АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ : АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержанні, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 „Теоретичні аспекти адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики”, який містить два підрозділи, присвячено загальнотеоретичним питанням визначення поняття та сутності молодіжної політики як об’єкта адміністративно-правового регулювання, історіографії адміністративно-правового регулювання у відповідній сфері відносин у вітчизняному законодавстві та правовій доктрині.

У підрозділі 1.1 „Поняття та сутність молодіжної політики як об’єкта адміністративно-правового регулювання, її співвідношення із суміжними поняттями” аналізуються загальнодоктринальні положення стосовно молодіжної політики як об’єкта адміністративно-правового регулювання та акцентується увага на необхідності правильно визначити та розуміти поняття, що утворюють термінологічний ряд у цій сфері: „молодь”, „молоде покоління”, „політика”, „молодіжна політика”, „державна молодіжна політика”, „молодіжний рух”, пропонується власний варіант правових дефініцій зазначених категорій.

У роботі акцентується увага на необхідності уникнути тотожного розуміння таких категорій як „молодіжна політика” і „державна молодіжна політика”, оскільки, незважаючи на зовнішню подібність цих дефініцій, вони визначають різні суспільні явища. Крім того, молодіжну і державну молодіжну політику необхідно співвідносити як ціле і конкретне. З огляду на зміст дослідження категорії „адміністративно-правове регулювання в галузі молодіжної політики” і „адміністративно-правове регулювання в галузі державної молодіжної політики” визначаються як рівнозначні. Додатково наголошується, що до цього часу немає ні офіційного визначення молодіжної політики, ні базового нормативно-правового акта у відповідній сфері відносин, що, безперечно, впливає на існування і функціонування організаційно-правових елементів адміністративно-правового регулювання, на весь адміністративно-правовий режим регулювання в галузі молодіжної політики в Україні. Автор пропонує розглядати в адміністративно-правовій літературі навчального характеру питання, пов’язані з адміністративно-правовим регулюванням в галузі молодіжної політики, в межах окремої теми.

Підрозділ 1.2 „Генезис адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики в законодавстві та у правовій доктрині” містить вказівку, що опрацювання різних наукових, нормативних, публіцистичних джерел дозволило запропонувати власний варіант періодизації вітчизняного законодавства в галузі молодіжної політики, оскільки правовий аспект адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики на цей час вітчизняними вченими не розроблений. Можна, зокрема, виділити три етапи вказаного процесу: 1) дореволюційний; 2) радянський; 3) новітній. Кожний з окреслених історичних періодів має свою специфіку і свідчить про певну наступність у дослідженні відповідного питання у правовій доктрині, хоча й при загальному фрагментарному погляді вчених також простежується тенденція строкатої активності та спаду в нормотворчому процесі, приділення органами нормотворення певної уваги тим чи іншим питанням реалізації державної молодіжної політики, що дозволяє простежити синусоїдальну картину розвитку законодавства.

До основних проблем сучасного стану законодавчої бази щодо реалізації державної молодіжної політики в Україні дисертантка відносить: відсутність ідеологічного підходу до державної молодіжної політики; роз’єднаність ы наявність великої кількості нормативно-правових актів різної юридичної сили; високий рівень динамічності процесу нормотворення, часте прийняття нових норм, що ускладнюють зміст і структуру правового матеріалу; суперечності та прогалини у законодавстві у цій галузі; неоднозначність підходу тлумачення деяких категорій („молодь”, „молодіжний рух”, „віковий показник молодого покоління” тощо).

Розділ 2 „Характеристика основних елементів організаційно-правового режиму адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики в Україні” складається із трьох підрозділів і присвячений поглибленому аналізу основних складових організаційно-правового режиму адміністративно-правового регулювання у сфері молодіжної політики в Україні.

У підрозділі 2.1 „Мета, завдання, принципи організаційно-правового режиму адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики в Україні” узагальнюються погляди вчених-адміністративістів щодо співвідношення державного управління та державного регулювання (праці В. Авер’янова, Ю. Битяка, Ю. Ведєрнікова, В. Колпакова, С. Ківалова. Т. Коломоєць, Ю. Тихомирова та інших) і робиться вказівка на те, що у правовій літературі як і раніше, так і на сьогодні спостерігаються тенденції ототожнення державного управління та державного регулювання, хоча ці поняття різні.

У дисертації зазначається, що організаційно-правовий режим адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики розглядається як єдина система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив на адміністративно-правові відносини в галузі молодіжної політики в Україні з метою їх впорядкування. Детальна увага приділяється дослідженню мети організаційно-правового режиму адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики в Україні, завданням адміністративно-правового регулювання в цій сфері, наводиться сукупність принципів адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики в Україні.

У підрозділі 2.2 „Система адміністративно-правових відносини в галузі молодіжної політики в Україні” обґрунтовується думка, що система адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики в Україні охоплює такі складові, як: суб’єкти адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики в Україні, об’єкти адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики в Україні та адміністративно-правове регулювання в Україні як процес, через який реалізуються прямі та зворотні зв’язки між суб’єктами і об’єктами адміністративно-правового регулювання. Висловлюється теза, що, в цілому, вертикаль адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики в Україні представлена належним чином. Суб`єктами адміністративно-правого регулювання в цій галузі є державні і недержавні інституції, в тому числі і ті, які лише у певній частині їх діяльності сприяють здійсненню державної молодіжної політики в Україні. Дисертанткою виділяється діяльність органів державної влади та управління у галузі молодіжної політики, яка здійснюється як на загальнодержавному рівні, так і на регіональному. У роботі також виділяються інституційні, звичайні, спеціальні суб’єкти та контролюючі органи, окрема увага звертається на необхідність виділити серед суб’єктів адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики, суб’єктів, які хоча і не наділені владними повноваженнями, але беруть активну участь у виробленні пропозицій щодо нормотворення в галузі молодіжної політики в Україні – громадських організацій.

У підрозділі 2.3 „Основні методи і форми організаційно-правового режиму адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики в Україні” досліджується сутність методів адміністративно-правового регулювання у галузі молодіжної політики. Дисертантка розрізняє такі універсальні методи, як переконання, примусу, раціональне поєднання яких дозволяє виокремлювати безпосередні методи впливу: виховання; правового пропагування, пояснення сутності законів, правової політики держави; інформування населення про стан справ у галузі; стимулювання ініціативи громадськості; забезпечення поширення позитивного досвіду; проведення профілактичних заходів (забезпечення видання та розповсюдження соціальної реклами з питань пропаганди здорового способу життя, профілактики негативних проявів у молодіжному середовищі); заохочення тощо. Висловлюється думка про неприпустимість застосування економічних методів адміністративно-правового регулювання у цій сфері.

Виділяються та аналізуються правові (видання правових актів адміністративно-правового регулювання, укладання адміністративних договорів, застосування норм права, здійснення юридично значимих дій, як-то: виконання актів цивільного стану, відповіді на скарги, заяви громадян, виконання загальнообов`язкових правил тощо) та неправові (організаційні дії та матеріально-технічні операції), структурні і процесуальні форми адміністративно-правового регулювання у галузі молодіжної політики, їх види та взаємозв’язки між собою.

Розділ 3 „Основні пріоритети реформування організаційно-правового режиму адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики в Україні” складається із двох підрозділів і присвячений аналізу зарубіжного досвіду організаційно-правових засад адміністративно-правового регулювання у галузі молодіжної політики із формулюванням основних шляхів його запозичення в Україні, а також проблемам та перспективам удосконалення адміністративно-правового регулювання у сфері молодіжної політики в Україні на сучасному етапі розвитку.

У підрозділі 3.1 „Зарубіжний досвід організаційно-правового режиму адміністративно-правового регулювання в галузі  молодіжної політики та основні шляхи його запозичення в Україні” підкреслюється, що для розбудови ефективної молодіжної політики в Україні і здійснення адміністративно-правового регулювання в цій галузі цінним є врахування досвіду зарубіжних держав, зокрема провідних країн-членів ЄС та держав пострадянського простору – Російської Федерації та Республіки Білорусь. Однак наголошується, що позитивний зарубіжний досвід, який активно переймається Україною, не завжди можна застосувати на практиці, отримані знання й методи потребують серйозної адаптації до національної специфіки. Аналіз зарубіжного досвіду показує, що загальною метою молодіжної політики різних європейських держав є сприяння безконфліктній інтеграції молодих людей у суспільство. Незважаючи на схожість форм і методів, у національних концепціях молодіжної політики можна умовно виділити дві стратегії: перша заснована на провідній ролі держави в сфері молодіжної політики, друга – на паритеті держави і структур громадянського суспільства в сфері молодіжної політики.

Вивчення досвіду цих держав дозволило дисертантці виділити аспекти, які становлять певний практичний інтерес для розбудови молодіжної політики в Україні, зокрема: структурування молодіжної політики за рівнями – загальнонаціональний, регіональний й місцевий; використання принципу субсидіарности, коли основна відповідальність, у т.ч. фінансова, покладається на низовий рівень, тобто місцевий; умовний поділ єдиного масиву молоді; застосування комплексного підходу; співробітництво влади й неурядових організацій; систематичний моніторинг проблем молоді незалежними експертами; застосування комплексу заходів з культурно-морального виховання молоді; відсутність спеціальних міністерств у справах молоді й молодіжної політики; підвищення якості й доступності освіти як важливого каналу успішної соціалізації; мінімізація молодіжного безробіття. Разом з тим підкреслюється придатність практики Російської Федерації та Республіки Білорусь у цій сфері для розбудови власної української стратегії і системи адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики, позитивність для вітчизняного законодавця врахування досвіду тих держав, які реформували організаційно-правовий режим відносин держави з молоддю на підставі єдиного кодифікованого акта.

У підрозділі 3.2 „Проблеми та перспективи розвитку організаційно-правового режиму адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики в Україні” зазначається про існування багатьох проблем, пов’язаних насамперед із досить низьким рівнем економічної та громадської активності молоді, відчуженням її від суспільних та державних справ. Таке відчуження зумовлено: відсутністю програм і стратегій активізації молодіжної участі, розвитку економічної самостійності та громадської активності молоді, формування ціннісних орієнтацій молоді; відсутністю дієвих механізмів впливу молодих громадян на формування та реалізацію державної політики; низьким рівнем компетентності молодих людей з питань участі у всіх сферах суспільного життя; недостатність рівня кадрового забезпечення місцевих і районних органів виконавчої влади з питань роботи з дітьми та молоддю; зменшенням чисельності позашкільних навчальних закладів, соціокультурних, спортивних, дозвільних та інших закладів і установ, що мають на меті забезпечення виховання та проведення змістовного дозвілля молоді, об’єктів інфраструктури сприяння зайнятості молоді та підтримки молодіжного підприємництва тощо; недостатністю рівня міжгалузевої співпраці і координації між цільовими державними та регіональними програмами, спрямованими на забезпечення соціального становлення й розвитку молодих громадян. Внаслідок цього державна молодіжна політика в Україні перебуває у кризовому стані.

Для подолання окреслених проблем дисертанткою пропонується ряд пропозицій та рекомендацій, в тому числі і щодо необхідності розробити та прийняти Молодіжний кодекс України.