Request a thesis ПОЛЬСЬКІ ПІАНІСТИ У ЛЬВОВІ ТА ЇХ ВНЕСОК У РОЗВИТОК ФОРТЕПІАННОГО ВИКОНАВСТВА ТА ПЕДАГОГІКИ (80-ті рр. ХІХ ст.

У вступі обгрунтовується актуальність теми, розкривається стан її наукової розробки, формулюється мета і завдання дисертації, підкреслюється новизна, теоретично - методологічна спрямованість, теоретичне і практичне значення дослідження.

У розділі 1 Фортепіанне виконавство у Львові та зарубіжні гастролі піаністів польського походження охарактеризовано особливості тогочасного концертного життя Львова, становлення і розвиток фортепіанної коцертно-виконавської діяльності, її професіоналізація.

1.1. Становлення і розвиток мистецько-професійного рівня концертного фортепіанного та камерного виконавства у Львові. Тут розглядаються найістотніші чинники розвитку музично-культурного життя міста, осередків музичної освіти, умови формування стабільних виконавських колективів та музичних товариств, серед яких першими і найважливішими у культурному житті міста були ,,Товариство святої Цецилії”, (1826-28 рр.) засноване Ф. К. Моцартом, та ,,Товариство друзів музики” (1834), що з 1838 р. змінює назву на ,,Галицьке Музичне Товариство” (ГМТ).

Охарактеризовано найяскравіші особистості музично-концертного життя Львова, їх вплив на формування концертного виконавства та музичної фахової освіти.

Розглянуто якісні зміни у фортепіанному виконавстві та педагогиці в період діяльності К. Мікулі в ГМТ та консерваторії при ньому (1858). Учень-асистент Ф. Шопена і винятковий інтерпретатор творів великого композитора К. Мікулі своїми концертами у Львові довів принципово новий мистецький рівень виконавства. На зміну практиці приватних запрошень відомих виконавців у 1892 році було створено концертне бюро (ГМТ), що взяло на себе забезпечення організаційних та фінансових питань. У 1902 році за ініціативи Л. Геллера виникає львівська філармонія, що організовує регулярні концерти, створює стаціонарний симфонічний оркестр та фахову організацію гастрольних виступів солістів-виконавців.

Консерваторія ГМТ стає повноцінним вищим навчальним закладом з потужним і численним фортепіанним факультетом, де викладає краща на той час професура. Концерти педагогів та звіти студентів стають помітними подіями у мистецькому житті Львова, об’єктом постійної уваги громадскості, широко висвітлюються в пресі.Поповнення оркестрового колективу силами педагогів консерваторії та її випускників у свою чергу уможливлює практику публічних виступів піаністів з оркестром.

1.2. Концертна діяльність львівських піаністів в період міжвоєнного двадцятиліття та її вплив на формування слухацької аудиторії . У цьому підрозділі висвітлюється концертна діяльність педагогів та їх учнів: Л. Мінцера, (Ф. Портной, Я. Горбати та ін.), З. Джевєцького (С. Турель), Г. Оттавової, В. Курца, І. Фрімана, що стала невід’ємною складовою музичного життя міста. Аналізується роль у роботі концертних виконавських курсів гри у фортепіанних школах та вищих приватних музичних закладах як постійних педагогів, так і доїжджаючих всесвітньо відомих музикантів. Серед яких: Ю. Слівіньський, М. Солтисова, І. Фрідман, Г. Мельцер, А. Гермелін, М. Розенталь, Е. Штоєрман, С. Аскеназе та ін.

Винятковою концертною активністю відзначалися: Л. Мюнцер, Г. Оттавова, А. Гермелін, С. Аскеназе (піаніст, який подивляв об’ємним і різностилевим репертуаром) та З. Джевєцький (який щороку демонстрував нові сольні програми та два виступи з оркестром, пропагуючи найсучасніші фортепіанні твори).

Розглядаються важливі музичні акції, що набули значного публічного резонансу: 100-річчя від дня народження К. Мікулі, 75-річчя від дня смерті Ф. Шопена, 250-річчя від дня народження Й. С. Баха, 60-річчя мистецької діяльності О. Міхаловського; приїзд до Львова Б. Бартока (1936), К. Шимановського (1936), С. Прокоф’єва, Д. Шостаковича (1927), М. Равеля (1932), А. Рубінштейна (1925-1936), Л. Годовського (1926), Ф. Бузоні, М. Лонг (1932), Е. Петрі (1927-1930), Є. Лялєвіча (1931), В. Горовіца (1930), Л. Оборіна (1928), Я. Мільштейна (1932, 1936), О. Міхаловського (1929), Р. Кочальського (1938), Е. Гілельса (1939), В. Ландовської (1938), В. Малцужинського (1939).

Особливу групу гастролерів становили лауреати шопенівських конкурсів 1927, 1932, 1937 рр., серед них Г. Штомпка, С. Шпінальський, Б. Кон, І. Унгар, О. Унінський, А. Луфер, А. Сагалов та ін.

Важливим внеском у справу виховання публіки стала ініціатива проведення широкодоступних концертів професорами консерваторії ПМТ, проведення циклу лекцій для дітей і молоді, організація за ініціативою ЛКМШ вечорів камерної музики та циклу концертів ,,Музика ХХ століття”. До справи музичного виховання долучається ,,Польська спілка музикантів-педагогів”, яка у 1931 році розпочала спеціальні концертні цикли, програми яких були призначені для учнів середніх шкіл та вчительських семінарів.

Окрему сторінку виконавської діяльності львівських піаністів становлять їх виступи на радіостудіях Львова, Кракова, Варшави, Відня де найчастіше виступали Г. Оттавова та Л. Мінцер, який брав участь у циклі програм ,,Шопенівські радіосуботи”, і монографічних концертах з творів видатних композиторів.

1.3. Гастрольна діяльність польських піаністів, як важлива складова процесу професіоналізації фортепіанного виконавства у Львові. В підрозділі здійснено аналіз впливу на концертну практику Львова і підвищення рівня професійної музичної освіти, що нерідко доповнювалась навчанням піаністів у визнаних європейських майстрів, а також досвідом зарубіжних гастрольних виступів.

Значення зарубіжних гастролей є надзвичайно важливим, адже світове визнання майстерності львівських піаністів підтверджувало належний рівень професійної музичної освіти, вивірену педагогіку та методику навчання, утверджувало реноме львівських навчальних закладів та їх педагогів. У свою чергу зарубіжні гастролі збагачували концертуючих піаністів безцінним досвідом спілкування з найрізноманітнішою аудиторією, розширювали їх музичну ерудицію, коло мистецьких інтересів, творчих контактів, уможливлювали співпрацю з найяскравішими представниками музичного виконавства багатьох європейських країн.

Серед піаністів Львова, для яких сольне фортепіанне мистецтво, поряд з педагогічною роботою, стає провідною сферою творчої діяльності були: М. Розенталь, Р. Кочальський, Г. Оттавова, М. Горшовський, А. Гарасєвіч, Л. Мінцер, А. Гермелін.

Представниками піаністів молодшої генерації, які здобули початкову чи повну професійну освіту у Львові, а згодом розгорнули інтенсивну концертну діяльність вже за його межами були: С. Аскеназе, М. Мюнц, Ф. Портной, Я. Горбати (учасники ІІІ конкурсу Ф. Шопена 1937 р.), О. Каган (почесний, диплом ІІ конкурсу Шопена, 1932 р.), Я. Гімпель (дипломант першого шопенівського конкурсу 1927 р.) камералістка-акомпаніаторка В. Клімович та багато інших.

У розділі 2 Видатні польські піаністи у Львові - представники провідних європейських піаністичних шкіл розглядається персональний внесок до фортепіанної культури Львова видатних польських піаністів, охарактеризовано методичні, педагогічні та інтерпретаційні засади різних європейських шкіл, польських піаністів світової слави - представників цих шкіл.

2.1. Засадничі настанови школи Ф. Шопена-К. Мікулі та їх вплив на розвиток творчості видатних польських піаністів. В розділі узагальнюються виконавсько-інтерпретаційні та методичні аспекти піанізму таких визначних представників польської культури як Л. Марек, С. Невядомський, М. Розенталь та ін.

Розглянуто концертно-гастрольну та освітянську діяльність, участь у конкурсах, виступи у камерних складах та в ролі акомпаніаторів, репертуарну політику, а також інші види діяльності.

2.2. Вплив виконавських та методично-освітніх засад шкіл Т. Лешетицького, В. Курца та О. Міхаловського на розвиток львівського фортепіанного виконавства та педагогіки. Особливу увагу приділено львівському періоду діяльності видатних піаністів, які в різні роки були професорами середніх та вищих музичних закладів. Відзначено роль концертних виступів цих виконавців та учнів їх класів в концертному житті Львова у вихованні слухацької традиції та у професіоналізації музичної критики, наукової діяльності у галузі музикознавства, музичної освіти тощо. З іменами цих митців пов’язаний плідний етап розвитку фортепіанної педагогіки середнього та вищого рівнів шкільництва, а також гастрольна діяльність вихованців львівської фортепіанної школи за рубежем, першовиконання творів львівських, галицьких та зарубіжних авторів, популяризаторська та культурно-освітня робота.

У розділі 3 Професійна фортепіанна педагогіка у вищих спеціальних закладах Львова - надійна база подальшого розвитку львівської фортепіанної школи. Показана хронологічна послідовність етапів розвитку львівської фортепіанної педагогіки, пов’язана з діяльністю польських піаністів у Львові.

3.1. Львівська фортепіанна школа та консерваторія ГМТ-ПМТ. Становлення систематичної професійної фортепіанної освіти у Львові пов’язане з діяльністю на посаді директора Галицького Музичного Товариства та музичної школи при ньому учня Ф. Шопена - К. Мікулі, який надавав справі фортепіанної педагогіки виняткової ваги і сприяв її піднесенню на високий фаховий щабель.

Р. Шварц, який згодом замінив К. Мікулі на посадах директора і мистецького керівника консерваторії (1899), продовжив подальшу реорганізацію навчального процесу, здійснивши реформу навчальних планів, в тому числі й в класі фортепіано. Він ввів систему постійних контрактів з педагогами (що спричинило зменшення плинності кадрів).

У 1899-1929 роках на посту директора перебуває М. Солтис. У цей період відкривається нове приміщення консерваторії, вводиться ,,Правильник для учнів”, а у 1911 році впроваджено новий навчальний план в якому за зразок були взяті відповідні плани Віденської консерваторії - на той час однієї з кращих у Європі.

Необхідність координації та централізації великої мережі навчальних закладів (кількість яких, згідно з даними архівних документів сягала бл. 70), а також зростаюча численність приватних вчителів музики призвели до утворення у 1911 р. Львівського відділення Австрійського Музично-Педагогічного Об`єднання.

3.2. Засади викладання фортепіано у львівських музичних навчальних закладах нижчого та середнього рівнів. Аналізується процес формування мережі приватних музичних навчальних закладів різного типу і рівня протягом 1870-80-х рр. ХІХ ст. - 1930-х рр. ХХ ст., зумовлений поширенням ролі фортепіано у суспільно-культурному житті Львова, стрімким розвитком виконавства, появою значної кількості творів салонно-концертних жанрів і, як наслідок, величезним попитом на фахових педагогів. Музичні установи, що поєднували початковий та середній етапи музичної освіти (т. зв. нижчі та середні музичні школи) були приватними закладами.

Численні приватні школи і музичні установи діяли під егідою різноманітних товариств, що сприяло формуванню стабільного прошарку музичної професійної та аматорської культури у суспільстві, активізували концертне життя міст Галичини, виховували музичні смаки слухацької аудиторії. Їх кращі вихованці отримавши базові музичні знання та навички мали можливість продовжити навчання у більш висококваліфікованих закладах.

Деякі музичні навчальні заклади мали більш високий професійний статус, об`єднуючи середній та вищий рівень навчання. У багатьох з них функціонували підготовчі курси, що готували учнів до здачі державного іспиту з педагогічної майстерності. Успішне завершення курсів і здача іспиту, який давав право на викладання музики у загальноосвітніх школах та вчительських семінаріях, приймали виключно професори консерваторії ПМТ.

Діяльність такої великої мережі навчальних закладів сприяла зростанню популярності цього інструменту у сфері салонно-аматорського музикування, зумовлювала стійкий інтерес підготованої аудиторії до концертних виступів піаністів-львів’ян та гостей міста. Випускники шкіл становили більшість серед абітурієнтів вищих навчальних закладів.

3.3. Львівська Музична Консерваторія ім. К. Шимановського - вищий етап розвитку фортепіанної освіти. Розглядається діяльність приватної навчальної музичної установи з блискучим педагогічним складом. Фортепіанний факультет очолюють І. Фрідман (1904–1912 рр.) та його асистентка Н. Льоевенгофф представники престижних на той час фортепіанних шкіл Т. Лешетицького та О. Міхаловського.

Тут працювали З. Димек та С. Айзенбергер (також представник школи Т. Лешетицького), В. Вебер (учень В. Курца), професори Консерваторії Краківського Музичного Товариства. Концертний курс вели З. Ладомірський (приїхав у 1930 р. після навчання у Парижі) та Е. Штайнбергер (бл. 1936-39 рр.).

На цьому ж курсі викладали Н. Квецінська, Я. Іллясевич-Стояловська (власниця приватної музичної школи фортепіанної гри). У 20-х роках майстеркласи вели віденський професор Лев Сирота (1921-24 рр). В 30-х рр. до Львова був запрошений професор з Варшави З. Джевєцкі (1930-39 рр.), викладав Я. Гофман (учень і асистент Е. Петрі) та ін. Важливим етапом у розвитку музичної педагогіки стало створення інститутом ,,Музичної Вчительської Семінарії” (1910), а для забезпечення учнівського контингенту відкривається ,,Фреблівська Музична Школа”, для дітей 5 років, де навчання проводиться за методом Папе Карпентьє - на зразок сучасних студій музично-естетичного виховання для дошкільнят.

3.4. Діяльність польських піаністів у ЛДК ім. М. В. Лисенка, музичній школі-десятирічці ім. С. Крушельницької та ЛДМУ ім. С. Людкевича. Розглянуто масштаб і характер реорганізації середньої та вищої музичної освіти у Львові радянської доби та доробок польських педагогів-піаністів, які увійшли до педагогічного складу новостворених навчальних закладів.

Події другої світової війни, німецько-фашистська окупація Львова, а також подальші дії тоталітарного радянського уряду призвели до нових катаклізмів у житті суспільства і великою мірою зумовили кадрові зміни у музичних закладах повоєнного Львова.

Значна частина львівської мистецької інтелігенції єврейського походження була фізично знищена протягом 1939-44 рр. Серед них А. Гермелін, Г. Гінсберг, Е. Штайнбергер, Л. Мінцер.

Велика кількість викладачів-поляків залишили Львів у часи окупації, або емігрували вже з радянських територій, продовживши свою діяльність у інших країнах.

Після відновлення у 1944 р. діяльності ЛДК (згодом - ім. М. В. Лисенка), ЛССМШІ ім. С. Крушельницької та ЛДМУ у їх педагогічному складі зустрічаємо імена Г. Альткорн-Лісіцької, Т. Гандверкер-Портной (також невдовзі емігрувала до Польщі, а далі до Ізраїлю), Т. Маєрського, С. Надраги, З. Свьонтковської (у якості викладача теоретичних дисциплін). Таким чином польські музиканти, зокрема піаністи, малочисленно представлені у музичних закладах Львова, вони однозначно втрачають провідне значення в культурно-музичному житті Львова, набуте у міжвоєнне двадцятиліття.

У висновках підсумовані особливості львівської фортепіанної школи, відзначено вплив концертної та педагогічної діяльності польських піаністів, які отримали освіту у вищих навчальних закладах Європи: Парижу, Відня, Ляйпцігу, Берліна, Варшави, Кракова, Санкт-Петербурга, а також у приватних студіях у визначних музикантів Європи. Власною діяльністю у Львові кожен з них привносив у виконавський стиль та методику викладання найцінніші надбання, засвоєні від своїх наставників.

Суттєвим чинником збагачення виконавських та педагогічних досягнень львівської фортепіанної школи була діяльність фахівців, що приїжджали до Львова як концертуючі піаністи і періодично працювали у музичних навчальних закладах різних рівнів.

Таким чином, львівська фортепіанна школа у період, що розглядається в дисертації, акумулювала (засвоєну в європейських музичних інститутах найвищого рівня) найпередовішу на той час навчальну методику, що, в свою чергу, будувалася на творчих досягненнях таких метрів світового піанізму, як Ф. Ліст, Ф. Шопен, А. Рубінштейн та ін.

Підсумовано найістотніші здобутки польських піаністів, які працювали у Львові та їх внесок у розвиток музичної культури Галичини і загалом у формування сучасного українського піанізму. Своєрідною ланкою, що поєднала досягнення польських піаністів Львова із сучасною українською фортепіанною культурою стала діяльність педагогів-піаністів які увійшли до викладацького складу новоутворених радянських навчальних музичних установ.

Натомість підкреслено, що чимало висококваліфікованих польських піаністів-педагогів, покинувши Львів продовжували свою діяльність на концертних естрадах та у навчальних закладах Польщі та інших країн (США, Ізраїлю, Австрії, Німеччини, Англії та ін.). Кожен з них своїми концертно-виконавськими та педагогічними успіхами підтверджував належну організацію, високий професіоналізм та якісний рівень музичної освіти, одержаної у львівських навчальних закладах середнього та вищого рівнів, талант, досвід і педагогічно-методичний хист їхніх наставників.