Козак Катерина Валеріївна. Клініко-параклінічна характеристика метаболічних порушень у дітей з надмірною масою тіла та ожирінням Автореферат

Матеріали і методи дослідження. Для досягнення поставленої мети і вирішення визначених завдань проведено клініко-лабораторне й інструментальне обстеження 20 дітей із надмірною масою тіла та 90 осіб з ожирінням віком 10-17 років, які знаходились на стаціонарному лікуванні у ІІ педіатричному відділенні Тернопільської обласної дитячої клінічної лікарні. Критеріями виключення із дослідження були наявність у дітей вторинної форми ожиріння, спадкових синдромів, які супроводжуються ожирінням, а також захворювань, терапія яких вимагає прийому медикаментів, що впливають на метаболізм вуглеводів та ліпідів, а також стимулюють апетит. Контрольну групу склали 30 осіб з нормальною масою тіла, репрезентативних за віком і статтю.
Дослідження включало повне клінічне обстеження дітей, лабораторні та інструментальні методи. Усім дітям за стандартною методикою проведено вимірювання росту, маси тіла з визначенням індексу маси тіла, а також окружностей талії (ОТ) та стегон (ОС). Надмірну масу тіла та ожиріння діагностували, керуючись чинним Наказом МОЗ України від 27.04.06 № 254 в редакції наказу МОЗ України від 03.02.2009 № 55 «Про затвердження протоколів лікування дітей з ендокринними захворюваннями». Для визначення типу ожиріння розраховували співвідношення окружності талії до окружності стегон (ОТ/ОС). Абдомінальний тип ожиріння діагностували, якщо індекс ОТ/ОС для хлопчиків перевищував значення 0,9, а у дівчаток складав більше як 0,8. Окрім цього, керувались рекомендаціями IDF Consensus, 2007 року, за якими абдомінальне ожиріння діагностується у дітей віком 10-16 років при окружності талії, яка дорівнює або перевищує 90 перцентиль відповідно до віку і статі, у дітей старших 16 років – при ОТ, яка дорівнює або ж перевищує 94 см у хлопців, та ОТ у дівчат, рівній або ж вищій за 80 см. Артеріальний тиск оцінювали за допомогою методу разових вимірювань.
Вивчення анамнезу дітей включало встановлення наявності факторів, які є предикторами формування метаболічних зрушень у даної когорти обстежених. До них належали оцінка перебігу вагітності, маси тіла при народженні, особливостей вигодовування дитини протягом першого року життя, зокрема наявність грудного вигодовування. Вивчення харчового анамнезу дитини включало оцінку кратності харчування, а також часу останнього прийому їжі перед сном. Фізичну активність дітей оцінювали на основі даних щодо занять фізичними вправами протягом тижня. Аналіз проводили шляхом опитування, яке включало визначення кратності занять фізичними вправами тривалістю щонайменше 20 хвилин протягом тижня, а також залучення школярів до занять спортом у позаурочний час шляхом відвідування спортивних секцій. Окрім цього, вивчали час проведений за переглядом телевізійних програм або ж роботою/грою за комп’ютером протягом доби. У всіх дітей проведено вивчення генетичного анамнезу, який включав обтяженість сімейного анамнезу щодо ожиріння, серцево-судинних захворювань (артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, атеросклерозу, інсульту), цукрового діабету, подагри.
Дослідження ліпідного спектру включало визначення у сироватці крові загального холестерину, ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) і тригліцеридів за допомогою ензимного методу з використанням реактивів фірми Human GmbH, Німеччина. За формулами проводили визначення рівнів холестерину, ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ), ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ), коефіцієнту атерогенності (КА) та non-HDL-cholesterol. Пуриновий обмін оцінювали за рівнем сечової кислоти, яку визначали уриказним методом у сироватці крові. Вуглеводний обмін вивчали за показниками глікемії натще, результатами орального глюкозотолерантного тесту, а також на підставі оцінки рівня інсулінемії та інсулінорезистентності. Вивчення адипокінового спектру здійснювали шляхом визначення у сироватці крові рівня лептину та адипонектину.
Усім дітям, відповідно до чинного Наказу МОЗ України від 27.04.06 № 254 в редакції наказу МОЗ України від 03.02.2009 № 55, проводили ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, надниркових залоз, при необхідності  ультразвукове дослідження щитоподібної залози та у дівчаток – органів малого тазу. Для виключення центрального ґенезу ожиріння дітям проводилась рентгенографія турецького сідла (прицільно). Зважаючи на наявність синдрому артеріальної гіпертензії серед дітей обстеженої групи, здійснювали запис електрокардіограми у стандартних відведеннях. За показаннями дітям проводилось ехокардіографічне дослідження. З метою виключення генетичних синдромів, що супроводжуються ожирінням, дітей консультували у генетика. Для діагностики супутніх соматичних захворювань пацієнтам здійснювали необхідний комплекс обстежень відповідно до чинних Протоколів.
Комісією з біоетики ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського МОЗ України» порушень морально-етичних норм при проведенні досліджень не виявлено (протокол засідання № 24 від 27 серпня 2014 р.).
Статистичну обробку результатів здійснювали за допомогою комп’ютерних програм. У роботі використовували параметричні і непараметричні методи статистики залежно від нормальності розподілу величин. Інформативність ознак визначали за методом Кульбака.
Результати дослідження та їх обговорення. Встановлено, що ожиріння та надмірна маса тіла достовірно частіше реєструються серед дітей чоловічої статі  77,27 % (р<0,001). Абдомінальний тип ожиріння діагностовано у 81,82 % дітей без гендерних відмінностей: у дівчаток абдомінальне ожиріння виявлено у 76 % випадках, серед хлопчиків аналогічний показник склав 84 %.
Характеризуючи вікові особливості надмірної маси тіла та ожиріння, слід зазначити, що серед даної когорти осіб частіше зустрічалися діти пубертатного віку, середній вік яких склав (15,24±1,59) років.
Вивчення антенатального анамнезу обстежених дітей дозволило встановити, що у 23,64 % випадків відмічався патологічний перебіг вагітності. Найчастіше під час вагітностей реєструвалися гестози ІІ-ІІІ триместру (12,73 %), токсикози І триместру (7,27 %), загроза переривання вагітності у І та ІІІ триместрах (4,55 %) та епізоди гострих вірусних інфекцій (3,64 %). Встановлено, що у дітей з обтяженим антенатальним анамнезом у віці 10-17 років достовірно зростають маса тіла, ІМТ, ОТ та ОС (p<0,05). Дослідженням засвідчено наявність позитивного кореляційного зв’язку між масою тіла при народженні та масою тіла (r=0,21, p<0,05), ростом (r=0,22, p<0,05), ОТ на час обстеження (r=0,19, p<0,05).
Частота обтяженого генетичного анамнезу щодо ожиріння в основній групі дітей була достовірно вищою порівняно із групою контролю, становлячи 48,18 % на противагу 16,67 % (p<0,05). Встановлено достовірне зростання маси тіла, ІМТ, ОТ та ОС у групі дітей, батьки яких страждають ожирінням (p<0,05). Обтяженість генетичного анамнезу щодо синдрому артеріальної гіпертензії зафіксовано у 31,82 % осіб, тоді як у дітей контрольної групи обтяжений сімейний анамнез щодо гіпертензії реєструвався у 13,33 % випадків (p<0,05). Порушення вуглеводного обміну у сім’ях обстежених, зокрема цукровий діабет 1 та 2 типу, зареєстровано у 10,91 % випадках.
Аналіз харчування у ранньому віці засвідчив, що діти з надмірною масою тіла та ожирінням достовірно рідше вигодовувались грудним молоком (80,91 % осіб) порівняно з дітьми з нормальною масою тіла (96,67 % дітей) (р<0,05). Тривалість грудного вигодовування в основній групі – (4,33±3,83) місяців, достовірно відрізнялась від дітей контрольної групи  (8,27±3,56) місяців (р<0,05). Встановлено, що діти, які отримували грудне молоко, відрізнялись нижчими значеннями маси тіла, ІМТ, ОТ та ОС порівняно із ровесниками, які отримували штучне вигодовування. Доведено вплив грудного вигодовування на рівень АТ у старшому віці, зокрема рівень ДАТ є достовірно нижчим у групі дітей, які отримували грудне молоко, порівняно із дітьми, які в якості харчування у ранньому віці вживали штучні суміші. Так, у першій групі значення ДАТ склали (81,85±8,51) мм рт. ст., у другій  (85,95±8,46) мм рт. ст. (p<0,05).
Дослідженням з’ясовано, що збільшення кратності вживання їжі протягом доби зумовлює достовірне зростання ОС у дітей 10-17 років (r=0,21; р=0,03). Доведено, що безпосередній прийом їжі перед сном, або ж у нічні години зумовлює збільшення ІМТ у даної когорти дітей (r=-0,19; р=0,04). Синдром нічного вживання їжі («night eating syndrome», NES) діагностовано у 20 % дітей основної групи, натомість серед дітей з нормальною масою тіла вказаного розладу харчової поведінки встановлено не було (p<0,05). NES спричинює достовірне зростання маси тіла, ІМТ, ОТ та ОС у дітей 10-17 років.
Констатовано, що діти з надмірною масою тіла та ожирінням достовірно рідше проводять вільний час шляхом активного відпочинку. Так, лише 6,36 % обстежених зазначили, що займаються фізкультурою позаурочно, натомість серед дітей з нормальною масою тіла вказаний показник склав 60 % (р<0,05). Водночас середня тривалість перебування за комп’ютером та/або перегляду телепередач склала (2,98±0,98) годин протягом доби. Зі збільшенням віку обстежених зростає і час, проведений перед екранами телевізорів чи моніторами комп’ютерів (r=0,27; р<0,01). Доведено, що зі збільшенням тривалості часу пасивного відпочинку достовірно зростають маса (r=0,73; р<0,001), ІМТ (r=0,59; р<0,001), ОТ (r=0,62; р<0,001), ОС (r=0,55; р<0,001) та ОТ/ОС (r=0,45; р<0,001). Встановлено прямий кореляційний зв’язок між часом перегляду телепередач та/або роботою за комп’ютером і рівнем інсулінемії (r=0,23; р<0,03) та негативний кореляційний зв’язок між часом гіподинамії та рівнем ЛПВЩ (r=-0,20; р<0,05). Діагностовано, що зі збільшенням часу щоденної гіподинамії достовірно зростає рівень як систолічного (r=0,37; p<0,001), так і діастолічного АТ (r=0,48; p<0,001).
Результати об’єктивного обстеження засвідчують високу поширеність синдрому артеріальної гіпертензії серед дітей з надмірною масою тіла та ожирінням, яка склала 77,27 %. Аналіз рівня АТ засвідчив його достовірно вищі значення серед дітей основної групи порівно з дітьми контрольної. У дітей з надмірною масою тіла та ожирінням САТ становив (132,64±14,88) мм рт. ст., ДАТ – (82,64±8,61) мм рт. ст., натомість у дітей з нормальною масою тіла САТ складав (109,50±5,47) мм рт. ст., ДАТ  (63,00±4,84) мм рт. ст. (р<0,05). Рівень АТ серед дітей основної групи відповідав критеріям передгіпертензії у 23,64 % дітей, артеріальної гіпертензії – у 53,64 % обстежених, з них у 31,82 % школярів – критеріям артеріальної гіпертензії І ступеня та у 21,82 % осіб  артеріальної гіпертензії ІІ ступеня. Встановлено, що рівень як САТ, так і ДАТ знаходиться у прямій кореляційній залежності від значення маси тіла (r=0,61; p<0,001), ІМТ (r=0,37; p<0,001), ОТ (r=0,48; p<0,001) та ОС (r=0,46; p<0,001), а також їх співвідношення ОТ/ОС (r=0,31; p<0,002). Рівень АТ у групі дітей з обтяженим генетичним анамнезом щодо артеріальної гіпертензії достовірно перевищував значення АТ у школярів без відповідного анамнезу.
За результатами дослідження атерогенні зміни в ліпідограмі діагностовано у 48,18 % осіб. З’ясовано, що у дітей основної групи знижується антиатерогенний захист крові, за рахунок зменшення рівня ЛПВЩ з одночасним наростанням атерогенних зрушень, а саме збільшенням значень ЛПДНЩ, тригліцеридів та КА. Встановлено, що із наростанням ІМТ достовірно зростає КА (r=0,211; p<0,05). Водночас із збільшенням маси тіла (r=-0,223; p<0,05), ОТ (r=-0,195; p<0,05), а також співвідношення ОТ/ОС (r=-0,200; p<0,05) зменшуються значення ЛПВЩ.
Аналіз показників ліпідного спектру засвідчив, що гіперхолестеринемія зустрічалася у 13,64 % дітей, підвищення рівня ЛПНЩ виявлено у 10 % дітей, зростання значень ЛПДНЩ діагностовано у 2,73 % обстежених, підвищення non-HDL-cholesterol  у 18,18 % осіб, збільшення значення КА – у 34,55 % дітей, гіпертригліцеридемію виявлено у 16,36 % обстежених, зниження рівня ЛПВЩ – у 20,91 % школярів. При оцінці ліпідного спектру, згідно з класифікацією D. Fredrickson, виявлено, що ІІа фенотип зустрічався у 8,18 % осіб, ІV тип  у 1,82 % випадків, V тип  у 0,91 % обстежених дітей. На основі аналізу ліпідного спектру залежно від ступеня інсулінорезистентності встановлено, що зі збільшенням квартильного розподілу індексу HOMA-IR зростають такі показники атерогенезу, як ЛПНЩ (р=0,009) та КА (р=0,009).
Результати дослідження стану вуглеводного обміну показали, що середній рівень глюкози у дітей основної групи статистично значуще відрізнявся від показників глікемії у дітей з нормальною масою тіла. Так, в основній групі рівень глюкози становив (5,13±0,93) ммоль/л, натомість у групі контролю  (4,43±0,49) ммоль/л (p<0,05). Гіперглікемія достовірно частіше реєструвалася у дітей з абдомінальним типом ожиріння 85,29 % випадків (p<0,05). За результатами орального глюкозотолерантного тесту порушення глікемії натще діагностовано у 7,27 % дітей, порушення толерантності до глюкози – у 2,73 % осіб. З’ясовано, що рівень глікемії є найнижчим при відсутності інсулінорезитентності (4,58±0,81) ммоль/л, однак зростає зі збільшенням індексу HOMA-IR, сягаючи значень (5,74±0,92) ммоль/л при найвираженішому ступені інсулінорезистентності.
Встановлено, що рівень глікемії серед дітей з обтяженим генетичним анамнезом щодо порушень вуглеводного метаболізму був достовірно вищим порівняно з рівнем глюкози в осіб без обтяженого спадкового анамнезу  (5,62±1,07) ммоль/л та (5,06±0,89) ммоль/л відповідно (р<0,05).
Доведено протективну роль грудного вигодовування у регуляції вуглеводного обміну, адже діти, які отримували грудне молоко, у віці 10-17 років мали достовірно нижчий рівень глюкози крові порівняно із школярами, які у ранньому віці вигодовувались сумішами. У першій групі показники глікемії становили (5,03±0,83) ммоль/л, у другій  (5,55±1,20) ммоль/л (p<0,05). Показано, що рівень глюкози крові негативно корелює із тривалістю грудного вигодовування (r=-0,23, р<0,05). Рівень інсуліну та значення індексу HOMA-IR були статистично значуще нижчі у дітей, які отримували грудне молоко порівняно із групою осіб, які отримували штучне вигодовування. У першій групі показники інсулінемії становили 17,65 (14,00; 26,80) мкОд/мл, у другій  22,40 (17,50; 35,30) мкОд/мл (р<0,02). Індекс HOMA-IR у дітей, які знаходились на грудному вигодовуванні, становив 4,22 (3,08; 5,77) од. на противагу значенням 6,08 (4,02; 9,57) од. в осіб, які отримували штучні суміші (р<0,05)
Рівень інсуліну був достовірно вищим у дітей з ожирінням (19,60 (15,50; 28,60) мкОд/мл) порівняно з обстеженими із надмірною масою тіла (16,10 (12,20; 20,10) мкОд/мл) (р<0,02). Аналогічна тенденція виявлена і для індексу HOMA-IR, який у групі дітей з надмірною масою тіла становив 3,69 (2,71; 4,32) од., в осіб з ожирінням  4,66 (3,40; 6,57) од. (р<0,02), загалом інсулінорезистентність визначалася у 76,67 % обстежених дітей. Встановлено, що за наявності абдомінального типу ожиріння достовірно збільшуються показники як інсулінемії, так і індексу HOMA-IR. З’ясовано, що рівень інсуліну зростає зі збільшенням маси тіла (r=0,299; p=0,004), ІМТ (r=0,284; p=0,007), ОТ (r=0,322; p=0,002) та ОС (r=0,330; p=0,002), а також їх співвідношення (r=0,239; p=0,023), індекс HOMA-IR знаходиться у прямій кореляційній залежності від маси тіла (r=0,287; p=0,006), ІМТ (r=0,235; p=0,026), ОТ (r=0,248; p=0,019) та ОС (r=0,285; p=0,006). Гендерних відмінностей у рівні інсуліну встановлено не було, натомість інсулінорезистентність достовірно частіше реєструвалася серед осіб чоловічої статі  82,35 % на противагу 59,09 % у дівчаток (р<0,03). Діагностовано, що рівень систолічного АТ є вищим у дітей з гіперінсулінемією порівняно із школярами, у яких рівень інсуліну знаходився в межах референтних значень  (139,17±16,14) мм рт. ст. на противагу (131,25±14,28) мм рт. ст. (p<0,02).
Аналіз рівня амінотрансфераз, які розглядаються як одні із маркерів інсулінорезистентності, показав, що їх значення зростають із збільшенням індексу HOMA-IR, про що свідчить позитивний кореляційний зв’язок між вказаними показниками: для АлАТ  r=0,28; р<0,05, для АсАТ  r=0,23; р<0,05.
З’ясовано, що гіперурикемія діагностується у 75,45 % дітей з надмірною масою тіла та ожирінням. Підвищений рівень сечової кислоти більш притаманний дітям з абдомінальним типом ожиріння і достовірно зростає за наявності інсулінорезистентності (р<0,05). Аналіз клінічних показників засвідчив, що при наростанні маси тіла (r=0,438; p<0,001), ІМТ (r=0,256; p=0,007), ОТ (r=0,466; p<0,001), ОС (r=0,427; p<0,001) та їх ОТ/ОС (r=0,333; p=0,001) зростає й рівень сечової кислоти. Констатовано гендерні відмінності у рівні сечової кислоти  її значення у хлопчиків достовірно вищі порівняно з дівчатками, складаючи, відповідно, (390,68±62,74) мкмоль/л та (317,52±57,70) мкмоль/л (р<0,05). Підтверджено роль сечової кислоти у патогенезі артеріальної гіпертензії. Дослідженням встановлено наявність прямих кореляційних зв’язків між рівнем САТ (r=0,321, p=0,001) та ДАТ (r=0,327, p<0,001) і показником урикемії.
Дослідженням підтверджено виникнення дисбалансу адипокінів, а саме гіперлептинемії та гіпоадипонектинемії, за наявності надмірної маси тіла та ожиріння у дітей. Cередній рівень лептину у сироватці крові дітей з надмірною масою тіла та ожирінням становив 39,50 (29,50; 66,45) нг/мл. У дівчаток рівень лептину був достовірно вищим, складаючи 84,15 (55,80; 108,30) нг/мл, на противагу 35,40 (26,50; 48,70) нг/мл, який притаманний хлопчикам (р<0,001). Рівень адипонектину в обстеженій групі становив 2200 (2050; 2300) нг/мл. Встановлено гендерні відмінності у синтезі адипонектину у дітей: у дівчаток його рівень достовірно перевищував показники, отримані у хлопчиків  2100 (2000; 2200) нг/мл та 2300 (2200; 2300) нг/мл, відповідно (р<0,02). При вивченні ролі адипокінів у розвитку надмірної маси тіла та ожиріння з’ясовано, що рівень лептину зростає зі збільшенням ІМТ (r=0,37, p<0,001), ОТ (r=0,21, p<0,05) та ОС (r=0,23, p<0,04), водночас рівень адипонектину має негативний кореляційний зв’язок із масою тіла (r=-0,35, p<0,01), ІМТ (r=-0,31, p<0,01), ОТ (r=-0,29, p<0,01), ОС (r=-0,24, p<0,03) та співвідношенням ОТ/ОС (r=-0,37, p<0,001). Констатовано антигіпертензивний ефект адипонектину на підставі наявності достовірних негативних кореляційних зв’язків між рівнем даного адипокіну та рівнем АТ (для САТ  r=-0,36, p<0,01, для ДАТ  r=-0,34, p<0,01). Оцінка впливу адипокінів на вуглеводний обмін показала, що наростання інсулінорезистентності (r=0,26, p<0,02) та компенсаторної їй гіперінсулінемії (r=0,30, p<0,001) зумовлюють збільшення рівня лептину, натомість адипонектин сприяє покращенню чутливості периферичних тканин до інсуліну за рахунок зменшення інсулінорезистентності (r=-0,24, p<0,04) та гіперінсулінемії (r=-0,24, p<0,03). Досліджено, що за наявності гіперлептинемії зростає атерогенний потенціал крові за рахунок збільшення рівня загального холестерину, ЛПДНЩ та тригліцеридів (p<0,05). Натомість встановлено, що адипонектин діє антиатерогенно шляхом зниження рівня ЛПДНЩ (r=-0,26, p<0,01) та тригліцеридів (r=-0,27, p<0,01).
Зважаючи на високу поширеність серед обстеженої групи осіб абдоміналь¬ного ожиріння, артеріальної гіпертензії, дисліпідемії, порушень вуглеводного об¬міну, тобто основних компонентів метаболічного синдрому, здійснено вивчення його особливостей у дітей. Абдомінальне ожиріння діагностовано у 72,73 % випад¬ків з достовірним превалюванням осіб чоловічої статі (р<0,05)  77,65 % у хлопчиків порівняно із 56 % у дівчаток. Встановлено, що поширеність абдоміналь¬ного типу ожиріння є вищою серед дітей старше 16 років порівняно із віковою групою 10-16 років (р<0,05): 80 та 60 % відповідно. Аналіз рівня АТ, відпо¬відно до критеріїв метаболічного синдрому, засвідчив його підвищення у 69,09 % осіб. Встановлено гендерні відмінності у поширеності синдрому артеріаль¬ної гіпертензії, а саме превалювання чоловічої статі, серед якої частота виявлення підвищеного рівня АТ склала 77,65 %, на противагу 40 % серед осіб жіночої статі (р<0,001). За результатами дослідження, гіпертригліцеридемію вияв¬лено у 16,36 % дітей обстеженої групи, а знижений рівень ЛПВЩ, згідно з критері¬ями метаболічного синдрому, діагностовано у 20,91 % пацієнтів. Діагнос¬тично значимий щодо метаболічного синдрому рівень глюкози зареєстровано у 30,91% дітей. Гіпертригліцеридемія та гіперглікемія не мали достовірних вікових та гендерних відмінностей (р>0,05). Гіпоальфаліпопротеїнемія за відсутності віко¬вих відмінностей характеризувалася статевими особливостями: зниження рівня ЛПВЩ реєструвалося лише серед осіб чоловічої статі (р<0,05).
За результатами дослідження поширеність метаболічного синдрому серед дітей з надмірною масою тіла та ожирінням віком 10-17 років склала 34,55 %. Встановлено, що метаболічний синдром достовірно частіше діагностується у хлопчиків (р<0,001). Аналіз метаболічного синдрому відповідно до кількості його складових засвідчив, що найчастіше виявлявся метаболічний синдром, який діагностували на підставі наявності 3 критеріїв (25,45 %), натомість повнокомпонентної форми виявлено не було. Оцінка поєднань складових у метаболічному синдромі показала, що найбільшу поширеність має форма, основу якої склали абдомінальне ожиріння, артеріальна гіпертензія та гіперглікемія (10 %). Підтверджено, що за наявності метаболічного синдрому достовірно збільшуються такі антропометричні показники, як ріст, маса, ІМТ, ОТ, ОС та ОТ/ОС, а також рівень АТ. Результати досліджень біохімічних показників засвідчили, що за наявності метаболічного синдрому у дітей збільшується рівень ЛПДНЩ, тригліцеридів та КА з одночасним зниженням рівня ЛПВЩ. Окрім цього, для метаболічного синдрому у дітей характерною є гіперінсулінемія, інсулінорезистентність, гіперурикемія та гіпоадипонектинемія.
Зважаючи на багатокомпонентність метаболічного синдрому та взаємозв’язок окремих його складових із низкою інших симптомів, здійснено аналіз міри їх інформативності. Встановлено, що інформаційно цінними для діагностики метаболічного синдрому є стать (І=2,47), вік (І=0,68), наявність ожиріння (І=2,54), зокрема його абдомінальний тип (І=1,14), підвищення САТ до 130 мм рт. ст. і вище (І=2,19) та ДАТ до 85 мм рт. ст. і вище (І=0,98). Діагностично цінними параклінічними особливостями метаболічного синдрому є гіпоальфаліпопротеїнемія (І=2,57), гіперглікемія (І=1,91), гіпертригліцеридемія (І=1,44), явище інсулінорезистентності (І=2,19), гіперлептинемія (І=2,18), гіперурикемія (І=1,62), гіперінсулінемія (І=1,49), підвищення рівня коефіцієнта атерогенності (І=0,97) та гіпоадипонектинемія (І=0,50).