Заверуха Сергій Володимирович. Цивільно-правова відповідальність за договором купівлі-продажу

summary

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, встановлено її мету та задачі, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано методи наукового пізнання, використані у дослідженні, визначено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, охарактеризовано особистий внесок здобувача у працях, виконаних у співавторстві, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та про публікації за темою дисертації.
Розділ 1. «Правова природа договору купівлі-продажу та цивільно-правова відповідальність за його порушення» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Поняття та особливості договору купівлі-продажу» зазначено, що договір купівлі-продажу виступає підставою виникнення зобов’язань, що опосередковують відчуження матеріального блага у власність на відплатних засадах, у якому продавець зобов’язаний передати майно (товар) покупцеві, а покупець зобов’язаний прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму, а у разі невиконання покладеного на сторону обов’язку продавець має право вимагати від покупця прийняття майна (товару) і сплати за нього певної грошової суми, а покупець має право вимагати від продавця передання майна (товару).
Охарактеризовано елементи зобов’язання із договору купівлі-продажу: об’єкт, суб’єкт, зміст. Об’єктом зобов’язань із договору купівлі-продажу є дія продавця щодо передання майна (товару) у власність покупця та дія покупця щодо сплати за нього грошей, а предметом – товар як річ, сукупність речей, а також майнові права, в тому числі право вимоги, та обов’язки. Суб’єктами договору купівлі-продажу виступають продавець і покупець. Вказано, що специфіка договору міни (бартеру) полягає у тому, що кожна зі сторін виступає продавцем і покупцем: продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін (ч. 2 ст. 715 ЦК України).
Зроблено висновок про те, що за договором поставки покупцем може бути як підприємець, так і будь-який інший суб’єкт цивільного права. Це зумовлено тим, що згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України товар передається у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншими подібним використанням. Тому використання товару, одержаного за договором поставки, може бути як пов’язане з підприємницькою діяльністю покупця, так і не пов’язане з такою діяльністю.
Зміст зобов’язання з договору купівлі-продажу становлять обов’язки та права сторін. Наголошено, що обов’язок боржника є основним і становить суть будь-якого зобов’язання, так як заради його виконання виникають зобов’язання. Відповідно право вимоги кредитора є другорядним, оскільки воно залежить від повноти наданого виконання з боку боржника. При цьому відповідному обов’язку продавця кореспондує відповідне право покупця, і навпаки, тому договір купівлі-продажу має взаємний характер.
У підрозділі встановлено, що характер зобов’язальних правовідносин із договору купівлі-продажу залежить від предмета договору, що впливає на його правову природу таким чином:
1) суб’єктний склад зобов’язальних правовідносин із купівлі-продажу:
– якщо предметом договору є речі, які обмежено в цивільному обороті, то фізичні та юридичні особи виступають сторонами лише за умови дотримання спеціального порядку їх набуття;
– речі, які вилучено із цивільного обороту, не можуть переходити у приватну власність фізичних та юридичних осіб, тому вони не можуть виступати предметом договору купівлі-продажу за участю фізичних та юридичних осіб;
– якщо предметом договору є речі, які перебувають у вільному цивільному обороті, то фізичні та юридичні особи можуть набувати їх у приватну власність без будь-яких обмежень;
2) форму вчинення договору купівлі-продажу та момент переходу до покупця права власності на річ:
– якщо предметом договору є нерухома річ, то договір підлягає нотаріальному посвідченню, а право власності виникає з моменту внесення речових прав на нерухоме майно до державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
– якщо предметом договору є рухома річ, то договір вчиняється в усній або простій письмовій формі, а право власності виникає з моменту передачі речі покупцеві;
3) зміст договору купівлі-продажу:
– якщо предметом договору є річ (головна річ), яку супроводжує річ-приналежність, то продавець зобов’язаний передати покупцеві приналежність разом із головною річчю, якщо інше не визначено договором або законом, та інші;
4) функціональне призначення договору купівлі-продажу:
– якщо предметом договору є товар, що, звичайно, призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов’язаного з підприємницькою діяльністю, то зобов’язальні правовідносини оформляються шляхом укладення договору роздрібної купівлі-продажу;
– якщо предметом договору є товар для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, домашнім або іншим подібним використанням, то укладається договір поставки;
– якщо предметом договору є сільськогосподарська продукція, яку виробник зобов’язується виробити у майбутньому, то укладається договір контрактації сільськогосподарської продукції;
– якщо предметом договору є енергетичні та інші ресурси, які постачаються через приєднану мережу, то укладається договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу;
– якщо предметом договору є товар, що передається однією стороною другій в обмін на інший товар (роботи, послуги), то укладається договір міни (бартеру).
Підрозділ 1.2. «Поняття цивільно-правової відповідальності за порушення договору купівлі-продажу» присвячено характеристиці цивільно-правової відповідальності та її договірній специфіці.
Встановлено, що державний примус у цивільному праві становить ознаку не лише цивільно-правової відповідальності, а й інших способів захисту прав та інтересів. Він застосовується тоді, коли правопорушник не виконує покладений договором або законом обов’язок добровільно.
У підрозділі виділено такі ознаки цивільно-правової відповідальності: 1) санкція за правопорушення, яка спрямована на захист цивільних прав та інтересів потерпілої особи; 2) виявляється у виникненні для правопорушника обов’язку нести додаткові негативні майнові обтяження; 3) застосовується як до безпосередніх правопорушників, так і до третіх осіб; 4) відповідальність настає перед потерпілою особою, а не державою; 5) застосовується у судовому (примусово з боку держави) або позасудовому порядку (добровільно).
Цивільно-правову відповідальність визначено як санкцію за правопорушення, яка спрямована на захист цивільних прав та інтересів потерпілої особи, що передбачає виникнення для порушника обов’язку перед потерпілим нести негативні наслідки майнового характеру у вигляді позбавлення суб’єктивних цивільних прав або покладення нових обов’язків, які виконуються ним добровільно або примусово.
Зроблено висновок про те, що договірній відповідальності властиві загальні ознаки цивільно-правової відповідальності, а також спеціальні ознаки, що визначають особливості її встановлення та застосування. Зокрема до спеціальних ознак договірної відповідальності віднесено: 1) настає за невиконання або неналежне виконання умов договору; 2) відповідальність за порушення існуючого між сторонами зобов`язання; 3) настає при порушенні відносного зобов`язання; 4) правове регулювання здійснюється як імперативними, так і диспозитивними нормами; 5) заходами відповідальності є відшкодування збитків, стягнення неустойки, втрата завдатку, повернення суми в розмірі завдатку, сплата процентів річних; 6) межі відповідальності визначаються через розмір збитків, завдатку, неустойки і процентів річних; 7) застосування відповідальності не завжди забезпечує відновлення майнового становища потерпілого; 8) на розмір відповідальності впливає лише вина кредитора.
У підрозділі 1.3. «Цивільно-правова відповідальність у механізмі виконання договору купівлі-продажу» розкриваються вимоги до належного виконання договору купівлі-продажу та значення цивільно-правової відповідальності у механізмі виконання цього договору.
Внаслідок здійснення аналізу принципів реального та належного виконання зобов’язання зароблено висновок про їх самостійне значення у механізмі виконання договору купівлі-продажу.
Принцип реального виконання впливає на виконання зобов’язання з договору купівлі-продажу протягом усього строку його дії – як на стадії нормального розвитку, так і у випадку порушення. На стадії нормального розвитку зобов’язання, коли воно виконується відповідно до його змісту, принцип реального виконання тісно пов’язаний із принципом належного виконання, який виявляється у вимогах щодо: а) предмета; б) сторін; в) способу; г) строку (терміну); д) місця. У випадку порушення зобов’язання, коли боржник не виконує взяте на себе за договором купівлі-продажу зобов’язання належним чином (порушується принцип належного виконання), кредитор має право захистити свої цивільні права та інтереси на засадах принципу реального виконання шляхом застосування такого способу захисту, як примусове виконання обов’язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Встановлено, що через призму виконання сторонами своїх обов’язків необхідно розглядати порушення зобов’язання з договору купівлі-продажу. Разом з тим не всі порушення умов договору є правопорушенням та спричиняють настання цивільно-правової відповідальності. Тому було здійснено порівняльний аналіз способів захисту та заходів відповідальності за порушення договору купівлі-продажу, результати якого викладено у висновках до дисертації.
Розділ 2. «Підстава та умови цивільно-правової відповідальності за договором купівлі-продажу» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 2.1. «Підстава цивільно-правової відповідальності за договором купівлі-продажу» встановлено, що підставою відповідальності за договором купівлі-продажу виступає цивільне правопорушення, яке характеризується певним юридичним складом, що включає умови настання цивільно-правової відповідальності.
Умови цивільно-правової відповідальності розглядаються як способи індивідуалізації цієї відповідальності щодо різних видів договірних відносин і конкретних обов’язків, а сам договір – як інструмент цієї індивідуалізації. У зв’язку з цим, сформульовано обов’язкові загальні вимоги, дотримання яких необхідне для застосування цивільно-правової відповідальності: протиправність порушення, наявність збитків, причинний зв’язок між порушенням і збитками, вина правопорушника.
До складу цивільного правопорушення, крім чотирьох умов, належать також інші юридично значущі характеристики, зокрема суб’єкти відповідальності. Наприклад, за порушення договору купівлі-продажу до цивільно-правової відповідальності може бути притягнуто як сторону цього договору, так і поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України). Така особливість цивільно-правової відповідальності зумовлена виконанням, насамперед, компенсаційної функції, що забезпечує повною мірою захист цивільних прав та інтересів потерпілої особи.
У підрозділі 2.2. «Умови цивільно-правової відповідальності за договором купівлі-продажу» охарактеризовано загальні (протиправність порушення, наявність збитків, причинний зв’язок між порушенням і збитками, вину порушника), спеціальні умови, де відображається специфіка окремих видів порушених суб’єктивних цивільних прав, а також їх суб’єктного складу.
Зазначено, що форми виявлення порушення договору купівлі-продажу – невиконання, неналежне виконання, прострочення виконання – мають подвійне значення: по-перше, для застосування конкретного заходу цивільно-правової відповідальності за вчинене порушення зобов’язання; по-друге, для співставлення заходів відповідальності та права вимоги виконання зобов’язання в натурі. При цьому невиконання умов зобов’язання означає відсутність виконання зобов’язання в натурі – порушується принцип реального виконання зобов’язання. Неналежне виконання зобов’язання – це наявність виконання обов’язку в натурі, проте воно здійснено з порушенням принципу належного виконання зобов’язання. Прострочення може бути пов’язане як з невиконанням зобов’язання (якщо боржник не приступив до виконання зобов’язання або кредитор відмовився прийняти належне виконання), так із неналежним виконанням зобов’язання (якщо боржник виконав зобов’язання з порушенням вимог до об’єкта або кредитор не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку).
У підрозділі вказано, що у Конвенції ООН «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» і Принципах Міжнародних комерційних договорів УНІДРУА до особливого виду порушення договору віднесено «істотне порушення» та «передбачене порушення договору». У ЦК України також надається значення «істотному порушенню договору» як підставі зміни та розірвання договору купівлі-продажу (ч. 2 ст. 651). Водночас у випадках завдання збитків внаслідок істотного порушення зобов’язання потерпіла особа має право на їх відшкодування (ч. 5 ст. 653 ЦК України). Встановлено, що істотний характер порушення зобов’язання не повинен впливати на можливість застосування заходів цивільно-правової відповідальності. Зроблено висновок про те, що у випадках обґрунтованості істотного характеру «передбаченого порушення договору», якщо сторона правомірно несе витрати на призупинення виконання, на перешкоджання передачі товару покупцеві, то вона має право на відшкодування понесених нею витрат.
Зазначено, що у договірному праві діє презумпція протиправності, яка означає, що будь-яке порушення зобов’язання є протиправним, якщо боржник не надасть докази відсутності протиправного характеру такого порушення.
Встановлено, що порушення гарантійного зобов’язання не можна розглядати як самостійну форму виявлення порушення договору купівлі-продажу. Такий підхід буде правильним лише для правових систем тих держав, де виключається така форма виявлення протиправності порушення договору, як неналежне виконання його умов, зокрема Франції та Німеччини.
Зазначено, що специфіка цивільно-правової відповідальності за договором купівлі-продажу полягає у тому, що причинний зв’язок належить до обов’язкових умов лише тоді, коли внаслідок такого порушення потерпілий поніс збитки («причина – порушення договору», «наслідок – збитки»).
Вину в договірних зобов’язаннях обґрунтовано розглядати як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків, що може виявлятися через невжиття нею всіх заходів для належного виконання зобов’язання при тому ступені турботливості й обачності, що вимагався від неї за характером зобов’язання й умовами обороту.
У підрозділі до ознак вини у договірному праві віднесено: 1) виявляється в умисній або необережній формі; 2) діє презумпція вини правопорушника, який має довести відсутність своєї вини, а саме те, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов’язання; 3) відповідальність за необережне порушення зобов’язання може бути виключена або обмежена, якщо була про це домовленість сторін (за винятком умисного порушення зобов’язання); 4) підставою для зменшення розміру збитків та неустойки, які стягуються з боржника, є вина кредитора та боржника; 5) підставами звільнення від відповідальності особи, яка порушила зобов’язання, є випадок, непереборна сила, порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дії третіх осіб.
Встановлено, що сфера застосування форс-мажору набагато вужча, ніж непереборної сили: «форс-мажор – договірні зобов’язання», «непереборна сила – договірні й недоговірні зобов’язання». Тому в договірних зобов’язаннях застосовується правило, що будь-яка дія непереборної сили є явищем форс-мажору, однак не будь-який форс-мажор є непереборною силою.
Зроблено висновок про те, що специфіка цивільно-правової відповідальності за договором купівлі-продажу полягає у тому, що вимога про відшкодування збитків підлягає задоволенню за наявності, як правило, всіх загальних умов, тоді як вимоги про сплату неустойки, завдатку, процентів річних подаються за наявності лише факту порушення договору.
Розділ 3. «Заходи цивільно-правової відповідальності за договором купівлі-продажу» складається з трьох підрозділів, присвячених характеристиці відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку, сплати суми у розмірі завдатку і процентів річних.
У підрозділі 3.1. «Відшкодування збитків» зазначено, що відшкодування збитків є загальним способом захисту прав у разі порушення договору купівлі-продажу, що дозволяє потерпілій стороні одержати відшкодування майнових втрат у повному розмірі. При цьому відшкодування збитків – не заміна виконання зобов’язання, а формування майнового становища потерпілого таким чином, щоб порушене зобов’язання було виконано і майнове становище потерпілого було відновлено.
Вказано, що помилковим є використання термінів «збитки» і «відшкодування збитків» як синоніми, оскільки збитки – це грошова оцінка майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення правопорушення, а відшкодування збитків становить захід цивільно-правової відповідальності, що застосовується до правопорушника і виявляється у грошовому відшкодуванні майнової шкоди, що спричиняє для правопорушника додаткове майнове обтяження.
До характерних ознак збитків за порушення договору купівлі-продажу віднесено: 1) пов’язані з майновими втратами потерпілого (як реальними, так і майбутніми), тому в разі порушення немайнових прав та інтересів мова про відшкодування збитків не виникає; 2) відшкодовуються у повному обсязі, якщо інше не передбачено договором або законом; 3) склад збитків становлять реальні збитки та упущена вигода; 4) означають грошову оцінку майнової шкоди, оскільки обчислюються з урахуванням ринкових цін.
У підрозділі здійснено порівняння неустойки і збитків, оскільки від розміру збитків може залежати розмір неустойки. Водночас неустойка є способом відшкодування збитків тоді, коли мова йде про залікову неустойку, коли збитки відшкодовуються в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Зроблено висновок про те, що сплата неустойки і відшкодування збитків є самостійними заходами цивільно-правової відповідальності, що дозволяють відновити порушене майнове становище потерпілої сторони.
Вимога про відшкодування збитків у разі порушення договору купівлі-продажу подається за наявності загальних або спеціальних умов. На підставі спеціальних умов виникає право на відшкодування збитків лише у випадках, передбачених законом (наприклад, продавець на вимогу покупця на час ремонту не надав у користування аналогічний товар; покупець не знав або не міг знати до продажу товару про наявність підстав для вилучення у нього товару на користь третьої особи тощо). В усіх інших випадках такий захід цивільно-правової відповідальності застосовується на підставі загальних умов (протиправність порушення, збитки, причинний зв’язок між порушенням договору і збитками, вина контрагента).
Вказано, що для пред’явлення позову про відшкодування збитків за договором купівлі-продажу у зв’язку із недоліками проданого товару застосовується спеціальна позовна давність в один рік, для обчислення якої встановлюється спеціальний порядок.
У підрозділі 3.2. «Сплата неустойки, втрата завдатку, сплата суми у розмірі завдатку» встановлено, що сплата неустойки, втрата завдатку, сплата суми у розмірі завдатку є самостійними заходами цивільно-правової відповідальності, яким притаманні особливості підстав встановлення, умов виникнення відповідальності, порядку обчислення розміру відшкодування, підстав його зменшення, позовної давності.
Сплата неустойки за договором купівлі-продажу розглядається як оптимальний спосіб відновлення порушеного права, оскільки існує процесуальний ризик кредитора щодо можливості доведення наявності та розміру збитків, який відсутній при стягненні неустойки. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухомі речі, визначені родовими ознаками та майнові права. Водночас зроблено висновок про те, що не можуть бути предметом неустойки речі, визначені індивідуальними ознаками, оскільки у разі їх втрати або неможливості придбання боржник не зможе виконати обов’язок щодо сплати неустойки у зв’язку з незамінністю речі.
У підрозділі охарактеризовано законну (нормативну) та договірну неустойку. Вказано, що законною (нормативною) є неустойка, яка встановлена актами цивільного законодавства. Предметом такої неустойки може бути грошова сума. Договірна неустойка, навпаки, має правове значення тоді, коли вона встановлена у договорі. Предметом цієї неустойки можуть бути як грошові кошти, так й інше майно. У випадку встановлення у договорі неустойки її розмір має бути визначений сторонами. Наголошено, якщо за порушення договору купівлі-продажу передбачена договірна і законна неустойка, то сторони повинні керуватися умовами договору, де вони самостійно визначили вид, розмір неустойки, умови її застосування тощо. Винятком із цього правила є випадки, передбачені законом.
Зазначено, що формами неустойки є штраф і пеня. Неустойка є штрафом тоді, коли вона: 1) сплачується одноразово; 2) встановлюється за порушення виконання як грошового, так й іншого майнового зобов’язання; 3) предметом штрафу може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Характерними ознаками пені є: 1) має триваючий (накопичувальний) характер; 2) встановлюється за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання; 3) предметом пені може бути грошова сума.
Обґрунтовано, що немає цивільно-правового значення неустойка як самостійна санкція за порушення договору купівлі-продажу, оскільки сплата неустойки завжди виявляється через штраф або пеню. У тих випадках, коли у нормативно-правових актах встановлюється неустойка як санкція, вона завжди має ознаки штрафної неустойки.
Зроблено висновок про те, якщо у договорі купівлі-продажу сторони не домовилися про вид неустойки (штрафна, залікова, виключна, альтернативна), то діє загальне правило про стягнення штрафної неустойки. Водночас більш правильним є надання заліковій (а не штрафній) неустойці значення загального правила у цивільному законодавстві. Для вимоги про сплату неустойки встановлено спеціальну позовну давність.
У підрозділі розкрито особливе значення штрафної неустойки для довгострокових договірних зобов’язань, оскільки складно довести наявність і розмір збитків у разі порушення таких договорів, у зв’язку з періодичністю виконання сторонами взятих на себе обов’язків. Тому обґрунтовано доцільність встановлення штрафної неустойки за довгостроковими договорами купівлі-продажу у разі повторного їх порушення, що дозволить потерпілому одержати належне відшкодування понесених втрат. Умова про необхідність повторного порушення договору зумовлена виконанням штрафною неустойкою каральної функції.
Обґрунтовано можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення договору купівлі-продажу, оскільки вони є формами виявлення неустойки, що застосовуються як самостійні санкції за порушення зобов’язання.
Зроблено висновок про те, що втрата завдатку та сплата суми у розмірі завдатку є заходами цивільно-правової відповідальності, оскільки володіють найбільш характерними їй ознаками: спрямовані на захист цивільних прав та інтересів потерпілої особи; породжують виникнення для правопорушника обов’язку нести додаткові негативні майнові обтяження; правопорушник несе відповідальність перед потерпілою особою, а не перед державою.
Встановлено, що втрату завдатку і сплату суми у розмірі завдатку не можна розглядати як неустойку у формі штрафу. Основна відмінність між сплатою неустойки і втратою завдатку (сплатою суми у розмірі завдатку) полягає у такому: а) сплата неустойки застосовується у випадках, передбачених договором або законом; втрата завдатку і повернення суми у розмірі завдатку – лише тоді, коли має місце домовленість сторін про це; б) за порядком обчислення суми виплати штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, а завдатком, навпаки, є конкретна визначена у договорі грошова сума або рухоме майно; в) для вимоги про сплату неустойки встановлюється спеціальна позовна давність в один рік; для вимоги про повернення суми у розмірі завдатку – загальна позовна давність у три роки.
У підрозділі 3.3. «Сплата процентів річних» зазначено, що сплата процентів річних як захід цивільно-правової відповідальності застосовується у випадках протиправного користування чужими грошовими коштами.
Здійснено порівняльний аналіз сплати процентів та сплати процентів річних як способів захисту цивільних прав та інтересів за договором купівлі-продажу. Зроблено висновок про те, що основна відмінність між ними полягає у тому, що сплата процентів є платою за користування чужими грошовими коштами, а сплата процентів річних є заходом цивільно-правової відповідальності, оскільки створює для правопорушника додатковий обов’язок нести негативні майнові обтяження.
У цьому підрозділі до ознак сплати процентів річних, які характеризують їх як захід цивільно-правової відповідальності, віднесено: 1) застосовується у випадках протиправного користування чужими грошовими коштами; 2) єдиною умовою їх стягнення є прострочення виконання грошового зобов’язання; 3) сплачуються у грошовій одиниці України – гривні або в іноземній валюті; 4) розмір визначається з урахуванням простроченої суми та терміну прострочення; 5) мають заліковий характер для збитків, завданих виключно протиправним користуванням грошових засобів, оскільки при одночасному стягненні збитків і процентів основною метою останніх є відшкодування майнових втрат у певній частині, поверх яких збитки відшкодовуються у загальному порядку; 6) розмір може встановлюватися сторонами у договорі без жодних обмежень; 7) для вимог про стягнення процентів річних встановлений загальний строк позовної давності у три роки.
Зроблено висновок про те, що проценти річних не є збитками, оскільки: 1) проценти річних стягуються виключно за порушення виконання грошових зобов’язань; відшкодування збитків можу застосовуватися за будь-яке невиконання чи неналежне виконання зобов’язань (за винятком стягнення неустойки без права на відшкодування збитків за порушення зобов’язання, якщо це передбачено у договорі); 2) розмір процентів річних встановлюється у договорі або законі; розмір збитків обчислюється з урахуванням реальних збитків і упущеної вигоди за ринковими цінами, тому наперед у договорі чи законі будь-яким чином не можна його встановити; 3) єдиною умовою застосування стягнення процентів річних є прострочення виконання грошового зобов’язання; для відшкодування збитків необхідно надати докази про наявність збитків, протиправний характер порушення договору, причинний зв’язок і вину.
Встановлено, що відмінність процентів річних та неустойки у формі пені полягає у такому: 1) боржник сплачує пеню за кожний день прострочення виконання, а проценти річних нараховуються за спеціальною формулою; 2) розмір пені встановлюється у договорі або законі та не може перевищувати розмір подвійної облікової ставки Національного банку України (якщо суб’єктами зобов’язання є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання і фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності (підприємці); розмір процентів річних може встановлюватися сторонами у договорі без жодних обмежень; 3) розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення; розмір процентів річних встановлюється у договорі чи законі та не залежить від розміру збитків, тому не може бути зменшений за рішенням суду; 4) для вимог про стягнення неустойки встановлений спеціальний строк позовної давності в один рік; для стягнення процентів річних діє загальний строк позовної давності у три роки.