МУЗИКА ЯК ФАКТОР ПСИХОКОРИГУВАННЯ: ІСТОРИЧНИЙ, ТЕОРЕТИЧНИЙ І ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ : МУЗЫКА КАК ФАКТОР ПСИХОКОРИГУВАННЯ: ИСТОРИЧЕСКИЙ, теоретических и практических аспектов

summary

Вступ. Обґрунтовується вибір теми дисертації, доводиться її актуальність, визначаються об’єкт, предмет, мета, завдання дослідження, розкриваються його наукова новизна і практичне значення, особистий внесок автора, апробація основних результатів науково-пошукової роботи.

Розділ 1. “Історична ретроспектива функціонування музики як фактору психокоригування”

Вирізнення даного аспекту у проблематиці дослідження здійснено задля того, щоби збагнути історичні корені бачення у музиці потенцій для позитивного впливу на психіку людини і способів їх використання, показати орґанічність музично-психологічної практики в різні епохи та у різних культурах.

У процесі дослідження простежується ствердження основних засад музичного психокоригування, шляхи, якими йшла гуманітарна наука у пошуках оптимальних форм і методів впливу музики на фізичний та психічний стан людини. Зокрема, висвітлюється психокоригуюче трактування музики у філософії Піфагора, Платона, Арістотеля, у середньовічній східній філософії, де розглядаються як суто практичні рекомендації, так і етичні параметри музичного змісту, які нерозривно пов’язані з дією музики на людський орґанізм. Вказані ідеї згодом були відкинуті, як наївні і застарілі, проте, у сучасній світовій музично-психокоригуючій практиці трансформуються численні історичні позиції, доводячи слушність як апріорних спостережень давніх мислителів, так і наукових досліджень впливу музики на психофізіологію людини, що з’являються від епохи Нового часу. Цей звивистий шлях привів до розвитку галузі музикотерапії (в тому числі – і “музичної профілактики”) у країнах Західної Європи і США та, очевидно, утвердить подібну практику і в Україні.

У підрозділі 1.1. “Апріорні уявлення про етико-психологічні функції музичного мистецтва” розглядається еволюція названих уявлень в первісну епоху, часи найдавніших цивілізацій, в епохи Античності, Середньовіччя, Відродження.

Вже у первісні часи був інтуїтивно помічений вплив музики на психіку, що знайшло відображення у магічних обрядах і міфології, у призначенні музики як терапевтичного чинника. Відповідні архаїчні уявлення певною мірою закарбувалися у суспільній свідомості, доказом чого слугують містичні, психологічні й терапевтичні теорії щодо природи і потенційних можливостей музики, які виникли у найдавніших цивілізаціях (Атарваведи, Бхарата, Піфагор, Платон, Арістотель, Плутарх та ін.) і мали значний вплив на подальший розвиток музикознавчої думки і психолого-терапевтичної практики. Давньогрецькі вчені, розглядаючи музику крізь призму космічної гармонії та явища напруження, у досягненні ідеї калокагатії в її духовному аспекті провідною роллю наділяють музику завдяки її етосу як здатності виховувати певний уклад психіки і катарсису як явищу психоемоційного очищення.

Вказані розпрацювання склали  вихідні положення сучасної музичної психології, а також і концепції авторської системи психокоригування.

У підрозділі 1.2. “Формування напрямку наукових досліджень впливу музики на психофізіологію людини” аналізується розвиток наукових досліджень, що заклали основи теорії сучасної музикотерапії (механістичні теорії Нового часу, психофізіологічні експериментальні дослідження й теорії психотерапії ХІХ-ХХ ст.ст.).

У XVII ст. виникає галузь ятромузики. A.Кірхер, базуючись на ідеї поділу музики на mundana i humana, вводить поняття “музичного маґнетизму”, на якому ґрунтується вплив музики на психіку. Від середини ХІХ ст. у галузі фізіології розвивається нервізм. Серед дослідників – І.Павлов, В.Бехтерєв, І.Тарханов, І.Сеченов, які в експериментальних умовах доводять вплив музики на центральну нервову систему, а відтак – і на всі функції орґанізму. Серед теорій психотерапії, які пояснюють сутність впливу музики на реципієнта – катартичний метод Й.Брейєра і З.Фройда, психодрама Я.Л.Морено, психоаналіз З.Фройда.

У підрозділі 1.3. “Сфера сучасної світової музично-психокоригуючої практики” подається загальний огляд, систематизація основних методів та форм сучасної музикотерапії як галузі, в основі якої – музика як фактор психокоригування. Теоретичним підґрунтям цієї галузі є такі теорії й концепції: асоціативістична, ґештальтпсихологічна, психоаналітична, психічного резонансу, емоційно-стресова, тренінгова та інші.

У висновках до першого розділу вирізняються найважливіші позиції щодо предмету дослідження. Подана ретроспектива вказує на історичне бачення музики як фактору психокоригування, широту та розмаїтість музично-психологічної практики. Вказаний огляд показав і необхідність глибшого втручання музикознавчої науки у проблеми вивчення музики як фактору психокоригування.

Розділ 2. “Музично-теоретичне підґрунтя дії музики на психофізіологію людини”

У даному розділі висвітлюються музикознавчі, філософські та психологічні підходи до поставленої проблеми, а також розглядаються деякі дані психофізіологічної науки, що торкаються дії музики на людину. Найважливіші позиції різногалузевих знань отримують музично-теоретичне спрямування на визначення особливостей природи музики у процесі її впливу на людину. Акцент кладеться на проблему етосу музики як філософсько-етичного підґрунтя її психокоригуючих властивостей. Дослідження основного питання даного розділу завершується аналізом феномену музичного катарсису. Це повертає нас до вихідних філософсько-етичних позицій історичного аспекту роботи та “прокладає стежку” до аспекту практичного.

У підрозділі 2.1. “Вихідні положення психологічного взаємозв’язку музики і реципієнта” розглядаються питання, що допомагають різнобічно уявити предмет дослідження у теоретичному аспекті. Аналізуються: етос як музичний феномен; основні результати досліджень впливу музики на людину; динамічні стереотип і контраст та установка як регуляторні фактори психологічного взаємозв’язку людини і музики.

Давньогрецькі вчені, основуючись на тонкій тілесній чуттєвості і керуючись явищем напруження, вбачали сутність музичного етосу у здатності музики виховувати певний уклад психіки. Наявність раціонального зерна у вказаних уявленнях довели наукові дослідження впливу музики на психофізіологію людини: при внутрішньому переживанні твору (напруженні!) помітно реагують різні системи орґанізму. Значну роль у регуляції цього процесу відіграють психологічна установка та порушення встановленого динамічного стереотипу.

У підрозділі 2.2. “Основні параметри музики в їх дії на психофізіологію людини” здійснюється аналіз нижченаведених параметрів з метою виявлення в їх природі і функціонуванні можливостей впливу на психіку людини.

Музичний ритм, входячи у загальну ритмічну систему, яка пронизує все життя людини, як прояв штучного (вищого) ритму, є фундатором ритміки внутрішніх фізіологічних процесів, що доведено при вивченні взаємозв’язку музичного ритму і пульсу. У походженні музичного ритму визначну роль відіграє біологічний аспект. В цілому (за інших рівних умов), ритмічність впливає позитивно, аритмічність – негативно, що пояснюється діяльністю антагоністичних систем нейронів, відповідальних за позитивні і негативні емоції.

Динаміка і висота, як і ритм, сприймаються насамперед на фізіологічному рівні. Динаміка зумовлює значну активність звуку як психофізіологічного подразника. Сприйняття надто гучних звуків чи інтенсивне наростання гучності викликає різке збудження. Особливий вплив на психіку має контраст динаміки. Сприйняття висоти є досить суб’єктивним і тісно пов’язаним з його гучністю, підвищення висоти викликає певне напруження.

Тембр не діє на м’язевому рівні. Він є символом звукового об’єкту, має досить чітку предметну однозначність, і тому його вплив на людину зумовлюється, насамперед, асоціативними механізмами.

Вищевказані основні музичні параметри створюють підґрунтя дії комплексних факторів.

У підрозділі 2.3. “Комплексні музичні фактори впливу на психіку” аналізуються: інтонаційні та ладові фактори музики, прояви просторовості в музиці і слухо-зорові синестезії, фактор музичного руху.

Вплив інтонацій зумовлений акустично, біологічно та психофізіологічно на основі “емоційно-акустичного коду”. Вони мають визначеними своє образно-смислове забарвлення, а відтак – і психоемоційний вплив. Найяскравіші та найвживаніші з інтонацій, функціонуючи у суспільній свідомості, набувають значення перцептивних констант, складаючи початковий семантичний тезаурус людини.

У питанні дії ладу виділяються фактори консонантності (що впливає на колористично-емоційні особливості сприйняття мажору і мінору) та внутрішньої динаміки централізованого ладу (боротьба доцентрової і відцентрової сил активізує вплив на психофізіологію). Ладове відчуття пояснюється взаємодією оперативної та довготривалої пам’ятей.

Вплив просторових компонентів акустично зумовлений тембровими, темброво-висотними і динамічними відмінностями голосів, явищами відзвуків, імітації відлуння і реверберації. Основними координатами просторових компонентів є глибинні, звуковисотні і пов’язані із переходом часових відносин у просторові – “простір-час”, “горизонталь”.

Слухо-зорові синестезії - міжчуттєві зв’язки на зразок “кольорового” слуху - є однією з основ створення певного перцептивного простору.

Завдяки факторові руху значно посилюється здатність музики заглиблювати реципієнта у відповідний емоційний стан. Вона базується на тісній взаємодії музичного руху як енерґії, руху в уявленні людини та реального руху – дихального чи м’язевого.

У підрозділі 2.4. “Катартичність мистецького впливу як реалізація психокоригуючої сутності музики” в катарсисі як феномені цілісного впливу мистецтва на реципієнта, як феномені, що пройшов шлях його трактування послідовниками Арістотеля на основі етичних, релігійних і психологічних концепцій різних епох, вбачається синтез психологічного очищення з етичним збагаченням, на яке вказане очищення і дозволяє “вийти”. Як засіб передбачення характеру катартичного впливу використовується музично-герменевтичний аналіз твору, що спирається на основні позиції даного розділу (подаються приклади аналізу декількох творів, які використовуються в авторській системі психокоригування).

У висновках до другого розділу вирізняються найважливіші ознаки специфіки музики, що створюють основи для висвітлення основних аспектів цілісної картини музично-теоретичного підґрунтя дії музики на психофізіологію людини.

Розділ 3. “Практичне застосування психокоригуючої функції музики

на прикладі реалізації авторської музичної системи психокоригування”

Система укладена в розрахунку на дітей 5-6 років. Показана можливість її вікової динаміки на прикладі роботи з підлітками.

В основі концепції системи - музикальність як специфічна риса національної ментальності у синтезі зі здобутками світового науково-практичного досвіду стосовно предмету дослідження.

Із переосмислення сформованих у процесі розвитку світової культури і науки позицій створене обґрунтування впливу музики на психічні процеси особистості.

По-перше - як впливу етичного, зумовленого етосом музичних першоелементів, основаним на факторі напруження, - певним укладом психіки, що виховується внаслідок духовного, в тому числі музичного, впливу, як це пояснюють Платон і його послідовники. Етичний напрямок системи втілюється як у пролонґованому сприйнятті музики, так і в бесідах, розповідях.

По-друге – як впливу катартичного. Піфагоро-арістотелівська позиція “очищення” мистецтвом втілюється у формах, підпорядкованих принципам співпереживання музиці та переосмислення самоідентифікації (до і після прослуховування твору).

Вказані впливи обумовлюють ряд властивостей коригування особистості через музику і вироблення позитивної установки на сприйняття цього мистецтва. З-поміж них виділяються:

виховання потреби у музичному мистецтві, створення стійкої позитивної установки на сприйняття;

прививання навичок, що сприяють встановленню музично-психологічного резонансу між твором і реципієнтом, що передбачає, зокрема, настроювання індивідуального ритму дитини під ритм музичний;

розвиток мелодичного слуху, відчуття краси музики як емоційно-психологічне переживання;

виховання творчої свободи особистості в процесі імпровізаційних форм роботи.

Метою системи є допомога дитині у знятті зайвих нашарувань у сприйнятті музичних вражень і спрямування її свідомості на шлях адекватних реакцій у світі музичного мистецтва.

Підрозділ 3.1. “Загальні питання дитячого музичного сприйняття” присвячений питанням дитячої музикальності та становлення навичок музичного сприйняття. Подані факти свідчать про високі потенційні можливості дитини щодо здатності адекватно реагувати на музику.

Підрозділ 3.2. - “Методичні пояснення втілення системи  та плани  роботи”. В системі використовуються - на рівні ідей чи окремих елементів - методики музичного виховання К.Орфа, Ш.Сузукі, Е.Жака-Далькроза, Н.Ветлугіної, метод З.Кодая; “Психогімнастика” М.Чистякової; принципи співпереживання театру К.Станіславського й асоціацій В.Мейєрхольда.

Система підпорядкована ідеї коригування і розвитку психіки дитини через виховання креативності й особливого “вживання” в музику, через створення установки на глибинне сприйняття.

Вибір музичного матеріалу здійснений за наступними критеріями: доступність для дитячого сприйняття, але з уникненням зайвої спрощеності; стилістична й жанрова різноманітність; загальна перевага української музики; емоційна насиченість творів у відповідності до поставлених етичних завдань і психологічних етюдів; поступове ускладнення музичного матеріалу.

Подаються детальні плани занять із дошкільниками.

Підрозділ 3.3. “Спостереження та аналіз результатів” присвячений опрацюванню емпіричного матеріалу. Основні узагальнення, що викристалізовуються із матеріалів спостереження за процесом розвитку специфічно-музичних і загально-етичних результатів дії експерименту на дітей, полягають у наступному.

У проходженні процесу коригування найбільш вагомими є наступні кроки. Перший: складання позитивної установки на якісну музику, вироблення стереотипу задоволення музикою. Другий: фантазування у музиці із динамічно-руховим, графічним чи вербальним відтворенням. Третій: введення у світ музичної семантики, починаючи від елементарних поспівок і позамузичних понять.

Динаміка коригування розвивається за наступними стадіями: встановлення стереотипу задоволення музикою; порушення даного стереотипу; співставлення різного емоційно-семантичного навантаження творів із варіантами єдиної тематичної ситуації; співставлення різного емоційно-семантичного навантаження творів із варіантами різних тематичних ситуацій.

Методи коригування – через співпереживання, через асоціації, через динамічно-руховий стереотип.

Кожна із форм роботи є показником проходження процесу коригування та спрямована до головної мети.

Ритміко-мелодичні вправи сприяють як організації групи, так і самоорганізації кожної дитини. Розвиток музично-ритмічного чуття є вагомим фактором у подальшому зближенні з емоційним світом музики.

Малювання, тобто графічне реагування, є дуже важливим для дітей з бідним афективним словником. Воно особливо необхідне на перших заняттях як шлях до усвідомлення емоцій та відчуття їх у музиці. Пізніше подібні емоції будуть викликатися безпосередньо музичним впливом.

Психогімнастичні етюди й ігри - на розвиток уваги, пам’яті, чуттів, жестів, міміки та пантоміміки, вираження основних емоцій тощо – це активна розрядка, шанс проявити емоції, які, можливо, не завжди доступні у реальному житті, та виплеснути в ігровій ситуації свої негативні емоції.

У творчих вправах, що проходять у вокальній творчості етапами від окремих фраз до цілих пісеньок, в інструментальній - від знаходження елементарних поспівок до опанування певних видів бурдонів, ритмічного супровіду до фортепіанного твору, – найбільш яскраво проявляється динаміка процесу коригування, пов’язана як із загальним зближенням дитини з музичним мистецтвом, так і зі становленням творчої свободи дитячої особистості.

Експеримент у віковій динаміці системи – із учасниками 15–16-річного віку - засвідчив дієвість музики в процесі формування у підлітків певних навичок психічної саморегуляції, які б допомагали позбавлятися від зайвого баласту негативізму, а відтак – і укріплювали цілісність і позитивні установки особистості. Форми роботи, які можуть використовуватися як допоміжні фактори впливу в системі, розрахованій на дітей, в роботі з підлітками звільняють місце для пролонґованого сприйняття музики. Скеровуючу роль у концентрації на певних аспектах широкого потоку музичної інформації відіграє вербальна установка. Результати вважалися позитивними, якщо учасники експерименту не просто вбачали в музиці елементарні задоволення чи незадоволення або суто особистісні, часто значно нижчі за рівнем до музичного змісту, асоціації, а в міру своїх можливостей аналізували і співставляли семантику вербальної і музичної інформації.

Висновки до третього розділу констатують позитивність результатів практичного застосування психокоригуючої функції музики при апробації авторської музичної системи психокоригування. Особливо важливим є використання українського народно-пісенного матеріалу. Будучи ґенетично пов’язаним з національною традицією, він діє вже на підсвідомому рівні й є “місточком” на складному шляху до освоєння музичної семантики, “полем” для самовираження в одній із найскладніших форм роботи – імпровізації.

Контрольний експеримент, проведений через рік, виявив, що заняття дали вагомий результат у плані розвитку музикальності, мали місце певні інтелектуальні здобутки, дещо “відчинилися двері” у світ музичної семантики і творчості. Хоча діти забули деякі музично-теоретичні терміни, проте сутність понять залишилася усвідомленою. Але найголовніше - збереглася навичка психоемоційного “вживання” в музику та реакції на неї.

Загальні висновки

Аналіз, синтез і нова експлікація з точки зору музикознавства історико-філософських і науково-теоретичних знань та експериментальних фактів, дотичних до  проблеми дослідження, вирізнення взаємозв’язку її основних аспектів уможливили досягнення  необхідного  результату  роботи: висвітлення певних аспектів цілісного історико-теоретичного уявлення про специфіку музики як фактору психокоригування та створення варіанту їх практичного застосування. Отож, основні принципи вказаної цілісності знайшли свою апробацію на експериментально-практичному рівні, а саме:

етос і катарсис як основні позиції щодо музично-психологічної практики, виявлені в історичній ретроспективі, є “наріжним каменем” авторської системи психокоригування, дія ряду інших факторів також – прямо чи опосередковано – враховується;

музика здатна до потужного, якісного і різноманітного впливу на реципієнта; маючи психобіологічне підґрунтя, вона виражає той етос – і заражає ним реципієнта, - який потрібен для формування морально здорової психіки людини. Синтетичним результатом взаємозв’язків людини і музики є катартично-етична дія цього мистецтва, що і вкладається у термін “психокоригування” в контексті авторської системи і всієї роботи;

вирізнення закономірностей дії музики на людину дозволяє робити гіпотези про характер впливу твору, використовуючи це у практиці. Формою такого передбачення є герменевтичний аналіз: семантика музичних знаків, виявлена у тканинах творів, є критерієм відбору музичного матеріалу для практичних психокоригуючих цілей;

остаточний результат роботи – авторська система психокоригування – є  дієвою у здатності спричиняти позитивні зміни у психоемоційній сфері реципієнтів. Цього вдалося досягти завдяки научанню семантики музики (інтонаційній, ритмічній тощо) на рівні можливостей дитини і придатними для неї засобами, із залученням зрозумілих понять та образів, що допомагають “дістатися” узгодженості з музикою та її розумінням. Серед важливих результатів – і те, що гіпотези про вплив на реципієнтів творів, герменевтичні аналізи яких наведено, в своїй основі оправдалися.

Загальні міркування щодо психобіологічного взаємозв’язку музичного мистецтва зі свідомістю людини та суспільною свідомістю у процесі антропоґенези з точки зору функціонування музики як фактору психокоригування, полягають у наступному.

Музика, будучи мовою передсвідомості, артикулюючи свідомість людини на фізичному, душевному і духовному рівнях, пов’язана із суспільною свідомістю психобіологічно. З одного боку, в музиці переважає кортикальне походження. З іншого боку, пульс і частота дихання змінюються під впливом музичного ритму, людина підсвідомо сприймає перцептивні константи – похідні від психофізіологічних “абсолютів” “звукоемоційні” комплекси певного образно-смислового забарвлення та емоційного впливу, у процесі сприйняття на психофізіологію людини діють (на різних рівнях) усі елементи музичної мови зокрема та це мистецтво в цілому.

Таке суттєве підґрунтя пояснює, принаймні, два важливих для процесу історико-еволюційного формування людини і суспільства чинники. Перший: із найдавніших часів музика постає у суспільній свідомості як фактор значної суґґестивної, відтак психокоригуючої, дії. Якщо дотримуватися концепції про співмірність розвитку суспільної та індивідуальної свідомості, а саме – що найдавніші періоди розвитку суспільної свідомості відповідають дитячому вікові індивіда, то перший чинник виявляється природньо пов’язаним із другим чинником: унікальність природи музичного мистецтва дозволяє йому впливати навіть на непідготовлених реципієнтів (в межах природнього для них культурного фенотипу). Звичайно, адекватність сприйняття забезпечується відповідним інтелектуально-абстрагуючим рівнем, тому в даному випадку музика швидше може викликати емоційно-тілесні реакції. Вказана здатність музичного мистецтва до взаємодії з непідготовленим реципієнтом зумовлена як безпосередньою дією на психофізіологію, так і ґенетичним “спрацьовуванням” факторів психобіологічного походження, що закарбувалися у суспільній свідомості, оскільки у впливі музики на людину провідну роль відіграють не логічно-технічні, а значно архаїчніші, передпонятійні фактори, відбиток яких зберігається у суспільній свідомості і в процесі музичного сприйняття “виринає” із глибин психіки людини. Перший вищенаведений чинник певною мірою є базисом для другого, оскільки у суспільній свідомості повинен був залишитися відбиток трактування музики як медійного засобу у спілкуванні з потаємними силами, засобу впливу на них, - а тому й бажаного для особи.

Психобіологічна природа музики та її коригуюча роль у відношенні до свідомості впливають на процес антропоґенези: музика взаємопов’язана як із широкою перспективою людського суспільства, проявляючи у собі тенденції його еволюції, так і з внутрішнім світом та психічним розвитком індивіда. Музика має вагомі можливості впливу на особистість, і їх вивчення здатне забезпечити активізацію процесу музичного психокоригування.

У додатках подаються: акт впровадження результатів дослідження, методичні та емпіричні матеріали до третього розділу дисертації.