ЗАПОРОЗЧУК АННА ВАЛЕРІЇВНА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДПРАЦЬОВАНИМ ЯДЕРНИМ ПАЛИВОМ ТА РАДІОАКТИВНИМИ ВІДХОДАМИ

summary

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, визначається мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, дається характеристика теоретичним та методологічним засадам дисертаційної роботи, розкрито наукову новизну одержаних результатів та їхнє теоретичне й практичне значення, а також зазначено дані стосовно апробації, публікацій результатів дисертації.
Перший розділ «Теоретичні та історичні основи міжнародно-правового регулювання поводження з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами» складається з двох підрозділів, в яких досліджуються теоретичні та історичні аспекти становлення міжнародно-правового регулювання поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом.
В підрозділі 1.1. «Поняття та класифікація радіоактивних відходів та відпрацьованого ядерного палива у міжнародному праві» надається визначення, класифікація цих речовин, способів поводження з ними.
Основи міжнародно-правового регулювання поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним об’єднані, однак дисертант ставить під сумнів такого роду поєднання. Наголошується, що відпрацьоване ядерне паливо відноситься до ядерних матеріалів, а радіоактивні відходи – ні. Тому відпрацьоване ядерне паливо та радіоактивні відходи – різні за своєю природою субстанції, а спільним для поєднання правового режиму поводження з цими речовинами є схожість в сукупності нормативно-правових приписів ядерної та радіаційної безпеки.
Першочерговим завданням правового регулювання є окреслення способів поводження з радіоактивними відходами. Визначено зміст і складові елементи, необхідні умови того чи іншого етапу поводження з радіоактивними відходами, вплив на довкілля. З’ясовано, що від розділення процесу поводження на стадії залежить обсяг гарантій безпеки, зміст правових приписів, вимог і заборон.
В підрозділі 1.2. «Історія становлення проблеми поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами» автор приділяє увагу історичній ретроспективі питання. Розглянуто основні події ХХ-ХХІ століття, що мають значення для розвитку способів поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом: створення та випробування атомної бомби, перше мирне використання ядерної енергії, захоронення радіоактивних відходів в водах Світового океану та інші.
Аварія на Чорнобильській атомній електростанції стала каталізатором розвитку основ міжнародно-правового регулювання ядерної та радіаційної безпеки і питання поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом зокрема, а прийняття Об’єднаної конвенції про безпеку поводження з відпрацьованим ядерним паливом і про безпеку поводження з радіоактивними відходами 1997 р. було кульмінацією цього процесу. Землетрус та цунамі в Японії 2011 р., що призвели до аварії на атомній електростанції «Фукусіма – 1», вкотре є підтвердженням небезпеки, пов’язаної з атомною енергією, а також засвідчують необхідність належного та ефективного регулювання основ безпеки.
Другий розділ «Інституційний механізм міжнародного регулювання поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами» складається з двох підрозділів, що містять аналіз діяльності міжнародних інституцій, які в тій чи іншій мірі присвячені питанню поводження з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами.
В підрозділі 2.1. «Діяльність Міжнародного агентства з атомної енергії в питанні поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами» розглянуто значення цієї міжнародної організації. Вона відображає сучасні тенденції та концепції поводження з відходами, являє собою форум для обміну інформацією як теоретичного, так і практичного характеру. Агентство є засновником ряду програм, присвячених проблемам поводження з радіоактивними відходами та спрямованих на удосконалення національної законодавчої бази, компетентних органів, технічне співробітництво, обмін інформацією, розробка системи проектування пакунків, створення бази даних. Найбільш масштабна та всеохоплююча програма – RADWASS (Radioactive Waste Safety Standards), в рамках якої й створюються стандарти безпеки при поводженні з радіоактивними відходами.
Відповідно до Статуту МАГАТЕ стандарти з охорони здоров’я та безпеки є автоматично обов’язковими щодо власної діяльності Агентства. В інших випадках вони отримують обов’язкову силу, якщо зацікавлені держави внесуть їх як частину міжнародного договору або ж включать їх в своє національне законодавство. За своїм змістом стандарти МАГАТЕ являють собою технічні нормативи, при цьому деякі з них містять рекомендації щодо законодавчо-регулюючої основи в сфері ядерної діяльності. При публікації стандартів Агентство надає рекомендації щодо їх подальшого застосування. Ці факти підтверджують, що стандарти є так званими «напівфабрикатами» правової норми. Вони мають застосовуватись в більш-менш повній незмінній формі за допомогою інкорпорації у національне та в міжнародне право. Посібники адресуються урядам, містять рекомендації щодо певних процедур, спрямовані на гармонізацію практики застосування в цій сфері. Кодекси поведінки МАГАТЕ – це рекомендації, що являють собою узагальнену практику держав. Вони є прикладом, моделлю для створення правових норм, але обов’язкової сили не мають.
Підрозділ 2.2. «Діяльність інших універсальних міжнародних організацій, пов’язана з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом» присвячено внеску інших урядових та неурядових організацій у встановлення міжнародного режиму поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом. Надано характеристику діяльності Міжнародної комісії з радіаційного захисту, Всесвітньої організації охорони здоров’я, Агентства з ядерної енергії, Міжнародної асоціації екологічно безпечного видалення радіоактивних матеріалів.
Основна роль цих міжнародних організацій полягає у розвитку безпечних, збалансованих та прийнятних з боку суспільства стратегій поводження з радіоактивними відходами і відпрацьованим ядерним паливом заохоченні, підтримці співробітництва між державами, інформуванні й обміні інформацією.
Третій розділ «Нормативно-правове регулювання поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами» складається з чотирьох підрозділів і містить розгляд нормативно-правового механізму поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами на універсальному та регіональному рівнях.
Підрозділ 3.1. Основні принципи поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом досліджує принципи міжнародного екологічного та атомного права, що застосовуються до регулювання поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом, серед яких можна виділити принцип довготривалого захисту навколишнього середовища, принцип оптимізації, принцип захисту населення, принцип контролю над виробленням радіоактивних відходів, принцип захисту майбутніх поколінь, принцип транскордонного захисту та інші. Вони є основою для співробітництва між державами та для вироблення національних стратегій поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом.
До того ж, міжнародно-правове регулювання відносин між державами в сфері попередження радіоактивного забруднення базуються на загальноприйнятих принципах сучасного міжнародного права, які закріплено в Статуті ООН. Серед цих принципів варто підкреслити принципи суверенної рівності всіх держав, невтручання у внутрішні справи будь-якої держави, виконання договірних зобов’язань, співробітництво та взаємодопомогу.
В підрозділі 3.2. «Роль Об’єднаної конвенції про безпеку поводження з відпрацьованим ядерним паливом і про безпеку поводження з радіоактивними відходами 1997 р.» аналізується ключовий міжнародний нормативно-правовий документ, присвячений регулюванню поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом. Автор зауважує, що формат конвенції є досить компромісним, включення питання регулювання поводження з відпрацьованим ядерним паливом повністю ігнорує різноманітність підходів до зазначеного питання. Даний міжнародно-правовий документ наслідує модель Конвенції про ядерну безпеку 1994 р., має спонукальний, заохочувальний характер, що полягає у невизначеності або визначенні в широкому сенсі основних зобов’язань за конвенцією, у застосуванні механізму надання та обговорення національних доповідей держав про стан виконання норм міжнародного договору. Національні доповіді являють собою новий інструмент контролю за виконанням положень конвенції. Такий механізм створений для мотивації, заохочення до виконання своїх зобов’язань. Це не тільки моніторинг виконання, а й досягнення консенсусу, що сприяє обміну інформацією і досвідом, співпраці та технічній допомозі між державами.
Сферою застосування Об’єднаної конвенції про безпеку поводження з радіоактивними відходами та безпеку поводження з відпрацьованим ядерним паливом 1997 р. є здебільшого особливості діяльності, а не самі речовини. Вона застосовується щодо безпеки поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами, які утворились в результаті експлуатації цивільних ядерних реакторів. Відпрацьоване паливо, яке знаходиться на установках з переробки, не входить в сферу застосування цієї Конвенції, якщо тільки договірні сторони не заявляють, що переробка є однією зі стадій поводження з відпрацьованим паливом. Цей міжнародний договір не застосовується до безпеки поводження з відпрацьованим ядерним паливом чи радіоактивними відходами військових чи оборонних програм.
Об’єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим ядерним паливом і про безпеку поводження з радіоактивними відходами 1997 р. визначає мінімальний стандарт прав та обов’язків держав в сфері поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом. В ній висвітлено основні принципи безпеки поводження з цими речовинами, норми щодо створення відповідних правових, регулятивних та адміністративних заходів для регулювання безпеки поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами, основи транскордонного перевезення радіоактивних відходів.
Підрозділ 3.3. «Міжнародні договори універсального та регіонального характеру, що регулюють питання поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом» присвячено основним міжнародно-правовим документам, що прямо чи непрямо стосуються видів поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами, передбачають заборону розміщення цих речовин. Конвенції, присвячені основам ядерної та радіаційної безпеки, розглядають установки з поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом як невід’ємну складову гарантування безпеки в цілому. Міжнародні конвенції про вплив на навколишнє середовище в транскордонному контексті, про доступ до інформації та участь громадян у прийнятті рішення застосовуються до процесів та установок поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом. Міжнародні договори, присвячені відповідальності за ядерну шкоду, спричинену цивільним використанням енергії атому, застосовуються й щодо установок з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом, однак питання відповідальності виражено однобоко, оскільки випробування ядерної зброї приносило і приносить не менше шкоди, але відповідальність за таку шкоду не відображена в жодному міжнародному договорі. Ряд міжнародних договорів про створення зон, вільних від ядерної зброї, а також Договір про Антарктику забороняють розміщення та захоронення радіоактивних відходів.
Особливе місце займає масив міжнародних договорів, присвячених вирішенню проблеми забруднення вод Світового океану радіоактивними відходами. Конвенція про відкрите море 1958 року зобов’язує держави вживати заходів для попередження забруднення морів. Конвенція з попередження забруднення моря викидами відходів та інших матеріалів 1972 року містить заборону умисного видалення високоактивних радіоактивних відходів і відносить такі речовини до чорного списку, а радіоактивні відходи з меншим рівнем активності – до сірого списку. А це означає можливість здійснення викидів за наявності попереднього спеціального дозволу. Регіональна Конвенція по захисту морського середовища Північно-Східної Атлантики 1992 р. (далі – конвенція ОСПАР) містить заборону викидів радіоактивних відходів низької та середньої активності.
Підрозділ 3.4. «Правове регулювання поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом в рамках Європейського Союзу» висвітлює діяльність інтеграційного утворення в сфері поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом, акцентується увага на первинних та вторинних джерелах права Європейського Союзу. Серед первинних джерел увагу приділено статті 37 Договору про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії 1957 р., відповідно до якої держави зобов’язані надавати інформацію про наявні на їх території радіоактивні відходи, а Комісія Європейських Співтовариств надає висновок на основі таких доповідей, який має необов’язковий характер. Існування такої норми обумовлено тим, що на момент підписання даного міжнародного договору держави не знали про небезпеку, пов’язану з радіоактивними відходами.
Євратом створює стандарти безпеки, подібні до стандартів безпеки МАГАТЕ в сфері поводження з радіоактивними відходами. Вони отримали обов’язкову силу, втілившись в директивах Європейського Союзу. До них належать нормативно-правові документи, присвячені основам радіаційної та ядерної безпеки, транспортування радіоактивних відходів.
Директива 2011/ 70/Євратом від 19 липня 2011 р. «Про встановлення рамкової програми Співтовариства для відповідального та безпечного поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами» стала фундаментальним нормативним документом в питанні регулювання поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами на регіональному рівні. Відповідно до змістового наповнення вона є подібною до Об’єднаної конвенції про безпеку поводження з відпрацьованим ядерним паливом і про безпеку поводження з радіоактивними відходами 1997 р., однак на відміну від неї передбачає санкції при невиконанні її положень. Розробка Директиви здійснювалась за участю громадськості, вона також передбачає більш відкриту процедуру надання інформації.
Четвертий розділ «Міжнародно-правова практика України в сфері поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом» складається з двох підрозділів, присвячених діяльності України в якості учасниці Об’єднаної конвенції про безпеку поводження з відпрацьованим ядерним паливом і про безпеку поводження з радіоактивними відходами 1997 р. та двосторонніх договорів, що присвячені проблемі відпрацьованого ядерного палива та радіоактивних відходів.
Підрозділ 4.1. «Виконання Україною своїх зобов’язань відповідно до Об’єднаної конвенції про безпеку поводження з відпрацьованим ядерним паливом і про безпеку поводження з радіоактивними відходами 1997 р.» досліджує стан виконання Україною своїх зобов’язань, грунтуючись на останній, Четвертій доповіді України 2012 р. Для нашої держави характерним є наявність радіоактивних відходів різного походження, прийняття «відкладного рішення» щодо поводження з відпрацьованим ядерним паливом (його тимчасове зберігання). Для виконання зобов’язань за Об’єднаною конвенцією про безпеку поводження з відпрацьованим ядерним паливом і про безпеку поводження з радіоактивними відходами 1997 р. було прийнято Національну програму поводження з радіоактивними відходами та Програму зняття з експлуатації Чорнобильської атомної електростанції та перетворення об’єкту «Укриття» на екологічно безпечну систему. Наявним є удосконалення безпеки вилучених джерел та інфраструктури поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом відповідно до національних програм.
Україна виконує свої зобов’язання відповідно до Об’єднаної конвенції про безпеку поводження з відпрацьованим ядерним паливом і про безпеку поводження з радіоактивними відходами 1997 р. Однак, нормативно-правове поле потребує удосконалення.
Підрозділ 4.2. «Двосторонні угоди України, що регулюють питання поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами» досліджує ряд двосторонніх договорів України, які можна розділити на декілька груп у відповідності до їх предмету. Перша група – це угоди про співробітництво в галузі ядерної безпеки, де поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами розглядається як одна зі стадій ядерно-паливного циклу. Такі міжнародні договори стосуються наукових аспектів співробітництва, що включає в себе обмін інформацією, досвідом, обладнанням та персоналом, проведення спільних наукових досліджень, семінарів, конференцій. До другої групи можна віднести угоди про оперативне оповіщення ядерні аварії, обмін інформацією та співробітництво в галузі ядерної безпеки та радіаційного захисту, які певної мірою доповнюють розглянуті в першій групі угоди та стосуються установок поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом, що належать до ядерних установок. До третьої групи угод належать угоди про транспортування здебільшого залізничним (іноді водним) транспортом свіжого та відпрацьованого ядерного палива через територію