УЗАГАЛЬНЮЮЧО-КОНТРАПУНКТИЧНЕ ФОРМОТВОРЕННЯ ЯК КАТЕГОРІЯ СУЧАСНОГО МУЗИЧНОГО МИСЛЕННЯ (НА МАТЕРІАЛІ МУЗИКИ ЮРІЯ ІЩЕНКА) : Обобщающе-контрапунктическое формообразованиу КАК КАТЕГОРИЯ СОВРЕМЕННОГО музыкального мышления (На материале МУЗЫКИ ЮРИЯ ИЩЕНКО)

summary

У Вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання дослідження. Безпосередньо по даній темі література відсутня. Враховуючи, що об'єкт дослідження, як феномен формотворення, є природним етапом в історичному розвитку європейської музики, в огляді вказано літературу, в якій відмічено ознаки формотворчого розвитку, котрі можна віднести до історичної предтечі УКФ.

Для встановлення предметної спрямованості огляду літератури у Вступі попередньо зазначено риси музичного формотворення, які можна вважати такими, що відносяться до історичної предтечі УКФ, зокрема, його різновидів "Узагальнення пряме" та "Узагальнення-витік" (вказуючи відповідність зазначених формотворчих рис новим термінам в системі УКФ). Це - відтворення певним чином провідних інтонаційних характе­ристик композиційно-драматургічної контінуальності цілісної композиції (узагальненого номінального композиційно-драматургічного модусу), в якості узагальнюючого результату (узагальнюючого дімінуційного композиційно-драматургічного модусу) її здійсненого розвитку, в ком­позиційно-завершальному розділі музичної форми (предтеча Узагальнення прямого) або відтворення певним чином провідних інтонаційних характеристик композиційно-драматургічної контінуальності цілісної композиції, в якості передбачувального узагальнення її очікуваного розвитку, котре втілено в композиційно-початковому розділі музичної форми (предтеча Узагальнення-витоку).

Появу в результаті формотворчого розвитку (взаємодії Узагальнення прямого і Узагальнення-витоку) інтонаційного феномену, що виявляє іманентно-інтонаційну змістовність і концепційно-спрямовану значущість композиційно-початкового інтонаційного матеріалу, необхідно вважати Реузагальненням в УКФ. Літературу, в котрій було б відмічено характеристики формотворення, які можна віднести до історичної предтечі феномена Реузагальнення, не виявлено (існуючі в ряді робіт терміни із префіксом "ре", як носія семантики зворотності, до природи Реузагальнення не відносяться).

По кожній названій в огляді літератури роботі вказано, який компонент її змісту знайшов історичне продовження у певній характеристиці УКФ.

Названі вище попередньо сформульовані риси УКФ (відповідно до історичної предтечі УКФ) є вихідною теоретичною установкою стосовно викладу теоретичних положень у першому розділі.

Розділ 1. Онтологічні основи УКФ.

1.1. Основні складові поняття УКФ.

1.1.1. Онтологічний аспект дослідження. По відношенню до
об'єкта дисертаційного дослідження семантичну основу обраного орієнтуючого підходу до визначення поняття і терміну "Онтологія" (існування об'єктивної дійсності незалежно від свідомості) необхідно уявляти (в плані абстракції) як сутність об'єкту дослідження, котра не змінюється від дії методів дослідження, їх спрямованості і характеру сполучення із об'єктом дослідження.

1.1.2. УКФ - сучасний етап історичного розвитку музичного формотворення. Виникнення даного типу формотворення узагальнює історичний розвиток поліфонічного мислення від його зародження (в кінці Першого тисячоліття) до теперішнього часу, зокрема, постійно зростаючу на
протязі останніх століть взаємодію типів та особливостей формотворення, що виявляють себе в ряді синтетичних формотворчих явищ, особливо
таких: 1.- велика поліфонічна форма (В.Протопопов); 2.- "Процеси історичного узагальнення ... у ... музичних формах Бетховена" (В.Протопопов); 3.- поліфонічна симфонічність (В.Задерацький); 4.-структурна модуляція (Є.Назайкінський); 5.- взаємодія форм (П.Стоянов).

Після зазначених найбільш загальних етапів історичної підготовки УКФ звернено увагу на дещо локальніші прояви (різнопланові і сутнісно-характерні) даної історичної підготовки. Такі прояви розгля­нуто за матеріалами музикознавчих робіт М.Аркад'єва, Т.Бондаренко, Н.Герасимової-Персидської, Н.Горюхіної, Е.Курта, Є.Назайкінського, В.Протопопова, І.Пясковського, В.Рожновського, К.Руч'євської, Т.Франтової, В.Холопової, Ю.Холопова, В.Ценової.

1.1.3. Методологічні орієнтири. Враховуючи викладені у Вступі
мету, завдання, методологічні основи дисертаційного дослідження, відмічено методологічні орієнтири відносно наукових положень робіт ряду
музикознавців, зокрема, Н.Герасимової-Персидської, Н.Горюхіної, В.Задерацького, І.Котляревського, Л,Мазеля, І.Пясковського, К.Руч'євської. Наведені методологічні орієнтири конкретизують концепційно-спрямовану значимість далі викладених основних характеристик найважливіших компонентів поняття УКФ.

1.1.4. Базисно-методологічні основи.

1.1.4а. Понятійність і системність. Серед існуючих визначень "Поняття" найбільша смислова узгодженість із концепцією дисертації притаманна наступному визначенню: поняття узагальнює "увесь досвід практичної, теоретичної діяльності, а також духовного оволодіння матеріалом мистецтва" (І.Котляревський).

В даній роботі обрано шлях впровадження термінологічних нововведень у діалектичному сполученні такої пари спрямувань: на стабілізацію інваріантності як знак усталеності та широти дії, а також на диференціацію варіантності як знак необхідної конкретизації. Сполучен­ня названих двох спрямувань-тенденцій є знаком інтра- та екстра-системності понятійно-термінологічної змістовості дисертаційного дослідження.

1.1.4б. Проcторово-часовий аспект УКФ. Сутності УКФ іманентно притаманна логіка панвекторності просторово-часових характеристик формо­творчо-узагальнюючих взаємозв'язків в інтра- та екстра- сферах системної цілісності предмета музично-художнього мислення.

В плані сполучення процесуальності і структурності як прояву аспектів Часу і Простору (Н.Герасимова-Персидська) УКФ є сучасним етапом історичного розвитку музичного мислення. Кристалізація розгорненого прояву феномену УКФ є невід'ємною від діалектичного взаємопроникнення "процесуальності-плинності" та "структурності-системності", що виявляє себе, зокрема, в тому, що у формотворчо-узагальнюючих розділах звуковий матеріал втілює одночасно дві семантичні значимості своєї композиційно-драматургічної змістовості. Перша семантична значимість (семантика узагальненого) даного композиційного розділу утворена змістовістю, котра становить (стосовно цілісного твору) прояв переважно феномену процесуальності, тобто, дана змістовість є просторово-часовим фрагментом композиційно-драматургічної цілісності (узагальненої) твору; друга семантична значимість (семантика узагальнюючого) даного композиційного розділу утворена змістовістю, котра становить (першочергово, стосовно цілісності твору) прояв переважно феномену структурності, тобто, дана змістовість є просторово-часовим репрезентантом (узагальнюючим) композиційно-драматургічної цілісності твору. Взаємопроникнення процесуальності і структурності в даній формотворчій ситуації збагачено природою імітаційної Стретності, котра притаманна дії УКФ.

Суттєво нова система організації часового аспекту в УКФ створена концепційно-значущою психологічною взаємодією фізичного музичного часу і його психологічною формотворчо-узагальнюючою модифікацією в просторово-часовому континуумі музичного твору.

1.1.4в. Поняття "Узагальнення". У дисертації, відповідно до обраної концепції, узагальнення розглянуто як фактор композиційно-­драматургічної цілісності твору в умовах УКФ. Базово-методологічною основою у розумінні формотворчої значимості узагальнення стали наукові положення робіт Н.Горюхіної, зокрема, наступне: "Узагальнення і є розвиток, який досяг своєї єдності, відобразив цілісність явища. ... узагальнення проектує часову координату на одну точку цілісного уявлення".

1.1.5. Поліфонія. Контрапункт. Поліфонічність. Контрапунктичність. Спільним компонентом для даних чотирьох понять є поняття Формотворчо-контрапунктична лінія (у відповідності із дисертаційною концепцією). Формотворчо-контрапунктична лінія – це драматургічно-цілісний просторовий компонент музичної форми у контінуально- або дискретно- часовому прояві, що наділений самостійною виразністю і який контрапунктично взаємодіє з іншими однорівневими драматургічно-цілісними просторово-часовими компонентами музичної форми. "Структурною одиницею драматургії виступає, - за визначенням В.Бобровського, - тип виразності".

Відповідні чотири поняття визначено у дисертації як просторово-часові категорії музичного мислення.

Поліфонія - це просторова значимість одночасного сполучення процесуально-виявлених змістовностей однорівневих, за мовними параметрами, формотворчо-контрапунктичних ліній у взаємодії їх інтонаційно- та логіко- формотворчих значень.

Контрапункт, при розумінні поняття Точковість у значенні прос­торово-часової контінуальності, - це просторова значимість одночас­ного сполучення часових точкових змістовностей однорівневих, за мовними параметрами, формотворчо-контрапунктичних ліній у взаємодії їх інтонаційно- та логіко- формотворчих значень.

Поліфонічність – це плинність часової значимості у просторовому сполученні процесуально-виявлених змістовностей однорівневих, за мовними параметрами, формотворчо-контрапунктичних ліній у взаємодії їх інтонаційно- та логіко- формотворчих значень.

Контрапунктичність - це плинність часової значимості у послідов­ності просторово-точкових сполучень часових точкових змістовностей однорівневих, за мовними параметрами, формотворчо-контрапунктичних ліній у взаємодії їх інтонаційно- та логіко- формотворчих значень.

1.1.6. Система різновидів мікро-, медіо-, макро-, мета- полі­фонії та контрапункту. Для характеристики даної системи введено такі поняття: формотворчий фактор тематизму, формотворчий фактор поліфо­нічного сполучення, формотворчий фактор контрапунктичного сполучення.

Названі формотворчі фактори у своїй диференціації за різновидами поліфонії та контрапункту вказують на специфіку поліфонічного та контрапунктичного сполучення формотворчо-контрапунктичних ліній у кожному із обраних різновидів поліфонії та контрапункту.

Характерним для кожного із даних чотирьох різновидів поліфонії та контрапункту буде наступне:

"мікро-" - мікрозміни у музичній тканині надбагатоголосся, котрі утворюють сонорну виразність мікрополіфонії (термін Д.Лігеті);

"медіо-" - єдність диференційованого сприйняття мовно-параметрових характеристик і безпосереднього сприйняття масштабної цілісності тематичних структур, що властиве масштабним межам від одиничного тону до простих форм;

"макро-" - наявність декількох (двох-трьох) драматургічних монозмістовостей формотворчої цілісності із проявом кожної у своєму характерному композиційно-дискретному викладі (макротема - термін В.Валькової);

"мета-" - набуття композиційно-драматургічним модусом цілісної форми тематизованого значення в умовах УКФ.

1.1.7. Деякі загальні характеристики поліфонії та контрапункту в УКФ у їх формотворчо-логічній співвіднесеності із спорідненими яви­щами, котрі було відмічено у музичній науці. Зазначено ряд показників, котрі належать як до Основного поняття дисертації, так і до сучасно-музикознавчої інтерпретації поняття "поліфонія" ("контрапункт") по таких групах: А) сфера сучасного розуміння поліфонії та контрапункту в їх історичному становленні; Б) сфера загально-характерних ознак сучасного поліфонічного мислення; В) сфера відносно більшої спрямова­ності до аспекту Уявного специфіки поліфонії в УКФ.

1.1.8. Аспект Психологічного у музичному мисленні. Феномен УКФ
полягає, насамперед, у сфері Психологічного у музичному формотворенні.
"Кожний психологічний акт - це і частина реальної дійсності, і відо­браження дійсності ..." (С.Рубінштейн).

1.1.9. Етимологія складових Основного терміну та їх використання
у музичній науці у значеннях, близьких концепції дослідження. В плані
специфіко-визначальних компонентів Основного терміну та його найважливіших похідних розглянуто етимологію їх складових: "узагальнююча", "контрапунктична", "модальна", "дімінуційна",

"аугментаційна", "стретна" (стосовно форми), а також - "номінальний" (стосовно компо­зиційно-драматургічного модусу).

Із існуючих музикознавчих інтерпретацій поняття "узагальнення" (відповідно, терміну) дуже близьким поняттю "УКФ" є поняття і термін "Обобщающее событие" (рос.; "Узагальнююча подія" - укр.), запропоноване К.Руч'євською в роботі "Классическая музыкальная форма". Привертає ува­гу сполучення етимонів ("Обобщающее", "Со", "Бытие"), що у даній сукупності може бути інтерпретоване як "існування паралельно із Буттям варіантності Буття, котра створює узагальнення Буття".

1.1.10. Сутність феномену УКФ полягає у формотворчому значенні пан-просторово-часової діалектичності контрапунктично-поліфонічного розвитку, при якому специфіко-визначальним атрибутом формотворчого змісту є уявне контрапунктичне сполучення формотворчо-узагальненої та формотворчо-узагальнюючої значимостей, притаманних, відповідно, номі­нальному (узагальненому, безпосередньо-сприйнятому в реальному звучанні) і дімінуйованому (узагальнюючому, опосередковано-сприйнятому в уявному звучанні) композиційно-драматургічни модусами. Виникає УКФ завдяки створенню в окремому композиційному розділі інтонаційно-дра­матургічного змісту, котрому притаманна узагальнено-узагальнююча композиційно-драматургічна полісемантика із поліфонінно-контрапунктичною логікою взаємоспіввіднесеності формотворчо-смислових компонентів, утворених мисленнєвою диференціацією композицій­но-драматургічного змісту твору на узагальнену (безпосередньо-сприйняту, у даному розділі - як фрагмент узагальненої цілісної фор­ми) і узагальнюючу (опосередковано-сприйняту, у даному розділі - як узагальнення цілісної форми) складові.

Розглянуто основні композиційно-драматургічні фактори феномену "УКФ" (фактори: контрапунктування, узагальнення, імітаційної стретності).

1.1.11. Функціональність в УКФ. В даному підрозділі розглянуто:

· висвітлення поняття "функціональність" у музичній науці; · порівняльну характеристику трьох основних функціональних різновидів узагальнення УКФ в загально-теоретичному, філософському та спеціально-теоретичному значеннях;

· монофункціональність і поліфункціональність узагальнення в УКФ.

Початкову характеристику трьох основних (монофункціональних) різновидів узагальнення в УКФ (Узагальнення пряме, Узагальнення-витік, Реузагальнення) дано у попередньому визначенні Основного поняття у Вступі.

Магістральністно-трихотомічна поліфункціональність узагальнення утворюється при наскрізній, на протязі цілісної форми, дії кожної із трьох узагальнюючо-контрапунктичних функцій.

Поліфонічністно-трихотомічна поліфункціональність узагальнення утворюється при "ланцюговому" типі сполучення композиційно-фрагмен­тарних протяжностей прояву кожної із двох ліній дії взаємодіючих узагальнюючо-контрапунктичних функцій.

1.1.12. Аспект тембру. У дисертаційному дослідженні відмічено деякі риси аспекту тембру у відмінності їх прояву в узагальненнях різних узагальнюючо-контрапунктичних функцій.

1.1.13.        Загальний аспект поняття "Музична форма". Запропоновану Б.Асаф'євим логіко-тріаду "поштовх - розвиток - замикання або тезис - антитезис - синтез" можна, стосовно УКФ, при діалектичному
підході інтерпретувати таким чином: · тезис - альтертезис - метатезис
(у монофункціональності); · тезис - альтертезис - інтратезис (у магі-
стральністно-трихотомічній поліфункціональності); · тезис - альтертезис -
- інтертезис (у поліфонічністно-трихотомічній поліфункціональності).

1.1.14.        Визначення Основного поняття. Узагальнюючо-контра-
пунктичне формотворення - це психологічна просторово-часова сфера
прояву музичного явища в плані виявлення у ньому формотворчо-іманентної одночасності існування, в якості уявно-контрапунктичного сполучення, реально-звукового безпосередньо-сприйнятого номінального (узагальненого) і уявно-звукового опосередковано-сприйнятого дімінуйованого (узагальнюючого) композиційно-драматургічних модусів художньо-смислової змістовності цілісної форми даного музичного явища,
як об'єкту музичного мислення.

1.2. Класифікація узагальнення в УКФ.

1.2.1. Класифікація узагальнення за загально-науковими характеристиками. 1. Просте узагальнення. 2. Системне узагальнення.

3. Понятійне узагальнення: а) монопонятійне; б) системно-понятійне;

в) метапонятійне.

1.2.2. Класифікація узагальнення за спеціально-науковими
характеристиками в УКФ.

І. Типи формотворчо-контрапунктичних функцій узагальнення:

А- Монофункціональне узагальнення: 1. Узагальнення пряме. 2.Узагальнення-витік. 3. Реузагальнення: а) початкове; б) сполучне; в) плинне; г) локальне; д) підсумкове; е) концепційне: · інтрасемантичне, · інтерсемантичне.

Б- Поліфункціональне узагальнення: 1. Магістральністно-трихотомічне (з інтрасемантичним концепційнии реузагальненням); 2. Поліфонічністно-трихотомічне (з інтерсемантичним концепційним реузагальненням).

ІІ. Види узагальнень: 1. композиційно-драматургічне (одноступінне, поліступінне); 2. історико-стильове.

ІІІ. Формотворчі рівні прояву узагальнення: 1. Загально-логічні рівні (запропоновано Н.О.Горюхіною): а) семантичний; б) синтаксичний;

в) композиційний; г) драматургічний; д) концепційнии. 2. Масштабно-структурні рівні: а) мікро- (в мікрополіфонії); б) медіо- (в медіополіфонії);

в) макро- (в макрополіфонії); г) мета- (в метаполіфонїї). 3. Параметромовні рівні (поняття параметру музичної мови запропонова­но В.М.Холоповою):

а) мелодичний; б) ритмовий; в) оркестрово-фактур­ний; г) оркестрово-тембровий.

Закладені в класифікації евристичні можливості можуть сприяти віднайденню індивідуально-пошукових композиторських, виконавсько-ін­терпретаторських, слухацько-інтерпретаторських та музикознавчо-дослідницьких шляхів.

Висновки першого розділу. Природність новаторської суті УКФ полягає в тому, що воно, грунтуючись на загальних закономірностях розвитку, особливостях загального і музичного мислення, спираючись на історично .стійкі принципи композиційних структур, котрі виявились "найбільш гнучкими і ємними" (Л.Мазель), враховуючи значний ряд сучасних пошуків в галузі музичної форми, кристалізувало розгорнений прояв нового типу драматургічної організації (і відповідно - компо­зиційної структури), системно розширивши сферу поліфонії та контрапункту. Новаторство УКФ доцільно вважати системно-діалектич­ним новаторством, котре складає діалектичний етап історичного розвитку музичної форми.

Розділ 2. Монофункціональність узагальнення в УКФ.

2.1. Узагальнення пряме (на матеріалі Дев'ятого струнного квартету). Основну спрямованість смислової сфери художньої форми Дев'ятого квартету визначають питання Життя і Смерті, Добра і Зла, Прекрасного І Потворного, Вічного і Миттєвого.

В плані УКФ розглянуто у третій (фінальній) частині вузлові точки формотворення, тобто, співставлено їх смислові значення (інто­наційного, композиційного, драматургічного порядку) у двох контра­пунктуючих композиційно-драматургічних модусах: номінальному (в межах третьої частини) і дімінуйованому (циклічної форми).

Узагальнення в Дев'ятому квартеті поліструктурно; до його структур можна віднести:

1.    концепцію твору (бачення Природи як найвищої Гармонії та уявлення
про Людину як невід'ємну частку Природи - частку найбільш багату,
складну і гнучку в своїй сутності);

2.    драматургію (зовні - типа безконфліктної, але внутрішньо - з досить
напруженим розвитком від ледь наміченого потенціалу до максимально ди­намічної напруженості);

3.    типи формотворення (варіантний, поліфонічний, сонатний) з їх
формотворчою функціональністю;

4.    Узагальнюючо-контрапунктичну форму (дімінуційно-стретну);

5.    системи звуковисотної організації (модальність, тональність,
серійність);

6.    системи звукочасової організації ("тональна" - тактова і модальна
часові організації);

7.    тембросонорну драматургію (зміна тембрів на грані розділів; ріст
напруженості сонора на кульмінаціях);

8.    жанрові першоелементи (григоріанський хорал, зокрема - секвенція
”dies irae”, гавот, елегія, бурлеск);

9.    систему кадансів (сполучення функцій завершення та зв'язку на
різних масштабних рівнях формоутворення);

10.систему різновидів поліфонічного розвитку: а) імітаційна поліфонія; б) пластова поліфонія; в) архаїчний принцип бурдона; г) античний
принцип хорового антифону; д) риси гетерофонії; е) риси поліфонії
типу “Cantus firmus”; є) моноритмічне багатоголосся (зустрічається у Окегема); ж) симультанна eквіритмічна варіантність як сучасна транс­формація особливостей.старовинної поліфонії (споріднені риси зустрі­чаються, н.п., у Дюфаї); з) риси сонорної поліфонії; і) риси мікро-поліфонії; ї) медіополіфонія; к) макрополіфонія; л) метаполіфонія;

11.           основні синтаксичні структури: мотив, фраза, речення, період
(диференційовано у циклічній формі).

2.2. Історико-стильове узагальнення при монофункціональності в УКФ (на матеріалі Дев'ятого струнного квартету). Історико-стильове узагальнення в УКФ (при моно- і полі- функціональності) - це композиційно і драматургічне цілісне втілення у формотворчому процесі музичного твору естетико-стильових і техніко-композиційних характеристик, властивих певним історико-стильовим етапам розвитку поліфонічного музичного мислення. У даному розділі вказано формотворче значення у Дев'ятому квартеті перетворених історико-стильових характеристик.

Висновки другого розділу. За принципом дії і організації музичної форми дві узагальнюючо-контрапунктичні функції (Узагальнення пряме в дімінуційно-стретній і Узагальнення-витік в аугментаційно-стретній формах) є аналогічними, а тому виявляється припустимим у дослідженні розгляд однієї функції, в даному випадку - Узагальнення прямого. В Дев'ятому квартеті найбільш значимою структурою узагальнення є система різновидів поліфонії мікро-, медіо-, макро-, мета-. Індиві­дуальність узагальнення історичного розвитку поліфонії у Дев'ятому квартеті обумовлена, значною мірою, розгорненим проявом історико-стильового узагальнення. У даному квартеті втілено семантику основних історико-стильових етапів розвитку європейського музичного мислення (в першу чергу, особливостей поліфонічного формотворення): Античність, Григоріанський хорал, Строгий стиль, Вільний стиль, Класицизм, Романтизм, XX століття.

Розділ 3. Поліфункціональність узагальнення в УКФ.

3.1. Магістральністно-трихотомічна функціональність узагальнення в УКФ (на матеріалі Четвертої симфонії "Епічна"). Природа Магіcтральністно-трихотомічної функціональності узагальнення (див. розд. 1.1.2.) в Четвертій симфонії відповідає створенню такої концепції: іманентна багатоплановість розвитку всемірної Нескінченності цілісного світу у невпинному полі-просторово-часовому протистоянні природно-творчих і природно-руйнівних сфер із результативно-підсумковим вивільненням глибинно-природних життєдайних сил.

Фактором контрапунктичної однорівневості узагальнюючо-контра-пунктичних функцій виступає їх системно-функціональна взаємодоповню-ваність у сукупності із єдинністю інтонаційно-драматургічної системи циклічної форми, на основі котрої в кожній із функцій УКФ факторами внутрішньо-функційної однорівневості формотворчо-контрапунктичних ліній є першочергово, варіантна природа композиційно-драматургічної модальності формотворчо-контрапунктичних ліній із відносною рівнозначністю всіх параметрів музичної мови. Значення формотворчо-контрапунктичних ліній мають: в Узагальненні прямому - види композицій­но-драматургічних модусів; в Реузагальненні - типи оркестрово-контра­пунктичних ліній (ОКЛ); в Узагальненні-витоку - типи оркестрово-контрапунктичного розвитку (ОКР). ОКЛ - це вияв в оркестровій тканині формотворчо-контрапунктичної лінії. ОКР - це розвиток ОКЛ в оркестро­вій тканині.

Різновиди ОКЛ: лінії з провідним значенням певного інструмен­тального голосу; лінії комбінованої оркестрової фактури з провідним значенням певного параметру музичної мови; лінії оркестрових груп; оркестрово-синтетична лінія.

Переважаючими формотворчо-вирішальними типами ОКР є інтракон-трапунктичний розвиток, контрапунктично-модуляційний розвиток, верти­кально-рухомий оркестрово-модуляційний розвиток.

Індивідуальність трактовки просторово-часової організації музичної форми в умовах Магістральністно-трихотомічної функціональності уза­гальнення створює художню змістовність епічного жанру, котрій відповідає пропонований у дисертаційному дослідженні підзаго­ловок до назви симфонії "Незнищенність Життєдайності Світу".

3.2. Поліфонічністно-трихотомічна функціональність узагальнен­ня в УКФ (на матеріалі Десятого струнного квартету). Індивідуалізація художнього вирішення у Десятому квартеті ідеї цілісного формотворення нерозривно пов'язана з відібраною образно-змістовою конкретикою, котру можна визначити таким чином: елегійність відходу вечірнього сонця до межі горизонту, котра (межа), будучи завершенням Данності, є початком наступної Невідомості. Таке розуміння зазначеної Розмежованості в обраній образній конкретиці обумовлене концепційною спрямованістю драматургічного розвитку формотворення квартету на художнє виявлення іманентної грані між а apriori альтернативними образними сферами, що cутнісно є невід'ємним від створення художньої змістовності форми квартету - розуміння контінуальності Світу як Нескінченності, зокрема, як Нескінченної Духовності людської особистості. За концепцією квартету Духовність захищає Людину від повсюдного протистояння (відкритого або прихованого) всього протидіючого.

Грань між протиставленими образними сферами поширюється на всі просторово-часові рівні композиційно-драматургічного розвитку цикліч­ної форми і нерозривно пов'язана з такими характеристиками формотво­рення Десятого квартету як Розмежовуючо-сполучна кадансовість і Стретність (імітаційна), котрі є атрибутивними стосовно Поліфонічністної трихотомічності узагальнення в своїй взаємній триєдності і виступають одночасно показниками, причиною і наслідком плинності, інтрасуперечності і єдності Розвитку.