ХУДОЖНЄ ЖИТТЯ ТА МИСТЕЦЬКИЙ ПРОЦЕС ІВАНО-ФРАНКІВЩИНИ КІНЦЯ ХІХ – ХХ СТОЛІТТЯ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її мету, завдання, предмет та об’єкт дослідження, окреслено географічні межі та хронологічні рамки роботи, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, вказано на характер їх апробації.

Розділ І. Історіографія, методика та джерела дослідження

1.1.Огляд літератури. У перших публікаціях останньої чверті XIX ст.: Я.Головацького, І.Вагилевича, С.Витвицького, Ю.Коперніцького, Л.Вайгеля, описується тогочасна матеріальна та духовна культура Галичини, передовсім її народне мистецтво. Етапним в історії наукового осягнення проблем вивчення мистецтва та народних художніх промислів краю став каталог Етнографічної виставки у Коломиї (1880), виданий М.Туркавським, де детально описана експозиція, мета і завдання організації виставки. Ідея репрезентування зразків народних художніх промислів Гуцульщини із залученням до збирання матеріалу широкої громадськості, зі співпрацею митців, частково реалізувалася у виданні альбомів Л.Вержбицького про гуцульських гончарів, різьбярів, мосяжників (1882). Важливим джерелом для вивчення народного мистецтва Гуцульщини є праця В.Шухевича (1899).

На початку та у першій третині XX ст. недостатньо уваги зверталося на образотворче мистецтво. Винятком є кілька статей у періодичних виданнях, серед яких відзначимо статтю Л.Тировича про мистецьке об’єднання «Оріон» (1938), де подається інформація про деяких його учасників та проведені ними виставки. Виставкова діяльність 1930-х рр. сприяла появі каталогів: «Виставка Українського жіночого конгресу» (1934) та ілюстрованого «Каталога Першої обласної виставки образотворчого мистецтва Станіславщини» (1941) зі вступною статтею і впорядкуванням Д.Іванцева, що частково проливають світло на мистецькі процеси, які тут відбувались.

За радянської влади у газетах і журналах час від часу друкувалися статті про мистецькі події та здобутки області. Починаючи з 1950-х рр. зусиллями українських дослідників проводилося ґрунтовне вивчення народного мистецтва Галичини: праці М.Бірюкова (1954), А.Будзана (1960), І.Гургули (1966), Д.Гобермана (1966, 1972, 1979, 1980), Р.Захарчук-Чугай (1988), Ю.Лащука (1966), І.Матасяка (1954), К.Матейко (1962, 1977), О.Соломченка (1959, 1969, 1970, 1979), С.Сидорович (1957, 1979) та ін.

У 1979 р. вийшов у світ колективний збірник «Мистецтво оновленого краю», де розглядаються основні тенденції розвитку мистецтва західних областей України за часів радянської влади, аналізуються творчі здобутки івано-франківських митців означеного періоду. Важливим джерелом є альбом «Художники Прикарпаття» (1989), укладений Р.Дреботюком, де вміщено твори професійних художників та народних майстрів радянського періоду.

Починаючи з кін. 1980-х рр., внаслідок політичних змін, з’являються статті, присвячені митцям, що були репресовані або не поділяли ідеології радянського режиму, зокрема О.Заливасі, М.Зорію, Д.Іванцеву, Я.Лукавецькому. З поч. 1990-х рр. видаються альбоми і каталоги їхніх виставок, які вказують на значне місце згаданих майстрів у мистецькому житті Івано-Франківщини.

Для вивчення мистецького процесу важливими є праці, що виходили друком за кордоном, зокрема «Коломия у спогадах» (1966), «Альманах Станіславівської землі» (1975, 1985), де зібрані вартісні спогади митців, вчених, котрі народилися на Станіславщині і працювали тут до Другої світової війни.

Часткова і загальна інформація про мистецтво регіону подана у краєзнавчих виданнях 1990-х рр. авторів В.Бурдуланюка (1997), В.Грабовецького (1996, 1999, 2001), В.Полєка (1994). Досліджують творчість прикарпатських митців В.Баран (2002, 2003), Д.Степовик (2000). Заслуговують на увагу матеріали «Мистецтво і митці Прикарпаття», підготовані викладачами художнього факультету Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника (1990), де подано фактологічний матеріал про творчість 128 митців. У 2002 р. вийшов альбом «Митці Івано-Франківщини» (упорядник Б.Губаль), де вміщена інформація про сучасних майстрів декоративного та образотворчого напрямку, тоді ж вийшов ілюстрований каталог ювілейної виставки викладачів художнього факультету Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника. Ці видання дають стислу і наочну інформацію про особливості сучасного мистецтва, його провідні напрямки.

З середини 1990-х рр. з’явилися дисертаційні дослідження, дотичні до нашої теми, де автори торкаються різних сторін мистецького процесу на теренах Галичини: О.Ноги (1995), Б.Бойчука (2000), О.Семчишин-Гузнер (2000), Ю.Юсипчука (2001), О.Голубця (2001, 2003) тощо.

Цінність для розкриття даної теми мають архівні матеріали Івано-Франківського обласного державного архіву, каталоги художніх виставок, матеріали музейних архівів, а також особисті спостереження автора.

Історіографічний огляд наукових праць з питань висвітлення художнього життя Івано-Франківщини засвідчує, що наявні публікації лише частково розкривають обрану для дисертаційного дослідження тему. Залишається нез’ясованою низка проблем, які стосуються особливостей мистецтва Івано-Франківщини, немає чітких, узагальнюючих оцінок художніх процесів, що підтверджує актуальність даного наукового дослідження.

1.2. Методика і джерельна база дослідження. Методологічною основою дисертації є комплексний підхід до аналізу мистецьких процесів краю як об’єкта дослідження. У загальнотеоретичному осмисленні порушених у дисертації проблем використано науковий доробок українських та зарубіжних вчених, зокрема праці Ж.Базена, О.Голубця, П.Жолтовського, В.Овсійчука, В.Польового, А.Півненко, В.Рубан, Л.Савицької, І.Свириди, О.Семчишин-Гузнер, Л.Соколюк, Д.Степовика, Г.Стерніна, О.Федорука, М.Фіголя та інших.

При вивченні мистецьких явищ, рухів, процесів автор застосовував такі наукові методи в роботі: мистецтвознавчий аналіз та синтез явищ, подій та артефактів; відбір та системний виклад теоретичного матеріалу; принцип історизму, класифікації досліджених фактів, а також науковий опис спостережуваних явищ. Відповідні методи наукового підходу застосовуються для кожного окремо поставленого завдання. Кожне твердження підкріплене фактами і прикладами, а також ілюстраціями творів мистецтва.

Джерельною базою дисертації є музеї, архіви, приватні збірки творів художників та народних майстрів Івано-Франківської області.

У другому розділі «Культурне становище краю кінця ХІХ – ХХ століття» розглядаються загальні тенденції розвитку художнього життя краю на різних історичних етапах, досліджується монументальна скульптура, малярство, сценографія, визначаються історико-культурні передумови та локальні особливості мистецтва регіону.

2.1. Особливості культурного життя краю 1880-1944 років. Даний період характеризується організацією на території області різноманітних громадських інституцій: «Січ», «Пласт», «Просвіта». З’являються українські гімназії, де на високому професійному рівні викладалися мистецькі дисципліни випускниками вищих навчальних закладів Європи, зокрема В.Коцьким, О.Сорохтеєм. Увага до народного мистецтва Гуцульщини сприяла появі перших мистецьких товариств у Косові, Коломиї, Станіславі. Вони опікувалися народними художніми промислами, організовували крайові ремісничі школи, проводили етнографічні виставки, на яких експонувалися твори народного ткацтва, вишивки, художнього дерева, кераміки тощо. У краї зароджується театрально-декораційне мистецтво; активно ведеться забудова міст Станіслава, Коломиї; встановлюються пам’ятники відомим поетам, письменникам, культурним та громадським діячам. У Станіславі засноване перше мистецьке об’єднання «Оріон». З середини 1930-х рр. до обласного центру повернулись художники Я.Лукавецький, Д.Іванцев, М.Зорій, які працювали у театрально-декораційному, монументальному та станковому мистецтві, скульптурі, продовжуючи пошуки, розпочаті під час навчання у Краківській академії мистецтв.

2.2. Загальні тенденції розвитку мистецтва 1945-1980-х років. На Івано-Франківщині працюють випускники ленінградських, київських, одеських мистецьких навчальних закладів, які привнесли в мистецтво краю комуністичні ідеї, увійшли в мистецькі об’єднання, брали участь у виставках. Розвивається театрально-декораційне та монументально-декоративне мистецтво, втілене у численних мозаїчних панно у місті й області, а також монументальна скульптура. В краї організовуються Товариство художників (1948), Спілка художників (1957), у Косові та Коломиї – підприємства народних художніх промислів. У той час деякі митці через видумані звинувачення про їх зв’язки із «буржуазними націоналістами» або через «надмірний формалізм у творчості», зазнали переслідувань з боку тоталітарного режиму: на засланні опинились М.Зорій, Я.Лукавецький, пізніше О.Заливаха, змушений був покинути обласний центр Д.Іванцев. Виставкова діяльність проводиться під ідеологічними гаслами радянської системи.

2.3. Мистецькі зрушення 1990-х років. Найхарактернішими ознаками мистецького життя цього періоду є розширення творчих можливостей художньої інтелігенції, зумовлене здобуттям Україною незалежності. У виставковій діяльності започатковано міжнародні мистецькі проекти, фестивалі, симпозіуми, бієнале, заохочується розвиток постмодерністських стилістичних напрямків. Загострюється увага на дослідженні мистецької спадщини кін. XIX – першої пол. XX ст., у тому числі й на творчості митців-емігрантів та репресованих у період радянського тоталітаризму. Музеї здійснюють пошук творів сакрального мистецтва, відбуваються виставки релігійного спрямування.

У третьому розділі «Творчі особистості та мистецтво краю» проводиться аналіз мистецьких стилістичних напрямків кін. XIX – XX ст., оцінюється роль окремих художників у культурному житті регіону.

3.1. Мистецькі напрямки кінця ХІХ – ХХ століття. У параграфі головна увага зосереджена на систематизації та узагальненні матеріалу про стилістичні напрямки художньої творчості, починаючи з кін. XIX століття. У цей час панівними були традиції реалізму, однак на поч. XX ст. відбувається поступовий перехід до модерну, зокрема в архітектурі. Реалістичні тенденції залишалися домінантними в образотворчому мистецтві регіону 1920-1930-х років. З середини 1930-х рр. на теренах Івано-Франківщини були засвоєні творчі ідеї імпресіонізму, експресіонізму, неоімпресіонізму, а також символізму, абстракціонізму, конструктивізму митцями, які повернулись після навчання у Краківській академії мистецтв. У 1950-1980-х рр. метод т.зв. «соціалістичного реалізму» мав багатьох прибічників серед митців краю. Поодинокими були прояви символізму, експресіонізму, абстракціонізму. Наприкінці XX ст. у мистецтві регіону означилися чіткі тенденції синтезу різних стилістичних напрямків, що притаманні епосі постмодернізму.

3.2. Портретний, релігійний живопис та сценографія Ярослава Лукавецького. Він навчався у школі О.Новаківського, стилістична манера якого мала продовження у багатьох картинах художника. Особливо ж майстерними є виконані для Михайлівського собору м.Коломиї Архангел Михаїл і Архангел Гавриїл. Пріоритетними у творчості Лукавецького є репрезентативні та камерні портрети, які постають гострими характеристиками його сучасників. Важливе місце в творчій спадщині майстра займають релігійний живопис та сценографія. Митцем створена серія ескізів костюмів, проектів сценічного простору до театральних вистав, частина з яких вперше вводиться в науковий обіг у пропонованій дисертаційній праці.

3.3. Засади творчості Михайла Зорія. У ранній період, після повернення з Краківської академії мистецтв, митець захоплюється сценографією, у м.Станіславі створює меморіальний пам’ятник Д.Січинському (1943). З’ясовано, що під час політичних репресій М.Зорій робить портретні замальовки товаришів з ув’язнення. Після повернення додому митець створює пейзажі, а також релігійні твори, в яких важливе значення надається символічному трактуванню певної події. Ним застосовано прийоми філософських узагальнень, і це робить твори М.Зорія незмінно актуальними. У ландшафтних картинах майстра важливе значення відводиться колоритові, де на повну силу продемонстровано його любов до чистих, насичених барвних поєднань, що виявляють тонкий ліризм вибраного сюжету.

3.4. Авангардні пошуки Дениса Іванцева. Вже в часи навчання у Краківській академії мистецтв Д.Іванцев був головою студентського гуртка «Зарево», експонував свої твори у Львові та Кракові. Встановлено, що вплив на формування творчої особистості митця мали знайомство з П.Ковжуном та творчість М.Бойчука. Його захоплення новими стилістичними течіями, пошуки в напрямках абстракціонізму, неовізантизму, символізму, неореалізму стали підґрунтям запропонованої Іванцевим теорії «статизму». Митець першим серед івано-франківських художників звернувся до теоретичних узагальнень навколо ідеї сучасного образотворчого мистецтва, вказавши шляхи його подальшого розвитку та неминучий перехід до абстракції як можливості виразити свої почуття, ґрунтуючись на реальних спостереженнях дійсності.

3.5. Мистецтвознавчі концепції та художні ідеї Михайла Фіголя. У мистецтвознавчій спадщині М.Фіголя є книги про мистецтво Румунії та Болгарії, Чехії та Словаччини. Ґрунтовністю досліджень відзначаються праці «Мистецтво Давнього Галича», «Творчість Я.Пстрака», які стали засадничими джерелами вивчення окресленої ним проблематики. Аналізуються монументально-історичні полотна художника, присвячені Давньому Галичу та видатним історичним особистостям. Відзначено, що захоплення цим жанром малярства відбулось під час навчання в Інституті живопису, скульптури та архітектури ім.І.Рєпіна в Ленінграді, чому сприяло знайомство із творами провідних майстрів європейської історичної картини. Акцентовано на глибоких знаннях автора у відтворенні історичних реалій, а також утвердження ним принципів героїзму, жертовності, любові до рідної землі. Властива М.Фіголю стилістична манера найкраще втілилась у монументально-історичних полотнах та пейзажних творах. Помітне місце у творчості митця займали портрети.

3.6. Символічність та асоціативність образів Опанаса Заливахи. Творчість Заливахи розглядається в контексті мистецького середовища, в якому відбувалося формування морально-етичних, світоглядних поглядів та переконань митця. Його творча манера склалась на поч. 1960-х рр., а становленню особливостей мистецької мови сприяло знайомство з колом київської інтелігенції (Г.Севрук, А.Горською, Є.Світличним, Л.Семикіною). Визначилися провідні теми, образи-символи, персонажі, які стали основою його подальших мистецьких пошуків. Характерні формальні прийоми його живопису – це узагальненість форм, декоративність і насиченість колориту, чітка композиційна структура, де все підпорядковується основному сюжету. Пріоритетами у картинах Заливахи є такі моральні якості як людська щирість, доброта, любов до ближнього, співпереживання. Тематика його творів зосереджена навколо історії України та нелегкої долі її народу.

У четвертому розділі «Музеї, виставки, мистецькі об’єднання та освіта» досліджено музейну та виставкову діяльність, проаналізовано особливості становлення та функціонування мистецьких товариств, творчих об’єднань та спілок, визначено їх основні напрямки діяльності, що обумовлено насамперед розвитком наприкінці XIX – у першій третині XX ст. таких видів народних художніх промислів як ткацтво, художнє дерево, кераміка.

4.1. Музеї області. Першою музейною збіркою у Станіславі була колекція літургійних книг, ікон та церковних предметів духовної семінарії, заснована митрополитом А.Шептицьким у 1899-1901 роках. Діяльність музеїв розпочинається заснуванням у 1928 р. у Станіславі краєзнавчого музею Покуття істориком мистецтва Й.Грабовським. У 1939 р. був реорганізований краєзнавчий музей на базі Покутського музею та інших приватних колекцій. Характеризується діяльність Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім.Й.Кобринського, створеного у 1926-1935 рр., який на сьогодні має найбільшу збірку творів народного мистецтва на території області (близько 26 тис. експонатів). Він має відділи: Музей писанки у м.Коломиї і Музей народного мистецтва та побуту у м.Косові. Діяльність Івано-Франківського художнього музею зосереджена на пошуку унікальних творів церковного мистецтва, а також на примноженні колекції сучасного малярства. У краї діють 20 громадських музеїв мистецького спрямування, де зберігаються твори образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.

4.2. Виставкова діяльність в області розпочинається першою етнографічною виставкою у Коломиї у 1880 році. Згодом проводилися виставки в Косові (1904), Коломиї (1912), Кутах (1933), де експонувалися твори народного мистецтва Гуцульщини та Покуття; менше уваги відводилося творам образотворчого мистецтва. Перші виставки малярства у Станіславі організовані мистецьким об’єднанням «Оріон». Важливу роль у розгортанні виставкової діяльності краю відіграли митці-організатори «Першої обласної виставки образотворчого мистецтва Станіславщини» (1941). Виставкова діяльність радянського періоду здійснювалася переважно під ідеологічними настановами тоталітарного режиму. Однак у цей час збільшується активність митців у проведенні персональних виставок. Важливим мистецьким досвідом стали виставки сучасного мистецтва «Бієнале», що відбувались в Івано-Франківську у 1990-х роках.

4.3. Мистецькі об’єднання, художні артілі та НСХУ. Об’єктом дослідження даного параграфу є мистецькі товариства поч. XX ст., що виникали на Прикарпатті. Єдиним об’єднанням образотворчих митців у Станіславі дорадянського періоду був «Оріон», інша назва – Об’єднання артистів-пластиків і шанувальників мистецтва (1933), куди входили художники, які в той час проживали у місті. У радянський період у Коломиї, Косові, Болехові, Станіславі працювали артілі народних майстрів, що виконували на замовлення держави вироби художнього дерева, ткацтва, килимарства, кераміки. У 1947 р. був створений Станіславський міський комітет спілки художників, який відразу ж почав проводити виставкову діяльність. Втім це об’єднання, як і Товариство художників (1948), були утворені з метою забезпечення контролю тоталітарної влади над народними майстрами і художниками, вони виготовляли в основному агітаційну та рекламну продукцію до державних свят.

Івано-Франківська обласна організація Національної Спілки художників України створена у Косові у 1957 році. Спочатку вона об’єднувала косівських майстрів народного декоративно-прикладного мистецтва та невелику групу професійних митців з обласного центру. На поч. 1960-х рр. до Спілки було прийнято нових членів – художників, скульпторів, майстрів монументально-декоративного мистецтва, і тоді організація була перенесена до Івано-Франківська. У радянський час відбуваються регулярні виставки спілчанських митців, працюють художній фонд та художньо-виробничий комбінат. Нині Спілка налічує 86 членів, 17 із них, окрім творчої діяльності, працюють викладачами, а 5 – займаються мистецтвознавчими дослідженнями.

4.4. Мистецька освіта. Першими спеціалізованими навчальними закладами на теренах регіону в кін. XIX ст. були крайові мистецько-ремісничі школи, утворені при сприянні місцевих товариств, головним завданням яких був випуск майстрів-спеціалістів з ткацтва, килимарства, художнього дерева, кераміки, лозоплетіння. Такими навчальними закладами були Коломийська школа гончарства (1876), Косівська ткацька школа (1882), та Коломийська школа деревного промислу (1886). У першій пол. XX ст. були організовані приватні навчальні заклади відомими майстрами, серед них школи різьбярства В.Девдюка у Старому Косові (1921), М.Черешньовського у м.Болехові (1939), а також мистецька студія Я.Лукавецького у м.Коломиї (1936). З цих навчальних закладів вийшло багато майстрів художнього дерева та митців, які працювали вже у радянський період. З’ясовано, що дитячі художні школи області були засновані після Другої світової війни: Коломийська (1945), Івано-Франківська (1959), Долинська (1967), Болехівська (1982), Надвірнянська (1982), Галицька школа мистецтв (1990). Висвітлюється процес становлення у краї вищої мистецької освіти: Косівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва та Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника у м.Івано-Франківську.