| summary: | Розділ 1. Стан дослідженості архітектурно-планувальної структури містечок Галичини, закладених у другій половині XVI – XVII століттях.
У світовій історії урбаністики ґрунтовно досліджено принципи містобудування епохи Відродження. Автори порівнюють зміни щодо принципів середньовічного містобудування, виявляють феномен побудови “ідеального міста”, формулюють і узагальнюють теорію урбаністики Відродження. Польська урбаністична школа представила найґрунтовніші дослідження з цієї тематики, які почалися ще у 1950-60-х роках. Міста епохи Відродження на території Польщі є дослідженими як в системі розселення (виявлена їх кількість, хронологія закладення, географічне розташування), так і опрацьовано типологію архітектурно-планувальних структур та композиційних укладів, що опираються на регулярну систему, їх просторову організацію, розроблена комплексна методика дослідження міст, а також забудови. Такі всебічні дослідження сприяють охороні та збереженню історичних міст у країні. Окремі історичні регіони сьогоднішніх західних областей України також були залучені у дослідження польських науковців.
Регіональні історико-урбаністичні дослідження активно розпочались на зламі ХІХ і ХХ ст., де львівська школа представлена як одна з фундаментальних. В опублікованих працях розглядаються питання розвитку міст, вплив географічного чинника на формування плану міста, а також досліджуються його характерні елементи – середмістя, типи площ, райони зі спеціальними функціями, характер вуличної мережі, структура блоків (кварталів), типи забудови. У той самий час з’являються історико-краєзнавчі нариси про окремі містечка з частковим аналізом їх архітектурно-планувальної структури .
В Україні дослідження ренесансної урбаністики обмежуються, як правило, декількома містами-резиденціями. Найдетальніше опрацьовані міста – Бережани, Броди, Жовква, Станіславів, Старокостянтинів, Шаргород, інші ренесансні міста - вибірково і неповно.
Сучасні теоретичні опрацювання присвячені формуванню історичної мережі міст і містечок, динаміці урбанізаційних процесів, дефініційним проблемам, функціональній і архітектурно-планувальній типології міст. Виявлено, що закладення міст на основі принципів ренесансного містобудування найбільш характерне для країн Центральної Європи – Чехії, Словаччини, Польщі, України, Білорусі, Литви, Угорщини та Румунії. Важливе методичне значення для дисертаційного дослідження мають роботи, які спеціально були орієнтовані на дослідження (у т.ч. і дисертаційні) окремих міст чи регіонів України, а особливо Галичини.
Архітектурно-планувальна структура містечка як цілісне явище практично залишилася невиявленою. Досліження обмежуються вивченням окремих її складових: ринкових площ, дільниць, де проживали етнічні меншини, забудови міст. Особливу увагу було приділено публікаціям, які стосуються метрологічного аналізу планів міст. За останні десятиліття в інституті «Укрзахідпроектреставрація» було проведено обстеження та фіксацію окремих споруд, переважно сакрального призначення, розроблено історико-архітектурні плани для деяких малих міст (Болехів, Городенка, Добромиль, Жовква, Калуш), а також пропозиції по впорядкуванню забудови історичної центральної частини міст (Городенка, Калуш).
Опрацьовано матеріал, який стосується основ теорії містобудування, досліджень сучасного стану малих міст, їх місця у прогнозованих системах розселення, функціональної орієнтації сучасних міст. Для цього дослідження особливе значення мають питання аналізу планувальної структури міста, основи формування архітектурного образу міста та міського ландшафту, принципи охорони культурної спадщини у місті.
Як джерельну базу використано історичні картографічні матеріали, які документують різні стани архітектурно-планувальної структури містечок Галичини, а також численний матеріал статистично-довідкового характеру.
Аналіз публікацій показав, що існує наукова необхідність комплексного, враховуючи досвід попередників, дослідження архітектурно-планувальної структури містечок Галичини, закладених у другій половині XVI – XVII століттях, та виявлення їх характерних ознак, особливостей формування і принципів композиційної побудови.
Розділ 2. Методика і методи дослідження.
Оскільки більшість поселень втратили міський статус, досліджувані містечка виявляються на основі аналізу публікацій за такими критеріями: документальне підтвердження часу закладення (друга половина XVI – XVII ст.); привілеї та права містечка; категорія поселення (містечко) згідно з тогочасною класифікацією; функціональна програма та величина містечка; виділення міських структур з ознаками регулярного розпланування.
При проведенні досліджень були застосовані такі методи:
- метод першоджерел, причому як основні розглядаються кадастрові карти середини XIX ст., а інші карти: спеціальна карта України Ґ.Боплана 1650 року, карта фон Міґа 1779-1782 рр. та карта Е.Кумерсберга 1855 року є допоміжними. Історичні статистично-довідкові видання (привілеї про заснування міста, люстрації, подорожні описи міст, описи перманентних зруйнувань та описи економічного розвитку міст) використовуються для уточнення даних;
- типологічний метод щодо планувальних структур містечок;
- порівняльно-історичний метод, який дає змогу виявити загальні й особливі ознаки у розвитку як містечка у вигляді органічного цілого, так і окремих елементів його структури;
- метод морфологічного аналізу використано для визначення характерних рис архітектурно-планувальної структури містечок, знаходження їх композиційних особливостей;
Натурні обстеження використано при виявленні сучасного стану збереженості планувальних структур містечок, а також їх архітектурної спадщини.
Відповідно до поставлених завдань розроблена така методологічна послідовність:
1. Укладення історичної довідки містечка.
2. Аспекти аналізу історичних планів: топографія та гідрографічна структури місцевості; оборонна система; основні комунікаційні зв’язки; функціональний аналіз архітектурно-планувальної структури; просторово-композиційний аналіз сакральних споруд у структурі міста; функціонально-просторовий аналіз структури рільничих угідь.
3. Композиційна ідея розпланування міста складається з таких пунктів:
- форма як геометрична логіка побудови плану;
- осі як ознака ренесансної урбаністики;
- пропорції як підстава просторового укладу міста.
4. Метрологічний аналіз, що включає:
- обґрунтування вибору історичної міри довжини, що ґрунтуються на антропоморфних засадах і мають регіональні відмінності; статистичне та графічне дослідження розмірів основних планувальних елементів містечка (парцелі, ринку, доріг); встановлення мірничого модуля містечка як основи для відтворення первинної концепції розпланування містечка.
5. Визначення композиційної моделі міста із врахуванням метрологічного аналізу, збережених елементів та виявлених принципів формування архітектурно-планувальної структури.
6. Гіпотетична реконструкція архітектурно-планувальної структури містечка на час закладення.
Для визначення стійких елементів архітектурно-планувальної структури містечок проводиться аналіз змін у кінці XVIII ст. (карта Міґа), у середині ХІХ ст. (кадастрові карти), а також аналіз генеральних планів 1960-70 рр. та аналіз сучасного стану на опорних планах.
Запропонована методика дослідження дає змогу виявити принципи формування архітектурно-планувальної структури містечок Галичини, закладених у другій половині XVI – XVII століттях, та виконати гіпотетичну реконструкцію їх планів на час закладення.
Розділ 3. загальноєвропейський контекст та Передумови формування архітектурно-планувальної структури містечок Галичини, закладених у другій половині XVI – XVII століттях.
Для ренесансного “ідеального міста” характерні: геометрична ясність планувальної схеми; регулярна планувальна система; центричність композиції; гармонія між цілим і частинами; антропоморфність; пропорційність; симетричність. Не залишився без уваги і практичний бік питання. Багато авторів трактатів наголошують, що проект міста має бути узгоджений з конкретною функціональною програмою поселення і топографічними умовами, а також мають забезпечуватися санітарно-гігієнічні, інсоляційні вимоги у місті. Серед багатьох напрямків творення нової моделі міста переважаючими були міста, особливо у XV ст., з радіальною або радіально-ортогональною планувальною структурою, дещо пізніше, на початку XVI ст. з’являються міста з ортогональною структурою з новочасною системою фортифікацій. Особливої популярності набули міста-фортеці, над проектами яких працювали такі майстри урбаністики, як Франческо ді Джорджо Мартіні, Бальдассаре Перуччі, Антоніо ді Сангалло Мол., Леонардо да Вінчі, Джорджо Вазарі Мол., П’єтро Катанео, Антоніо Лупічіні, Джіроламо Маджі. Більшість трактатів того часу доводить, що теорія урбаністики була вибудована на раціональних засадах.
У Західній та Південній Європі в другій половині XVI ст. урбанізаційні процеси майже завершились. Містобудівна діяльність була направлена на перебудову чи розбудову середньовічних міст на нових ренесансних засадах, закладення нових міст були незначними і наслідували теоретичні проекти “ідеальних” міст. Переважаючим був оборонний чинник, який сприяв поширенню міст-фортець зі спряженим укладом, і просування цього типу міст на терени Східної Європи є зрозумілим, оскільки тут ще не завершились процеси урбанізації, а пограничні землі від татаро-турецької агресії не були достаньо укріпленими.
В урбаністиці Центрально-Східної Європи, а також Галичини у XVI-XVII ст. поряд з містами-резиденціями (фортецями) зародився новий тип міста – містечко як господарський осередок. Його функціональна і планувальна структури, відмінні від структури міст-резиденцій, були відмінні також і від зразків ренесансної італійської урбаністики. У формуванні архітектурно-планувальної структури містечок виділяються такі впливи: перший – континуація пізньосередньовічних принципів закладення міст, що можна віднести до місцевих, внутрішніх впливів, другий - вплив ренесансних традицій, є зовнішнім, оскільки новий світогляд проникав на наші землі через пануючу верхівку, а також разом з міграційним і колонізаційним рухом.
Виявлено, що до основних чинників, які визначили процес урбанізації в Галичині у XVI-XVII ст. і формування архітектурно-просторової структури міст, належать: базові чинники – природний (розташування міст в сприятливих природних умовах); суспільно-правовий (існування інституту німецького (магдебурзького) міського права, формування міщанства як окремої соціальної групи, форма власності); оборонний (закладення міст як опорних оборонних пунктів) та змінні чинники – економічний (розвиток товарно-грошового господарства, інтенсивний товарообмін, потреби торгівлі); демографічний (ріст кількості населення і його міграційний рух, колонізаційні процеси); адміністративно-функціональний (закладення міст як господарсько-адміністративних осередків); комунікаційний (розташування міста в системі розселення та на торговельних шляхах); естетичний (зміни в техніці будівництва, новий тип міських фортифікацій, розвиток естетичних і архітектурно-просторових концепцій); ідеологічний (світоглядна ідеологія (місто як “Град Божий”), ідеологія пануючого класу (короля та шляхти), ідеологія державної релігії (у Речі Посполитій – римо-католицька).
Функціональна програма поселення за переважаючою функцією поділяється на два типи – рільничого або ремісничого спрямування. Рільнича функція (наприклад, у Виспі, Миколаєві, Соколівці (Сенявці)) виявляється через розвинену довкола міста в мурах мережу рільничих угідь. Цьому сприяв розвиток мірничої техніки і перехід від чиншевого господарства до фільварків, що став потужним чинником дезурбанізації. Уклад таких міст має екстенсивний характер, можливим є збільшення початкових розмірів рільничих угідь, найчастіше за рахунок відмови від міських фортифікацій. Містечка із сильнішою ремісничою функцією (Білий Камінь, Калуш, Магерів, Немирів, Сасів, Станіславчик, Янів) виявляються за компактною планувальною структурою. Їм характерна проста геометрична форма плану, регулярна мережа вулиць з ринковою площею посередині, розвинена оборонна система, краща збереженість будівельної субстанції, менш деформована планувальна структура.
Розплановувалися містечка за участю спеціаліста. Багато італійських архітекторів працювало на запрошення при князівських чи шляхетських дворах, при монастирських орденах або осіли як практикуючі архітектори у більших містах. Для розпланування містечок було достатньо мінімальних знань з математики і геометрії, часто місто розплановував сам власник (наприклад, Сасів власності Івана Данилувича герба Сас заклав Себастіан Буйновський, вподальшому війт містечка).
Містотворчий процес не завжди був успішний через змінність чинників. Дослідження міської мережі Галичини у XVI-XVII ст. дало змогу виділити такі шляхи та спроби реалізації міст: успішне та завершене закладення міста згідно з проектом (Добромиль, Калуш, Лешнів, Магерів, Миколаїв, Немирів, Сасів, Сколе, Соколівка, Станіславчик, Топорів, Щуровичі, Холоїв); часткова реалізація проекту при недостатньому напливі осадників, несприятливих економічних умовах, втраті міського статусу (Конюхи, Кривотули, Погорільці); релокація – відбудова міста після пожежі чи воєнних зруйнувань (Княгиничі); закладення т.зв. “нового” міста при вже існуючому (у Поморянях Нове Місто, Адамівка і Містечко біля Бережан, Гнин у Городку); місто не було реалізоване за проектом (Маркова, Новий Милятин, Романів).
Розділ 4. Особливості формування Архітектурно-планувальної структури містечок Галичини.
Містечка Галичини, закладені у другій половині XVI-XVII ст., належать до компактної або лінійної (меншою мірою) структури з прямокутно-сітчастою схемою плану. Тут виділено чотири типи архітектурно-планувальної структури (АПС): лінійна, проста, повна і розвинена.
У лінійній АПС забудова згрупована вздовж новорозпланованої відносно широкої вулиці (т. зв. “нові міста” при старих міських поселеннях - Гнин у Городку, найпростіші містечка - Хильчиці, Белзець, передмістя - у Турці, Сколе).
У простій АПС розпланування обмежується ринком, довкола якого групувалась забудова (Адамівка, Виспа, Конюхи, Куткір, Маркопіль, Миколаїв (Тетерів), Підкамінь, Пісочна, Погорільці, Тадані, Турка). Іноді головна комунікаційна артерія проходить через середину ринкової забудови, як, наприклад, у Турці.
Повна АПС формується ринковим майданом, оточеним повноцінними кварталами (Загірці, Крукеничі, Містечко при Глібовичах Свіржських, Наварія, Соколівка (Сеняв-(к)-а)). Планування ґрунтувалось на функціональних чинниках і обмежувалось виділенням території під міські парцелі і торгову площу. Різнилися містечка між собою насамперед формою ринку, а також розмірами парцель.
У групі містечок з простою та повною архітектурно-планувальною структурою великий вплив середньовічної традиції можна пояснити малим набором планувальних та просторових елементів, подібними способами парцеляції і незмінними функціями. Ще у XVIII ст. були випадки, коли посеред ринку містечка формувався внутрішній квартал, як у Підкамені.
Розвинена АПС притаманна більшим містечкам і характеризується розвиненою вуличною мережею, виявлена у містечках Білий Камінь, Новий Витків, Добромиль, Княгиничі, Лешнів, Магерів, Миколаїв, Немирів, Роздол, Руда, Сасів, Сколе, Соколівка, Станіславчик, Новий Стоянів, Топорів, Холоїв, Щуровичі, Янів, Яричів (Новий). Тут можна виділити дві групи. У першій – переважають впливи ренесансної традиції - закладення крупних міських організмів з великими ринковими площами; ринкова площа як центр укладу; побудова композиції плану на основі раціональних чисел; збіг головних вулиць з геометричними осями містечка, що перетинаються на ринку; гармонійне, підпорядковане загальній композиції розташування домінант в структурі містечка; класифікація вулиць за шириною; диференціація забудови; оборонна система з елементами новочасної системи фортифікацій; розмірення в строгому порядку довкола містечка рільничих угідь (Лешнів, Сасів, Сколе, Соколівка, Станіславчик, Холоїв). У другій групі все ще простежуються пізньосередньовічні традиції – пізньосередньовічна (готична) схема розпланування ринкової площі; пасмовий характер планувальної структури; доповнення міських парцель городами та садками; найпростіша система оборони (рів та вали з частоколом) (Білий Камінь, Новий Витків, Добромиль, Княгиничі, Магерів, Миколаїв, Роздол, Руда, Немирів, Новий Стоянів, Топорів, Щуровичі, Янів, Яричів (Новий).
Оборонні споруди (вали, мури, стави, система каналів) були, як правило, реалізовані через кілька десятків років після закладення містечка, для яких було зарезервовано пасмо, завширшки 80-100 м. У безпосередній близькості від містечка, для підсилення оборонної функції, в окремих з них закладали монастирі (Витків (Новий), Підкамінь, Тадані) та замки (Білий Камінь, Виспа, Калуш, Сколе), що однак не були планувально та композиційно пов’язані з укладом міста.
Виходячи з функціональної програми містечок – господарських осередків, кожний поселенець отримував від власника містечка окрім міської парцелі ще й городню ділянку та ріллю. Рільничі угіддя розташовувались довкола містечка, за межами фортифікацій. Позаміська частина включала в себе також угіддя для спільного використання - пасовища, ліс, водоймища, луки.
Центром планувальної композиції і комунікаційним вузлом містечка є ринкова площа, яка у ренесансних містах має досить великі розміри, переважаючи удвічі-утричі середньовічну площу. Для неї характерним є планувальний «хрест» головних доріг, що збігались з осями симетрії ринку і вливались у площу. Посеред ринку розташовувалась ратуша, яка була символом міської влади і домінувала у просторовій композиції містечка. Характерною ознакою ренесансних міст є наявність ансамблю площ різного призначення (у Миколаєві, Білому Камені, Станіславчику).
Для АПС містечок характерна пропорційність побудови. При проведенні метрологічого аналізу для 49 поселень виявлено певну залежність між загальним розміром території, зайнятої містом, і деякими елементами його плану, насамперед ринку чи будівельної парцелі. Встановлено, що планувальним модулем при розплануванні міста була будівельна парцеля. Розміри всіх планувальних елементів – ринку, кварталу, доріг, а також загальні розміри містечка – є кратними розміру парцелі. Найчастіше зустрічаються будівельні парцелі розміром 1/4х1 шнура (10,8х43,2 м - 35,7%), 1/3х11/3 шнура (14,4х57,6 м - 14,3%) та 1/4х11/4 шнура (10,8х54 м - 14,3%). Крім того, у Миколаєві та у Щуровичах виявлено два типи будівельних парцель, а у Станіславчику - три.
Аналіз ринкових площ показав, що у 22 з 37 містечок ринкова площа квадратної форми, а у 15 – прямокутної. Найчастіше зустрічаються ринки квадратної форми з розміром 3х3 шнури (129,6х129,6 м) та 2х2 шнури (86,4х86,4 м). Серед ринкових площ прямокутної форми найчастіше зустрічаються майдани з розміром 2х4 шнури (86,4х172,8 м).
Важливими домінантами архітектурно-планувальної структури є сакральні об’єкти – це, як правило, для Галичини римо-католицькі костели і православні, а після Люблінської унії 1569 року греко-католицькі церкви. У XVI-XVII століттях у регіоні римо-католицька церква була у привілейованому становищі, що відобразилось у планувальній структурі міста, а саме – при закладенні містечка костелам надавались ділянки, які мали вигідне становище у місті, як правило, ближче до ринку. Виділено такі тенденції розташування сакральних споруд у АПС:
- класична пізньосередньовічна традиція, де сакральна споруда з окремо виділеною площею розташовувалась у наріжному куті ринку (у Виспі, Магерові, Маркополі, Миколаєві (Тетереві), Новому Виткові, Пісочній, Таданях, Топорові, Холоєві, Янові);
- класична ренесансна традиція, де сакральні споруди розташовувались на головних композиційних чи планувальних осях міста або дотично до осей (у Станіславчику церква та костел розміщені на композиційній осі симетрично відносно ринку, що свідчить про рівноправність релігійних громад, також у Білому Камені, Лешневі, Соколівці);
- сакральний об’єкт був розташований на передмістях або у ближніх селах (так, у Турці в середині XVIII ст. було п’ять церков, але всі вони знаходились за межами містечка, у Містечку поблизу Глібовичів Свіржських), що характерно для менших містечок з простою та повною АПС;
- сакральна споруда розташовувалася серед приринкової забудови (y Сасoвi);
- сакральна споруда носила оборонний характер і була включеною в систему фортифікацій міста (у Добромилі, Янові).
При сприятливих умовах у кінці XVI-XVII ст. сформувались містечка з замкненою АПС, відносно незалежною від навколишнього оточення. На відміну від середньовічних візуально-відкритих структур, що максимально використовують характер рельєфу для посилення просторової композиції, замкнуті міські структури нового часу є відносно незалежними від рельєфу, оскільки для закладення такого міста обиралося майже рівне місце. Просторово-планувальна структура підкреслює особливості планування, а не рельєфу і не розрахована на сприйняття ззовні.
У більшості містечок забудова була дерев’яною, що не сприяло збереженню ліній забудови та меж парцель, тільки у більших містечках в центральній частині міста зустрічається мурована забудова: у Сасові, Новому Яричеві, Білому Камені, Магерові, Наварії, Перемишлянах, Турці, Миколаєві (Тетереві). Крупнішу за розміром забудову посідали приринкові квартали, далі від центру забудова була дрібнішого масштабу. Приринкова забудова, її форми, малі габарити, двосхилі дахи, окремі деталі будівель – все це створювало естетичну оправу для ринку і формувало характерний для епохи антропоморфний масштаб цілого містечка.
Розділ 5. етапи еволюції містечок та виявлення стійких ознак їх архітектурно-планувальної структури.
Зміни архітектурно-планувальної структури містечок від закладення до кінця XIX ст. Починаючи вже з XVIII ст. характерною ознакою для містечок буде втрата міського статусу. Так, у 1772-1918 роках, коли Галичина перебувала у складі Австро-Угорської монархії, відбувається поступова стагнація надто щільної мережі міських поселень, а з кінця ХІХ ст. з промисловим розвитком регіону та створенням нової комунікаційної системи активно розвиваються лише окремі міста.
Можна виділити кілька важливих етапів історичної еволюції АПС містечок Галичини. Це – передусім, деформації, що виникли при реалізації проекту від часу закладення. Вони викликані врахуванням рельєфу місцевості, закладенням оборонних споруд та ефективним використанням природного оборонного чинника (наявність ставів, річок, насипання валів), збільшенням чи зменшенням реальної кількості поселенців на момент закладення міста. Наступний етап пов’язаний з перманентними деформаціями, спричиненими стихійними лихами чи воєнними діями, міграціями міщан, що також зумовлювало перепланування міста (відбувалась часта перебудова міської субстанції, змінювались первісні розміри парцель). Функціональні деформації полягають у прокладенні нових чи втраті старих доріг, у закладанні нових площ, зміні розмірів ринкового майдану. Демографічно-етнічні деформації, викликані розташуванням єврейського осередку в містечку, що змiнювало традицiйне квартальне розпланування (у Топорові, Лешневі Магерові, Немирові, Калуші).
Будівельна парцеля виявилась найменш стійким структурним елементом. Перманентним стає процес поділу ділянок на дрібніші або об’єднання суміжних. З’являються незабудовані парцелі, які використовуються як город, сад, пустки, вигони, проїзди. Незважаючи на зміни та деформації АПС, планувальним і композиційним центром міста залишається ринкова площа, яка подекуди є єдиним підтвердженням міської структури.
Відбудова архітектурно-планувальної структури містечок у міжвоєнний період – 1918-1939 рр. Після Першої світової війни Галичина опинилася у складі Польщі. Для деяких міст розробляються регуляційні плани на основі існуючих норм проектування міст, забудова кварталів формується в межах червоних ліній. Велику увагу приділено санітарним та естетичним вимогам (винесення торгів за межі центральної частини міста), озелененню (закладення парків та скверів на ринкових площах, на місці валів, при громадських спорудах), благоустрою, місцерозташуванню у міській структурі громадських споруд нового типу (навчальних, адміністративних, фінансових, культурно-освітніх закладів), перспективному розвитку міста. Ринку у місті відводиться роль композиційного і функціонального центру, він і надалі залишається найстійкішим планувальним елементом.
Втрати в архітектурно-планувальній структурі містечок від 1939 р. до 1990-х років. Із 1939 року, із входженням Галичини до складу УРСР, було переглянуто категорії міст і містечок у зв’язку з їх економічним характером на основі нових параметрів. Таким чином, майже 40% давніх міст втратили міський статус, зате містами стала низка містечок і сіл.
При складанні генеральних планів 1960-70-х р.р. не була врахована цінна історична АПС містечок. Для них характерними є територіальний ріст поселення, вільне планування центральної частини міста, прокладення нових вулиць, що суперечить історичній планувальній структурі, втрата сакральних споруд або надання їм нетипових функцій. У даний період “оберігаюча” позиція при розробленні генпланів характерна тільки для рідкісних офіційних пам’яток архітектури (у с.м.т. Підкамінь, с.Соколівка (Жидачівського р-ну), с.Наварія, с.Білий Камінь). Впровадження типового будиництва примітивної архітектури у середовище колишніх містечок спричиняло деградацію їх просторової композиції. Зміна форми власності з приватної на державну спричинилась як до зміни планування і характеру забудови в містечках, так і до зміни агроландшафту довкола поселень. Для усіх поселень характерний екстенсивний шлях розвитку, а також формування окремих виробничих зон. Ринкова площа у більшості поселень втрачається або зазнає значних перепланувань.
Розроблені генеральні плани не були реалізовані повністю, на сучасних опорних планах можна віднайти лише фрагменти пропонованих проектних рішень, проте забудова містечок спотворювалась і самовільними перебудовами. На початку 80-х років намітилися позитивні зміни, постала потреба у нових архітектурних формах, їх гуманізації, у відновленні належної ролі історико-архітектурної спадщини в міському просторі.
Сучасний стан архітектурно-планувальної структури містечок та рекомендації щодо її збереження. Для сьогоднішньої АПС колишніх містечок характерні: територіальний ріст поселення як за рахунок районів житлової забудови, так і виробничих дільниць; вмонтування нового центру у 1960-70 роках з типовим складом адміністративно-громадських споруд - у с.Лешнів, у с.Станіславик, с.Новий Витків, с.Вузлове (колишній Холоїв), с.м.т. Підкамінь, с.Соколівка (Жидачівського р-ну), с.Білий Камінь; втрата сакральних споруд (у с.Станіславчик); будівництво нових сакральних споруд – як в історичній частині поселення (у с.м.т. Івано-Франкове (Янов), так і за її межами (у с.Станіславчик); прокладання нових вулиць в історичній частині поселення, що суперечить історичній планувальній структурі – у с.Новий Витків, с.Вузлове (колишній Холоїв), с.Лешнів, с.Миколаїв, с.Наварія; у більших поселеннях реалізація проектів кварталів з нехарактерною багатоповерховою блокованою або окремостоячою забудовою - у с.Новий Витків, взірцеве соціалістичне с.Вузлове (колишній Холоїв), с.Станіславчик; зміна природного мікроландшафту та довколишнього агроландшафту.
Разом з тим, варто відмітити фрагментарне збереження симетричності, пропорційності геометричної форми, композиційної ідеї, підкріплених значним відсотком збереженої історичної планувальної мережі та повністю збереженими просторовими домінантами у с.Лешнів, с.Миколаїв, с.Сасів, с.Тадані, с.Соколівка (Жидачівського р-ну). Це дає підстави надати цим поселенням статус пам’яток містобудування місцевого значення. Стійкими елементами архітектурно-планувальної структури виявились домінанти – сакральні споруди, характер забудови, а також другорядні за значенням елементи - комунікаційні шляхи, поздовжні пасма прямокутно-сітчастої схеми плану.
При зміні містобудівної політики в Україні можливим є повернення певній категорії поселень їх міського статусу. Близько 30 % досліджуваних містечок є центрами сільських рад. Деякі з них мають великий ареал обслуговування, значну кількість населення (понад 2 тис.), специфічні функції (рекреація, виробництво тощо), обслуговування транспортного руху. Привнесення відповідних міських функцій – адміністративної, торговельної, культурно-освітньої, побутового обслуговування, рекреаційної, виробничої (програма соціально-економічного розвитку), а також розроблені архітектурно-планувальні напрямки відтворення колишніх містечок як трансплантація ринкового майдану, збереження сакральних об’єктів, історичних планувальних елементів, впровадження зон регулювання забудови, відновлення по можливості історичної вуличної мережі, територіальний розвиток АПС за принципом подібності, дадуть змогу перетворити сьогоднішні села – центри сільських рад - у міські поселення.
|
