Антонюк Тетяна Вячеславівна. Поєднане застосування вакуум-кавітаційної санації в комплексному хірургічному лікуванні гнійних ран (клінічно-експериментальне дослідження) : Антонюк Татьяна Вячеславовна. Сочетанное применение вакуум-кавитационной санации в комплексном хирургическом лечении гнойных ран (клинико-экспериментальное исследование)

summary

Матеріали і методи дослідження. Експериментальне дослідження проведено на 92 статевозрілих самцях кролів віком від 90 до 120 днів, масою 3,2-4,5 кг, без видимих ознак захворювань. Усім тваринам проводили дослідження абсолютної та відносної кількості основних популяцій імунокомпетентних клітин у периферичній крові (лейкоцити, нейтрофільні лейкоцити, паличкоядерні нейтрофіли, сегментоядерні нейтрофіли, еозинофільні лейкоцити, базофільні лейкоцити, лімфоцити, моноцити, еритроцити) та швидкість зсідання еритроцитів. Визначали ступінь мікробної контамінації рани, досліджували цитограму ранових відбитків, гістологічні зміни тканин рани, матеріал брали на 1, 3, 6, 9, 12, 15 добу.
Модель гнійної рани в експериментальних тварин створювали за методикою Національного інституту хірургії і трансплантології ім. О.О. Шалімова НАМН України. В якості інфікуючого матеріалу застосовували суміш культур мікроорганізмів, яка складалася із S. aureus, S. еpidermidis, P. aeruginosa, E. сoli, E. faecalis.
Залежно від подальшого лікування, експериментальні тварини були розділені на 2 основні групи та групу порівняння. У І групі, у якій було 36 дослідних тварин, з метою заливки ран використовували антисептик “Октенісепт” (октенідіна дигідрохлорид 0,1 г, феноксіетанол 2 г) у розведенні 1:1 0,9% розчином натрію хлориду (Виробник: Шюльке і Майр ГмбХ, Німеччина. Номер реєстраційного посвідчення: UA/4056/01/01. Термін дії посвідчення: з 28.01.2011 по 28.01.2016. АТ код: D08AJ57. Наказ МОЗ: 39 від 28.01.2011). У ІІ групу увійшло 36 дослідних тварин, яким з метою заливки застосовували сорбент “Полісорб МП” (високодисперсний діоксид кремнію) 12 гр, розчинений у 200 мл 0,9% розчину натрію хлориду (Виробник: Джанкойсько-Сивашський дослідно-експериментальний завод, Херсонська обл., Геніченський р-н, с. Сиваш, Україна. Номер реєстраційного посвідчення: UA/2972/01/01. Термін дії посвідчення: з 18.05.2010 по 18.05.2015. АТ код: A07BC10. Наказ МОЗ: 417 від 18.05.2010). Кожна експериментальна група була розподілена на 3 підгрупи – по 12 дослідних тварин. У підгрупі 1.1 лікування проводили вакуумною терапією (ВТ) із заливкою рани розчином антисептику, у підгрупі 1.2 – обробкою рани низькочастотним ультразвуком (УЗ) із заливкою рани розчином антисептику, у підгрупі 1.3 після ультразвукової кавітації (УЗК) на рану накладалась вакуумна пов’язка із заливкою рани розчином антисептика. Методом лікування у підгрупі 2.1 була ВТ із заливкою рани розчином сорбенту, у підгрупі 2.2 рани обробляли низькочастотним УЗ з розчином сорбенту, у підгрупі 2.3 проводили УЗК рани з подальшим накладанням вакуумної пов’язки та заливкою рани розчином сорбенту. Групу порівняння становили 20 тварин з гнійними ранами, яким проводили лікування згідно зі стадіями ранового процесу.
В основу клінічного матеріалу покладені результати обстеження і лікування 198 хворих на гнійно-некротичні процеси (ГНП) м’яких тканин, які лікувалися на базі 1 хірургічного відділення обласної комунальної установи “Лікарня швидкої медичної допомоги” м. Чернівці в період з 2012 по 2014 р.р. Усі хворі були розподілені на дві групи: з гострими гнійно-некротичними процесами – І група (102 особи) та з хронічними гнійно-некротичними процесами – ІІ група (96 осіб).
При порівнянні розподілу пацієнтів основних та контрольних груп за статтю та віком виявлено, що міжгрупові відмінності є незначними, міжстатеве співвідношення було фактично однаковим. У І групі пацієнти були переважно працездатного віку (49,8±17,74 років), у ІІ групі переважали хворі пенсійного віку (61,9±12,16 років).
Залежно від проведеного місцевого лікування, у кожній групі сформовано по 2 підгрупи та групу спостереження. У І групі виділено підгрупи: 1.1, що включала 36 хворих, яким проводили УЗК з ВТ та заливкою рани розчином антисептика “Октенісепт” у розведенні 1:1 0,9% розчином натрію хлориду; підгрупа 1.2 зі 34 хворими, яким проводили УЗК та ВТ із заливкою рани розчином сорбенту “Полісорб МП” 12 гр, який розчиняли у 200 мл 0,9% розчину натрію хлориду; групу контролю, що включала 32 хворих, яким проводили лікування за загальноприйнятими методиками згідно зі стандартами та протоколами ведення хворих з відповідною нозологією. Аналіз розподілу хворих за нозологічними формами визначено, що більшість пацієнтів І групи лікувалися з приводу абсцесів різної локалізації – 51 (25,76%), флегмони стегна – 16 (8,08%) та карбункулу – 11 (5,56%).
ІІ групу поділено на підгрупу: 2.1, до якої увійшли 32 хворих, яким проводили УЗК та ВТ із заливкою рани антисептиком “Октенісепт” у розведенні 1:1 0,9% розчином натрію хлориду; підгрупу 2.2, що включала 33 хворих, яким проводили УЗК та ВТ із заливкою рани розчином сорбенту “Полісорб МП” 12 гр, який розчиняли у 200 мл 0,9% розчину натрію хлориду; групу контролю, що включала 31 хворого, яким проводили лікування за загальноприйнятими методиками згідно зі стандартами та протоколами ведення хворих з відповідною нозологією. Більшість пацієнтів ІІ групи були госпіталізовані з приводу гнійно-некротичної рани стопи – 36 (18,18%) хворих та гомілки – 38 (19,19%) хворих. Гнійно-некротичні рани обох гомілок та гнійно-некротичну рану культі післяопераційної рани відзначали у 8 (4,04%) пацієнтів, 2 (1,01%) хворих були з гнійно-некротичними ранами гомілки та стопи.
При госпіталізації всім пацієнтам І групи було проведено оперативне лікування. У ІІ групі оперативне втручання у вигляді некректомії було виконано тільки 31 (15,66%) пацієнту.
У більшості хворих І групи 75 (37,88%) та у всіх пацієнтів ІІ групи – 96 (48,49%) була наявна супутня патологія. У половини пацієнтів І групи – 55 (27,77%) та у більшості пацієнтів ІІ групи – 89 (44,95%) дана супутня патологія поєднувалася. За умови супутньої патології проводили консервативну терапію згідно зі стандартами та протоколами ведення хворих з відповідною нозологією. Антибактеріальні засоби призначали з урахуванням чутливості до них мікроорганізмів. При больовому синдромі призначали ненаркотичні анальгетики та за необхідності – наркотичні анальгетики.
Обов’язковий обсяг лабораторних досліджень у пацієнтів включав: загальний клінічний аналіз крові та сечі, визначення рівня цукру крові, флюорографію органів грудної клітки, електрокардіографію, біохімічні тести (загальний білірубін, загальний білок, коагулограму, вміст у крові сечовини та креатиніну), які визначалися за допомогою уніфікованих методик, затверджених МОЗ України. Дослідження проводили у біохімічній та клініко-діагностичній лабораторії на базі ОКУ “Лікарня швидкої медичної допомоги” м. Чернівці.
Визначали лейкоцитарний індекс інтоксикації, гематологічний індекс інтоксикації, індекс резистентності організму, індекс імунологічної реактивності, індекс ядерного зсуву. Для вивчення впливу запропонованого комплексу лікування на перебіг гнійно-некротичних процесів фіксували глибину рани, кількість та характер ранового ексудату, наявність перипроцесу. Контролювали термін появи грануляції, її макроморфологічну структуру, початок крайової епітелізації, термін повного загоєння рани. Визначали площу рани з вираховуванням швидкості загоєння рани за методикою Л.Н. Попової. Визначали популяційний рівень кожного виду чи групи мікроорганізмів. Для полегшення математичних розрахунків отримані числа переводили в десятинний логарифм від фактичного показника (lg КУО).
При дослідженні активності репаративних процесів ми визначали: площа некрозу тканини, %; об’ємну щільність набрякової рідини, %; товщину грануляційної тканини, мкм; об’ємну щільність судин у грануляційній тканині, %; щільність клітин грануляційної тканини у 1 мм2 площі зрізу, КГТ/мм2; площу сполучнотканинних волокон, %; ступінь епітелізації рани, %; середню товщину регенеруючого епітелію в крайових ділянках рани, мкм. На обраній ділянці, у межах ранового дефекту, під лейкоцитарно-фіброзним струпом проводився підрахунок 100 клітин (фібробласти, гранулоцити, лімфоцити, макрофаги). Для оцінки інтенсивності вільнорадикальних процесів у м’яких тканинах дна рани ми застосовували методику, розроблену І.С. Давиденко (2003р.). Цитологічні дослідження рани проводили за методикою М.В. Покровської, М.С. Макарова у модифікації Д.М. Штейнберга. Одночасно досліджували фагоцитарну активність нейтрофілів та кількісні показники мікробного обсіменіння рани.
Статистичні та аналітичні розрахунки проводили з використанням електронних таблиць Microsoft® Office Excel (build 11.5612.5703) та програми для статистичного обчислення Statistica v. 6.0 (StatSoft, 2001, США). Перевірку закону розподілу на нормальність здійснювали за критерієм Шапиро–Уилка. Величину Р (рівень значущості) визначали за критерієм Стьюдента–Фішера для нормально розподілених вибірок та за критерієм Уілкоксона для вибірок, розподіл яких відрізнявся від нормального. Якісні показники порівнювали за z-критерієм знаків. При цьому виконували обчислення середніх величин (M), їх середнього квадратичного відхилення (m), відмінність у показниках вважали достовірною при p˂0,05.
Лікування гнійних ран проводили за розробленим методом патент України на корисну модель № 73017. Після хірургічної обробки рани та промивання порожнини антисептичними розчинами, у рані розташовували змодельовану до її форми та розміру поролонову губку (розмір пор 500-1500 мікрометрів) з перфорованим дренажем усередині. Дренаж виводили через окремий розріз шкіри на віддаленні від країв рани, та фіксували капшуковим швом, що дозволяє краще герметизувати порожнину. Рану закривали зовні клейкою плівкою “Loban” для досягнення повної герметичності. При проведенні експериментального дослідження рану герметизували шляхом зашивання неперервним ввертаючим проленовим швом. З метою запобігання розгерметизації системи тваринам на шию одягали обмежуючий комір. Зовнішній кінець дренажу під’єднували до вакуумного пристрою (Прилад вакуум-терапії ран “АГАТ-ДНЕПР”), що дозволяло підтримувати від’ємний тиск на рівні 100-300 мм рт. ст. Ступінь розрідження залежить від розміру рани та стадії перебігу ранового процесу. У стадії запалення ранового процесу чим більший об’єм та розмір рани, тим більший від’ємний тиск (250-300 мм.рт.ст.), у стадії проліферації для утворення грануляційної тканини застовували негативний тиск від 100 до 150 мм.рт.ст. Пористість губки мала значення, розмір пор залежав від характеру ранового ексудату. На початку лікування перевагу віддавали губкам з розміром пор 1500 мікрометрів, що дозволяло евакуювати залишки ранового вмісту. У стадії проліферації, коли ексудація з рани мінімальна і з’являються грануляції змінювали на губки з меншим розміром пор (500 мікрометрів), що не ушкоджувало грануляційну тканину. З метою кращої санації рани проводили заливки антисептиком або рідким сорбентом на 60 хв з подальшою 23-годинною аспірацією.
Обробку рани низькочастотним УЗ проводили після заливки порожнини антисептиком або рідким сорбентом (апарат хірургічний ультразвуковий для санації біологічних об’єктів УРСК 7Н-22) з резонансною частотою 26,5 кГц і потужністю 0,2 Вт/см2, при амплитуді коливань хвилеводу 0,05 мм і силі струму 10-12 мА. Тривалість процедури залежить від розміру ранової поверхні в середньому 1 хв на 1 см2.
Лікування гнійних ран проводили за розробленим методом патент України на корисну модель № 73129: поєднання ультразвукової кавітації та вакуумної терапії.
Комісією з питань біоетики встановлено, що проведені експериментальні та клінічні дослідження не суперечать основним біоетичним нормам (протокол № 3 від 20.11.14р.).
Результати дослідження та їх обговорення. Застосування комбінації вакууму та кавітації із заливкою ран антисептиком або рідким сорбентом приводить до швидкого очищення ранової поверхні з відторгненням некротичних мас, на 3 добу лікування площа некрозу тканини (%) склала відповідно 2,1±0,09 та 1,9±0,04 а в контрольній групі 20,1±0,12 (р<0,05). Зниженням тривалості нейтрофільної інфільтрації, пришвидшенням початку проліферативної фази запалення. Стимулює утворення грануляційної тканини, з більш швидкою епітелізацією ранового дефекту. На 6 добу лікування товщина грануляційної тканини (мкм) в підгрупах де використовували УЗК та ВТ із заливкою рани антисептиком або сорбентом становив 261,2±2,81 та 289,2±14,29 відповідно, у групі контролю 15,3±1,23 (р<0,05). Середня товщина регенеруючого епітелію в крайових ділянках рани (мкм) в підгрупах де використовували УЗК та ВТ із заливкою рани антисептиком або сорбентом становив 29,1±4,25 та 30,2±3,29 відповідно, у групі контролю 7,3±0,98 (р<0,05).
Із запропонованих методик найкращий антибактеріальний ефект, який приводить до ефективної деконтамінації експериментальних ран протягом 9 діб виявився у застосуванні УЗК та ВТ із заливкою рани розчином “Октенісепту” а також УЗК та ВТ із заливкою рани розчином Полісорбу МП які призводять до ефективної деконтамінації експериментальних ран протягом 9 та 12 діб. В контрольній групі на 12 добу виявлено 13 штамів мікроорганізмів.
Вивчення ефективності різних варіантів лікувальної тактики гнійно-некротичного процесу в експериментальних тварин за показниками абсолютної та відносної кількості основних популяцій імунокомпетентних клітин у периферичній крові показало найкращий терапевтичний ефект при одночасному використанні УЗК та ВТ у поєднанні із заливкою рани розчином Октенісепту або застосування УЗК та ВТ із заливкою рани розчином Полісорб МП з терміном лікування 9-12 діб.
У 6 експериментальних тварин групи контролю на 12 та 15 доби розмір рани не змінювався у порівнянні з 9 добою. Упродовж наступної 21 доби позитивна динаміка загоєння рани відсутня. Розмір рани залишається незмінним. Очищення рани від ексудату, формування грануляційної тканини та реепітелізація відсутні.
Рани, в яких була відсутня динаміка загоєння впродовж вказаного терміну, розцінені нами як такі, що тривало не загоюються. З лікувальною метою, починаючи з 36 доби експерименту, до даних тварин застосовували розроблений метод санації УЗК та ВТ із заливкою рани розчином сорбенту.
Використання УЗК та ВТ із заливкою рани розчином Полісорб МП для лікування експериментального хронічного ГНП позитивно впливає на перебіг ранового процесу, що характеризується появою ознак грануляції ранової поверхні у ранах на 42 добу експерименту (6 доба лікування запропонованим методом), на 45 добу (9 доба лікування запропонованим методом) дослідження розпочинаються процеси епітелізації рани. Лікування протягом 15 діб (51 доба експерименту) приводить до деконтамінації рани, та нормалізації показників абсолютної та відносної кількості основних популяцій ІКК у периферичній крові.
Проаналізувавши отримані результати експериментального дослідження, ми дійшли думки про доцільність клінічної апробації розроблених методів лікування.
У контрольних підгрупах лікування пацієнтів передбачало загальноприйнятий комплекс, який застосовують у хворих з гнійно-некротичними процесами м’яких тканин. У всіх пацієнтів основних підгруп, поряд зі стандартною терапією, проводили обробку ран низькочастотним ультразвуком та використовували вакуумну терапію із заливкою ран антисептиком або розчином сорбенту.
Пацієнтам І групи, після оперативного лікування гнійно-некротичного процесу, на другу добу видаляли дренажі і тампони, проводили заливку порожнини гнійника препаратом “Октенісепт” у хворих підгрупи 1.1 та сорбентом “Полісорб МП”, у пацієнтів підгрупи 1.2. Виконували обробку рани низькочастотним ультразвуком, тривалість процедури залежала від розміру ранової поверхні, що в середньому становило 1 хв на 1 см2. Рану повторно промивали розчином антисептика або сорбенту, після чого накладали вакуумну пов’язку та створювали від’ємний тиск на рівні 250-300 мм рт. ст.. З метою кращої санації рани проводили заливку антисептика (підгрупа 1.1) та сорбенту (підгрупа 1.2) в наступні дві доби, без розгерметизації системи, на 60 хв з подальшою 23-годинною аспірацією.
У ІІ групі на першу добу після надходження в стаціонар, при значній кількості некротично змінених тканин, виконували механічну некректомію, після чого проводили заливку порожнини рани препаратом “Октенісепт” у хворих підгрупи 2.1 та сорбентом “Полісорб МП”, у пацієнтів підгрупи 2.2. Виконували обробку низькочастотним ультразвуком, тривалість процедури в середньому становила 1-2 хв на всю площу рани. Рану повторно промивали розчином антисептика або сорбенту. Після чого накладали вакуумну пов’язку та створювали від’ємний тиск на рівні 100-150 мм рт. ст.. З метою кращої санації рани проводили заливку антисептика (підгрупа 2.1) та сорбенту (підгрупа 2.2) в наступні дві доби, без розгерметизації системи, на 60 хв з подальшою 23-годинною аспірацією.
Повторні сеанси ультразвукової кавітації та вакуумної терапії проводили через три доби. Кількість сеансів залежала від тяжкості процесу, розміру рани, кількості некротично зміненої тканини, кількості виділеного ексудату та динаміки очищення рани.
У післяопераційному періоді досліджували термін очищення рани, кількість ранового ексудату та його характер, наявність набряку та гіперемії, появу грануляції та її характер, епітелізацію, швидкість загоєння рани, динаміку кількості мікробних тіл у рані, мазки-відбитки ранових поверхонь, тривалість післяопераційного ліжко-дня.
Зменшення перифокального набряку та гіперемії шкіри навколо рани відзначали у більшості пацієнтів І групи – 31 (86,11%) хворих у підгрупі 1.1 і 26 (76,47%) хворих у підгрупі 1.2 – до 2-3 доби лікування. При цьому ознаки перифокального набряку в контрольній групі зберігалися на третю добу в усіх хворих (p˂0,05) і тільки на 6-7 добу зникли у 23 (71,88%) хворих. Ознаки лімфангоїту і лімфаденіту зникали у всіх хворих основних підгруп на 2-3 добу проведеної терапії, при цьому в контрольній підгрупі – зникали на 5-6 добу. Зменшення набряку та гіперемії шкіри навколо рани у пацієнтів ІІ групи відзначали у 25 (78,13%) хворих у підгрупі 2.1 і 28 (84,85%) хворих у підгрупі 2.2 на 3-4 добу лікування. При цьому ознаки перифокального набряку у контрольній підгрупі зберігалися на четверту добу в усіх хворих (p˂0,05) і тільки на 6-7 добу зникали у 21 (67,74%) пацієнта.
На швидкість очищення рани та виповнення її грануляційною тканиною впливала кількість сеансів УЗК та ВТ. У підгрупі 1.1 вдалося обмежитися 2 та 3 сеансами УЗК в поєднанні з ВТ 18 (9,09%) та 14 (7,07%) відповідно. У підрупі 1.2 очищення рани відбувалося за 2 сеанси у 8 (4,04%) хворих, за – 3 у 21 (10,60%) та 4 сеанси у 5 (2,53%) пацієнтів. На нашу думку, краще очищення рани в підгрупі 1.1 пов’зано з використанням антисептика, що додатково зменшувало мікробну контамінацію рани, 1 (0,51%) пацієнту вдалося очистити рану за один сеанс, чого не відзначали в підгрупі 1.2. Застосовували не більше 4 сеансів УЗК та ВТ в І групі і лише в 1 (0,51%) випадку було проведено 6 сеансів у хворого з обширними флегмонами обох стегон.
Очищення рани від некротичних тканин відбувалося після 1-2 сеансів ультразвукової кавітації та вакуумної терапії у підгрупі 1.1, що відповідало в середньому 4,6±0,35 доби, у підгрупі 1.2 після проведення 2-3 сеансів – 7,2±0,44 доби. У контрольній групі очищення відбувалося тільки на 9,7±0,63 доби (p˂0,05).
Характерною особливістю в ІІ групі є очищення рани за 4-6 сеансів УЗК та ВТ, причому очищення рани за 1 чи 2 сеанси не вдавалося в жодному випадку. У підгрупі 2.1 очищення рани та виповнення її грануляційною тканиною відбувалося після 5-6 сеансів у 14 (7,07%) і 10 (5,05%) хворих відповідно. Очищення ран за 3 сеанси не було в жодному випадку. У 5 (2,53%) і 2 (1,01%) пацієнтів очищення рани та виповнення її грануляціями відбувалося після 7 та 8 сеансів відповідно.
У підгрупі 2.2 вже після 3 сеансів УЗК та ВТ у 2 (1,01%) хворих рани виповнювалися грануляціями. Основній кількості хворих 24 (12,12%) проводили 4 сеанси, і лише в 6 (3,03%) та 1 (0,51%) випадку відповідно проводили 5 і 6 сеансів. Потреби проводити 7 та 8 сеансів УЗК та ВТ в підгрупі 2.2 не було. На нашу думку це пов’зано з використанням сорбенту для заливки рани.
Очищення рани від некротичних тканин відбувалося після 3-4 сеансів УЗК та ВТ у підгрупі 2.1, що відповідало в середньому 10,6±0,83 доби, у підгрупі 2.2 після проведення 2-3 сеансів – 7,2±0,71 доби. У контрольній групі очищення відбувалося тільки на 14,8±0,53 доби (p˂0,05).
Виділення ранового ексудату зменшувалося на 50% на 2,4±0,58 доби в підгрупі 1.1 і на 3,6±0,48 доби в підгрупі 1.2, що було достовірно менше від показника контрольної підгрупи – 6,4±0,46 доби (p˂0,05). Зміна характеру ексудату від гнійного до серозного відбувалася в середньому до 2,6±0,47 доби у хворих підгрупи 1.1, до 3,8±0,61 доби – у пацієнтів підгрупи 1.2. У контрольній групі цей показник становив 5,6±0,53 доби, що достовірно вище основної групи (p˂0,05).
Виділення ранового ексудату зменшувалося на 6,4±1,55 добу в підгрупі 2.1, у підгрупі 2.2 – на 5,6±1,47, що було достовірно менше показника контрольної підгрупи – 9,4±1,38 доби (p˂0,05). Зміна характеру ексудату від гнійних до серозних відбувалася в середньому до 5,2±0,87 доби у хворих підгрупи 2.1 та до 4,1±0,76 доби у пацієнтів підгрупи 2.2. У контрольній підгрупі цей показник становив 8,7±0,73 доби, що достовірно вище основних підгруп (p˂0,05).
У хворих підгрупи 1.1 середній термін появи грануляційної тканини становив 3,6±0,36 доби, а початок крайової епітелізації – 4,7±0,44 доби, у пацієнтів підгрупи 1.2 грануляційна тканина з’являлася на 4,1±0,38 добу, початок крайової епітелізації – на 5,3±0,54 добу. Дані показники були достовірно (p˂0,05) вищими в контрольній групі – 6,7±0,51 доби і 8,9±0,54 доби відповідно.
У хворих ІІ групи, у підгрупі 2.1 середній термін появи грануляційної тканини становив 5,7±0,35 доби, а крайова епітелізація з’являлась в середньому на 6,9±0,56 доби, у пацієнтів підгрупи 2.2 – 4,5±0,44 доби та 5,6±0,56 доби відповідно. Дані показники були достовірно (p˂0,05) вищими в контрольній підгрупі – 9,3±0,54 доби, розвиток грануляційної тканини на 10,9±0,62 добу – початок крайової епітелізації.
У пацієнтів І групи рани загоювалася вторинним натягом або внаслідок накладання вторинних швів. У контрольній підгрупі в 25 (24,50%) пацієнтів рани загоювалися вторинним натягом, у 7 (6,86%) – були накладені вторинні шви. У підгрупах 1.1 та 1.2 вторинним натягом загоювалися рани в 7 (6,86%) та 10 (9,80%) хворих відповідно, вторинні шви були накладені 29 (28,42%) і 24 (23,56%) пацієнтам відповідно.
Загоєння рани у хворих ІІ групи відбувалося в основному вторинним натягом, внаслідок накладання вторинного шва або аутодермопластики. У контрольній підгрупі у 22 (11,11%) пацієнтів рани загоювалися вторинним натягом, в 1 (0,51%) були накладені вторинні шви, 8 (4,04%) хворим було проведено аутодермопластику. У підгрупах 2.1 та 2.2 вторинним натягом загоювалися рани в 7 (3,54%) та 4 (2,02%) хворих відповідно, вторинні шви були накладені 7 (3,54%) і 12 (6,06%) пацієнтам відповідно, аутодермопластика була виконана 18 (9,09%) і 17 (8,58%) хворим відповідно.
У пацієнтів І групи швидкість загоєння рани за методикою Л.Н. Попової у контрольній підгрупі становила 1,2 % протягом 5-6 діб, 2,8% – на 8-9 добу, у подальшому 3,4% – щоденно, до повного загоєння рани. У підгрупі 1.1 швидкість загоєння рани на 5-6 добу становила 3,2 %, на 8-9 добу – 3,8%, у подальшому 4,2% – до повного загоєння рани. У підгрупі 1.2 швидкість загоєння рани становила 3,1 % протягом 5-6 діб, 3,4% – на 8-9 добу, 3,8% – щоденно, до повного загоєння рани, що достовірно вижче (p˂0,05) показників основних підгруп.
Швидкість загоєння рани у пацієнтів ІІ групи у контрольній підгрупі становила 0,9 % протягом 5-6 діб, 1,6% – на 8-9 добу, у подальшому – 2,5% щоденно, до повного загоєння рани. У підгрупі 2.1 швидкість загоєння рани становила 2,2 % на 5-6 добу, 3,1% – на 8-9 добу, у подальшому 3,8% до повного загоєння рани. У підгрупі 2.2 швидкість загоєння рани становила 2,5 % протягом 5-6 діб, 3,4% – на 8-9 добу, 4,2% – щоденно, до повного загоєння рани, що достовірно вижче (p˂0,05) за показники основних підгруп.
Дослідження ефективності запропонованого методу ВКС у хворих, які були віднесені до складу основних груп показало, що у групі хворих з ГГНП у підгрупі 1.1 з 36 пацієнтів задовільний результат отримано у 33 (91,67%), у підгрупі 1.2 з 34 пацієнтів – у 28 (82,35%). У групі хворих з ХГНП у підгрупі 2.1 з 32 пацієнтів задовільний результат від ВКС отримано у 26 (81,25%), у підгрупі 2.2 з 33 хворих – у 30 (90,91%) пацієнтів.
Ускладнення, пов’язані з поширеністю гнійно-запального процесу відзначали переважно в контрольних підгрупах. Всього ускладнення гнійно-некротичного процесу було у 25 (12,6%) пацієнтів. Даним пацієнтам було виконано повторне оперативне втручання.
Середній ліжко-день хворих І групи у контрольній підгрупі становив 17,8±7,69 доби, у підгрупі 1.1 – 9,8±4,64 доби, у підгрупі 1.2 – 12,2±3,20 доби.
Середній ліжко-день хворих ІІ групи у контрольній підгрупі становив 26,8±5,79 доби, в підгрупі 2.1 – 20,4±2,69 доби, у підгрупі 2.2 – 16,8±1,69 доби.
Вихідні рівні мікробних тіл як в контрольних, так і в основних підгрупах хворих статистично не відрізнялись один від одного (р>0,05). Динаміка кількості мікробних тіл у ранах хворих основної підгрупи 1.1, яку визначали в lg КУО/мл ексудату, показала, що вихідний рівень обсіменіння ран становив 8,4±0,15 lg КУО/мл, на 5-6 добу – 5,1±0,20 lg КУО/мл, на 8-9 добу – 3,3±0,18 lg КУО/мл, на 12-14 добу – 1,4±0,18 lg КУО/мл. У підгрупі 1.2 вихідний рівень обсіменіння ран становив 8,3±0,27 lg КУО/мл, на 5-6 добу – 6,1±0,61 lg КУО/мл, на 8-9 добу – 4,3±0,45 lg КУО/мл, на 12-14 добу – 2,8±0,64 lg КУО/мл. При цьому вихідний показник обсіменіння рани мікрофлорою достовірно не відрізнявся в контрольній підгрупі – 8,4±0,56 lg КУО/мл (p˃0,05). Показники були достовірно вищими в контрольній підгрупі на 5-6 добу – 7,1±0,61 lg КУО/мл (p˂0,01), на 8-9 добу – 6,7±0,45 lg КУО/мл (p˂0,01), на 12-14 добу – 3,9±0,64 lg КУО/мл. (p˂0,01) відповідно.
Динаміка кількості мікробних тіл у рана хворих основної підгрупи 2.1 показала, що вихідний рівень обсіменіння ран становив 6,9±0,15 lg КУО/мл, на 5-6 добу – 4,1±0,20 lg КУО/мл, на 8-9 добу – 3,3±0,18 lg КУО/мл, на 12-14 добу – 2,4±0,18 lg КУО/мл. У підгрупі 2.2 вихідний рівень обсіменіння ран становив 6,6±0,27 lg КУО/мл, на 5-6 добу – 4,4±0,61 lg КУО/мл, на 8-9 добу – 3,6±0,45 lg КУО/мл, на 12-14 добу – 2,8±0,64 lg КУО/мл. При цьому вихідний показник обсіменіння ран мікрофлорою достовірно не відрізнявся в контрольній групі – 6,7±0,56 lg КУО/мл (p˃0,05). Показники були достовірно вищими в контрольній підгрупі на 5-6 добу – 5,4±0,61 lg КУО/мл (p˂0,01), на 8-9 добу – 4,7±0,45 lg КУО/мл (p˂0,01), на 12-14 добу – 3,9±0,64 lg КУО/мл (p˂0,01) відповідно.
В І групі найбільш частим збудником ГНП м’яких тканин у пацієнтів при надходженні у стаціонар є золотистий стафілокок, епідермальний стафілокок та кишкова паличка. У хворих ІІ групи основними збудниками є золотистий та епідермальний стафілококи, псевдомонади та кишкова паличка. Найкращий антибактеріальний ефект при лікуванні гострих та хронічних ГНП, який приводить до ефективної деконтамінації виявився у застосуванні ультразвукової кавітації та вакуумної терапії із заливкою рани розчином Октенісепту.
Вивчення ефективності різних варіантів лікувальної тактики гнійно-некротичного процесу хворих на ГГНП та ХГНП за показниками абсолютної та відносної кількості основних популяцій імунокомпетентних клітин у периферичній крові та клінічної реактивності організму показало найкращий ефект терапевтичної тактики при одночасному використанні ультразвукової кавітації та вакуумної терапії в поєднанні із заливкою рани розчином Октенісепту у хворих на ГГНП та застосування ультразвукової кавітації та вакуумної терапії із заливкою рани розчином Полісорб МП у хворих на ХГНП.
На 8-9 добу лікування в підгрупах контролю при гострих та хронічних ГНП при цитологічному дослідженні мазків-відбитків цитологічна картина мазків відбитків ранового ексудату відповідала запальному типу цитограми. Цитометричні показники, які характеризують основні групи достовірно відрізняються від груп контролю (р<0,01). Цитограма у мазках-відбитках з ран хворих підгруп 1.1 та 2.2 відповідає регенераторно-запальному типу, а у мазках-відбитках пацієнтів підгруп 1.2 та 2.1 запально-регенераторному. У мазках-відбитках з ран пацієнтів контрольних підгруп цитологічна картина пізніше 14 доби – регенераторно-запальному типу. У мазках-відбитках з ран пацієнтів підгруп 1.2 та 2.1 мікроскопічна картина відповідала регенераторному типу першої фази – пізніше 14 доби. У мазках-відбитках з ран хворих підгруп 1.1 та 2.2 цитологічна картина пізніше 14 доби лікування – регенераторному типу цитограми третьої фази.