотек Києва та Львова, адже в рукописах XVIII ст. цей жанр БН не зафіксований, і вони, як виняток, в обраних рукописах фіксуються з атрибуцією «болгарський» та без атрибуції. Ці Ірмолої походять з різних територій (з українських та білоруських земель), але містять неатрибутовані Догматики однакового мелодичного змісту, що ще раз підтверджує наявність спільної українсько-білоруської співацької традиції. До них належать: Ірмолой зі Жировицького монастиря (Білорусь) 20–40 –х рр. ХVІІ ст.; Ірмолої 1680 р. з м. Лежайська (нині на території Польщі) та 1682 р. з м. Новосілки (за іншою версією – м. Новосельки).
Як джерело для порівняльного аналізу репертуару БН кінця XVI – XVII ст. залучено вищезгаданий збірник Л. Корній та Л. Дубровіної.
Отже, у дисертаційному дослідженні розширено джерельну базу при вивченні БН, оскільки в ньому залучено великий масив рукописів ХVІІІ ст.
Розділ 2 «Болгарський наспів в Ірмолоях кінця XVI – XVIII ст. Жанровий склад корпусу піснеспівів болгарського наспіву» має два підрозділи. У них розкриваються проблеми побутування БН в українській церковно-співацькій практиці ХVІІІ ст. і простежується динаміка його функціонування у кінці ХVІ – ХVІІІ ст., визначається жанровий склад виявлених зразків БН і зіставляється з жанровою структурою всіх інших піснеспівів Ірмолою.
У підрозділі 2.1 «Болгарський наспів в Ірмолоях ХVІІІ ст. Динаміка фіксації болгарського наспіву в рукописах кінця XVІ – XVІІІ ст.» на основі аналізу 120‑ти Ірмолоїв ХVІІІ ст. висвітлюються особливості побутування БН в українській церковно-співацькій практиці XVIIІ ст.
У кожному з рукописів виявлялися атрибутовані болгарські зразки, які зіставлялися з корпусом піснеспівів, віднайденим Л. Корній у Ірмолоях кінця ХVІ – ХVІІ ст. Таким чином, було знайдено 31 новий піснеспів: повні цикли на 8 гласів Богородичних воскресних тропарів, Господь воцарися, стихири на «стиховні»; а також стихири на постриг іноків і в неділю Блудного сина (Обятия отча отверсти), Вознесінню (Взойдет Бог во воскликновеніи); кондаки на Богоявлення (Явился єси днесь вселеннhй) і на Різдво Христове (Дhва днесь); два твори зі Всенічної (Благослови душе моя Господа, Блажен муж) та заспів Антонію Великому (Прийдіте всі согласно).
В Ірмолоях ХVІІІ ст. встановлено й неатрибутовані піснеспіви БН, які мають позначку «болгарський» в Ірмолоях ХVІІ ст. Сумарний склад виявлених атрибутованих та неатрибутованих піснеспівів БН на різні тексти в рукописах ХVІІІ ст. становить 79 зразків. З усього відомого репертуару (опублікованого Л. Корній – 249 зразків) в Ірмолоях XVIII ст. є лише окремі піснеспіви й далеко не всіх жанрів. Здебільшого це стихири, подобні, кондак, полієлей, псалом, сідальна, приспів, світилен. У додатках до дисертації подано таблиці та каталоги з детальною інформацією про наявність БН у рукописах ХVІІІ ст.
Аналіз динаміки фіксації цього наспіву в Ірмолоях ХVІІІ ст. показав: у рукописах ХVІІІ ст. переважають неатрибутовані зразки БН; найбільшим наповненням відзначаються Ірмолої першої третини XVIII ст., із плином часу кількість поступово зменшується, і до кінця XVIII ст. трапляються лише окремі зразки.
Порівняння наповненості піснеспівами БН в Ірмолоях кінця ХVІ – ХVІІ ст. та ХVІІІ ст. засвідчило спільну тенденцію: 1) Рукописи містять різну кількість болгарських зразків. У ХVІІІ ст. ще існували осередки, де був надто улюбленим цей наспів (Києво-Печерська лавра, Десятинна церква XVII ст., Видубицький та Михайлівський Золотоверхий монастирі). 2) Майже в кожному Ірмолої ХVІІІ ст. зафіксовані твори Тебе одhющагося, Прийдhте, людіє, Прийдhте ублажим Іосифа, Возбранной воєводh, які виділяються своїм мелодичним багатством та емоційною виразністю. За висновками Л. Корній, наприкінці ХVІ –ХVІІ ст. це були «загальновживані» піснеспіви цього наспіву. Перша стихира в Ірмолоях з кінця ХVІ і до ХVІІІ ст. фіксувалася тільки в болгарській мелодичній версії, а з атрибуцією – лише на початку ХVІІ ст. Інші три піснеспіви побутували в болгарській та українській мелодичних версіях. «Прийдhте, людіє», та «Прийдhте ублажим Іосифа» у першій половині ХVІІ ст. ще існували у двох мелодичних версіях, а вже в другій половині ХVІІ ст., а також і у ХVІІІ ст. в Ірмолоях записаний лише болгарський зразок, який витіснив український. Усі ці зразки БН в Ірмолоях ХVІІІ ст. фіксуються без атрибуції. Отже, в рукописах ХVІІІ ст. продовжуються деякі тенденції використання БН, які встановилися в другій половині ХVІІ ст.
Оскільки всі списки Ірмолоїв, що дійшли до сьогодення у вигляді рукописів, писалися в різний час, різними переписувачами в різних місцевостях, тому й немає цілком ідентичних списків. Цей факт дозволяє припустити, що знайдений численний корпус піснеспівів БН, можливо, ще й досі не є вичерпним. Ймовірно, в інших рукописах можуть бути знайдені досі не відомі зразки цього наспіву.
У підрозділі 2.2 «Жанрова палітра репертуару болгарського наспіву в Ірмолоях кінця XVІ – XVІІІ ст. у контексті української церковно-співацької традиції» здійснюється жанрово-літургійний аналіз піснеспівів БН у співвідношенні з жанровим складом Ірмолою загалом.
Значний внесок у вивчення типологічних ознак богослужбово-літургійних жанрів зробили Т. Владишевська, О. Шевчук. Дослідниці відзначають, що створений богослужбовий жанровий фонд епохи на слов’янських землях зберігається майже без змін, починаючи з Середньовіччя.
Виявлений репертуар БН з Ірмолоїв кінця XVI – XVIII ст. репрезентує різні літургійні жанри. Зроблено детальний порівняльний жанрово-літургійний аналіз корпусу піснеспівів БН з Ірмолоєм загалом. Виділено три групи за повнотою використання певних жанрів у репертуарі БН порівняно з українською церковно-співацькою традицією:
І. Жанри, які є в БН в повному обсязі – цикли на 8 гласів: блаженні, Догматики, Богородичні, Богородичні відпустні воскресні, Слави, подобні, «Бог Господь», тропарі воскресні.
ІІ. Жанри, які є в БН в неповному обсязі або представлені лише окремими зразками – троїчні пісні, задостойник, заспіви, ірмоси, канони, причасники (киноники), кондаки, співи з Літургії, Всенічної та Утрені, полієлей; приспіви свят Господніх, Богородичних та святим; прокімни, псалми, світильні, сідальні, степенні на 8 гласів, стихири на «хваліте», на «стиховні», після 50‑го псалма та на різні свята.
ІІІ. Жанри, яких немає в БН, але є в Ірмолоях у наспівах української традиції – акафист, антифони (зображувальні, на поховання ченців, на страстях), величання, єктенії, іпакої, катавасії, славослів’я на Утрені, страсті, хрестобогородичні, хрестовоскресні.
Отже, дослідження БН за рукописами ХVІІІ ст. дало можливість виявити досі не введені в науковий обіг зразки, встановити динаміку використання наспіву в ХVІІІ ст. порівняно з кінцем ХVІ – ХVІІ ст.: інтенсивність у першій половині ХVІІІ ст., значний спад у другій половині ХVІІІ ст., що зумовлено згасанням монодичної традиції в цей час. Але окремі емоційно виразні зразки продовжували функціонувати протягом кінця ХVІ – ХVІІІ ст., що свідчить про органічне входження цього наспіву в церковно-співацьку практику України.
Порівняльне дослідження показало, що більшість жанрів, зафіксованих в Ірмолоях, є і в репертуарі БН, перевага тут віддається святковим жанрам, значна частина – високомистецькі зразки.
Розділ 3 «Порівняльне дослідження Догматиків восьми гласів болгарського та українського наспівів» має три підрозділи. У них на прикладі порівняльного аналізу жанру Догматиків на 8 гласів розкриваються особливості композиційної, ладо-інтонаційної та поспівкової будови піснеспівів обох наспівів.
Церковна монодія християнського простору з часу її виникнення й на різних етапах розвитку була відображенням сакрального світу. Хоч вона змінювалася, виникали різні стильові відгалуження, але цей пласт давньої культури мав ряд типологічно спільних ознак. Це проявилося у відтворенні в монодії горизонтально-слухового простору, в плинності мелодичної лінії, у медитативному характері мелодики. При характерному для монодії в цілому спокійному, почуттєво-споглядальному характері, вона відтворювала різні емоційні стани (відповідні для сакрального мистецтва), які створювалися особливостями руху мелодики з піднесеннями і спадами, переходами в різні регістри, інтервальними ходами, ладовими нахилами з переходами від однієї ладової опори до іншої. Гімнографічні тексти не мали поетичної регулярності, фрази тексту були різної довжини без регулярної акцентуації. По-різному втілювалися тексти в композиційних структурах піснеспівів.
У підрозділі 3.1 «Специфіка композиційної структури Догматиків восьми гласів болгарського та українського наспівів» здійснено порівняльний аналіз Догматиків обох наспівів з погляду композиції, розглянуто явище співу «за моделями».
Закони формотворення церковної монодії вивчали Д. Аллєманов, прот. І. Вознесенський, прот. В. Металлов, прот. Д. Разумовський, С. Смоленський, Г. Алексєєва, І. Лозова, Н. Серьогіна, О. Шевчук, Г. Васильченко-Міхно.
Церковні піснеспіви становлять синкретичну єдність слова і музики, тому структура тексту часто впливає на композицію твору загалом. Розглядаємо Догматики як однострофні твори з поділом на віршові рядки (за М. Успенським). Словесний рядок переважно відповідає музичному рядку, і такий поділ є спільним для обох наспівів. Принципи розвитку композиції в обох наспівах суттєво відрізняється.
У піснеспівах українського наспіву логіка музичного розвитку і наявність виразних кадансуючих поспівок в окремих рядках свідчать про поділ піснеспіву на побудови, які називаємо музичними строфами. Вони можуть охоплювати два, рідше – три рядки, але інколи є й однорядкові строфи. Активну формотворчу роль тут відіграє музичний рядок (охоплює одну або дві поспівки). Для мелодичного розвитку характерний центонний принцип побудови (з поспівко-формульною структурою), але не в суворо-регламентованому вигляді, як у знаменному наспіві, а з елементами імпровізаційності. Між строфами піснеспівів є повторювані й нові мелодичні елементи. Тобто тут простежується строфічно-варіантна структура з постійним оновленням музичного матеріалу.
У піснеспівах БН переважає ідея процесуальності розвитку музики, помітним є відхід від центонного принципу побудови. Дослідники відзначали, що йому властива періодична повторність однієї музичної побудови, що загалом не було характерним для східнослов’янської монодії. Цю побудову, услід за І. Вознесенським, Л. Корній, О. Тончевою, називаємо періодом, який, відповідно до рядків словесного тексту, поділяємо на музичні рядки (словесні й музичні рядки переважно збігаються). Два або більше рядків утворюють мелодичне речення, в якому простежуються три фази мелодичного становлення: і – початок; m – рух; t – закінчення (за методикою Б. Асаф’єва, вперше застосованою до вивчення БН Л. Корній).
Повторюваний музичний період має тематичну функцію, що є свідченням розвитку музичного формотворення. У процесі викладу твору він з’являється з варіювальними змінами, зумовленими різною довжиною словесного тексту. Отже, у композиційній структурі Догматиків БН домінуючим є принцип повторності, і тим вона суттєво відрізняється від УН.
У підрозділі 3.2 «Ладо-інтонаційні особливості в Догматиках восьми гласів болгарського та українського наспівів» здійснено порівняльне дослідження особливостей формування ладо-інтонаційного процесу в Догматиках 8‑ми гласів обох наспівів.
За методологічну основу взято вчення Х. Кушнарьова та основні положення методу С. Подрезової.
Порівняльний аналіз Догматиків обох наспівів показав, що піснеспіви у своїй ладо-інтонаційній будові мають спільні та відмінні риси. Спільними є: перемінність ладових функцій устою та побічних опор; належність ладових систем до дволанкової монотонікальної гіпо-системи (за Х. Кушнарьовим); спосіб зчеплення ладових ланок, де побічна ладова сфера завжди займає нижче розташування порівняно з тонічною, а тому має ввідний характер і розширює нижню ладову ділянку (окрім Догматику 7‑го гласу УН).
Відмінні риси: у ладових нахилах; структурах звукоряду та їх звуковому амбітусі; у будові тонічної та побічної ланок звукоряду; інтонаційний розвиток цих Догматиків відбувається в різних ладоінтервальних зонах; в УН залучається більше інтервальних показників ладових опор.
Отже, в обох наспівах наявні принципи модальної ладової системи, яка по-різному проявляється в ладо-інтонаційному розвитку Догматиків. Важливу роль тут відіграє саме відмінність композиційної структури творів обох наспівів. Через домінуючу в БН періодичну повторність мелодичної побудови, кількість ладових опор у піснеспівах є небагато. Незмінна повторність стабільної комбінації співвідношень ладових побічних опор та устою сприяє їх легкому запам’ятовуванню. Тим паче, що фігурації мелодичної лінії відбуваються переважно навколо звуків тризвуку та кварто-квінтових зв’язків ладових опор, тобто простежується зародження ознак функційно-гармонічної тональної системи. Це позначається на можливості спрогнозувати подальшу логіку розвитку ладових опор і передбачити ймовірний устій. У зразках УН відбувається постійне оновлення музичного матеріалу. Тому спектр залучених до мелодичного розвитку побічних ладових опор ширший, а можливість варіантів комбінацій співвідношень більша, ніж у БН. Це створює відчуття плинності в мелодиці.
У підрозділі 3.3 «Особливості поспівкової структури в Догматиках восьми гласів болгарського та українського наспівів» простежуються форми прояву поспівкових зворотів у Догматиках обох наспівів, ступінь їх різноманітних модифікацій і трансформацій у процесі інтонаційного розвитку.
Великий внесок у вивчення особливостей поспівкової структури знаменного наспіву зробили медієвісти В. Ундольський, І. Сахаров С. Смоленський, прот. В. Металлов, М. Бражников, Г. Алексєєва, А. Кручиніна, Б. Карастоянов, Б. Смоляков, А. Шек. Серед сучасних українських дослідників варто відзначити публікації І. Чижик та О. Прилепи.
У цьому підрозділі викладено результати порівняння мелодичного змісту УН та БН з погляду наявності в них поспівок-формул, які подаються в реєстрі знаменних поспівок у праці прот. В. Металлова, здійсненого за джерелами російської традиції. Аналіз показав, що в Догматиках восьми гласів УН та БН існує ряд поспівок, які вміщені в реєстрі В. Металлова: в УН – 25 поспівок, у БН –10. Це свідчить про існування генетично спільних рис у межах православно-слов’янської традиції монодичного співу. Разом із тим встановлено, що деякі поспівки в УН та БН уже модифіковані. Крім того, в Догматиках обох наспівів наявні ще й інші мелодичні звороти, яких немає в реєстрі В. Металлова. Тому можна вважати, що в XVI ст. існували різні відгалуження православно-слов’янського монодичного співу, і до різних гілок належали український та болгарський наспіви.
Таким чином, порівняння мелодики Догматиків 8-ми гласів болгарського та українського наспівів засвідчило в них схожі та відмінні риси:
1) Гімнографічний текст Догматиків обох наспівів розспіваний на мелодику невматичного типу, в якій простежується лірико-епічна та гімнічна образність. У БН вона проявляється емоційно виразніше.
2) Наспіви різняться композиційною структурою та формотворенням. Мелодиці УН притаманна строфічно-варіантна композиція, заснована на поспівко-формульній системі. Для БН характерна періодична повторність експозиційного періоду і процесуально-динамічні тенденції розвитку. Такі структурні особливості цих наспівів вплинули на специфіку їхньої мелодики: для української характерна плинність її розвитку, а в болгарській увиразнюється дискретність і зростає динаміка розвитку.
3) В обох наспівах домінує модальна ладова система, але в них різна драматургія ладових опор у гласах. У болгарському – ладова драматургія значно звужена через наявність принципу повторності, а також простежується мелодичне фігурування гармонії.
4) В УН наявні зв’язки з поспівками-формулами знаменного наспіву, а в болгарському вони засвідчені лише поодинокими випадками.
Усе це дає підстави віднести український та болгарський наспіви до різних стильових течій монодії в Ірмолоях.
У Висновках визначаються основні результати й підводяться підсумки дослідження.
Українсько-болгарські контакти в галузі церковної музики, зокрема, монодичного співу, мають давні традиції. Перший їх етап припав на період прийняття християнства в Києві, коли відбулася трансплантація греко-болгарських здобутків у давньоруську культуру. У рецепції цих здобутків особливо важливим було запровадження для церковної сфери староболгарської (церковнослов’янської) літературної мови, яка й понині використовується в цій галузі. Болгарські півчі, знавці церковного співу, приїжджали на Русь і привозили з собою церковні книги монодичного співу. Болгарія здійснила адаптацію греко-візантійської традиції церковної монодії, запозиченої Київською митрополією. Тільки поодинокі рукописи церковної монодії, що писалися в Болгарії, збереглися, а більшість була знищена під час османського поневолення. Через специфіку невменної нотації, якою писалися піснеспіви в болгарських та давньоруських книгах і яка ще була пов’язана з усним передаванням співу, рукописи монодії цього давнього періоду не розшифровуються. Тому й не можна скласти уявлення про те, як відбувався процес рецепції болгарської монодії в давньоруську співацьку традицію.
БН зафіксований в українських та білоруських нотолінійних Ірмолоях з кінця ХVІ ст. Саме з цього часу монодія українсько-білоруської традиції вже не є складною для прочитання (розшифрування). У зв’язку з тим, що такі піснеспіви в Болгарії не виявлені, у дослідників ще з кінця ХІХ ст. виникла дискусія щодо походження цього наспіву. Одні схилялися до думки, що наспів виник у Болгарії, інші вважали його продуктом української церковно-співацької практики. Учені, які ґрунтовно досліджували БН (прот. І. Вознесенський, О. Тончева, Л. Корній), висунули гіпотезу, що цей наспів виник у Болгарії в період розквіту її культури в ХІV ст. (у період Другого Болгарського Царства), але після загарбання цієї країни османськими завойовниками був перенесений на східнослов’янські землі внаслідок масового переселення туди болгар, серед яких були й церковні діячі. Другим шляхом, через який українці могли бути ознайомлені з БН, були слов’янські монастирі на Афоні, де тісно спілкувалися українські та болгарські ченці, церковні діячі.
Для розв’язання проблеми походження БН, а також визначення його місця в українській церковно-співацькій традиції, важливим було його вивчення на всьому хронологічному відрізку часу, коли він функціонував в українській церковно-співацькій практиці. Саме тому в дисертації залучено великий масив рукописів ХVІІІ ст., які ще не були предметом уваги дослідників БН. Їх аналіз з погляду наповнення БН дав можливість:
1) Виявити нові піснеспіви БН й доповнити той уже відомий його репертуар, який разом із зразками з рукописів ХVІІІ ст. становить близько 300 піснеспівів. Разом із тим, виникло переконання, що це, можливо, ще не повний тезаурус піснеспівів цього наспіву, бо його зразки розпорошені по багатьох Ірмолоях, і вони ще можуть бути в тих рукописах, які не розглядалися дослідниками або не дійшли до нашого часу.
2) БН постійно фіксувався в Ірмолоях протягом значного історичного періоду – від кінця ХVІ й до кінця ХVІІІ ст. Як свідчить наповненість Ірмолоїв БН, є дві тенденції, які простежуються у його використанні як у ХVІІ, так і у ХVІІІ ст. Здебільшого в рукописах фіксувалися «загальновживані» (за класифікацією Л. Корній) БН, які витіснили українські мелодичні версії на той самий текст, і вони містяться в кожному Ірмолої переважно без атрибуції. Це свідчить про те, що в українській церковно-співацькій практиці був здійснений відбір зразків БН, і вони стали органічною складовою української традиції монодичного співу. Інша тенденція – це більш інтенсивне використання БН в певних церковних осередках. Але якщо в ХVІІ ст. трапляються окремі Ірмолої, в яких зафіксовано до 100 й більше зразків БН, то в аналізованих рукописах першої третини ХVІІІ ст. в одному рукописі може бути їх не більше 15 – це здебільшого «популярні» зразки цього наспіву. При аналізі великого масиву рукописів ХVІІІ ст. не виявлено таких, які вражають наповненістю БН. Крім того, в другій половині ХVІІІ ст. частота використання БН зменшується до окремих піснеспівів. Це пов’язане не тільки зі згасанням інтересу до БН, а й з консервацією традиції монодії в цей час загалом, що, очевидно, зумовлене домінуванням багатоголосого співу. Однак фіксація БН протягом кінця ХVІ – ХVІІІ ст. свідчить, що БН був явищем не епізодичним, а постійним і вкоріненим в українську церковно-співацьку практику цього періоду.
Болгарський та український наспіви генетично пов’язані з греко-візантійською традицією, що зумовлює їх деяку інтонаційно-поспівкову спільність і відмінність від церковної монодії «латинського» світу, основану на григоріанському хоралі. Однак порівняння Догматиків восьми гласів болгарського та українського наспівів показали суттєві відмінності між ними. В українській монодії яскраво проявляється характерний для монодії стиль плинної мелодики, у якій переважає постійна зміна поспівок, оновлення музичного матеріалу, і тільки зрідка повторюються окремі поспівки, іноді рядок. У БН змінюється характер мелодики, яка має тенденцію до втрати ознак плинності через увиразнення дискретності. Використовується новий тип композиції з регулярним повторенням однієї музичної побудови, не характерний для інших піснеспівів українсько-білоруської традиції ХVІІ – ХVІІІ ст. Крім того, поспівко-формуль–на структура (центон принцип), характерна для Догматиків УН, змінюється в болгарському на процесуально-динамічний розвиток. Такі композиційні особливості БН випливають з нової якості емоційної виразності цього наспіву, в якому яскравіше виражена лірична та гімнічна емоційна образність у розкритті змісту гімнографічного тексту. Можливо, завдяки емоційній виразності БН, а також простішій його композиційній структурі й легшому запам’ятовуванню піснеспіви цього наспіву так надовго «прижилися» в українській церковно-співацькій практиці.
Таким чином, порівняльний аналіз показав, що в Ірмолоях фіксувалися піснеспіви, які представляли дві стильові гілки монодії: традиційну з опорою на поспівко-формульну структуру й плинну мелодику та новаційну, проявлену в БН. Композиційні ознаки БН зближували його з народнопісенною творчістю, багатоголосою музикою. Але при цьому характер інтонації його мелодики, оснований на модальній ладовій системі, ще був притаманний монодичному співу.
Дослідження особливостей побутування БН в церковно-співацькій практиці України протягом кінця ХVІ – ХVІІІ ст., а також порівняння Догматиків восьми гласів БН дають додаткові аргументи на користь висновку про виникнення болгарського наспіву поза межами українсько-білоруського простору. Навряд чи тогочасні українські творці піснеспівів були настільки не патріотичними, що могли створити майже корпус піснеспівів на ті самі тексти, що й українські наспіви, але назвати їх «болгарськими». Тому болгарське походження цього наспіву видається найбільш імовірним. Це ще одне свідчення давніх українсько-болгарських зв’язків, які простежуються і в інших галузях культури.
Зразки БН приваблювали композиторів, які писали багатоголосу музику в ХVІІІ ст., і вони створювали їх хорові обробки. Так, композитор Д. Бортнянський написав чотириголосні хори на основі болгарських піснеспівів «Слава тебе», «Дева днесь», «Прийдіте ублажим Іосифа».
Українська церковна монодія кульмінаційного етапу розвитку, зафіксована в Ірмолоях кінця ХVІ – ХVІІІ ст., має не тільки історичне значення. Вона становить мистецьку цінність і для сучасності. Про це свідчить включення її до репертуару провідних хорових колективів («Думка», «Київ» та ін.) і захоплення слухачів цими піснеспівами, а також використання їх у творчості сучасних композиторів (О. Козаренка, В. Степурка). Таким чином, наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. відбулося відродження української церковної монодії і її включення в процес сучасної музичної культури.
|
