МИСТЕЦЬКІ ТРАДИЦІЇ І НОВАТОРСТВО У ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ ТУРЧИНЯКА 1900-1939 РОКІВ : Художественные ТРАДИЦИИ И НОВАТОРСТВО В творчестве Василия Турчиняк 1900-1939 лет

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається мета, завдання, об’єкт та предмет дослідження, окреслюється географічні межі та хронологічні рамки роботи, висвітлено наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, характер їх апробації.

У першому розділі “АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРИ, ДЖЕРЕЛА І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ” розглядається сучасний стан і ступінь дослідженості теми, з’ясовується джерельна база та наукові методи дослідження.

Наукові праці, присвячені творчості Василя Турчиняка, починають публікуватися у 1930‑х рр. Ще прижиттєво на сторінках краківського часопису "Kronika ilustrowana Wieku Noweqo" (1936) вміщується світлина Василя Турчиняка і подається стисла довідка про майстра. Одним із перших мистецтвознавців, хто опублікував невеликий нарис про творчість Василя Турчиняка, була Г. Лагодинська. Дослідниця кілька разів приїжджала у присілку Луг, де жив і працював Василь Турчиняк, розмовляла з майстром та оглядала його твори. Згодом свої спостереження виклала у статті "Скарби мистецтва у глухій закутині", вміщеній у краєзнавчому виданні "Наша Батьківщина" (1938). Наступні видання належать до повоєнного часу.

Після Другої світової війни на території Надвірнянського району знаходилося чимало таємних військових об’єктів. У присілку Луг цого району в 1950–х  рр. було споруджено військовий ракетний гарнізон та розпочато видобуток урану, а населений пункт Луг – ліквідовано. Незважаючи на ситуацію, що склалася, мистецтвознавець Ю. Лащук спробував проаналiзувати здобуток майстра з присілку Луг Василя Турчиняка (1955). Автор стисло подав біографічні відомості про різьбяра та охарактеризував його твори, приділяючи основну увагу особливостям декоративного різьблення. Вчений виділяє кілька груп орнаментальних схем, зазначаючи, якими видами інструментів вони виконувалися. Результатом спостережень та висновкiв став реферативно викладений рукопис, матеріали якого так i не були опублiкованi.

Упродовж 1950-1960-х рр. з’явилась низка творів художнього і публіцистичного характеру про делятинського майстра. Так, збірник оповiдань Г. Кирилюка містить розповіді про народних майстрів, зокрема і про Василя Турчиняка (1957).

Інформативними залишаються відомості історика-краєзнавця М. Клапчука з питань iсторiї та культури Делятинщини. Серед його рукописiв є оглядові матерiали про "Церковнi будинки на Делятинщинi" (1984), статті про декоративне рiзьблення Західної Гуцульщини (1972).

Важливу фактологічну інформацію про творчість Василя Турчиняка на теренах Бойківщини зібрав священик о. М. Дацишин (світлини, свідчення очевидців, легендарні перекази про народного різьбяра). Матеріали М. Дацишина про будівництво та обладнання Василем Турчиняком церкви у селі Дуліби опублікував у журналі "Образотворче мистецтво" в 1992 р. Р. Корогодський.

Біографічні довідки про Василя Турчиняка фіксують такі лексикографічні джерела, як Українська Радянська Енциклопедія (1964), Словник художників України (1973), Митці України (1992), Мистецтво України (1997), словник у монографії А. Будзана (1960), перелік персоналій гуцульських майстрів, складений Я. Кравченком (1991), М. Клапчуком (1994), І. Могитичем (1999), В. Вуйциком та В. Слободяном (2001).

Серед видань останніх десятиліть заслуговує на увагу оглядова інформація про творчість Василя Турчиняка М. Моздира, подана в монографії “Українська народна дерев’яна скульптура” (1980). Інші публікації зазначеного періоду повторюють або повнiстю цитують фактологiчний матерiал попередніх видань (В. Клапчук (1995, 1994), А. Дем'янчук (1994, 1995), О. Петращук (1994), М. Яновський (1980), Г. Пуга (1992)).

Таким чином, статті про Василя Турчиняка мають здебільшого характер описiв, окремих нотаток, репортажiв, у яких автори наводять бiографiчнi данi, дають оцінку творам будiвничого-рiзьбяра з тенденцією до інвентарно-описового представлення творів, не ставлячи собі за мету визначити місце і роль доробку Василя Турчиняка у мистецьких процесах.

Відсутність спеціальних досліджень творчості майста, зумовили бiльш ґрунтовне осмислення літератури, присвяченої його діяльності та декоративному мистецтву Гуцульщини взагалі. Праці зазначених авторів стали теоретичною основою дослідження. З видань вітчизняних вчених базовими були наукові доробки В. Січинського, Д. Щербаківського, В. Щербаківського, М. Драгана, В. Свєнціцької, А. Будзана, П. Жолтовського, П. Юрченка, Г. Логвина, В. Самойловича, І. Могитича, М. Станкевича, О. Соломченка.

Серед праць 1950-1960-х рр. слід відзначити монографію В. Січинського “Історія українського мистецтва” (1956) та колективне історико-етнографічне дослідження “Гуцульщина” (1987), в яких містяться відомості про творчість делятинських майстрів. У праці В. Січинського зазначається, що на території Західної Гуцульщини діяв осередок “культури дерев’яного будівництва північних Карпат” із центрами у містах Долина, Косів і селищі Делятин. У монографії “Гуцульщина” відзначено, що для гуцулів “своєрідною будівельною академією” було село Заріччя Надвірнянського району.

Поодинокі згадки про делятинських будівничих і різьбярів містяться в узагальнених працях В. Шухевича (1899-1908), М. Домашевського (1985-2001), “Альманасі Станіславської землі” (1975), та публікаціях М. Клапчука (1972-1999).

Огляд літератури з питань монументально-декоративного різьблення по дереву народних майстрів засвідчує, що наявні публікації лиш частково розкривають обрану для дисертаційного дослідження тему.

Джерельною основою дослідження стали авторські польові матеріали, зібрані упродовж 1996-2002 рр. на території Захiдної Гуцульщини (с. Верхній Майдан, с. Стримба, смт. Битків, смт. Делятин, смт. Ворохта Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл.) та Бойківщини (с. Дуліби Стрийського р-ну, с. Грушів Дрогобицького р-ну Львівської обл.), а також фотоматеріали з приватних архівів М. Вексюк, М. Дацишина, оригінали ескізів та замальовок Василь Турчиняка, що зберігаються у В. Савчука та М. Вексюк. У процесі досліджень було зроблено обмірні креслення п’яти церков, побудованих майстром, знято габаритні розміри елементів обладнання церковних інтер’єрів у шести спорудах. Результати власних польових досліджень, здійснених під керівництвом проф. Ю. Лащука та доц. Я. Кравченка упродовж 1996-2001 рр., відображені у третьому і четвертому розділах роботи.

Одну з ключових позицій у методиці дослідження займає комплексний підхід, що проявився у методі мистецтвознавчого аналізу та порівняльної характеристики. Аналіз особливостей декоративного різьблення майстра здійснюється за допомогою порівняльного методу й класифікації у контексті декоративно мистецтва Гуцульщини. Метод порівняння відомих зразків з новодосліджуваними було використано при ідентифікації пам’яток, які обстежувалися під час польових досліджень.

У методиці дослідження враховується самобутність творчості Василя Турчиняка. Монументально-декоративне різьблення майстра вперше подається у ракурсі мистецького явища, підпорядкованого власним законам формотворення. Розглянуто мистецькі впливи історичних стилів та традиційного дрібного плоскорізьблення на його роботи. На основі стилістичного аналізу виявлено принципи побудови орнаментів різьбяра.

У другому розділі “СТИЛІСТИКА ТРАДИЦІЙНОГО ХУДОЖНЬОГО ДЕРЕВООБРОБНИЦТВА ЗАХІДНОЇ ГУЦУЛЬЩИНИ” висвітлюються особливості творчості делятинських майстрів художньої обробки дерева – рiзьбярiв, теслярів, столярiв, будiвничих, простежується творчий шлях провідного майстра цього осередку різьбяра Василя Турчиняка.

На території Делятинщини в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. сформувався делятинський осередок народного будівництва і різьблення. Найбiльш виразними центрами, де формувалися способи, прийоми, технiка художньої деревообробки, а також стилiстика гуцульської рiзьби були осередки народної творчостi, розташованi як у селах Яворові, Рiчці, Брустурах, місті Косові (Східна Гуцульщина), так і на Делятинщині (Західна Гуцульщина).

Деревообробні промисли майстрів Делятинщини характеризувалися значною кількістю будівничих, теслів, столярів, різьбярів. Статистичні дані свідчать, що найбільше майстрів деревообробки проживало у селах Білі Ослави, Микуличині, Заріччі, містах Яремча, Надвірна, селищі Делятин. На цій території з ХХ ст. діяла реміснича школа (кравецтва, шевства, столярства) у присілку Дора, школа різьбяра Б. Біляшівського у м. Надвірна. Випускники шкіл виготовляли різьблені предмети ритуального та побутового призначення.

Особливістю декоративного різьблення по дереву делятинських майстрів було виготовлення “писаних” столів, боковини яких оздоблювались різьбленнням та інтарсією. На території Делятинщини дослідник М. Клапчук виявив сто двадцять таких столів (дослідження проводилось у 1970-х рр.). Конструктивною основою столів був власне стіл, який складався зі стільниці, шухляд і підніжжя. Геометричні орнаментальні мотиви “писаних” столів здебільшого укладалися в хрестографеми, “ружі” і “зірки”. Композиції відзначались простотою і невибагливістю орнаменту.

Провідним майстром делятинського осередку дерев’яного будівництва і різьблення був Василь Турчиняк. Не маючи змоги отримати освіту, він самотужки вивчив латинську абетку, але до кінця життя залишився напівписьменним. Від батька сільського теслі, син навчився виготовляти хатнє начиння, меблі, зводити будівлі селянського двору. Досвід різьбяра він здобув працюючи підмайстром над виготовленням іконостасів (іконостас у селі Яблуниця Надвірнянського району).

Василь Турчиняк працював у галузі монументально-декоративного різьблення поряд з майстрами М. Турчиняком, В. Савчуком, І. Свищуком. Пошуки Василя Турчиняка у сфері декоративного різьблення яскраво вирізняють його твори з-поміж виробів його сучасників.

Для порівняння побіжно розглядається творчість різьбярів сіл Яворова, Рiчки, Брустурів, міста Косова, які у декоруванні виробів інкрустацією, випалюванням, мозаїкою, інтарсією перевагу надавали “сухому” різьбленню, які мали яскраво виражений індивідуальний стиль і працювали з використанням традиційних для плоскорізьблення елементів та мотивів, створивши найхарактерніші варіанти новітніх схем гуцульського геометричного орнаменту. Це Ю. Шкрiбляк (1822-1884), В. Шкрiбляк (1856-1926), Ю. Корпанюк (1892-1976) та С. Корпанюк (1894-1970).

У третьому розділі “ТВОРЧІСТЬ НАРОДНОГО РІЗЬБЯРА ВАСИЛЯ ТУРЧИНЯКА 1900-1939 років” розглядаються принципи будівництва, типологія і оздоблення екстер’єру церков Василя Турчиняка.

За плануванням церкви, споруджені Василем Турчиняком, належать до хрестових п’ятизрубних будівель із прямокутними (Верхній Майдан, Стримба, Ворохта) чи гранчастими гранями приділів і вівтаря (Луг, Дулiби, Грушів). У творчій спадщині майстра є як одноверхі хрещаті церкви, порівняно невисокі, з простою конфігурацією об’ємів, так і п’ятиверхі хрещаті церкви, складні у плані з гранчастими зрубами, яскраво освітлені і високі.

За композицiєю та характером архiтектурних форм споруди Василя Турчиняка можна подiлити на двi групи. Перші типові для дерев’яного церковного будівництва Гуцульщини (Верхній Майдан, Стримба). У композицiйнiй побудовi церков другої групи (Дулiби, Грушів, Ворохта) майстер змінює співвідношення висоти конструктивних частин, трактування верхiв, але при цьому зберiгає традиційну систему пропорційних закономiрностей хрестових споруд, яка ґрунтується на основi величини сторони центрального зрубу і яка кратна давньоукраїнській мірі довжини – ліктю – 46,24 см (Василь Турчиняк чи не останній народний будівничий ХХ ст., який її використовував). Спорудження церков у селах Дулiби та Грушеві спонукало майстра змінити вертикальні співвідношення об’ємів споруд і наблизити їх до бойківського будівництва.

Еклектичний підхід різьбяра-будівничого до об’ємно-планувального вирішення церковних споруд та використання декору в оформленні екстер’єру збагатив архітектоніку прямолінійних елементів напруженими гнутими формами бань, змінив форму вікон, надаючи їм аркоподібних округлих контурів, у декорування дверей вніс різьблення і профілювання, оздобив стіни зрубів різьбленням. Василю Турчиняку вдалося досягнути гармонії між конструкцією і декором у побудові церковних споруд на основі наваторського підходу до принципів традиційного дерев’яного будівництва.

У декоруванні дверей та одвiркiв, обрамленні вiкон, просвiтів голосникiв, балюстрадах хорiв та ґанкiв Василь Турчиняк новаторськи використовує різьблення, профiлювання та накладнi деталi. Серед деталей конструкції дерев’яних церков найбагатше оздоблені різьбленням двері і стіни зрубів. Мотиви різьблення дверей складаються зі складних розеткових елементів “зірок”, “руж” та смуг “зубців”, “кривульок”, що розмежовані профільованими лиштвами. Майстер оздобив уперше різьбленням стіни церковного підопасання (Дуліби, Грушів). На гладкiй поверхнi стіни зрубів екстер’єру вирiзьбив багатораменні хрести ("многохресники") (1.3 м х 1.5 м), кожен з яких композиційно відмінний. Графічна схема хрестів складається з виділеного мотиву “зірки” чи “ружі”, оточеної “зубцями”, “лускою”, “віконцями”, “сіканцями”, сіткою “ільчастого письма”. Багатораменні хрести майстра можна співставити з давнім гуцульським різьбленням на сволоках, скринях. Глибокий насичений орнамент тригранно-виїмчастої різьби певною мірою нагадує геометричне оздоблення одвірків та сволоків бойківських хат, полиць для ікон – “божників”, мисники Чернігівщини, Полтавщини, Київщини.

З інструментарію різьбяра вперше зафіксовано дерев’яні бруски і кутники із вибраними пазами, завдяки яким майстер швидко розробляв композиційну схему, зберігаючи при цьому сталі пропорційні співвідношення між шириною мотивів у всіх орнаментах. Такий винахід полегшував та прискорював виготовлення об’ємних деталей церковного обладнання, адже Василь Турчиняк майже все різьблення по дереву виконував сам.

У четвертому розділі “ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА НОВАТОРСТВО У ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ ТУРЧИНЯКА” аналізується структура, орнаментальні композиції та художні особливості різьблення iконостасiв і церковного обладнання майстра, визначаються художньо-образні характеристики та іконографiя різьблених ікон, а також розглядається творчість Василя Турчиняка у контексті монументально-декоративного різьблення Західної Гуцульщини.

4.1. Структура, орнаментальні композиції та художні особливості різьблення iконостасiв і церковного обладнання.

Новаторською у чотириярусній конструкції іконостасів Василя Турчиняка є структура верхніх ярусів, які різьбяр розпочав укладати півколом. Нетиповим є також спосіб розміщення iкон у фiгурних медальйонах, які звисають, кріплячись до конструкції апостольського ярусу.

Декоративний ефект рiзьблення іконостасів та предметів церковного обладнання полягає в поєднаннi рiзних форм, протиставленнi просторових елементiв – випуклих i увiгнених, плоских i рельєфних, контрастiв свiтла i тiнi та у технiцi рiзьблення – поєднання плоскої, рельєфної, круглої рiзьби, накладних деталей, прорiзів тла. У декорi iконостасiв найважливішу роль відіграє рiзьблення iкон, другорядну роль – орнаментальнi композицiї. Органiзацiя закритих орнаментальних композицiй майстра здiйснюється за таким принципом: орнаментальне поле дiлиться на меншi площини – центральний ромб з меншими прямокутниками по боках, центральний ромб з двома трикутниками по боках, кола всерединi з прямокутниками по боках, вертикальні, горизонтальні смуги, тільки ромб, або вiдсiкання в орнаментальному полi кутів. При подiлi площини завжди зберiгається логiчний взаємозв'язок форми i конструкцiї. Закриті композиції характеризуються рідким різьбленням та виразним глибоким графічним рисунком (основи намісного ряду, вівтарів, проповідальниць). Василь Турчиняк пересмислив усталені для декоративно-ужиткового мистецтва різьби по дереву схеми орнаментальних композицій, застосовуючи традиційні мотиви та елементи.

Основним мотивом самостiйних орнаментальних композицiй виступають розеткові елементи "руж", "зiрок" чи хрестографем. Стрiчковий орнамент здебільшого покриває промiжки мiж iконами, рами, сiтчастий – тло iкон, постатi святих, окремi елементи конструкцiї iконостасу та деталi предметiв церковного iнтер'єру, компонується у геометричнi фiгури різної конфігурації. За характером рiзьблення геометричне, з невеликим вкрапленням рослинних елементiв (переймаючи окремі елементи із взірців західноєвропейських стилів майстер ігнорував характерну для того чи іншого стилю пластичність). Василь Турчиняк вiдбирає тiльки такі елементи, що належать до найдавнішої групи мотивiв (за А. Будзаном) і не вводить нових. Одними з найбiльш складних, часто використовуваних і формотворчо розмаїтих мотивiв були хрестографеми. В основі їх графiчної схеми лежали багатораменні хрести та рiзноманiтнi поєднання простих за формою хрестiв з розетами, солярними знаками, елементами “iльчате письмо”, “очка-виїмки”, “зубцi”, “нiгтики”, “змійка”. У результаті поєднання в художній структурі кожної такої хрестографеми кількох компонентів представлено широкий спектр конфігурацій, серед яких вирізняються конструкції, утворені накладанням хрещатих і розеткових мотивів. Середохрестя складних графем часто видiляються розетковими мотивами, мальтiйським хрестом, медальйонами із зображенням "Божого ока", обличчя Iсуса Христа, фігуративних постатей.

Іконостаси і обладнання церковного iнтер'єру Василь Турчиняк виготовляв у техніці плоского рiзьблення – контурного, виїмчастого, тригранно-виїмчастого та плоского й об'ємного профiлювання. Основним для нього було плоске рiзьблення, рiдше майстер використовував рельєфне, ажурне, кругле різьблення. У декорі переважало контурне плоскорізьблення, виїмчасте плоскорізьблення – рідше. Плоскорiзьблення Василя Турчиняка вирізняється глибшими та масштабнiшими, ніж на ужиткових предметах, прорiзами, насиченою свiтлотiньовою градацiєю, завдяки чому посилюється графiчна основа декору та увиразнюється його прочитання на вiддалi.

Рельєфне рiзьблення використане в іконах та окремих елементах конструкцiї предметів церковного обладнання. Фігуративні постаті на іконах виготовлені з окремих дерев’яних заготовок, а потім прикріплені до іконного тла. Вони завжди виступають над рівнем тла. Ажурне рiзьблення представлене двома видами – відкритою та "слiпою” ажурнiстю. Кругле рiзьблення по дереву декорує такі деталі iконостасу, як колона із завершенням у вигляді бань, елементи завершень царських воріт, колонки царських воріт. Профiлювання різьбяр використовує як в оздобленнi архiтектурних елементiв (випусти вiнцiв, ґзимс, одвірки, лутки, деталі ґанкiв), так i в конструкцiї iнтер'єру (найчастiше плоске профiлювання).

4.2. Художньо-образні характеристики та іконографiя різьблених ікон.

У процесі дослідження образних, композиційних, іконографічних та декоративних особливостей ікон простежуються двi тенденцiї. Одна з них вирізняється у взірцях із пластичним, випуклим рельєфом, що фігуративно моделює форми. Це iкони намiсного ряду Христа й Богородицi іконостасу з присілку Луг, на яких виразно показано прагнення до пластичного, живописного моделювання форм, скульптурної соковитостi та художньої насиченостi. Виготовляючи цей іконостас, майстер ширше використовує рельєфне різьблення, а у виборі плоского різьблення надає перевагу виїмчастому.

Iнша тенденція відображена в іконах, що характеризуються площинним рельєфом, пiдкресленою декоративнiстю, аскетичністю ліній та обмеженою палiтрою декору. Ритмізовані фігуративні постаті тут не пов'язанi i можуть трактуватися як орнамент (зображення Святого Миколая та Святих Констянтина й Олени на бiчних вiвтарях лузької церкви, царськi ворота у церкві селища Ворохта).

Загалом художньо-стилістичні особливості iконних зображень полягають у площинному трактуванні об'ємiв (винятком є намiснi iкони Христа i Богородицi лузької церкви), в умовності повiтряно-просторових планiв, урівноваженій побудові композиції, традицiйному вирішенні одягу персонажiв, застиглості ликів. Майстер трактує ікони в руслі народних традицiй, але без відображення великоголових присадкуватих постатей, без емоцiйної експресивностi в характеристицi дiї, в розумiннi самодостатностi образiв, у вiдсутностi динамiки та психологiчних нюансiв.

Процес асимiляції інноваційних iконографiчних схем у різьбярстві ускладнює народну iнтерпретацiю зображення. Сюжетне зображення узгоджене з іконографічним каноном (різьбяр поєднує елементи схiднохристиянської i захiдної iконографiї), але спосiб виконання відповідає традицiям гуцульського декоративного мистецтва різьби по дереву.

Ікони декоровані контурним, виїмчастим та тригранно-виїмчастим плоским різьбленням, а також рельєфним різьбленням. Працюючи над іконними зображеннями майстер надавав перевагу виїмчастому різьбленню, що складалося з півсферичних виїмок (мотиви “вічка”, “копитці”, “листочки”, “нігтики”, “зернятка”). В інноваційному виготовленні ікон різьбяр застосовував плоский рельєф та накладні деталі.

Твори Василя Турчиняка розрізняються i за рівнем майстерностi. Іконостаси у церквах сіл Верхній Майдан i Стримба поступаються декору інтер’єру церков з присілку Луг та селищі Ворохта. Манера різьблення формується вiд плоского, невисокого рельєфу до пiвокруглого, повертаючись знову до площинного.

4.3. Творчість Василя Турчиняка в контексті монументально-декоративного різьблення Західної Гуцульщини.

Аналізується роль постаті Василя Турчиняка у функціонуванні делятинського осередку, його вплив на формування молодшого покоління майстрів. Розглядається доробок учнів майстра сина Миколи (1906-1969) та Василя Савчука (1923 р.н.), котрі виготовляли iконостаси в технiці плоскорiзьблення.

Стилістику робіт Василя Турчиняка у декоруванні іконостасів наслідував М. Турчиняк, вибираючи його найбільш вдалі конструктивні рішення, орнаментальні мотиви і елементи різьблення. Але М. Турчиняк, як і В. Савчук, не виготовляв різьблених ікон, які стали цінним здобутком вчителя.

Різьблення В. Савчука характеризується меншою пластичністю та виразністю, у порівнянні з різьбленням Василя Турчиняка. Слід відзначити, що В. Савчук працював у техніці плоскорізьблення при виготовленні іконостасів тільки з М. Турчиняком. У 1969 р. В. Савчук відмовився від композиційних засад різьблення учителя і почав виготовляти іконостаси на замовлення в еклектичному псевдостилі з використанням барокових форм.

Різьбярі М. Турчиняк та В. Савчук спiльно працювали над декором інтер’єрів церков у селах Шибалин, Посухів Бережанського району Тернопiльської областi, с. Чортiвець Городенкiвського району Івано-Франківської області, с. Баранiвка Житомирської області.

Послідовниками Василя Турчиняка можна вважати майстрів, які спорудили у 1950-х рр. дзвіницю біля церкви у селі Стримба. Декорований третій ярус голосників дзвіниці – це ажурна композиція з лиштв, плоско профільованих елементів, деталей фігуративних зображень та дерев’яної скульптури. На відміну від фігуративних зображень декору дзвіниці, ікони Василя Турчиняка більш пластичні, із вдалою декоративною стилiзацiєю та глибшими прорізами різьби.

Під впливом декору бічних вівтарів, ритуального крісла та світильника Василя Турчиняка Г. Войтович виготовив іконостас до інтер’єру церкви у селі Дуліби. Наслідування полягало у використанні техніки плоскорізьблення та у запозиченні деяких орнаментальних мотивів вчителя, не притаманних бойківським композиційним схемам. Отже, різьбяру Г. Войтовичу не вдалося досягнути рівня майстерності Василя Турчиняка, але створений ним іконостас гармонійно пов’язується з декором предметів церковного інтер’єру.

Новаторські традиції Василя Турчиняка певною мірою продовжив I. Свищук з присілку Дора. У монастирськiй церквi присілку він розмістив iконостас, виконаний у технiцi випалювання по дереву, а предмети обладнання частково оздобив плоскорiзьбою (1937). Способом випалювання виготовленi iкони намiсного, празникового, деiсусного, пророчого рядiв.

Традиції художнього деревообробництва, започатковані різьбярами та будівничими Делятинщини на початку ХХ ст., були перервані воєнними і повоєнними лихоліттями. Учні Василя Турчиняка та місцеві майстри наслiдували зразки декоративного різьблення майстра, копіюючи чи вибірково запозичуючи у нього окремі елементи декору та конструкції предметів церковного обладнання, не розвиваючи, не збагачуючи напрацювання делятинського різьбяра. Здобуток Василя Турчиняка у галузі монументально-декоративного різьблення не отримав подальшого розвитку у творчості нащадків, тоді як мистецькі досягнення Ю. Шкрібляка у сфері дрібного різьбярства мали багато послідовників.