Монументально-декоративне мистецтво українських церков зарубіжжя ХХ ст. : Монументально-декоративное искусство украинских церквей зарубежья ХХ ст.

summary

У вступі обгрунтовано актуальність теми, зв'язок з науковими програмами, визначено мету й завдання, хронологічні та територіальні межі, наукову новизну та практичне значення дослідження.

У першому розділі "Історіографія, джерела і методика дослідження" проводиться розгляд стану наукового вивчення теми. ЇЇ стан обумовлюється тривалою перервою, оскільки атеїстична політика уряду УРСР не сприяла дослідженням сакрального мистецтва. У 1920-30 рр. здебільшого вчені та аматори західних обл. України, а з другої пол. ХХ ст. і поза межами України досліджували означену тему. Одним з основоположників її вивчення був В.Січинський.

У зарубіжжі аналіз сакрального монументально-декоративного мистецтва проводився на прикладах новозбудованих українських церковних споруд (Р.Павлишин, Д.Степовик, С.Гординський, П.Іванець). Специфічним у зарубіжних дослідженнях було те, що об'єкти сакрального мистецтва та архітектури розглядалися в процесі їх розвитку і те, що дослідження обмежувалися конкретним регіоном українського сакрального мистецтва.

Відновлення зацікавленості релігійною тематикою в пострадянській Україні привело до появи праць, в яких досліджується становлення, формування та розвиток сучасного українського сакрального мистецтва (Д.Крвавич, І.Довганюк, М.Станкевич). Позитивну роль для науковців в Україні та в зарубіжжі відіграла можливість доступу до теоретичних матеріалів та наочного обстеження творів.

Загальна картина більшості найновіших наукових публікацій демонструє аналіз, який мало враховує історично-культурні, географічні й соціально-економічні передумови становлення та розвитку сучасного сакрального мистецтва поза межами України. Також недостатньо висвітлюється роль і значення у процесах формування та розвитку сакрального монументально-декоративного мистецтва національних традицій. У більшості  дослідженнях бракує комплексного аналізу.

Методологія дослідження побудована на системному підході: монументально-декоративне мистецтво українських церков зарубіжжя ХХ ст. вивчається в комплексі із українською церковною архітектурою та в контексті єдиного культурного процесу. Розгляд монументально-декоративного мистецтва проводиться на основі типології церковних споруд, проведеної за об'ємно-просторовими та художньо-образними ознаками, що дозволяє простежити вплив основних традицій на їх розвиток. Монументально-декоративне мистецтво розглядається як частина українського сакрального мистецтва, досліджуються зовнішні та внутрішні фактори впливу на процес становлення, розвитку художньо-образних, стильових та об'ємно-просторових особливостей інтер'єрного простору, стінних оздоблень, іконостасу й іконографії орнаментального декору. У роботі використовується порівняльний метод у хронологічному і просторовому аспектах. Він ведеться на прикладах творів українського зарубіжного сакрального монументально-декоративного мистецтва, історичних прототипів, що знаходяться в Україні та об'єктів сакрального монументально-декоративного мистецтва та архітектури ХХ ст. Західної Європи, Північної та Південної Америки.

У загальнотеоретичному осмисленні проблем, порушених у роботі, основою для автора стали дослідження сакрального мистецтва зарубіжних науковців  та таких українських вчених як: М.Драган, Д.Крвавич В.Січинський, М. Станкевич.

Джерельною основою даної роботи стали польові обстеження об'єктів українського сакрального мистецтва та архітектури в Польщі, Австрії та Італії, здійснені автором у 1996-99 рр.

У другому розділі "Розвиток монументально-декоративного вирішення ЕКСТЕР'ЄРІВ українських церков” простежено історичні, географічні й соціально-культурні фактори, що вплинули на розвиток українського сакрального мистецтва та архітектури: в Західній Україні й близькому зарубіжжі (Польща, Румунія, Словаччина) та становлення і формування українського сакрального мистецтва в діаспорі (Великобританія, Німеччина, Італія, Франція, США, Канада, Аргентина, Бразилія, Австралія). Зроблено порівняльний аналіз тенденцій їх художньо-образного та об'ємно-просторового розвитку. Простежено фактори, що вплинули на формування художнього вирішення найновіших українських церков зарубіжжя (друга пол. ХХ ст.). Порушується проблема взаємозалежності розвитку об'ємно-просторової організації церковної будівлі та екстер'єрних стінописів, мозаїки, вітража, декоративного орнаменту. Виявлено закономірності трансформації традицій в екстер'єрному оздобленні церков.

2.1. Історичні передумови й особливості формування українського сакрального мистецтва в різних регіонах світу. Тісний зв'язок з теренами "корінної" України  існував до закінчення Другої світової війни, коли остаточно втратились політичні зв'язки та розпочались переселення українців на нові землі проживання. Тут українське сакральне монументально-декоративне мистецтво та архітектура зберігали тісний зв’язок з традицією, розвиваючись у єдиному культурно-ментальному просторі з Україною.

Історія розвитку українського сакрального мистецтва та архітектури в Північній, Південній Америці, Західній Європі розпочалася із початком масових еміграцій з України кін. ХІХ – поч. ХХ ст., викликаних спочатку економічними, а потім й політичними мотивами. У США та Канаді протягом короткого часу українці заснували поселення й будували церкви на новому місці, практично, з "нуля", утворюючи при цьому чисельні діаспори. Принципи діяльності духовних осередків українців були запозичені з практики Західної Європи, де українські парафії існували ще задовго до ХХст.

Встановлено, що особливості становлення української церковної архітектури та сакрального монументально-декоративного мистецтва зарубіжжя ХХ ст. залежать від таких факторів як: географічна віддаленість церков від "корінної" України; специфіка культурних та економічних умов країни, де виникали значні українські спільноти; контингент переселенців.

2.2. Художні особливості сакрального монументально-декоративного мистецтва на перших етапах розвитку українських церков у Західній Європі, Північній та Південній Америці. Формування системи оздоблення екстер'єрів українських церков в Західній Україні, Польщі та Румунії відбувалося під впливами конкретних українських церков сусідніх місцевостей, рідше – культових споруд латинських конфесій. Інколи брались за взірець художнього вирішення храми з більш віддалених теренів.

У багатьох українських трипросторових церквах Польщі спостерігається спрощення головних архітектурних об’ємів та системи оздоблення дереворізьбою. Деякі дерев'яні церкви втрачають ярусну структуру та декоративне різьблення. У східних регіонах Румунії значна група українських церков зазнає сильних впливів традицій оздоблення буковинського храму. Особливістю інших українських хрестовокупольних церков Румунії є те, що вони пишно оздоблюються архітектурними деталями та декоративними елементами регіонального моравського походження.

У першій пол. ХХ ст. на східних землях Польщі та в Румунії встановлюється консервативний стереотип у розумінні художнього вирішення українського храму. Оздоблення екстер'єру використовувало традиційні форми та композицію, інколи українські та місцеві регіональні (польські та румунські) мотиви монументально-декоративного мистецтва поєднувались, надаючи церковній споруді еклектизму.

Церковні будівлі так званого “хатнього” типу – найперші українські церкви на теренах Північної Америки. Їх можна визначити як "архітектура з пам'яті". Ця група церков характеризується випадковими спрощеннями головних архітектурних об'ємів та системи екстер'єрного оздоблення.

Подальший етап розвитку українських церков Північної Америки характеризується дерев’яними храмовими спорудами тридільного й хрещатого типів. "Чиказька" будівельна конструкція обумовлює специфіку об'ємно-просторової організації й екстер'єрного оздоблення церков. Тут мотив ярусності та традиційні декоративні мотиви трансформуються й реалізуються на завершеннях верхів різнотипними архітектурними формами.

Поширеним явищем у Північній Америці були реконструкції культових споруд протестантських та римо-католицьких общин й пристосування їх до вимог східно-церковного обряду. Вони були частковими: перебудовували тільки окремі фрагменти, суміщаючи при цьому несумісні між собою мотиви зовнішнього оздоблення. Ці тенденції започаткували традицію еклектики в українському сакральному монументально-декоративному мистецтві діаспори.

.Відмінний принцип від монументально-декоративного вирішення дерев'яних церковних споруд Північної Америки, був втілений у поодиноких мурованих українських церквах Канади та США (у великих містах) – застосовували пишне навантаження екстер’єру дрібними архітектурними формами та декоративними елементами. Характерним є еклектичний підбір форм для оздоблення екстер'єру, у якому з'являються мотиви національної символіки в сецесійно-модерному трактуванні.

За художньо-образними та об’ємно-просторовими особливостями українські церкви Східної Європи та Північної Америки мають низку як спільних, так і відмінних ознак:

1.Спрощений характер монументально-декоративного вирішення українських церков “хатнього” типу Східної Європи – це насамперед результат заміни традиційних будівельних матеріалів на нові, у Північній Америці – результат відсутності аналогів традиційних українських церков і їх оздоблення для наслідування та відстутності кваліфікованих майстрів.

2.У Польщі та Румунії зовнішній вигляд більших трипросторових українських церков у першій половині ХХ ст. є результатом продовження традиції храмобудування ХІХ ст. Пізніші трипросторові церковні будівлі Північної Америки відрізняються характерними псевдобароковими банями, які одночасно виступають чи не єдиним елементом оздоблення екстер'єру.

3.Хрещаті муровані церкви Польщі та Західної України повторюють традиційні українські приклади декору, рідше місцеві регіональні взірці. Дерев'яні хрещаті церкви Канади та США цього ж періоду характеризуються екстер'єром зі складними геометризованими формами верхів, які зрідка містять декоративні елементи.

4.Орнаментальні рельєфи українських церков Польщі мало чим відрізняються від українських церков ХІХ ст. Декор екстер'єрів українських церков Румунії першої пол. ХХ ст. зберігає яскраво виражені буковинські та моравські риси. У Північній Америці через використання "чиказької" конструкції традиційний декор видозмінюється в різноманітних комбінаціях на добудовах, вежах, присінках тощо.

2.3.Монументально-декоративне вирішення екстер'єрів українських церков у повоєнний період. З середини XX ст. найбільшого  розвитку та якісних змін набуває українське сакральне монументально-декоративне мистецтво в США, Канаді, Аргентині, Бразилії та Австралії.

Найбільшу групу складають українські церкви з візантійською традицією храмобудування та сакрального мистецтва. Трансформація художньої традиції в неовізантійських церквах обумовлена появою в другій пол. ХХ ст. методів професійного проектування церков. Найчастіше у пошуках художнього образу наслідуються різні прототипи візантійського храму, зокрема, досягається ефект враження пишності та багатства. Якісно новий підхід проектування полягає в інтерпретації храмової споруди візантійського типу, за нього добираються такі найхарактерніші мотиви та елементи стилю, які легко адаптуються до сучасних архітектурних та декоративних форм. Результатом даної тенденції є те, що художній образ невеликих за розмірами українських неовізантійських церков діаспори формують спрощені та узагальнені головні об’єми і мінімальна кількість архітектурних деталей та декорацій. У деяких сучасних українських церквах зарубіжжя візантійські риси виявляються в малопомітних на перший погляд елементах, але мають водночас чіткий і потужний ідентифікаційний зміст. Найпопулярнішим елементом в оздобленні сучасної церковної споруди візантійського типу залишається арка, її форма спрощується до  правильних циркульних кривих, також арка формує загальні ритми й навіть цілісний образ церковного екстер'єру, виконує функцію традиційного зовнішнього оздоблення.

Нові інтерпретації монументально-декоративного вирішення українських барокових храмів проявилися у двох великих групах українських церков, які по-різному відтворюють прототип барокового храму: перша –шляхом безпосереднього наслідування прототипу, друга – творячи узагальнений образ українських барокових церков.

Об’ємно-просторові видозміни традиційних тридільних дерев'яних храмів Канади та США вплинули на монументально-декоративне вирішення їх екстер'єрів. Особливістю церков цієї групи є змiна масштабності (збільшення) відносно прототипу. Майже пряме перенесення форм та загальних об’ємiв традиційних дерев'яних церков на бiльший об’єкт без певних стилiстичних інтерпретацій призводить до суттєвих художньо-образних змiн у характері оздоблення церков. Спрощення пiрамiдальних верхiв через зменшення кількості ярусiв позбавляє церкви художньої виразності. Вони вражають громiздкiстю та надмірною масивнiстю дрiбних елементiв. Водночас, адаптація сучасних конструкцій у традиційну структуру дерев’яних церков сприяє у створенні нових схем (комбінацій) архітектурних об’ємів і декоративних елементів, зокрема, дереворізьблень, які здебільшого характеризуються грубим моделюванням форм.

Українські дерев'яні церкви США, які технологічно, об’ємно-просторовим вирішенням, оздобленням намагаються повторити традиційні дерев’яні церкви Карпат вирізняються: ідентичним з прототипом розміром; використанням iдентичних з прототипом будiвельних та оздоблюваних матерiалiв.

Концептуальнi змiни в свiтовій сакральній архiтектурi й мистецтвi середини та другої пол. XX ст. та спроби пошуків сецесії напочатку століття та конструктивізму в українській  церковній архітектурі і мистецтві в довоєнний період у Західній Україні мають великий вплив на розвиток українських церков, збудованих у зарубіжжі в другій пол. ХХ ст. Формотворення архітектурних та декоративних елементів цих споруд здійснювалося за принципом тотального абстрагування. Увага акцентувалася на таких невід’ємних особливостях художньо-образного та об’ємно-просторового вирішення, як пропорцiя, маса, фактура та декор. У деяких церквах цієї групи проявляється асиметричний спосіб компонування головних об'ємів. З адаптацією асиметричної просторової структури в традиційні схеми української церковної споруди трансформуються й традиційна система зовнішніх декоративних елементів.

Встановлено, що у міру поповнення діаспори новою еміграційною хвилею, так званою інтелектуальною, а також збагачення й поліпшення матеріальних умов українців діаспори, з’являється попит на церковне мистецтво значно вищого художнього рівня. Базовим у проектуванні стає дотримання головних вимог східно-церковного канону, національних мистецьких традицій, а також модерністичних та постмодерністичних норм в мистецтві. В оздобленні екстер'єру ведуться пошуки стилістичної чистоти.

У третьму розділі "трансформації традицій оздоблення та облаштування церковного Інтер'єру" досліджується об'ємно-просторова організація та особливості оздоблення та обладнання внутрішнього церковного простору. За стилістичними принципами розроблено типологію настінних оздоблень (вітраж, стінопис, мозаїка, декоративний орнамент). Визначено механізми трансформації традиції монументально-декоративного вирішення церковного інтер'єру, які обумовлюються об'ємно-просторовими змінами внутрішнього простору та впливами тенденцій розвитку модерністичного та постмодерністичного мистецтва.

3.1.Об’ємно-просторові особливості інтер'єрів українських церков зарубіжжя. Структура традиційних інтер'єрів українських церковних споруд зарубіжжя у ХХ ст. базується на пропорційних, конструктивних та об’ємно-просторових особливостях історично сформованих церковних типів України. Поділ церковного інтер’єру на три візуально розмежовані простори в різних церковних типах має свої особливості, але поряд із симетричністю відносно поздовжньої осі, або центру формує головну об’ємно-просторову та художньо-образну традицію вирішення інтер’єру української церковної споруди.

Організація інтер’єрів українських церков Східної Європи першої пол. ХХ ст. майже аналогічна до інтер’єрів церков в Україні ХІХ ст. У Північній Америці (Канада та США) прообразом інтер’єрів перших українських храмових споруд виступає організація внутрішнього простору невеликої дерев’яної церкви. Об’ємно-просторове вирішення святилища, храму вірних та притвору зводилося до видовженого в напрямку головний вхід – вівтар паралелепіпеда. Формальні відмінності між цими внутрішніми просторами були мінімальними. Інтер’єри українських тридільних та хрещатих церков Канади та США поєднували традиційні схеми народного способу об’ємно-просторової організації і американські принципи інтер’єрного дизайну дерев’яних “цивільних” споруд.

Перші інтер’єри українських церков в Австралії (1940-50-ті рр.) були переобладнаними з інтер’єрів протестантських культових споруд і мали тимчасове призначення. Особливість подальшого розвитку інтер'єрів (1960-90-х рр.) відображає модерністичні тенденції в архітектурі.

У низці українських церков зарубіжжя візантійського й хрещатого типів (1970-90-ті рр.) використання залізобетонних будівельних конструкцій дало можливість сформувати інтер’єр, позбавивши його деяких звичних архітектурних елементів, таких як: арки, паруса, аркади та колонади. Цей спосіб архітектурного вирішення оптично розширив внутрішній простір церкви, зробив його чистим і лаконічним.

Інтер'єр іншої групи найновіших українських церков цього ж періоду сформувався у результаті неординарного просторового розміщення головних архітектурних об'ємів, застосування сучасних будівельних технологій, які змінюють характер традиційних внутрішніх об'ємів, акцентування уваги на художніх властивостях будівельних та оздоблювальних матеріалів.

Отже, перші вдалі спроби інтерпретації традиційного українського церковного  інтер’єру були зроблені в Північній Америці та Австралії в другій пол. ХХ ст. Такі інтер’єри мають яскраво виражені художньо-образні особливості, визначаються за низкою об’ємно-просторових ознак:

1)формальне спрощення архітектурних елементів (арки, парусні й сферичні склепіння центральних бань);

2)акцентування уваги на відкритих в інтер’єрі конструктивних вузлах;

3)використання в інтер’єрах модульних конструктивних елементів.

3.2.Специфіка системи оздоблення церковних інтер'єрів Настінні й пристінні оздоблення мають першорядне значення в художньому вирішенні інтер’єру, створюють відповідний містичний настрій, відображають картину Всесвіту, зміст Євангелія, історію Церкви тощо.

Оздоблення інтер’єрів українських дерев’яних храмів Польщі поч. ХХст. мало чим  відрізнялося від народних церков України XVII-XVІІI ст. За звичай внутрішні стіни оздоблювали пристінними іконами. Їхня іконографія була вирішена в реалістичній манері, яка часто поєднувала візантійські, класичні й народні правила іконописьма. Окремі ікони обрамлювалися декоративним рiзьбленням і перебували в стилевій єдності з іконографією багатоярусного іконостасу. Настінні оздоблення мурованих українських храмів Польщі та Румунії переважно наслідують зразки відомих стінописів українських церков.

Інтер’єри храмів перших років ХХ ст. в Північній Америці були надзвичайно скупі на настінні розписи. Основні причини – брак коштів, кваліфікованих спеціалістів і вади будівництва. Стіни інтер'єру завішували окремими іконами. Рiзьблення навколо ікон було рідкісним явищем, тут воно спрощується до звичайних профільних рам.

Стилістичний еклектизм ХІХ ст. впливає на іконографію та на орнамент стінописів церков Північної Америки в першій пол. ХХ ст., але з середини ХХст. з’являються стінописи, виконані на високому професійному рівні. Стінописи, мозаїки, вітражі церковних інтер’єрів другої пол. ХХ ст. інтерпретують візантійські або барокові аналоги. Художньо-образне вирішення таких стінних оздоблень не виходить за рамки традиційних правил.

Отже, традиційні настінні оздоблення українських церков ХХ ст. поза межами України  можна об’єднати в кілька  головних груп.

1.Настінні оздоблення церков Польщі та Румунії, які продовжують традицію сакрального мистецтва України ХІХ ст.

2.Оздоблення деяких перших українських церков Північної Америки та Австралії характерні стінописами спрощеного характеру та примітивними іконами.

3.Оздоблення інтер’єрів, які узгоджуються з канонами Східної Церкви та українською традицією церковного мистецтва, наслідують увесь історичний досвід минулого, але від першої групи відрізняються більш-менш єдиною стилістикою та зменшенням еклектичних елементів.

4.Стінописи, мозаїки, вітражі, у яких головним критерієм естетичного вираження виступає інтерпретація одного з ретроспективних стилів. Стінописи й мозаїки на базі української візантики та бароко формуються шляхом добору лише найхарактерніших мотивів стилю: низка елементів спрощується та переосмислюється в дусі сучасних мистецьких ідей.

Настінні оздоблення багатьох українських храмів зарубіжжя другої пол. ХХ ст. за низкою ознак суттєво відрізняються від традиційних. Особливості художньо-образного вирішення таких настінних оздоблень (в основному це стінописи) залежать від архітектоніки інтер’єру, структура якого в другій пол. ХХ ст. видозмінюється із застосуванням сучасних будівельних технологій та матеріалів, від авторського бачення образу. Вони окремими елементами можуть неузгоджуватися з візантійським іконографічним каноном, зокрема: композицією, колоритом, формою, перспективою, нетиповим поєднанням різних технік в одній сюжетній сцені. Новаційні стінописи характеризуються інтерпретацією візантійської, ренесансної, барокової іконографії й народного церковного малярства через уставлені засади модерністичного мистецтва – переосмислюється композиція, яка набуває більш спрощених й добре знаних іконографічних схем та іконографічна форма, яка трансформується до простих геометризованих плям. У стінописах цієї групи переважає авторське трактування іконопису.

У деяких інтер’єрах церков діаспори другої пол. ХХ ст. стінописи замінюються пристінними вівтарами. Іх іконографія представляє інтерпретацію візантійського іконописьма, барокового або народного малярства, інколи – кількох стилів одночасно. Деякі інтер’єри українських церков характеризуються відсутністю будь-яких оздоблень. Відсутність оздоблення виражає його недоцільність у структурі інтер’єру церков, де архітектурні форми та членування (модульні та конструктивні елементи), вже самі по собі активно формують художньо-просторовий образ.

У четвертому розділі "особливості художнього формування Іконостасу в сучасних українських церквах" дано комплексну художньо-естетичну оцінку іконостасів українських церков зарубіжжя. Визначаються традиційні іконостаси, які становлять більшість та іконостаси запроектовані за новаційними формотворчими та конструктивістичними принципами. Розглядається аспект взаємопов'язаності конструкції,  декору, іконографії в іконостасі та художньо-естетична відповідність іконостаса до об'ємно-просторової організації інтер'єра і до його настінних оздоблень. За умов введення новаційних принципів художнього вирішення іконостаса порушується проблема відповідності пропонованих нововведень до канону та до складених історично художніх традицій українського сакрального мистецтва.

4.1.Традиційні українські іконостаси зарубіжжя. Іконостасна стіна необхідна для створення функційних умов повноцінного дійства Богослужіння й відображає головні символи християнської віри.

Іконостаси ХХ ст. можна вважати традиційними, які у своїй структурі мають усі компоненти одноярусного чи повного іконостасу: чітко розмежовані яруси ікон, рiзьблення на сакральну тематику тощо. Традиційні іконостаси, як правило, виготовляються аналогічними або максимально наближеними до традиційних технологіями. У пластичному моделюванні різьблених стовпів-колон, карнизів такі іконостаси наслідують історичні аналоги.

Іконостаси українських церков Польщі та Румунії першої половини ХХст. мають типову структуру й перебувають у художній єдності з архітектонікою інтер’єру, повторюють своїм силуетом верхню частину будівлі, наслідують складену віками традицію облаштування іконостасів  дерев’яних храмів України. Іконопис таких іконостасів виконаний переважно в реалістичній манері, рiзьблення є традиційним. Інколи мотиви рiзьби на іконостасах повторюються в обрамленнях пристінних тридільних та вівтарних ікон.

Малочисельні громади української діаспори Західної Європи у першій половині ХХ ст. влаштовували у церквах одноярусні іконостаси, або ікони Христа й Богородиці символічно репрезентують іконостас.

Іконостаси Канади та США поч. ХХ ст. відрізняються спрощеністю форм та незначною кількістю різьблення. Деякі іконостаси мали вигляд стіни з дверними отворами для царських та дияконських воріт та намісними іконами. Подібними до українських іконостасів Північної Америки є перші іконостаси українців, які було споруджено в 1940-50-х рр. в Австралії. Примітивність окремих іконостасів першої пол. ХХ ст. (США, Канада, Австралія) є результатом дефіциту кваліфікованих художників-декораторів та майстрів дереворізьби. Такі іконостаси укомплектовували шаблонними декоративними елементами, які виготовляли місцеві деревообробні фірми.

У другій пол. ХХ ст. іконостаси українських церков діаспори характеризуються вишуканою іконографією, стилізованою декоративною різьбою. Проектування іконостасу ведеться із вивченням історичних аналогів – іконостасів України.

З аналізу українських іконостасів ХХ ст. випливає, що розвиток більшості іконостасів представляє дві головні групи.

1.Іконостаси, які відображають традицію сакрального мистецтва ХІХ ст., з усіма стилістичними атрибутами епохи. Типовим для художнього вирішення іконостасів цієї групи є перенасичення іконостасної стіни різноманітними за стилем і типом конструктивними, декоративними та іконографічними елементами, використання в конструкції різноманітних форм, капітелей, карнизів, пілястр, часто наближених за формою до класичних; у різьбленні – стилізованих орнаментів,  переважно рослинних мотивів; в іконописі – дотримання реалістичних правил зображення образів святих.

2.Іконостаси з прецензійно вишуканими пропорціями, формами, іконографією. Незначні структурні видозміни іконостасів групи зумовлені просторовими та художніми особливостями інтер’єру.

4.2.Новаційні іконостаси другої половини  ХХ  ст. Нові узагальнені форми, які проникли в сакральну архітектуру в другій половині ХХ ст., зумовили нові формальні інтерпретації іконостасу.

У другій пол. ХХ ст. в Америці та Австралії створюються успішні розробки багатоярусних іконостасних стін, які за просторовими та художніми характеристиками відповідають типовому українському розвиненому іконостасові, але в окремих фрагментах такі іконостаси можуть мати нетипову просторову організацію ікон, яка трансформує традиційну горизонтальну ярусну структуру. Ці іконостаси успішно інтегрують у спрощений інтер’єрний простір та досконало поєднуються зі стилістично осучасненими настінними розписами новозбудованих українських церков.

Нетрадиційні іконостаси характеризуються проникненням модерністичних живописних течій в іконографію та незвичною технікою виконання іконопису. Цікаве явище представляють іконостаси, які містять іконопис на склі, вони започатковують зовсім нову традицію художньо-образного вирішення українського іконостасу, яка до певної міри обгрунтована історично й базується на синтезі народного, візантійського та модерністичного мистецтва. Гуцульська ікона на склі, яка в ХІХ ст. оздоблювала інтер'єри сільських хат в ХХ ст. знаходить продовження розвитку в інтер'єрах українських церков зарубіжжя.

Українські церковні інтер’єри, які характеризуються спрощеними просторами притвору, храму вірних і святилища, великою кількістю відкритих конструктивних чи модульних елементів в інтер’єрі, як правило, не створюють сумісного середовища з традиційним дерев’яним іконостасом. Тому для виготовлення та оздоблення окремих іконостасів у другій пол. ХХст. вибираються не традиційні, а прості в обробці сучасними технічними засобами матеріали: пластмасу, метал, бетон, скло. Тут помітна формальна та образна залежність композиції складових елементів, їхньої форми, іконографії, декору (якщо він є) іконостасу від  фізично-механічних якостей матеріалу.

Новаційні іконостаси можна визначати за низкою ознак.

1.Іконостаси, які за конструкцією, характером розміщенням ікон у ярусах, відрізняються від загальноприйнятих, але в принципі не відступають від української традиції іконостасобудування.

2.Іконостаси, зовнішній вигляд яких зумовлений особливим розміщенням іконостасної стіни в інтер’єрі храму.

3.Іконостаси з нетрадиційним трактуванням іконографії, спричиненим проникненням модерністичних живописних течій в іконопис. Авторське бачення, індивідуалізм тут виступають вагомим фактором впливу.

4.Іконостаси, які повністю або частково виготовлені з нетрадиційних матеріалів (пластмаса, метал, бетон, скло). У пошуках художнього образу новаційних іконостасів гостро постає проблема адаптації модерністичних художньо-образних та просторових принципів формотворення до традиційної структури іконостасу, яка формувалася протягом століть.