МУЗИЧНА УКРАЇНІКА: ІНФОРМАЦІЙНИЙ І НАЦІОНАЛЬНО-ОСВІТНІЙ ПРОСТІР



title:
МУЗИЧНА УКРАЇНІКА: ІНФОРМАЦІЙНИЙ І НАЦІОНАЛЬНО-ОСВІТНІЙ ПРОСТІР
Альтернативное Название: МУЗЫКАЛЬНАЯ украиника: ИНФОРМАЦИОННЫЙ И НАЦИОНАЛЬНО-ОБРАЗОВАТЕЛЬНЫЙ ПРОСТРАНСТВО
Тип: synopsis
summary:

У вступі обгрунтовується вибір теми і актуальність її дослідження, визначаються об’єкт, предмет, мета, завдання та методи дослідження, окреслюється коло опрацьованих джерел, розкриваються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, вказується на апробацію результатів дисертації.


У першому розділі “Музична україніка як інформаційно-пошукова система в галузі мистецтва і національної освіти України” досліджується сутність поняття музичної україніки в аспектах: бібліографічному та національно-освітньому.


Підрозділ 1. 1 присвячений розробленню теоретичних і методичних засад музичної україніки шляхом узагальнення досвіду світової музичної бібліографії.


Національна бібліографія розглядається в дисертації як форма відображення багатовікової пам'яті народу, засіб обміну і збагачення досягнень його культури.


Як специфічні засоби бібліографічного моделювання, національні бібліографічні репертуари відображають розвиток народу й держави в усіх галузях суспільного життя, а також внесок даного народу в загальну скарбницю світової цивілізації. Вони розкривають важливу частину єдиного бібліотечного фонду кожної країни, створюють підгрунтя для розвитку всіх інших видів бібліографії, здійснення бібліографічного пошуку, довідково-бібліографічного обслуговування.


До основних ознак національної приналежності документів музичної україніки відносяться такі: мовна, змістовна, територіальна, авторська, хронологічна. За цими ознаками відбирається масив первинної інформації (документи та їх копії) і складається масив вторинної інформації (бібліографічні картки, покажчики, електронні каталоги та ін.).


У розробленні концептуальних питань національної музичної бібліографії і музичної україніки автор спирається на багатовіковий досвід світової і національної музичної бібліографії, дослідження в цій галузі вітчизняних і зарубіжних вчених.


В дисертації аналізуються спеціальні музично-бібліографічні праці Я.Адлунга, Й.Форкеля, К.Беккера, які внесли значний вклад у розвиток національної музичної бібліографії, розробили принципи класифікації і методики бібліографічного опису музичної літератури. Автором виокремлюються визначні праці в галузі персональної нотографії В.А.Моцарта, Й.С.Баха, Л.Бетховена, Й.Гайдна.


В ХХ столітті процес складання національних реєстрів музичного репертуару охоплює весь світ. В дисертації наводяться найвизначніші праці з питань національної музичної бібліографії Великої Британії, Франції, США, країн Східної Європи, Латинської Америки


Національна бібліографія в Україні має давні традиції. Короткі бібліографічні нотатки трапляються ще в літописах княжої доби, де згадується бібліотека при соборі Св. Софії у Києві (1041), бібліотека кн. Володимира Васильовича, великого книжника і філософа. Збереглися каталоги монастирських бібліотек від пізніших часів: Слуцького монастиря (XV ст.), Супрасльського (XVI ст.), Львівської Ставропігії (1619), списки Києво-Могилянської академії (XVII–XVIII ст.) та ін. В музичному відді­лі Національної бібліотеки України ім. B.I.Вернадського зберігаються рукописні каталоги нотної бібліотеки Розумовських (80-ті роки XVIII ст.), що є одним з перших досконалих зразків вітчизняної музичної бібліографії. Ці каталоги утворені за систематично-алфавітним принципом. В основі систематики – жанр камерно-інструментальної музики, до кожного твору вписаний інципіт. Каталоги, складені у 80-ті роки XVIII ст. на терені України, є унікальною пам’яткою світової нотної бібліографії.


Бібліографічний опис рукописів нотолінійних ірмолоїв та нотних рукописів концертів ХVІІ та ХVІІІ ст., що зберігались у Києво-Печерській Лаврі, був виконаний М.І.Петровим і виданий у Москві 1896 року.


Великою перешкодою на шляху розвитку української музичної бібліографії в XIX ст. стала заборона української мови. Проте окремі видання з бібліографічними списками нової української музичної літератури все ж з'являлися в Україні. Серед них – літературний альманах «Русалка Дністрова» (1837), «Каталог музыкальных произведений Н. В. Лысенко» (1896), покажчики М. Ф. Комарова: «Т. Шевченко в літературі та мистецтві» (1903), «Бібліографічний покажчик музичної і літературної діяльності М. В. Лисенка» (1904) та ін.


З відкриттям нотних видавництв і магазинів в Україні у другій половині XIX ст. розпочалося друкування рекламних каталогів, що являли собою основне джерело інформації про нотні видання творів українських митців М. Лисенка, М. Завадського, В. Присовського, А. Коципінського, К. Стеценка, Я. Степового та ін. В Києві виходили каталоги видавничих фірм Л. Ідзиковського, Г. Індржишека, Української книгарні.


В XX ст., зокрема в 20-х роках, бібліографія набуває рис галузі державного значення. Видаються різні за своїм призначенням музично-бібліографічні покажчики, анотовані списки, каталоги: загальні (про музичне мистецтво, музичну культуру, окремий історичний період), тематичні (з історії та теорії музики, музичних жанрів, фольклору, виконавства, музичної педагогіки), персоналії (твори одного композитора, репертуар виконавця, музикологічні розвідки про композитора, музикознавця, виконавця, педагога, фольклориста і т. п.), поточні та ретроспективні в залежності від хронологічного обсягу матеріалу.


В дисертації дана класифікація бібліографічних покажчиків, наводяться різного типу словники-довідники, українські та зарубіжні загальні і музичні енциклопедії, фундаментальні теоретичні праці видатних вітчизняних дослідників, що надають бібліографічні відомості про українське музичне мистецтво.


Відтак, українська музична бібліографія має давні історичні джерела і накопичила значний документальний матеріал, однак відсутня стала теоретична концепція самого поняття “музична україніка”, немає повного бібліографічного репертуару українського музичного мистецтва. Визначення поняття “україніка”, “музична україніка” має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Залежно від того, який зміст вкладається в нього, формулюються й принципи, критерії, що дозволяють виокремити документи, стосовно зазначеного об’єкта.


В різні історичні періоди інтерпретація цього поняття й самі підходи до його формування були різноманітними і залежали від державного ставлення до національної ідеї.


На початку ХХ ст. склалось уявлення про україніку як про зарубіжні видання про Україну і українців, видрукувані усіма мовами світу за межами країни. Аналогічний зміст вкладають у поняття “росіка” деякі сучасні російські бібліографи, підтримуючи офіційну наукову позицію Російської національної бібліотеки (РНБ). На І Всеросійській нараді з проблем “росіки”, що проходила у Москві в Російській державній бібліотеці у червні 1995 р., з’ясувалось, що залишається традиційний підхід розуміння “росіки”, відповідно до якого до неї відносять іншомовні твори про Росію, котрі вийшли з друку за її межами. Такий підхід зберігається в бібліографічних роботах, що складаються в РНБ, і стосується дореволюційної “росіки”. Крім того, поняття “росіка” узгоджується з поняттям “екстеріорика” (від лат. exterior – зовнішній, іноземний), тобто маються на увазі документи про Росію, які вийшли за її межами. В основу відбору документів покладено такі критерії: за змістом – зарубіжні документи про дану країну і народ, який там проживає; за авторською ознакою – оригінальні твори і переклади авторів даної країни та вихідців з неї, що опубліковані за кордоном; за мовною ознакою – документи національною мовою даної країни, що створені за кордоном.


Фактично іншої позиції дотримуються українські вчені. Утвердження національної ідеї в роки Української революції і державності у періоди 1917–1920 рр. і українізації 20-х рр. сприяло розробленню основних принципів створення всеохопної національної бібліографії – “україніки” видатними вченими С.Масловим, Ф.Максименком, Ю.Меженком, С.Постернаком, М.Сагардою, М.Ясинським та ін.


В умовах національного утиску, якого зазнавала Україна в 30-ті та післявоєнні роки, простежується занепад теоретичних та практичних розробок у галузі національної бібліографії і україніки. Однак на Першому конгресі Міжнародної асоціації україністів у 1990 р. учасники форуму відмовляються від вузького бібліографічного поняття україніки як суто зарубіжних видань про Україну. Бібліографія україніки розглядається як невід’ємна частина національної бібліографії. У радянському бібліографознавстві термін “національна бібліографія” вживали лише стосовно бібліографії зарубіжних країн, в СРСР – бібліографія була “державна”, що спричинено політичними факторами і зручним винаходом для відображення друкованої продукції СРСР — конгломерату націй. В умовах суверенної України національна бібліографія і є державною.


Сучасний стан розвитку науки, культури і техніки в Україні потребує подальшого осмислення поняття “україніка”, яка повинна охоплювати тепер не тільки всі види друкованої продукції, але й електронні видання, бази даних, а також аудіовізуальні документи.


Нова культурологічна політика України сприяє розробленню нетрадиційних концепцій інформаційно-пошукової діяльності в галузі мистецтва. Запропонована нами концепція музичної україніки як системи накопичення, обліку і введення до наукового, культурного і педагогічного обігу документів національної музичної спадщини передбачає як необхідну умову ефективного існування всієї системи залучення нової генерації української молоді до творчого пошуку й впровадження у культурний обіг, а також у світовий інформаційний простір всіх надбань української музичної культури. Створення банку даних музичної україніки і використання його в національній системі музичного виховання і професійної освіти є запорукою входження національних і загальнолюдських культурних цінностей у процес формування творчої особистості юного громадянина України.


Брак повної інформації про документи музичної україніки гальмує розвиток національної музичної культури і освіти.


У підрозділі 1.2 досліджуються шляхи інформаційного пошуку, складання баз даних музичної україніки і створення автоматизованої системи історичної,  культурологічної та музично-педагогічної інформації.


Нині у незалежній Українській державі відбувається процес становлення єдиного музичного простору як складової світової інформаційної інфраструктури.


Значною частиною соціальної та духовної спадщини українського народу є унікальні за змістом і різноманітні за типом та характером документи музичної україніки, зібрані в бібліотеках, архівах, музеях, які потребують введення до наукового, культурного та педагогічного обігу. Формування банку даних з використанням сучасної автоматизованої технології – перший необхідний крок у цьому напрямі.


Створення єдиного світового інформаційного музичного простору передбачає пошук бібліографічної інформації у відповідних каталогах через Inte et, дистанційне замовлення потрібних першоджерел, виготовлення їх текстових копій і забезпечення останніми абонентів електронною поштою або ж за допомогою серверів нотозбірень.


Успішна реалізація світового бібліографічного проєкту RISM (Міжнародного каталогу музичних джерел) на засадах інтеграції провідних музичних бібліотек різних країн свідчить про своєчасність висунутих проблем музичної україніки і національної бібліографії.


Нового вигляду набувають комунікативний процес “бібліотека – користувач” та інформаційний пошук документів.


На сучасному етапі виникла потреба у спеціальній комунікативній інформації, що уможливлювала б пришвидшення дослідницького процесу у роботі з пам’ятками української культури.


У підрозділі 1.3 викладена розроблена автором стратегія інформаційного забезпечення потреб національної музичної культури і освіти, що включає зокрема: створення національного комп‘ютерного банку даних “Музична україніка”; поповнення національного депозитарію України копіями документів, що перебувають за її межами; розроблення національного стандарту автоматизованого опису нотних видань, рукописів та грамплатівок; створення міжнародних баз даних музичної україніки та постачання інформації каналами комп‘ютерного зв‘язку з використанням міжнародного формату обміну даними; введення у педагогічний обіг навчальних закладів нових документів музичної україніки за результатами проведеного інформаційного пошуку.


Однією з гальмівних причин розвитку української культури та національної музичної школи на сучасному етапі є недостатня обізнаність широкого кола музикантів з усією спадщиною українських митців через відсутність інформації про великий пласт надбань нашої культури, що був штучно вилучений з наукового і культурного обігу країни, – це духовна спадщина, твори репресованих авторів і документи зарубіжної музичної україніки, твори, заборонені з ідеологічних міркувань.


Отже, проблема повернення в Україну забутих музичних творів та педагогічної спадщини визначних композиторів українського зарубіжжя, введення цієї інформації до педагогічного обігу є актуальною в умовах демократизації суспільства незалежної Української держави.


Розроблений дисертантом у співпраці з програмістами і бібліографами Національної бібліотеки України “Національний MARC-формат бібліографічного уніфікованого запису документального музичного джерела” сприяє формуванню бази знань історичного і культурологічного характеру. Наявність подібних баз знань уможливлює надання автоматизованій інформаційно-пошуковій системі властивостей експертних систем і здійснення переходу від виявлення релевантних документів, що лише формально відповідають пошуковим запитам, до отримання пертинентної інформації.


Використання міжнародного формату UNIMARC як основи зазначеної розробки необхідне для досягнення інформаційної сумісності національного маркформату з базами даних світового бібліографічного простору, а також для встановлення зв’язків з Inte et.


При відкритті нових полів і підполів “Формату бібліографічного запису нотних видань” були визначені основні пріоритети системного інформаційного пошуку фахівців різних галузей музичного мистецтва і національної музичної освіти в Україні. Основна бібліографічна інформація, що уміщує назви, авторів, вихідні відомості, фізичні характеристики, примітки, розкривається і доповнюється сукупністю систематизованих відомостей, що складає допоміжну базу знань культурологічного й музикознавчого характеру.


Розроблення теоретичних і прикладних проблем створення електронних бібліотек вченими НБУВ за участю автора сприяло встановленню на Inte et-вузлі (http //www.nbuv.gov.ua/eb/) електронної наукової бібліотеки, що має такі інформаційно-ресурсні складові: електронний каталог, загально-державна реферативна база даних “Україніка наукова” та депозитарій електронних версій книг, статей з періодичних видань і авторефератів дисертацій.


Розроблена автором технологія формування інформаційних ресурсів електронної бібліотеки “Музична україніка”, що є складовою частиною зазначеної наукової бібліотеки, передбачає надання інформації про унікальні музичні фонди НБУВ, їх дослідження, а також розкриття діяльності відділу формування музичного фонду як бібліотечно-культурологічного, науково-дослідного та національно-освітнього центру музичної україніки.


Введення до електронної бібліотеки “Музична україніка” баз даних нотографічного фортепіанного репертуару, а також формування повно-текстових баз даних раритетних видань та інноваційних музично-педагогічних методик вирішує проблему доступу користувачів у галузі національної музичної освіти до інформації і до самих документальних музичних джерел.


Вивчення автором вимог користувачів залу нотних видань НБУВ та узагальнення їхніх потреб в аспекті інформаційно-комунікативної діяльності бібліотеки дозволило одержати комплекс вихідних даних, необхідних для удосконалення системи сервісного обслуговування різних груп читачів. Соціологічне дослідження виявило, що зміст і структура інформаційних потреб користувачів-музикантів залежить, передусім, від профілю їхньої професійної діяльності як виконавця, дослідника-музикознавця або педагога.


Моніторинг динаміки інформаційних потреб та інформаційно-комунікативної діяльності користувачів музичного відділу виявив значне зростання запитів педагогів-музикантів у галузі національної музичної освіти як в аспекті українського репертуару, так і концептуальних питань національно-освітнього процесу в Україні.


Зростання інтересу до музичної культури України, історії її становлення і розвитку, до пошуку несправедливо забутих творів музичного мистецтва привело до суттєвих змін, що відбуваються у змісті і структурі інформаційних потреб сучасних читачів. Відповідно до цих змін необхідно вдосконалити документальне та інформаційне забезпечення користувачів із застосуванням автоматизованих технологій. Розвиток напряму формування повнотекстових баз даних сприяє вирішенню питань розширення доступу користувача до музичних творів, що видавались невеликим тиражем або існують лише в рукописному вигляді.


Інформатизація галузі національної музичної освіти України передбачає створення комп’ютерної інфраструктури на основі спеціалізованих баз даних. Формування баз даних українського репертуару відповідає інформаційним потребам користувачів: музикантів-педагогів, спеціалістів у галузі національної музичної освіти, музикознавців.


Розкриваючи інформаційні ресурси фондів музичної україніки, зокрема: фортепіанного репертуару, автор приділяє більше уваги тим творам, які недостатньо висвітлені в музикознавчих і музично-педагогічних дослідженнях, зрідка використовуються як педагогічний репертуар у музичних навчальних закладах, незважаючи на їхній високий естетико-виховний потенціал.


В дисертації наведені віднайдені за участю автора раніше невідомі твори великої форми українських композиторів Є. Білоградської (Берлінська державна бібліотека) і М. Березовського (Національний музей у Кракові), запроваджені у педагогічний обіг музично-педагогічних факультетів три полонези В.Заремби (ІР НБУВ), Концерт ре-мінор для фортепіано з оркестром В.Пухальського (НБУВ), інші документи з архіву В.Пухальського (ІР НБУВ), що вперше введені до наукового обігу.


Розглянуті   здобувачем  український  нотографічний   репертуар   ХІХ ст. включає спадщину І.Прача, М.Маркевича, Г.Карпенка, А.Єдлічки,   А.Коципінського,  В.Зентарського,  О.Рубця,  О.Лизогуба,  Й.Витвицького, Т.Безуглого,   В.Пащенка,    Т.Шпаковського,    В.Заремби,   В.Завадського,  П.Сокальського, західноукраїнських композиторів С.Воробкевича, Д.Січинського, .  Н.Нижанківського та ін.


В дисертації особливо відзначається фортепіанна творчість класика української музики М. Лисенка, який демонструє високий рівень синтезу досягнень української національної і світової музичної культури.


Розглянутий здобувачем український нотографічний фортепіанний репертуар XIX ст. як складова частина музичної україніки має характерні національні риси. Він віддзеркалює певний період розвитку фортепіанної творчості в Україні, яка подолала складний шлях від інструментальних перекладень пісенних і танцювальних народних мелодій до виникнення оригінальних творів у різних жанрах: варіації, фантазії, рапсодії, сюїти, сонати. Інтенсивного розвитку набуває у творчості українських композиторів фортепіанна мініатюра – ноктюрн, романс, елегія, вальс, мазурка та ін. Українська фортепіанна творчість, виконавство і педагогіка розвивались у тісній взаємодії, як невід’ємна частина західноєвропейської музичної культури, та в безпосередньому контакті з російським музичним мистецтвом. Однак розвинені у західноєвропейській музиці жанри зазнали оригінальної трансформації на національному фольклорному грунті України, завдяки чому кращі твори вітчизняних митців досягли рівня перлин світового значення. Фортепіанне виконавство і педагогіка XIX ст. в Україні пройшли тернистий шлях від домашнього музикування до високого професіоналізму; вони стимулювали творчість українських композиторів, сприяли національному їх самовираженню.


Втрачена на сучасному етапі розвитку української музичної культури взаємодія виконавства, педагогіки і композиторської творчості негативно впливає на функціонування системи національної музичної освіти, на утвердження музичної україніки у світовому інформаційному просторі як складової частини загальнолюдських цінностей.


Визначена автором концепція забезпечення потреб національної музичної освіти в Україні передбачає залучення нової генерації української молоді до творчого пошуку і впровадження у культурний обіг усіх надбань національної музичної спадщини.


Розроблена здобувачем модель інформаційного забезпечення потреб національної музичної освіти складається з чотирьох блоків: 1-формування та підтримка ресурсної бази музичної україніки; ІІ-організація обслуговування вторинними документами; ІІІ-організація обслуговування первинними документами або їх копіями; ІV-науково-аналітичне обслуговування потреб користувачів з проблем музичної україніки.


Розроблена автором інформаційно-пошукова система “Музична україніка” має на меті науково-аналітичне забезпечення користувачів у галузі національної освіти (IV блок). Зазначена інформаційна система, поряд з традиційними бібліографічними відомостями, вміщує проблемні аспекти: музично-педагогічний і виконавський.


Відповідно до визначених завдань автором разом з програмістами та бібліографами НБУВ розроблений робочий лист електронної обробки документів музичної україніки.


Вивчення проблем інформаційно-бібліографічного забезпечення потреб національної музичної освіти пов’язане з дослідженням теорії і практики музично-творчого розвитку особистості учня на національних засадах в українській музичній школі на різних щаблях навчання – дитяча музична школа і професійна підготовка вчителя на музично-педагогічних факультетах вищої школи.


З метою узагальнення історичного досвіду становлення національної освіти в Україні та його використання на сучасному етапі розбудови і реформування української музичної школи як цілісної системи ми звертаємось до методологічних засад розвитку зазначеної системи.


Другий розділ — "Теоретичні основи засвоєння музичної україніки в національній школі" — присвячений національно-освітньому аспекту дослідження.


В умовах сучасного реформування  національної освіти в Україні у напрямку її гуманізації та утвердження національних і загальнолюдських цінностей особливого значення набуває розбудова і розвиток національної музичної школи. Саме в другому розділі дисертації досліджуються філософські, історичні та психолого-педагогічні  проблеми формування  творчої особистості в українській школі, критично аналізується досвід різних національних музичних шкіл світу, з позицій психології і музичної педагогіки обгрунтовується творча діяльність учнів національної школи на основі репертуару музичної україніки. Автор зосереджує увагу на першому ступені професійного і загальноосвітнього навчання юних музикантів у дитячих музичних школах, ліцеях, школах мистецтв та інших сучасних навчальних закладах, тому що саме на цьому етапі закладаються основи національного виховання і освіти.


У підрозділі 2.1 визначаються філософські концепції сутності людини і менталітету нації на основі аналізу праць українських філософів Г.Сковороди, П.Юркевича, Д.Чижевського, М.Бердяєва та ін. Домінантні лінії української світоглядної ментальності – антеїзм, екзистенціальність, кордоцентризм – покладені автором в концептуальні основи національної школи.


Спадщина Г. Сковороди стає фундаментом зазначених педагогічних теорій. З творів Г. Сковороди постає особистість українця — людини - гуманіста, для якої характерна гармонія з великим світом (макрокосмосом), єдність міркувань і емоцій, голови і серця.


Мікрокосмос не просто співіснує з макрокосмосом, пасивно відтворюючи його структуру. Людина (мікрокосмос) є активною ланкою у гармонійній взаємодії з великим світом (макрокосмосом).


Особистість не є готовою реальністю, особа творить сама себе, творить навіть тоді, коли пізнає себе. Звідси таке важливе місце у філософії М. Бердяєва займає творчість. М. Бердяєв розуміє останню не в значенні культурної творчості, а як натхнення, емоційний вибух, що підноситься над життям і прагне до трансцендентного.


Та частина   філософського   вчення     про свободу,   яка     підносить


М. Бердяєва до рівня світової філософської думки, є вповні органічним продовженням екзистенціальної “філософії серця”, що з часів Київської Русі започаткована в Україні і логічно обгрунтована в системах Г.Сковороди та П.Юркевича і яка орієнтована на суб'єктність в гносеологічній проблематиці.


Варто акцентувати увагу на своєрідності, неповторній колоритності української ментальності, основні рисі якої знайшли свій класичний вияв у національній філософській думці XVIII — XX ст. і теорії національної школи.


Сучасна українська наука стверджує, що менталітет особистості є елементом її внутрішнього світу. Функціонуючи як стрижень, або ядро цього світу, він відбиває глибинний зв’язок людини із суспільством та культурою, спрямовуючи дії, головні мотиви та установлення поведінки, які визначають здатність особистості зберігати самобутність у різноманітних мінливих життєвих ситуаціях. Дотримуючись традицій того чи іншого соціального середовища, людина виражає свою солідарність з ним, приналежність до нього через наслідування його. Творча, життєдайна сила національного характеру, могутність національної інтеграції – в духовній згуртованості довкола високої за змістом національної ідеї, у вірності підпорядкованим їй традиціям та державним установам.


Зазначені філософські концепції покладені в основу розроблення наукових засад національної музичної школи і творчого засвоєння української музичної спадщини новою генерацією молоді.


Звертаючись до питань дослідження феномену національної музичної школи, треба заакцентувати, що ця проблема в історичному аспекті є найважливішою для розуміння основних тенденцій і закономірностей розвитку української музичної школи на тлі загального національно-освітнього процесу в Україні. Це питання розкривається у підрозділі 2.2.


В дисертації відмічається вплив різних чинників на формування змісту національної музичної освіти: характер філософсько-естетичних і психолого-педагогічних концепцій певної епохи; культурологічні тенденції загального розвитку мистецтва і освіти.


Спроба наукового аналізу процесу розвитку української музичної школи надала можливість дисертантові визначити декілька історичних етапів її становлення.


Перший з них охоплює період XVІI – першої половини XVIІІ ст., коли в Україні накопичується власний практичний досвід національної музичної освіти, який синтезується з досвідом шкіл слов’яно-греко-латинського типу, братських шкіл та західноєвропейських університетів. Гуманістична спрямованість, синкретичний характер загальнокультурної і музичної освіти, що сприяє творчому становленню особистості, відповідає тенденціям європейського Відродження. Найвищі досягнення музично-освітнього процесу цього періоду в Україні пов’язані з Києво-Могилянською академією.


У  XVIІІ – першій половині ХІХ ст. українська культура зазнає впливу інших культур, зокрема російської з її центрами в Москві і Петербурзі, а також слов’янських музичних шкіл: польської, чеської поряд з німецькою, австрійською, італійською. З іншого боку, Україна й сама постачає професійних музикантів, особливо до Росії. Подальше удосконалення майстерності українських музик таких, як: М.Березовський, М.Полторацький, Д.Бортнянський, Т.Білоградський та ін. в Італії, Німеччині доводить їхній професіоналізм до найвищого європейського рівня. Отже, цей період характеризується запозиченням і асиміляцією досвіду різних європейських музичних шкіл, що сприяло професійному зростанню музичної освіти в України і стало підгрунтям для подальшого формування національної школи.


У другій половині ХІХ ст. внаслідок децентралізації зарубіжного музично-освітнього досвіду і його проєкції на власні культурологічні проблеми виникають об’єктивні умови для розбудови і професіоналізації національної музичної школи, яка розвивається у контексті європейської культури. Цей період пов’язаний з діяльністю основоположника української класичної музики і національної школи М.Лисенка та його послідовників К.Стеценка, М.Леонтовича, Я.Степового та ін.


У першій третині ХХ ст. могутні імпульси національно-освітнього процесу підхоплюють різні регіони України. Київ, Харків, Львів, Одеса стають визначними музично-освітніми центрами, які притягують до себе видатних діячів європейської музичної культури: Р.Глієра, Б.Яворського, Ф.Блуменфельда, Г.Нейгауза, Г.Беклемішева та ін. У періоди Української революції і державності 1917–1920 рр. та українізації 20-х років закладаються підвалини для синкретичного музичного виховання підростаючого покоління, його творчого розвитку на національній музиці як складовій частині світового мистецтва. Національна музична освіта розвивається як система, що має три ланки: загальноосвітня і дитяча музична школа, середні спеціальні навчальні музичні заклади, консерваторія. З метою підвищення рівня музичного виховання дітей відкриваються музично-педагогічні факультети, де на новому науковому рівні, з використанням найновіших досягнень у галузі психології і педагогіки музичної творчості відроджуються концепції синкретичної професійної підготовки музиканта-просвітника. З іншого боку, професіоналізація музичної освіти майбутнього виконавця, історика, теоретика і композитора підноситься на високий щабель майстерності в системі вищих музичних (консерваторія) навчальних закладів. Загалом національна музична освіта зазначеного періоду характеризується інтровертними процесами, що сприяють розвитку композиторської творчості і формуванню українського музичного репертуару для різних ланок навчання.


У середині ХХ ст. за умов проголошення гасла “злиття націй” дедалі помітнішими стають протиріччя між доктринами національної політики в УРСР та реальними справами щодо практичного її втілення у культурологічні процеси. Подальша професіоналізація музичної освіти, в т.ч. й дитячих музичних шкіл, приводить, з одного боку, до великих досягнень виконавців на міжнародних конкурсах, які повинні були продемонструвати переваги радянської системи, а з іншого, – до занепаду музично-естетичного виховання в музичних школах і підготовки спеціалістів у цій галузі.


У період Другої світової війни і післявоєнні роки дедалі зростає рівень професіоналізму в системі музичної освіти України завдяки обміну досвідом між різними виконавськими школами у роки евакуації. В українських навчальних закладах працюють талановиті педагоги-піаністи: Є.Слівак, А.Янкелевич, К.Михайлов, М.Старкова, Б.Рейнгбальд та інші, які фактично готують професійні кадри для Московської консерваторії. Незважаючи на спроби подальшого формування і розвитку українського фортепіанного педагогічного репертуару для різних ланок навчання професорами Київської консерваторії К.Михайловим, Є.Сліваком і Б.Миличем, проблеми національної музичної освіти і масового музичного виховання, у порівнянні з першою третиною ХХ ст., відступають на другий план. Насувається кризова ситуація, коли ідеї професіоналізму набувають формального характеру, а зміст навчання музики втрачає концептуальний характер підготовки виконавця-інтерпретатора і виховання творчої особистості музиканта. Цей період характеризується екстравертністю історичних процесів в Україні, постійною міграцією професійних музикантів до Москви, а згодом й за кордон.


Наприкінці ХХ ст. на зміну екстравертним процесам приходить усвідомлення необхідності вирішення власних культурологічних проблем, повертається інтерес до розроблення проблем національної музичної освіти на новому світоглядному рівні на основі узагальнення досвіду творчого виховання особистості в різних національних музичних школах. Відроджуються ідеї музично-естетичного розвитку підростаючого покоління та поновлюється комплексний підхід до підготовки спеціалістів у цій галузі на музично-педагогічних факультетах.


Зазначені три етапи  злету української національної музичної школи, зумовлені певними історичними чинниками відновлення української державності: у вигляді Козацько-Гетьманської держави у ХVII – першій половині ХVIII ст., Української Народної Республіки 1917–1920 рр., суверенної незалежної України, яка 2001 р. відсвяткувала своє 10-річчя. Третій етап розвитку української музичної школи поряд з відродженням традицій творчого становлення особистості учня-музиканта потребує наукового обгрунтування всієї системи національної музичної освіти у всіх її ланках – від дитячої музичної школи до вищого щабля – консерваторської професійної підготовки, інноваційної перебудови на основі нових інформаційно-педагогічних технологій.


Спроба визначення періодизації розвитку української музичної школи виявила певні загальні тенденції національно-освітнього процесу в Україні, довела необхідність використання новітніх філософських і психолого-педагогічних концепцій творчості особистості з метою вироблення системи національного музично-творчого виховання підростаючого покоління та підготовки спеціалістів до виконання цієї місії на сучасному культурологічному рівні.


Сучасні умови національного відродження, оновлення всієї системи освіти в нашій країні, в т. ч. й музичної, потребують визначення умов і методів керування творчою діяльністю учнів, що найбільшою мірою відповідають поставленим завданням.


Аналіз сучасних психолого-педагогічних концепцій творчості особистості, мистецько-просвітницького досвіду різних національних шкіл світу, новітних зарубіжних теорій та інноваційних методик дають можливість поєднати прогресивні вітчизняні традиції музичної освіти з досягненнями сучасної світової науки і практики. Цій проблемі присвячений підрозділ 2. 3.


Теорія музично-творчого процесу повинна спиратися на фундаментальні положення психології, розроблені видатними вченими Б. Г. Ананьєвим, П. К. Анохіним, М. О. Бернштейном, О. М. Леонтьєвим, В. М. М’ясищевим, Б. М. Тепловим, С. Л. Рубінштейном, Г. С. Костюком та ін. Як справедливо відзначає А. І. Муха, спеціальні теорії окремих видів художньої творчості за нашого часу тільки-но розробляються.


В дослідженні проблем музичної творчості важливими являються різні аспекти, такі як психологія творчого художнього процесу, художньої особистості, специфічних аспектів складання та виконання музики, творчості як музично-педагогічної категорії. В основу даної роботи покладений аспект дослідження музичної творчості як музично-педагогічної категорії, тобто творчість як засіб музично-творчого виховання особистості.


Для розуміння природи дитячої музичної творчості необхідно виявити її структуру. В дисертації виділяються такі компоненти, що складають структуру творчості учня: наявність проблемної задачі або ситуації (постановка проблеми педагогом); стимул (педагогічне стимулювання мотиваційної сфери – інтерес, мета, потреба); підготовка (свідома робота – засвоєння знань, навичок у процесі репродуктивної діяльності); визрівання ідеї (несвідома робота над проблемою); перехід несвідомого у свідомість (у сферу свідомості вступає ідея розв’язання проблеми у вигляді конкретного задуму); розвиток задуму, робота над ним, пошук засобів для його реалізації (у співпраці з педагогом або самостійно); реалізація задуму; рефлексія (самооцінка результатів творчості).


Така схема творчого процесу є теоретично умовною, тому що всі зазначені компоненти тісно переплетені, взаємопов’язані і можуть змінювати свою послідовність, об'єднуватися, діючи одночасно.


Для всіх видів творчої діяльності особливо істотною є роль фантазії, уявлення. Цінність останнього в тому, що воно дає можливість знайти вихід з проблемної ситуації. Психологи стверджують, що уява є не тільки необхідним компонентом творчості, але й основою всякої творчої діяльності.


Уява перероблює і створює, складає з елементів колишнього досвіду нові положення і нову поведінку. Творча уява побудована на комбінуючій діяльності людського мозку, що заснована на збереженні в мозку слідів від попередніх збуджень, і дає нам такі їх нові сполуки, котрі не зустрічалися в колишньому досвіді. Під комбінуванням мається на увазі не випадковий набір, а добір визначених рис, якостей, елементів. Комбінування здійснюється свідомо, відповідно до визначеної ідеї, замислу, композиції елементів, що містилися у колишньому досвіді людини.


Комбінування вміщує процеси асоціації та дисоціації явищ, які сприймалися. Елементи, що отримані внаслідок дисоціації, перетворюються, змінюються, збільшуються (гіперболізуються) або зменшуються, акцентуються, типізуються, символізуються, набувають нового значення, спрощуються або ускладнюються. В результаті весь образ в цілому перетворюється. В процесі наступної асоціації проходить об'єднання дисоційованих і перетворених елементів. Останнім моментом в цьому процесі є комбінація окремих образів, приведення їх в систему, побудова складної картини.


Таким чином, складання твору мистецтва його автором є художньо-творчий процес, що включає два аспекти: духовно-творчий, спрямований на художнє пізнання, оцінку дійсності та створення програми духовно-практичної дії майбутнього твору, тобто ідеальної художньої моделі; інший аспект діяльності митця - матеріально-творчий, спрямований на об'єктивацію цієї моделі, її втілення в тому чи іншому матеріалі за допомогою відповідної техніки і технології.


Унікальний характер творчого процесу в мистецтві детермінується, з одного боку, особливостями тієї художньої задачі, яку ставить і вирішує автор, а з іншого, своєрідністю його особистості, що виявляється при постановці та розв'язанні завдання.


Таким чином творча діяльність учня-музиканта впливає в першу чергу на формування його особистості. В зарубіжних теоріях  художньої творчості вчені (П.Брук,  Р.Гібсон,  Р.Грегом,  М.Грін,  П.Еббс,   Дж.Едді,  Е.Сторр,  М.Тіппет, Р.Шафер) акцентують увагу на проблемі оновлення  всієї педагогічної системи, головною ознакою якого є становлення творчої особистості в її найрізноманітніших естетичних проявах.


3 новаторських позицій у сучасній зарубіжній науці трактується взаємозв'язок між "естетичним", “емоційним",  "творчим", "індивідуалізованим" вихованням, розкриваються естетико-виховні можливості всіх навчальних дисциплін, зовнішнього середовища. Значно більше, ніж вітчизняні вчені, зарубіжні дослідники приділяють розвитку фантазії, мрій, сюрреалістичному відчуттю дійсності, стверджуючи цей підхід приналежністю людини ірраціональній біологічній природі (П. Еббс, М.Тіппет).


Аналіз методичних підходів до формування творчої особистості учня-музиканта в різних національних школах виявив відсутність системи у формуванні ціннісно-змістовних установок на всіх ланках музичної освіти. Не вирішена проблема синкретизму творчості дитини та необхідності видової диференціації її художньої діяльності. Залишається не розв’язаним питання взаємодії сюрреалістичного відчуття дійсності (П.Еббс, М.Тіппет) і використання знань і навичок у творчому процесі (Б.Яворський, К.Стеценко, Н.Ветлугіна, К.Орф). У різних системах музичного виховання вагомість використання національного фольклору набуває більшого чи меншого значення. Так, пріоритетного значення у формування творчості учня надається національній народній музичній творчості такими педагогами-дослідниками, як: К.Стеценко, М.Леонтович, К.Орф, З.Кодай, Судзукі. У системах Е.Жака-Далькроза, П.Брука, Дж.Бентока, Д.Кабалевського феномен фольклору як основа творчості відходить на другий план.


Аналіз сучасного стану використання інноваційних методик у дитячих музичних школах, ліцеях, школах мистецтв та інших навчальних закладах нового типу показує, що систематичного послідовного розвитку творчих навичок упродовж усього періоду навчання учня фактичного не відбувається, частіше творче музикування наявне у молодших класах. Окремі методи не являють системи. Більш вагомі заняття творчістю на уроках з сольфеджіо і в спеціальних класах композиції. У класах навчання грі на музичних інструментах, зокрема фортепіано, використання творчих методик відбувається стихійно та епізодично. Хоча, як свідчить експериментальне дослідження дисертанта, саме музикування в класі фортепіано сприяє творчому становленню учня, формуванню його ціннісно-змістовних установок.


Відсутність цілеспрямованої роботи в цьому напрямку підтверджує аналіз підготовки абітурієнтів відділення  музичної педагогіки  та виховання Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського 2000 р. і 2001 р. Більшість з них не володіє навичками творчого опрацювання зразків української музичної творчості, ознайомлена з обмеженим колом творів українського фортепіанного репертуару, не має розвиненої інтонаційної сфери музичного фольклору. У поданих рефератах відсутня психолого-педагогічна і музикознавча обізнаність у галузі національної музичної освіти.


На усунення цих недоліків було спрямоване розроблення теоретичної концепції та її експериментальна перевірка дисертантом, яка проводилась у 1993–1998 рр. в Київських дитячих музичних школах № 3, № 20, а також у Бородянській музичній школі Київської області; на музично-педагогічних факультетах Національного педагогічного університету імені М.Драгоманова протягом 1993–1996 рр. і Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського у  2000-2001 навчальному році.


      У третьому розділі — "Система формування творчості на національних засадах" – обґрунтовується зміст навчання і виховання  учня-піаніста в національній музичній школі, визначаються рівні музично-творчої діяльності та методи її формування.


У підрозділі 3.1 дисертантом простежуються закономірності творчого розвитку особистості при дослідженні процесу навчання грі на фортепіано у національній музичній школі (ДМШ, ліцеї, школи мистецтв та ін.).


Фортепіанна педагогіка стає на шлях переходу від опису явищ до їх наукового дослідження та вивчення закономірностей творчості учня-піаніста на різних етапах навчання. Сучасне музикознавство розглядає виконавське мистецтво як творчу діяльність, в процесі якої виконавець в індивідуально-неповторному вигляді об'єктивує для слухача не нотний текст, а художній зміст музичного твору. Специфіка дитячої музичної творчості полягає в тому, що вона зароджується, планується і реалізується у співпраці з учителем. Отже, керування процесом дитячої музичної творчості потребує наукового обгрунтування і розроблення системи продуктивних завдань з поступовим розширенням зони самостійних дій учня.


Формування ментальності учня-піаніста в українській музичній школі піднімається автором як першочергова проблема. Здатність утверджувати та реалізувати свою самобутність у музичній творчості на національних засадах, знаходити своєрідне відбиття особистості в актах і процесах самовизначення, у будуванні мікрокосма свого духовного світу як частини макрокосма етноса - психологічні передумови формування ментальності учня.


Автор доводить, що вміння оперувати музичним матеріалом, створювати елементарну музику й імпровізувати є засобом активного формування музично-слухових уявлень учня на продуктивному рівні. Творче музикування народжується на грунті активної переробки існуючих музично-слухових уявлень, коли суть творчого процесу полягає в реорганізації існуючого досвіду і формуванні на його основі оригінальних нових комбінацій.


Відродження традицій клавірної педагогіки ХVІІ-ХVІІІ ст. ( Й.Даубе, Г. Хен, Й. Керл, Й. Кірнбергер) в галузі мистецтва імпровізації є важливим завданням сучасної фортепіанної педагогіки.


Спираючись на багаті традиції української музичної школи, мистецтво імпровізації народних співаків-музик, у формуванні ментальності юних піаністів автор звертається до джерел національного музичного фольклору, що стає основою формування духовної культури, музичного смаку і творчих навичок музикування на матеріалі народних пісень. Інтонаційно та образно близька сфера національно-самобутнього мистецтва музичної україніки сприяє її швидкому засвоєнню, а творча переробка в процесі музикування відповідає природі існування фольклору впродовж століть, коли кожний виконавець включається у створення музичного образу.


У підрозділі 3.2 визначається зміст навчання учня-музиканта. На основі інтеграції новітніх філософських, психолого-педагогічних і музикознавчих концепцій дисертантом визначено зміст предмета “Спеціальне фортепіано” у дитячій музичній школі.


Філософсько-методологічний і логіко-психологічний аналіз сприяв науковому обгрунтуванню змісту теорії і методики, а структурно-системний підхід дозволив розглядати навчання грі на фортепіано як музично-педагогічну систему, якій характерні єдність та відповідна ієрархія таких компонентів, як: мета, зміст, принципи, засоби, методи, організаційні форми.


Зміст музичної освіти визначається автором як гуманістично орієнтована і педагогічно адаптована система знань, способів музичної діяльності, досвіду творчості і емоційно-чуттєвої вихованості, засвоєння якої забезпечує формування особистості, підготовленої до національної, громадсько усвідомленої самореалізації як музиканта у полікультурному світовому просторі.


Зміст навчання учня-піаніста включає такі структурні елементи системи: систему історико-теоретичних, естетико-оцінних знань; музичних знань про національні пріоритети, музичну україніку, світовий музичний репертуар; систему навичок і вмінь сольного виконавства, ансамблевого виконавства і акомпанементу; практичного музикування: гри з аркушу, на слух, транспонування; аналізу і естетичної оцінки музичних творів; досвід творчої діяльності (інтерпретація музичних творів, фольклорна творча гра на основі поліхудожньої інтеграції мистецтв у процесі засвоєння та розвитку національних традицій і звичаїв); досвід естетичного ставлення до музики та інших видів мистецтв (емпатія, емоційна чутливість, здатність до переносу оцінок і художніх суджень на сприймання національної спадщини у різних видах мистецтв).


Визначення та наукове обгрунтування змісту навчання грі на фортепіано, виходячи з сучасних вимог до національної освіти, виявило основні напрямки активізації творчості учня у процесі оволодіння фортепіанним мистецтвом і українською спадщиною.


У підрозділі 3.3 розглядаються рівні засвоєння і методи формування музично-творчої діяльності як взаємопов'язана діяльність учителя і учня. Чотирьом рівням засвоєння творчої діяльності (рівень пізнавання, алгоритмічної, евристичної, творчої діяльності) відповідають методи навчання: виконавські, репродуктивні, частково-пошукові і дослідницько-пошукові.


Автором обґрунтовується необхідність застосування ігрових форм фольклорного характеру в українській музичній школі, а саме: творче музикування в інструментальних фольклорних ансамблях, музично-сценічна гра на основі використання поліхудожньої інтеграції мистецтв.


Оскільки художня гра має творчий характер і підпорядкована закономірностям творчої діяльності, автор умовно визначає такі компоненти творчого процесу, які тісно пов'язані між собою: накопичення слухових уявлень, навичок і знань у галузі музичного мистецтва і українського народознавства, зародження задуму, розвиток ідеї композиції-гри (вибір засобів художньої виразності та їх критичний аналіз), оформлення задуму, критична оцінка способів реалізації.


Використовуючи висновки теорії структур, інформатики і семіотики про варіантну множинність інтерпретації, дисертант обгрунтовує і доводить можливість збільшення частки творчої участі учня-виконавця у створенні музичного твору, коли композитор, який складає музику для дітей, частково сполучає в собі і функції педагога, а окремі елементи засобів виконавської виразності (динаміка, артикуляція, педаль та ін.), а також композиційної структури (мелодійні звороти, ланки секвенції, фактура акомпанементу та ін.) домислюються дітьми.


В серії навчальних посібників автора «Юним піаністам» з підготовчого по VІІ клас реалізована зазначена концепція творчості учня-піаніста на національних засадах.


У четвертому розділі - "Музична україніка як основа творчості в національній школі" викладені результати експериментальної перевірки в різних ланках української музичної школи (ДМШ і музично-педагогічні факультети) теоретичної концепції дослідження.


В підрозділі 4.1 розглядається пріоритетне формування творчої особистості учня-піаніста в українській музичній школі засобами національного мистецтва  в контексті діалогу  національної і світової культур.


Засвоєння національних особливостей української музики автор вважає передумовою формування в учнів творчих навичок на національних засадах.


Запропонована система творчих завдань розроблялась з урахуванням як послідовності засвоєння окремих операцій, так й ускладнення рівня проблемності. Завдання охоплюють два класи задач. Перший клас поєднує завдання на основі зв'язків змістовного характеру (засвоєння засобів виконавської виразності, окремих композиційних прийомів та їх творче застосування в різних видах художньої діяльності).


У другий клас входять завдання вищого рівня проблемності, об'єднані за ознакою процесуальності їх вирішення і цілісного розв'язання проблеми (засвоєння способів розвитку музичного матеріалу, засобів формотворення, формування узагальнених художніх уявлень на основі інтеграції різних видів мистецтв).


У підрозділі 4.2 дослідником доводиться, що виконання системи творчих завдань першого і другого класів проблемності в процесі індивідуального навчання грі на фортепіано доцільно сполучати з колективним творчим музикуванням та музично-драматичною грою дітей у фольклорних ансамблях, з проведенням відправи обрядів та календарних народних свят.


Перенесення творчих навичок учнів на інші види мистецтв або різноманітні сфери людської діяльності представлений автором у вигляді концентричної моделі. В основу моделі покладені рівні засвоєння  учнем художньо-творчої діяльності та її зв'язок з навколишнім середовищем. У представленій моделі компоненти розташовані у визначеній ієрархії, де перший рівень засвоєння художньо-творчої діяльності виражений через матеріальну реалізацію в конкретному виді мистецтва (в нашому дослідженні у фортепіанному виконавстві і творчому музикуванні), і перенос творчих навичок здійсняється за типом "мистецтво — мистецтво".


Як виявило дослідження, розроблена система засвоєння музично-творчої діяльності на національній основі включає такі структурні компоненти: стимулювання творчої діяльності: формування позитивної мотивації і стійкого інтересу до творення себе і свого світу, до художньої творчості, примноження національної культури; засвоєння системи знань, навичок та вмінь, необхідних для оволодіння художньо-творчою діяльністю; усвідомлення національних пріоритетів як компоненту європейської і світової музичної культури; поетапне формування навичок творчого музикування на фольклорній основі в процесі виконання завдань різного рівня проблемності; перенесення сформованих творчих навичок на виконання мистецтвознавчих проєктів та інших художніх проблем соціальної значущості за типом зв'язку "соціальне оточення - мистецтво".


Зростання значення музично-творчої діяльності на національних засадах учнів навчальних закладів усіх рівнів і ланок викликає необхідність створення системи педагогічного керування творчим розвитком особистості і підготовки випускників музично-педагогічних факультетів зазначеного напрямку. Цьому питанню присвячений підрозділ 4.3.


Детерміновані дисертантом протиріччя в теорії і практиці вищої музично-педагогічної освіти слугували основою для вироблення останнім інноваційних педагогічних технологій підготовки майбутнього педагога-музиканта до керівництва продуктивною музичною діяльністю учнів на національних засадах.


У дисертації дано визначення поняття “педагогічна технологія”, сформульовані критерії технологізації музично-освітнього процесу у вищій школі, виявлені педагогічні умови управління музично-творчою діяльністю особистості і реалізації національно-освітньої спрямованості підготовки спеціаліста.


Експериментально-дослідницька робота складалась з експериментальної перевірки системи методичної підготовки студентів музично-педаґогічного факультету Національного педагогічного університету імені  М.П.Драгоманова протягом 1993–1996 навчальних років і контрольної перевірки її результатів у процесі викладання курсу “Основи наукових досліджень” та організації пошуково-дослідницької діяльності студентів  відділення музичної педагогіки та виховання Національної музичної академії імені П.І.Чайковського у  2000-2001 навчальному році.


Розроблена автором інтегративна модель діяльності студента включала формування тезауруса виконавських, історико-теоретичних, психолого-педагогічних, методичних та інформаційних знань і вмінь реципієнта на матеріалі української фортепіанної музики по курсах.


Згідно з трьома блоками вивчення українського фортепіанного репертуару та поступовим ускладненням творчих завдань студенти виконували художні вправи, що мали за мету засвоєння стилістики музичної мови українського фольклору в активних формах музикування.


Експериментальна перевірка системи професійної підготовки студентів музично-педагогічних факультетів підтвердила доцільність впровадження у навчальний процес розроблених автором інтегрованих курсів: “Введення до музично-педагогічної професії”, “Основи музично-педагогічних досліджень”, “Архівно-бібліотечна практика”, “Спеціалізоване фортепіано”, які відповідають концепції контекстного навчання у вищій школі.


Дисертантом запроваджені форми організації навчальної діяльності студентів, що сприяють інтеграції їхніх знань та умінь: ділова і рольова гра, конкурс музично-педагогічної майстерності, участь у розробленні та виконанні мистецтвознавчих проєктів за проблематикою музичної україніки, проблемні студентські групи (дослідницькі колективи), діяльність яких спрямована на творчий пошук у галузі національної музичної освіти.


У нашому дослідженні для підвищення ефективності навчання завдяки розширенню обсягів інформації та вдосконалення методів її застосування, а також оснащення майбутніх музикантів-педагогів відповідною методологією використовувались інформаційні технології. Інформатизація навчальної і наукової діяльності студентів базувалась на створенні банків інформаційних, програмних і технічних парків, що інтегруються в інші комп’ютерні мережі.


З урахуванням національного аспекту розвитку інформаційних технологій у галузі освіти студенти і стажисти НМАУ були залучені до виконання міжнародного проєкту “Кобзарське мистецтво”.


Участь студентів у виконанні проєкту “Кобзарське мистецтво” сприяла розширенню поінформованості майбутніх спеціалістів у галузі музичної україніки, засвоєнню інноваційних інформаційних технологій в контексті професійної діяльності.


Аналіз результатів експериментально-дослідницької роботи та її контрольної перевірки на музично-педагогічних факультетах Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова та Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського показав доцільність переходу на концептуальну систему професійної підготовки спеціалістів у галузі національної музичної освіти. Використання інноваційних педагогічних технологій на основі сучасних інформаційних засобів сприяло мотиваційному забезпеченню національно-освітньої діяльності майбутнього педагога-музиканта, її спрямованості на творче засвоєння цінностей української музичної культури, на опанування системою педагогічного управління креативним розвитком особистості учня.


Результати дослідження, пов'язані з професійною підготовкою майбутніх спеціалістів-музикантів, що не увійшли в текст дисертації, опубліковані автором у навчальних посібниках для музичних факультетів: "Методичні основи підготовки вчителя музики з курсу гри на фортепіано", "Зміст і форми виховної роботи вчителів музики в школі”.


 


Проблеми використання національної музичної культури в підготовці майбутніх спеціалістів у вищій школі та питання національної музичної школи   розвинені    аспірантами   автора в  кандидатських    дисертаціях Л.Т.Файзрахманової "Формирование музыкально-творческой функции будущего учителя музыки” (Казань, 1989) на матеріалі татарської музичної культури і Ч. Н. Іманбаєвої  "Воспитание интереса к национальной музыкальной культуре у студентов музыкальних факультетов Кыргызстана" (Бишкек, 2000).

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины