Request a thesis ВОСТОЧНОСЛАВЯНСКИЕ МИФОЛОГИЧЕСКИЕ МОТИВЫ В ИЗОБРАЗИТЕЛЬНОМ ИСКУССТВЕ МОДЕРНА

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність теми, характеризується стан її опрацювання, визначається мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкриваються наукова новизна одержаних результатів та можливості їх теоретичного і практичного використання. Подано інформацію про апробацію результатів, структуру і обсяг дисертаційної роботи.

У першому розділі “СТАН ТЕОРЕТИЧНОГО ОСМИСЛЕННЯ ПРОБЛЕМИ. ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ” подано історіографічний огляд використаної у дисертації літератури, окреслено джерельну базу дисертації, визначено методологію та методи дослідження.

Розглядаються поняття: “стиль модерн”, “образ і стиль”, “язичництво”, “міфологія”, “міфологічне мислення”, “міф”, “казка”, “билина”. У визначенні терміна “язичництво” спираємося на праці С. Аверинцева, Б. Рибакова. Оскільки язичницький світогляд є міфологічним, розглядаються теорії міфу, що являють інтерес для нашого дослідження. Аналізуються шляхи засвоювання язичницької спадщини східних слов’ян образотворчим мистецтвом України і Росії кінця XIX – початку XX ст.

Притаманний мистецтву модерну синкретизм виявився у прагненні художників до синтезу мистецтв, пов’язаному з бажанням усвідомити своє місце у Всесвіті. Розкривається поняття амбівалентності слов'янської культури та її прояви у творах митців досліджуваного періоду. Стверджується, що митцям модерну притаманний міфологічний тип мислення і, використовуючи міфологеми минулого, художники надають їм нової інтерпретації.

Джерела об'єднані в декілька груп: мистецтвознавчі дослідження, присвячені стилю модерн і проблемі синтезу мистецтв кінця XIX – початку XX ст.; дослідження в галузі декоративно-прикладного мистецтва, в яких розглядаються міфологічні мотиви та образи; монографії, присвячені творчості художників досліджуваного періоду, щоденники, спогади і статті майстрів мистецтва; наукові роботи з міфології (філософія міфу, власне міфологія); праці з історії і археології.

Міфологічна основа символізму українського та російського образотворчого мистецтва модерну у різних аспектах розглянуто у працях П. Білецького, О. Федорука, І. Азізян, М. Станкевича, Л. Соколюк, В. Рубан, А. Якимовича, А. Русакової, М. Неклюдової, Л. Гурової, О. Петрової, М. Кисельова, О. Тарасенко, І. Горбачової, О. Ріпко, О. Лагутенко, М. Гуски.

Д. Сараб’янов, В. Полевой, В. Овсійчук, Г. Стернін, П. Говдя, Б. Лобановський, О. Борисова, Д. Горбачов, Л. Савицька, Н. Асєєва, Є. Кириченко, О. Шило окреслили межі змістового поля мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ ст. та виявили основні особливості стилю модерн. Великий інтерес у вивченні проблеми синтезу мистецтв у модерні викликають дослідження О. Муріної, Т. Володіної, Д. Сараб’янова, А. Зись, В. Тасалова, В. Захаржевскої.

В близькій нам за проблематикою докторській дисертації О. Тарасенко досліджена проблема національного стилю в живописі модерну і авангарду. Увага авторки зосереджена на християнському аспекті спадщини мистецтва Давньої Русі у творчості художників досліджуваного періоду, але з’ясування ролі язичницької спадщини давніх слов’ян у створенні стилістики модерну залишилось за межами роботи. С. Шубович у докторській дисертації розглянула архітектурну композицію у світлі міфопоетики. У дисертації Н. Кубриш досліджена міфопоетика скульптури О. Архипенка й І. Кавалерідзе.

Розглянуті нами міфологічні мотиви вивчені за творами декоративно-прикладного мистецтва. Праці В. Василенка, Т. Кара-Васильєвої, М. Станкевича, Г. Стельмащук, М. Білан, О. Голубця, О. Дяків, Г. Івашків допомогли сприйняти їх глибинний зміст, збережений народною традицією.

Творчості В. Васнецова, М. Врубеля, М. Реріха та інших присвячена значна кількість наукових праць, де зібрано і проаналізовано цінний матеріал, який сприяє більш глибокому проникненню в сутність досліджуваних творів в цікавому для нас аспекті. Це книги С. Яремича, О. Федорова-Давидова, П. Суздалева, Н. Дмитрієвої, В. Лобанова, Н. Шаніної, А. Лазуко, Н. Ярославцевої. В. Смолицький у статті “В.М. Васнецов і фольклор” відзначає, що билинна і казкова тематика дозволили художнику перейти до великих і глибоких узагальнень. Д. Сараб’янов звертається до творів М. Врубеля у зв’язку з проблемою міфологічного мислення митців стилю модерн. Н. Тамручі, з’ясовуючи проблему авторських міфів у творчості М. Врубеля, не акцентує увагу на язичницьких сюжетах. П. Суздалєв пише про історію створення деяких картин та театральних ескізів до опер на міфологічні сюжети і подає їх художньо-стилістичний аналіз.

Дослідники творчості М. Реріха, його сучасники – О. Гідоні, О. Ростиславов, Ю. Балтрушайтіс, С. Ернст, С. Маковський, М. Волошин, О. Бенуа, а також мистецтвознавці радянського періоду – П. Бєліков, В. Князєва, О. Полякова, В. Сидоров, О. Альохін у фундаментальних працях розкрили роль творчої особистості у поглибленні змісту і розвитку форми мистецтва модерну, торкаючись проблеми нашої дисертації. Предметом вивчення Є. Маточкіна є археологічні джерела живопису М. Реріха. Вчений дав оригінальну інтерпретацію маловивчених панно митця, що знаходяться у Горлівському художньому музеї. Символічний мотив Світового Дерева, який цікавить нас, розглянула Л. Короткіна. В монографії О. Яковлєвої представлено багатий матеріал, що стосується язичницьких мотивів в ескізах театральних декорацій М. Реріха. Взаємозв’язок язичницького та християнського у православних образах М. Реріха розглянуто у дисертації Н. Тютюгіної.

У працях Г. Голинець і С. Голинець, П. Білецького, В. Ткаченка розглядається контекст для сприйняття фольклорно-міфологічних мотивів у творчості І. Білібіна, Г. Нарбута. А. Попов та І. Сенів, досліджуючи творчість О. Кульчицької, оминають її ілюстрації до “Нарису української міфології”. У фундаментальному дослідженні Л. Соколюк “Михайло Бойчук та його концепція розвитку українського мистецтва” розглядається проблема національного стилю і форми в українському мистецтві першої третини ХХ століття та її розв’язання у творчій практиці бойчукістів. Л. Соколюк вважає метод роботи М. Бойчука „міфологічним”. О. Ріпко інтерпретує картину М. Бойчука „Під яблунею” з позицій філософії Г. Сковороди. О. Тарасенко звертається до архетипів Дерева Життя і Матері Всесвіту, присутніх в творчості майстра.

З метою виявлення особливостей втілення міфологічних мотивів у мистецтві модерну були вивчені аспекти трактування поняття “міф” в дослідженнях О. Лосєва, О. Афанасьєва, В. Топорова, Е. Мелетинського, Е. Кассірера, К. Леві-Стросса, Ф. Шеллінга, Дж. Кемпбелла, Е. Тайлора, Дж. Фрезера, М. Еліаде, Б. Малиновського, Г.-Г. Гадамера. Для більш глибокого розуміння сюжетної основи розглянутих творів образотворчого мистецтва використовувалися праці О. Афанасьєва, М. Костомарова, В. Гнатюка, С. Токарєва, Ю. Міролюбова, В. Войтовича, Т. Волошиної, С. Астапова, І. Нечуя-Левицького, Л. Кожевникова, Я. Боровського, М. Дмитрієнко, Л. Іванникова, Г. Лозко, Я. Музиченко, О. Шалак, М. Москаленка та інших, що присвячені слов'янській міфології та її символіці.

Для розкриття теми важливе значення мали дослідження з історії, археології та язичницького мистецтва давніх слов'ян: В. Василенко, Б. Рибакова, Н. Чмихова, М. Васильєва, Ю. Шилова, Л. Артюка, Т. Косміної, А. Пономарьова, Т. Агапкіної, Л. Виноградової, Г. Кабакової, Е. Левкієвської, Н. Велецької, Р. Іванченко, М. Еліаде, М. Сумцова, М. Протас, Р. Забашти, О. Марченко.

До розгляду фольклорної основи досліджуваних творів образотворчого мистецтва залучались праці В. Проппа, І. Ільїна, Д. Ліхачова, В. Єрьоміної, В. Колесова, С. Сендеровича, Ю. Степанова, І. Смирнова, С. Лазутіна.

Аналіз джерел показує, що автори торкалися міфологічних мотивів у творчості майстрів модерну, але немає спеціального комплексного дослідження, присвяченого виявленню ролі східнослов’янських міфологічних мотивів у стилетворенні модерну. Мистецтво В. Васнецова, М. Врубеля, М. Реріха, Г. Нарбута й інших не розглядалося спеціально з позицій авторського міфу і міфологічного мислення художника кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Методологічною основою є системний підхід, що поєднує художньо-стилістичний, компаративний, типологічний (в історичному аспекті), іконографічний та іконологічний методи. Компаративний метод дозволяє виявити і показати зв’язок творів майстрів модерну з язичницькою та християнською культурою Давньої Русі. Типологічний метод (обґрунтований М. Храпченком) використовується для з’ясування найбільш істотних моментів, що поєднують два (чи декілька) художніх творів (мотив, сюжет, образ – те, що несе змістову функцію). Іконографічний метод дозволяє класифікувати мотиви незалежно від особливостей історичного типу мистецтва. Важливим для нашого дослідження є іконологічний метод, за допомогою якого з’ясовується художній зміст зображення, значення художніх форм у контексті певного напрямку, течії, стилю. Іконологічний метод передбачає розширення хронологічних рамок матеріалу, що інтерпретується. Ч. Попов виділяє завдання визначення прототипів, „праформ” та „прамотивів”, генезису іконографічних мотивів, їх історичних трансформацій і впливів. Це важливо для вивчення міфологічних мотивів і композиційних схем (як носіїв певного змісту) у творчості майстрів модерну.

Джерельною базою дослідження слугували, насамперед, твори, які зберігаються в музеях України та Росії: Національному художньому музеї України в Києві, Музеї російського мистецтва в Києві, Національному музеї Тараса Шевченка в Києві, Національному музеї у Львові, Львівській картинній галереї, Одеському, Харківському, Сімферопольскому, Горлівському, Херсонському художніх музеях; Державній Третьяковській галереї, Музеї ім. М.К. Реріха в Москві, Державному музеї Сходу в Москві, Будинку-музеї В. Васнецова в Москві, Державному Російському музеї.

У другому розділі “ОБРАЗИ СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКИХ МІФІВ У ТВОРЧОСТІ МАЙСТРІВ МОДЕРНУ” досліджуються основні образи слов’янської міфології. Розроблено типологічні ряди творів образотворчого мистецтва, в яких виявлені образи нижчої та вищої слов’янської міфології, а також стійкі міфологеми (Світове Древо і камінь). Простежується зміна художньої мови від академізму до модерну: від чуттєво-конкретного до умовно-символічного. Показано значення міфологічної тематики в розширенні просторово-часового діапазону мистецтва модерну.

2.1. Зображення персонажів нижчої слов'янської міфології. Органічний характер стилю модерн передбачає його зв’язок з природою. Це пояснює увагу митців до образів нижчої міфології (лісові та водяні духи), в яких було втілено притаманне давнім слов’янам одухотворення природи. Розглянуто характер зміни зображення персонажів від реалістичного трактування (І. Крамськой, М. Мікешин, В. Сєров) до фантастичного (В. Васнецов, М. Врубель, М. Реріх, О. Кульчицька).

2.2. Художня еволюція мотиву Світового Древа. Язичницька міфологема „Світове Древо” була затребувана майстрами модерну як стійка життєстверджуюча модель світу. Вона слугувала змістовою і структурною основою композицій творів В. Васнецова, М. Реріха, М. Бойчука, Г. Нарбута в галузі станкового, театрально-декораційного та прикладного мистецтва. Порівняльний аналіз їх творів з картинами К.-Д. Фрідріха, Т. Шевченка, І. Шишкіна, А. Куїнджі свідчить, що символічному змісту мистецтва модерна, на відміну від орієнтованого на тривимірний простір мистецтва романтизму та реалізму, відповідає умовно-декоративна форма, наближена до образотворчої системи давньої епохи, яку відтворює художник.

2.3. Мотив каменя в системі символів мистецтва модерну. Аломорфом (заступником) Свiтового Древа в аспекті axis mundi є камінь. Цей мотив розглядається на прикладі творчості М. Реріха. Паралельно з мотивом центруючого простір каменя-вівтаря художника приваблює мотив „живих” каменів, в яких народний епос вбачає закам’янілі велетенські істоти. Композиційна структура картин М. Реріха спрямована на виявлення символічного змісту образів. Міфологізуючи природу, майстер знаходить єдиний пластичний модуль для втілення цілісності ритмічного (лінійного та колірного) ладу зображення.

2.4. Інтерпретація образу міфологічного птаха. Розглянута міфологічна основа картин В. Васнецова “Сірін й Алконост. Пісня радості й суму” (1896) і “Гамаюн” (1898). Виявлена роль симетричної композиції і колірної метафори в розкритті символічного змісту образу (Світове Древо, сум-радість). Доведено, що важливу роль у створенні художньої мови В. Васнецова відігравала традиційна народна творчість (лубок і декоративно-прикладне мистецтво). Вказано на споріднений характер зображення міфологічних птахів та янголів в розпису Володимирського собору (Київ), що свідчить про співіснування спадщини язичницької та християнської культур в творчості художника. З’ясовано, що картини В.Васнецова постали імпульсом для М. Реріха, І. Білібіна, І. Мясоєдова й інших у створенні образів “віщих птахів”.

2.5. Роль археологічних досліджень у художній реконструкції образів язичницьких ідолів. Образи вищої слов'янської міфології представлені у творчй спадщині М. Реріха, Ю. Михайлова, О. Кульчицької, К. Піскорського і С. Коненкова. Доведено, що поєднання М. Реріхом інтуїції й наукового пізнання (археологія, історія) виявилось плідним при відтворенні поетизованих художніх образів язичницького культу давніх слов’ян. Виразність творів О. Кульчицької будується на контрасті архаїчних форм ідолів і простору, побудованого за законами прямої перспективи. На відміну від М. Реріха та О. Кульчицької, К. Піскорський вільно інтерпретує давній образ, наділяючи його багатоплановою символікою. С. Коненков використовує характерну для язичницької скульптури композицію і матеріал (дерево, техніка інкрустації). Звернення до знакових образів давнини вплинуло на умовний характер стилістики модерну.

У третьому розділі “РОЛЬ ЧАРІВНОЇ КАЗКИ У ФОРМУВАННІ ХУДОЖНЬОЇ МОВИ МОДЕРНУ” досліджуються твори В. Васнецова, М. Нестерова, М. Врубеля, М. Реріха, І. Білібіна, Г. Нарбута, П. Холодного, М. Жука та інших. Зображення казкового сюжету припускає умовність часового і просторового рішення. Казка давала можливість поєднати життєво-конкретне з фантастичним, побут із буттям. Художники звертаються до живописної метафори, оскільки колір повинен виявити характер чарівного образу.

Обрані для художнього аналізу картини розміщені нами у логічній послідовності, що відповідає структурі подорожі казкового (в IV розділі – билинного) героя, за визначенням вчених-міфологів ХХ ст. В. Проппа, Дж. Кемпбелла, М. Еліаде, Б. Малиновського: вихід (початок шляху) – ініціація (посвячення, здійснення подвигу) – повернення героя-переможця. Така структура допомагає виявити взаємозв'язок різних фольклорно-міфологічних сюжетів, що дозволяє по-новому розкрити зміст і пов’язану з ним форму відомих пам’яток образотворчого мистецтва.

3.1. Тема “межі світів” в мистецтві модерну. У двох варіантах картин-панно “Три царівни підземного царства” (1879; 1884) В. Васнецов звернувся до мотиву подорожі героя до підземного царства. Порівняння з текстом казки показало, що, зберігаючи сюжетну основу, митець дає їй свою інтерпретацію. Казкові персонажі набувають алегоричного характеру. Ідея казки виражена в живописній формі картин. В обох варіантах дійство відбувається на тлі яскравого помаранчево-червоного золота західного неба. Захід сонця – мить переходу від дня до ночі, своєрідна межа між станом неспання та сну. „Межа світів” відзначена контрастом простору золотавого передвечірнього неба й темної маси каміння з чорним проваллям у підземелля. Застиглі пози, відчужені погляди та замкнені жести царівен надають їм відстороненості від зовнішнього світу та простору глядача.

Створюючи персонажів, які уособлюють в собі багатство земних надр, В. Васнецов спирається на спадщину українського іконопису періоду бароко й парсуни, що спостерігається у вбраннях та позах царівен. Виявлено типологічну подібність образів урочисто стоячих красунь В. Васнецова, А. Рябушкіна і Б. Кустодієва. Відзначено, що поєднання академічного об’ємно-пластичного трактування облич і сплощеної декоративності костюмів і простору характеризує стилістику твору В. Васнецова як ранній модерн. Умовне вирішення простору межі світів представлено також у творах М. Реріха, І. Білібіна, пов'язаних з образом нижчої слов'янської міфології – Баби-Яги та її хатинки.

3.2. Мотив героя-змієборця – один з важливих у живописі модерну. Розглянуто картини М. Реріха “Зміївна” (1906) і В. Васнецова “Бій Івана Царевича з триголовим змієм” (1912-1918). Казкові образи Змія Горинича та Кощія Безсмертного стали символічним уособленням зла. Для виявлення своєрідності картин початку ХХ ст. дається їх порівняльна характеристика з давньоруськими іконописними образами, а також творами західноєвропейського живопису. В архаїчний мотив змієборства художники кінця XIX – початку XX ст. привнесли своє відчуття трагізму реальної історії. В картині М. Реріха зображений на першому плані змій витісняє фігуру вершника у чорному плащі. В творі В. Васнецова драматична дисгармонія стислого простору, домінанта маси чудовиська, яке нависло над богатирем, позбавляє глядача впевненості в перемозі героя й виражає трагічне світосприйняття художника.

3.3. Образ казкового героя-переможця в живопису. Апофеоз героя-переможця пов’язаний з його поверненням і нагородою. Важливе значення у формуванні нового просторового і часового вирішення композицій мають мотиви килима-літака й тотемних образів тварин – коня та вовка. На прикладах творів В. Васнецова („Килим-літак”, 1880 і 1919-1926), “Іван-царевич на сірому Вовкові” (1889), “Сивка-Бурка” (1914-1926); М. Реріха (три варіанти композиції „Килим-літак”, 1916, 1930-ті, 1939); І. Білібіна (ілюстрація до казки „Про Івана-царевича, Жар-птицю та Сірого Вовка”, 1899) розглянуто процес пошуку зображальної відповідності мові чарівної казки. Мотив килима-літака дав митцям сюжетне мотивування для відмови від звичної точки зору і прив’язаності до лінії горизонту. В зображенні природи художників приваблює її перехідний стан (час заходу або сходу сонця). Така ситуація допомагає узагальнити форму, виявити виразність силуету, підпорядкувати зображення площині. Звернувшись до казки про Сірого Вовка, В. Васнецов відобразив давні тотемічні вірування, що збереглися у народі.

3.4. Художнє втілення національного ідеалу жіночої краси дозволило М. Нестерову, В. Васнецову, П. Холодному, М. Жуку, С. Коненкову втілити національний ідеал красуні й перейти від індивідуального психологічного портрета, притаманного мистецтву попереднього періоду, до узагальненого образу. Важливу роль у характеристиці героїні відіграють одяг і просторове довкілля. Зображення ідеалу жіночої краси (часто царівни) спонукало художників до очищення палітри від похмурих тонів, до святкової декоративності колірної гами.

3.5. Образ Леля дозволив митцям вийти за рамки історичного часу і показати ідеал єдності людини та природи. Чарівна музика Леля перетворює світ. Цей образ знайшов відображення в ескізах декорацій і в станкових творах багатьох художників початку ХХ ст. Наприклад, В. Васнецов „Снігуронька і Лель” (1885), М. Врубель „Лель” (1899-1900), М. Реріх “Людські праотці” (1911), „Снігуронька і Лель” (1921), Ю. Михайлів “Музика водоспадів” (1916), М. Нестеров „Сопілка” (1931), „Лель (Весна)” (1933).

У четвертому розділі “ОБРАЗ ІДЕАЛЬНОГО БИЛИННОГО ГЕРОЯ В МИСТЕЦТВІ МОДЕРНУ” виявлені основні билинні мотиви і подано їх образно-стилістичний аналіз. Ми ґрунтуємося на визначенні Д. Ліхачова часу дії билин як “епічної” умовної епохи слов'янського минулого. Найбільш адекватно оповідальний характер билин відтворений у “Богатирському фризі” М. Реріха.

4.1. Проблема героя в образотворчому мистецтві кінця XIX - початку ХХ ст. Тема билинного героя-богатиря введена в контекст основних напрямків зображення героїчної особистості художниками кінця XIX-початку XX ст. Показано, що на відміну від героя-тирана (Іван Грозний, Петро І), героя-жертви (Бояриня Морозова, Меньшиков), із яскраво вираженими індивідуальними психологічними рисами характеру та античного ідеалу, збереженого в академізмі, був створений образ національного героя-богатиря, у якому загальне переважає над індивідуальним. Герой існує поза конкретним часом у монументалізованому просторі національного пейзажу.

4.2. Мотив вибору шляху (а також пов’язані з ним мотиви дороги, каменя та інших) розглянуто на прикладі творів В. Васнецова, М. Реріха, І. Білібіна та інших. Ці мотиви визначають вступ героя-богатиря на шлях випробувань. Показано, що звернення до мотиву вибору шляху постає віддзеркаленням проблеми пошуку художниками нових напрямків розвитку мистецтва в кризовій ситуації початку ХХ століття.

4.3. Образ Бояна. Самоідентифікація художників з билинним героєм. Художники модерну (В. Васнецов, М. Врубель, М. Реріх, О. Кульчицька, С. Малютін та ін.) прагнули перетворити життя за допомогою мистецтва, подібно здійснюючому зв'язок часів билинному співаку Бояну. Показано, що популярність образа Бояна у творчості художників кінця XIX – початку XX ст. не випадкова і пов’язана з образом пророка (М. Врубель „Голова пророка”, 1904; „Пророк”, 1898). Відзначено, що Боян звернений до героїчного минулого, а пророк до апокаліптичного майбутнього.

4.4. Мотиви змієборства і єдиноборства богатирів. Увага до мотиву змієборства митців досліджуваного нами періоду була багато в чому визначена початком Першої світової війни й революції. Розглянута інтерпретація давнього мотиву змієборства богатиря Добрині Нікітича у творчості В. Васнецова, М. Врубеля, М. Реріха, М. Тенішевої, І. Білібіна. У творчості багатьох майстрів зображення язичницьких багатирів споріднені з християнськими святими. Звертаючись до казкових сюжетів, художники кінця ХІХ – початку ХХ ст. спирались на спадщину іконопису Давньої Русі (“Чудо Георгія про змія”, “Боротьба Архістратига Михаїла зі Змієм”). Відпрацьований століттями образ дав виразну художню метафору. Досліджений також мотив поєдинку богатирів, який трактується митцями як протиборство добра зі злом. Цьому відповідає підвищена експресія і метафоричний характер живописного ладу творів.

4.5. Значення образу героя-богатиря у формуванні картини-панно. Досліджено вплив християнської іконографії в творах В. Васнецова та І. Білібіна. Розглядається образ прабогатиря Святогора (М. Реріх, І. Білібін), мотив польоту богатиря (В. Васнецов, М. Реріх, К. Петров-Водкін), а також мотив зустрічі Мікули Селяниновича з Вольгою Святославичем (М. Врубель, М. Реріх, І. Білібін, М. Казас). Показано, що панно М. Врубеля “Мікула Селянинович” (1896) дало творчий імпульс М. Реріху до створення диптиха “Вольга Святославич” та “Мікула Селянинович” (1910). Виявлено зв’язок творів М. Реріха, що аналізуються, з композиціями П. Уччелло. Якщо П. Уччелло був одним з перших митців, що розробляли пряму перспективу, то М. Реріх іде в протилежному напрямку – до умовності декоративного лінійно-площинного ладу живопису. Але в певному сенсі їх шляхи перетинаються.

Аналіз творів показує, що за допомогою композиції, узагальненого просторового рішення, кольорової метафори художники (насамперед М. Реріх) поступово наближались до створення своєрідного образу рідної землі. У картинах М. Реріха велике значення набуває центрична композиція, що сприяє монументалізації символічних образів.

4.6. Образ сучасника в міфологічному портреті. Показано, що в ролі історичних, міфічних, казкових, билинних героїв художники зображували своїх сучасників, виводячи їх з повсякденності і прилучаючи до Вічності (В. Васнецов “Богатирі”,1898; М. Врубель “Валькірія”, 1899; “Царівна Волхова”, 1898 и др.). В ролі міфологічного героя сучасник наділяється ідеальними якостями і включається в колективну культурну пам’ять. Такий тип портрета пропонується назвати “міфологічним”.

4.7. Вплив театрально-декораційного мистецтва на художню мову станкових творів (образ Садко). На прикладі художнього аналізу творів І. Рєпіна, В. Васнецова, М. Врубеля, Ап. Васнецова, М. Реріха, М. Казаса на тему “Билини про Садко” показано значення музичного театру (зокрема опери М. Римського-Корсакова) у виборі теми і перетворенні художньої форми картин, панно, кераміки. На монументальний характер трактування митцями образу Садко та оточуючого його героїчного пейзажу вплинула паралельна робота авторів над театральними декораціями.