ПОСТАТІ НАРОДНИХ ВАТАЖКІВ ДОБИ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ У СЕМІОТИЧНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНСЬКОЇ ПІСЕННОЇ ЕПІКИ



title:
ПОСТАТІ НАРОДНИХ ВАТАЖКІВ ДОБИ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ У СЕМІОТИЧНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНСЬКОЇ ПІСЕННОЇ ЕПІКИ
Альтернативное Название: ФИГУРЫ народных вожаков СУТОК ХМЕЛЬНИТЧИНЫ В семиотической ПРОСТРАНСТВЕ УКРАИНСКАЯ песенного эпик
Тип: synopsis
summary:

У вступі визначається актуальність обраної теми дослідження, відповідно до розвитку вітчизняної фольклористики в контексті вивчення пісенної епіки. Обґрунтовуються мета і завдання, які відповідають специфіці дослідження семіосфери пізньої української епіки. Межі дослідження також визначені згідно з загальною метою. Звертається увага на методи дослідження, які сформульовані в працях відомих вітчизняних і зарубіжних учених, де розглядається семіотика культури. У вступі також висвітлюються наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, показаний особистий внесок дисертанта.


Перший розділ дисертації “Історизм пісенної епіки: стан дослідженості містить історіографічний аналіз літератури з обраної проблеми, а також огляд методологічних засад дослідження.


У першому підрозділі “Особливості пісенного фольклору як історичного джерела” розглянуто дослідження фольклору в контексті вивчення українського пісенного епосу. Означені завдання, зумовили звернення до публікацій у різних галузях фольклористики. Теоретичні основи дослідження пісенного фольклору базуються на працях сучасних музикознавців, знаних фахівців Е. Алексєєва, С. Грици,
А. Чекановської. Визначення фольклору, що подаються в роботах цих авторів, дозволяють дійти висновків щодо перебування героїчного пісенного епосу в історико-культурному вимірі дійсності, яка зумовлює створення і функціонування фольклорних творів. Також подається огляд питання з визначенням дум та історичних пісень у системі пісенного фольклору, їх жанрових відмінностей, особливостей виконання і сприйняття реціпієнтами.


Оскільки сучасні досягнення базуються на досвіді, набутому за роки дослідження українського пісенного епосу, історія вивчення подана, по-перше, в огляді робіт видатних істориків, дослідників і фольклористів В. Антоновича,
М. Грушевського, К. Грушевської, М. Драгоманова, П. Житецького, М. Максимовича, Ф. Колесси, М. Костомарова, Д. Ревуцького, І. Франка; по-друге, фаховий аналіз стану дослідженості і важливі висновки, зважаючи на накопичений джерельний та історіографічний матеріал, містяться в працях Л. Гомону, С. Грици,
О. Дея, Б. Кирдана, В. Мельника, С. Мишанича, М. Плісецького.


Одна з головних проблем специфіки фольклору, як історичного джерела – історизм та автентизм думового епосу є особливо актуальною для часів Хмельниччини. Ця проблема розглянута в процесі її виникнення та подальшого вирішення. Поштовхом до питання автентизму виявився процес активного збирання різноманітного українського пісенного матеріалу в першій половині ХІХ ст. Як з’ясувалося пізніше, перші збирачі та укладачі пісенних українських збірок (І. Срезневський,
М. Максимович, А. Метлинський, П. Куліш) нерідко досить вільно виправляли чи навіть фальсифікували тексти дум та пісень. Згодом фальсифікати вилучили, але залишилося питання про час створення пісенних пам’яток, де згадується доба Хмельниччини. На сторінках дисертації знайшла відображення активна дискусія з цього приводу, яка продовжувалась у другій половині ХІХ – першій третині ХХ ст. Як приклад можна навести дві полярні позиції: П. Житецького, Ф. Колесси – з одного боку, які відносили створення основного корпусу дум про Хмельниччину до часів визвольної війни чи невдовзі від оспіваних подій, та І. Франка, М. і К. Грушевських – з іншого, які виявляли сумнів щодо народності дум і часу їх створення. Фактично ця наукова дискусія була припинена адміністративно-поліцейськими методами з боку радянської каральної системи і її ідеологів.


У післявоєнний час, коли пожвавилися дослідження в царині української фольклористики, автентизм більшості дум не підлягав сумніву. Головна увага  приділялася історико-порівняльному методу (Л. Гомін, Б. Кирдан, В. Мельник). У цьому напрямі українські вчені досягли значних результатів, але брак нових методологічних підходів призвів до деякого застою в подальшому дослідженні пісенного епосу, що засвідчував зокрема знаний фольклорист С. Мишанич. Тільки завдячуючи демократичним перетворенням і відновленню вільного обміну думками, на початку 90-х рр. ХХ ст. з’являються окремі публікації, в яких заявлені нові підходи до вивчення українського пісенного фольклору (О. Грабович, Н. Кононенко, В. Нолл,
В. Русанівський). У середині 90-х рр. була складена найповніша бібліографія українського героїчного епосу, яка включала безпосередні фольклорні джерела та історіографію. Автор бібліографічної розвідки І. Матяш підкреслила, що значні досягнення в галузі українського епосу ще залишають широкий простір науковцям, особливо культурологічні методи, які досі не використовувалися в повному обсязі вітчизняними вченими.


Отже, пісенний фольклор завжди посідав особливе місце в єдиному просторі усної народної творчості. Він слугував об’єднуючим фактором для різних соціальних прошарків населення, оскільки зберігав традиційні моральні та громадські настанови. Сама форма передачі пісенного фольклору робила його універсальним засобом трансляції своєрідного етнічного “коду”, який передавався міжпоколінно. Означені особливості саме в епічних жанрах пісенного фольклору тривалий час залишалися тільки фоном у дослідженнях учених різних напрямів (філологів, музикознавців, фольклористів, етнологів). Наведені вище публікації останнього часу, свідчать про прагнення дослідників наблизитися до розкриття внутрішнього символічного змісту пісенного епосу, пов’язаного з глибинними характеристиками національного характеру або ментальності українського етносу у відповідну історичну епоху. Однак публікації, що основувалися на комплексному аналізі фольклорних творів з опорою на психологічний антропоцентризм, семіотичні структури тексту, його символізм та образність, представлені поки що недостатньо .


Важливим для вирішення поставлених завдань, є другий підрозділ “Методологічні засади дослідження”. Необхідність певною мірою відтворити ментальні стандарти конкретної історичної епохи, без чого неможливий розгляд семіотичного простору “козацької” епіки, зумовила складність методологічних пошуків. Перш за все слід згадати порівняльно-історичну методологію, яка добре зарекомендувала себе в працях кращих представників радянської школи фольклористики, особливо в галузі філології. Своєрідним підсумком дослідницької діяльності в цьому напрямі, стала робота Б. Путілова “Методология сравнительно-исторического изучения фольклора” (1976).


Порівняльно-історична методологія дозволяє виділити типологічні сюжети, які можна відповідно класифікувати й систематизувати, а потім і аналізувати на рівні найпоширеніших символічних та історичних кодів. Особливо важливою, у контексті дисертаційного дослідження, є думка Б. Путілова щодо художніх особливостей епосу, які пояснюються “проявом законів епічної свідомості, котрі певною мірою мають універсальний характер”. При цьому під епічною свідомістю розумівся особливий характер мислення, який, хоча і не називався терміном “ментальність”, але становив собою ментальні чинники, відтворені в епіці за допомогою складної системи символів.


Другою важливою складовою в методології дослідження є принципи семіотичного аналізу, які були розроблені Ю. Лотманом на основі уявлення про семіосферу, як одиницю постійного генезису культури, або семіозису. Отже, під семіосферою розуміється “властивий даній культурі семіотичний простір”, тобто простір, наповнений символічними рядами, характерними для цієї культури. Їх пошук та тлумачення посідають чільне місце в семіотичному аналізі джерельної бази дослідження. Слід згадати, що окремі положення Ю. Лотмана спираються на науковий доробок його попередника М. Бахтіна, також використаний у дисертаційному дослідженні.


Однак для розгляду середньовічної картини світу, притаманного народному світогляду в епоху Хмельниччини, лише семіотичного аналізу недостатньо, необхідні методологічні засади, пов’язані з історичною наукою. На методологію, близьку до проблем історичної семантики, може претендувати французька школа “Анналів”
(М. Блок,
Ж. Ле Гофф, Л. Февр) та її послідовники, зокрема А. Гуревич. Як методологічні були використані окремі положення вітчизняних учених –
В. Горського, Я. Ісаєвича, О. Сімович, В. Русановського.


Другий розділ “Історичне підґрунтя “козацького” епосу” складається з трьох підрозділів. У них висвітлені питання функціонування і взаємодії козацького стану й української спільноти; відбиття подій визвольної війни в пісенній епіці; принципи формування семіотичного простору епічних творів, які розповідають про події Хмельниччини, подані через зіткнення категорій “чужі” – “свої”.


У першому підрозділі “Феномен козацтва” подано основні вітчизняні дослідження з історії козацтва, включаючи наукові праці останнього часу
(І.М. Паньонко, В.А. Смолій, В.С. Степанков, Ю.С. Фігурний, В.О. Щербак), які спираються на історичні джерела часів Хмельниччини. Виходячи з наведеної аналітики, козацтво постає неоднорідною верствою, що складалося з певних категорій (запорізьке, реєстрове) або знаходилося поза офіційно-визнаними прошарками і, таким чином, охоплювало різні категорії української спільноти. Слід зауважити, що козацтво формувалося в добу середньовіччя, отже несло на собі відбиток загальноєвропейської середньовічної ментальності, ґрунтована на монотеїстичному релігійному світогляді зі значною домішкою язичництва. Так звана “низова” або народна культура складала основу, спільну для козацтва та широких верств українського населення.


Навіть запорізьке козацтво, яке відзначалося своєрідністю між іншими прошарками українського населення, також базувалося на загальних світоглядних орієнтирах, звичаєвому праві та християнсько-язичницькій ритуалізації важливих громадських дій. У процесі зіткнення з інокультурними впливами, українська спільнота засвоїла ідеали козацтва, головними з яких були захист особистої волі та православної церкви, як чинника, що вирізняє український етнос серед інших оточуючих етносів. З цього боку, козацькі ідеали активно впливали на формування загальної української ментальності та самосвідомість народу. Цей складний і неоднозначний процес набув особливої активності під час Хмельниччини.


У другому підрозділі “Визвольна війна в пісенному фольклорі” відображені практично всі важливі етапи війни, пов’язані з іменем Богдана Хмельницького та його найближчих прибічників, аж до самої смерті гетьмана (вересень 1657р.) та заповіту передачі влади молодшому синові Юрію. Відбір інформації будувався на наявних фольклорних джерелах у вигляді дум та історичних пісень. Аналіз джерел свідчить, що у творах, які оспівують перший етап війни, засобом передачі реальних фактів є “гротескний реалізм”, котрий превалює і в характеристиках емоційного настрою. Він якнайкраще відповідає духу перемоги, що підкреслений глумом над переможеним супротивником, іноді поблажливим, іноді гостро сатиричним чи навіть погрозливим, оскільки змагання за волю ще не завершене.


Другий етап виявляється набагато складнішим, а протистояння ще жорстокішим. Так, аналізуючи південнослов’янський героїчний епос, Б. Путілов відмічав, що сюжети про смерть героїв появляються саме в пізніх епічних творах, оскільки вони розповідають про реальні історичні потрясіння. Для українського народу таким потрясінням стала поразка під Берестечком, викликана, не в останню чергу, поведінкою союзних українцям татар. Серед історичних пісень трапляються навіть прокльони Хмельницькому, який, на думку народу, ніс особисту відповідальність за розбої орди. Тяжкі умови Білоцерківського миру також не додали оптимізму думовому епосу в розповіді про ті події, але ватажки повстання не закликали до покори. Вони, і, перш за все, гетьман Богдан, радили зачаїтися, зібрати сили, щоб знов ударити на ворога. Перші перемоги в Молдавському поході відновили впевненість у своїх силах і повернули народну довіру до Хмельницького.


Смерть гетьмана на третьому етапі війни сприймалася як найтяжча втрата. На цей час уже загинули і кращі ватажки, такі як Кривоніс, Морозенко, Нечай. Усе, набуте великими зусиллями та кров’ю, опинилося під загрозою втрати. Ось чому таке велике значення мали вибори наступника гетьмана. Його син, не дуже придатний для  виконання складних і важких завдань, все ж таки обирається на гетьманство, скоріше як носій родового імені-талісмана. Воно повинно було стати запорукою незмінності політики Богдана, направленої на здобуття класичної опори селянського світу – “землі й волі”.


У третьому підрозділі “Чужі” та “свої”: епічний світ доби Хмельниччини” вперше у вітчизняній науці розглянуто категорії “чужі” та “свої” у вимірі героїчної епіки стосовно відповідного історичного періоду. Притаманна героїчному фольклору полярність світу, розподіленого на “своїх” та “чужих”, у пісенному епосі позначена релігійно-етнічним характером протистояння. Носіями негативних характеристик постають поляки та євреї, як представники “чужого” світу. Перші уособлюють воєнне, майже окупаційне втручання на вільні козацькі території чи землі, які прагнуть стати козацькими і мають на це повне право як “свої”, а визначенням цього факту є спільна віра. Антигероями тут виступають як гонорові польські вожді на зразок Вишневецького чи Потоцького, так і безіменні польські “жолнери”. Релігійні відмінності, а також економічно-соціальні утиски зумовлюють і ставлення до євреїв, як до “чужих”, що знаходяться в тісному контакті з поляками. Євреїв представляє образ їх громади, хоча і вивернутий у дусі “гротескного реалізму”, але досить живий і людяний у своїх реакціях.


Історичні реалії ще більше ускладнюють цю картину, оскільки в ній присутні також “турки-татари” і росіяни. Відповідно народним реакціям на вплив цих сил безпосередньо в боротьбі з гнобителями, татари переміщаються згідно зі схемою “чужі-свої-чужі”. Образи росіян найменш виразні і фрагментарні, що свідчить про певну невизначеність їх становища у визвольній боротьбі українського народу. Хоча від інших “чужих” їх вирізняє спільна з українцями віра, але здоровий глузд і обережність української спільноти залишають російське військо в категорії “умовно своїх”.


Образи “своїх” не просто протилежні “чужим”, вони уособлюють певні морально-етичні засади тогочасного суспільства. Виходячи з релігійного світогляду, одним із найважливіших факторів був захист православної віри. Водночас, дослідники української ментальності звертають увагу на особливе ставлення до віри, яка не була самодостатньою, а входила до ємнішого поняття “правди-справедливості“. Отже, смерть “чужого” творці епосу вважали справедливою відплатою за порушення народної “правди”. Смерть “своїх”, навпаки, повинна закликати до помсти загарбникам, вона описується прийомами, характерними для передачі загибелі не пересічних людей, а справжніх героїв. Це споріднює козацькі думи і пісні зі стародавнім епосом не тільки Київської Русі, але й з кращими зразками світового фольклору.


Третій розділ “Історико-культурний аналіз постатей народних ватажків доби Хмельниччини” складається з двох підрозділів, в яких визначені провідні сюжети і мотиви, пов’язані з ватажками Хмельниччини, проведений семіотичний аналіз найвизначніших постатей козацьких полковників, котрі знайшли відображення в думах та піснях.


У першому підрозділі “Богдан Хмельницький” усебічно розглянута фольклорна постать українського гетьмана. В попередніх дослідженнях зверталася увага на головні семіотичні коди (за прийнятою раніше термінологією – образи або символи), хоча і викладені досить схематично. Окрім систематизації вже досягнутого попередниками, в даній дисертаційній роботі вдалося значно розширити межі семіотичного аналізу, а також виявити відповідність характеристик гетьмана як історичної особи і його фольклорної постаті, яка є складним синкретичним образом, оскільки представлена в епосі в трьох вимірах. По-перше, це історична постать, автентичність поведінки якої відображена в багатьох пісенних епічних творах. У цьому вимірі дії Хмельницького інколи навіть піддають критиці, усвідомлюючи міру його відповідальності за всю українську спільноту. Але він також є й епічною постаттю, про що свідчить наближеність Богдана до “небесних сфер”, розташування козацького “батька” поряд з селянським Богом-батьком. Політеїзм народного мислення сприяє функціонуванню архаїчних пластів природного Космосу, в якому також існує Хмельницький. Цьому сприяють асоціативні зв’язки з “рослинним” прізвиськом гетьмана.


Нарешті, особа Хмельницького відповідає тогочасному уявленню про “героя”. Вона є бароковою постаттю, в якій ренесансний “титанізм” переплітається із соціально-релігійною спрямованістю діячів Реформації і народною культурою, притаманною українській спільноті. Контамінація всіх образів дозволяє вбачати в образі Хмельницького “культурного Героя” непростої епохи, який поєднує кращі якості “своїх” в одній особі.


У другому підрозділі “Постаті полковників” висвітлені персоніфіковані образи Богуна, Морозенка, Нечая та Кривоноса, які є носіями різних типів народної героїки доби Хмельниччини. Так, постать Богуна тісно пов’язана з гетьманом Хмельницьким. Саме через полковника подається і спорідненість образів “Бога-батька” і “батька-Богдана”. Отримуючи допомогу від імені їх обох, Богун також стає поряд, завершуючи принцип “трійці”, в якій православна традиція поєднується з народною вірою у своїх ватажків. Більше того, їх місія набуває вищого смислу, вона стає сакральною і, одночасно, залишається важливою “земною” нагальною справою.


Фольклорні постаті полковників репрезентують образи українських мучеників, серед яких чільне місце належить Морозенку, Кривоносу та Нечаю, утім, всі вони мають і особливі характеристики. Спільна доля цих видатних ватажків, у народній уяві, полягала в прийнятті героїчної смерті, розповідь про яку повинна не тільки викликати жаль, а й надавати наснаги для подальшої боротьби. Так, до типологічного символічного ряду, що передвіщає матері Морозенка загибель її сина, входять символи журби і, водночас, мужності, сили й звитяги. Привертає увагу кольорова гама славнозвісної пісні про Морозенка, в якій переважає червоний – стародавній язичницький символ належності до військового стану, поданий у християнській традиції вже як згадка про муки Христа заради людей. У випадку з Морозенком та іншими ватажками, відповідно до епічних законів, під людьми розуміється не вся людність, а виключно “свої”. Заради них Морозенко (в народній уяві, всупереч історичним даним) приймає мученицьку смерть, тому за ним тужить уся Україна.


Постаті Кривоноса й Нечая, в цілому, відповідають “іконографії” мучеників, вони настільки близькі, що інколи повністю збігаються, підміняючи один одного. Однак детальніший аналіз дозволяє кваліфікувати саме Кривоноса як характерника, якого не може перемогти звичайна зброя. Він постає уособленням кращих запорізьких чеснот, самітника в супроводі джури. Характерництво, за народними переказами, було ознакою безстрашної людини, тобто такої, яка не має страху смерті. Згідно з історичними описами, подібна характеристика Кривоноса відповідає реаліям. Його повернення до лав війська Хмельницького, у найкоротший термін після тяжкого поранення, також додавало легендарному полковнику слави невразливої людини.


 


З пісень про Кривоноса образ характерника перейшов і на фольклорну постать Нечая. Зокрема їх споріднює епізод частування рибою, який узагалі не розглядався попередніми дослідниками у семіотичному аспекті. У випадку з Нечаєм це може нагадувати його реальну трагічну  загибель саме на початку Великого посту. Втім, споживання риби має і містеріальний характер християнського причастя перед смертю – яскравий приклад багатошарового семантичного навантаження. В контексті християнства споживання риби, як символу Христа, є образом жертовності, готовності постраждати за християнську віру. Якщо ж розглядати постаті Нечая і Кривоноса в дусі характерництва, близького до язичницького образу воїна-“берсерка”, риба також є згадкою про пролиття крові. Подібне символічне прочитання зафіксоване в давній дохристиянській магічній практиці українців, зокрема, в замовляннях. Разом з тим, існує й інший Нечай, який постає через усвідомлення його родинного оточення. Він не одинак-лицар, а член громади, сім’ї. Ось чому тужіння за Нечаєм є спільним жалем за всіма українськими родинами, що втратили своїх чоловіків на полі бою.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины