МОСКАЛЕНКО КАТЕРИНА ВІКТОРІВНА ПРОДЮСЕРСЬКИЙ ДОГОВІР В СФЕРІ МУЗИЧНОГО ШОУ-БІЗНЕСУ: ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

summary

У вступі: розкривається сутність та обгрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються мета і завдання дослідження, його об`єкт і предмет, методологічна основа дослідження; формулюються основні положення, що відображають наукову новизну, відомості про апробацію результатів дисертації та використання сформульованих автором положень, висновків та пропозицій у законодавчій, правозастосовній, науково-дослідній діяльності і в навчальному процесі.
Перший розділ «Загальна характеристика музичного шоу-бізнесу та договорів у сфері музичного шоу-бізнесу» складається з трьох підрозділів, у яких визначається поняття шоу-бізнесу, музичного шоу-бізнесу, надається загальна характеристика системи договорів та джерел правового регулювання відносин у сфері музичного шоу-бізнесу.
У підрозділі 1.1 «Поняття шоу-бізнесу» досліджуються історичний розвиток шоу-бізнесу, його ознаки, а також визначення шоу-бізнесу та музичного шоу-бізнесу.
Шоу-бізнес є однією з невід`ємних складових сучасного суспільства, феномен якого вивчається дослідниками з різних аспектів та через призму окремих галузей знань.
Предтечею сучасного поняття «шоу-бізнес» є поняття «естрада», яке сформувалося після Жовтневої революції 1917 року. Перехід української естради до музичного шоу-бізнесу відбувся у період з 1991 року по 1994 рік за відсутності в Україні належного законодавчого забезпечення відповідної сфери. З 1994 по 1997 рік триває подальше становлення музичного шоу-бізнесу, а створення елементів інфраструктури цього шоу-бізнесу характерне для періоду з 1998 по 2001 роки. Новітній етап музичного шоу-бізнесу триває з 2001 року. Даному періоду притаманні розвиток всесвітньої мережі Інтернет та поява в цій мережі піратства. Популярності набувають он-лайн ресурси, що дозволяють безкоштовно прослуховувати музику та дивитися відеокліпи.
Саме новітній період характеризується появою перших цивільно-правових досліджень, у яких наводиться характеристика ролі продюсера та продюсерського договору. Починаючи з 2003 року продюсерські правовідносини та продюсерські договори досліджувалися у працях В.А. Дозорцева, М.В. Севостьянова, М.В. Іванова, М. Третьяка, В.І, Скловського, С.О. Слободяна, Є.В. Якубової. Інститут продюсерського договору детально розглядається у працях американських вчених. Традиційно цей інститут у США вивчається в межах дисципліни «Entertainment Law» (від англ. - право розважальної індустрії). Питанням продюсерського договору присвячено низку праць американських правників, зокрема, Бюрр Шеррі Л., Д. Пассмана, М. Сіменски, Дж. Хелевітца, В. Красіловскі, Д. Бідермана, Р. Шуленберга, П. Вейлера та інших. Водночас окремі дослідження продюсерського договору, проведені російськими та українськими науковцями, хоча й дають відповіді на певне коло питань, проте залишають відкритим поле для подальших наукових досліджень відповідного договору.
Досі невирішеними є питання визначення продюсерського договору, його змісту (істотних, звичайних і випадкових умов); практичного значення набуває дослідження підстав припинення продюсерського договору та відповідальності сторін за порушення його умов і захисту прав та законних інтересів сторін продюсерського договору.
Основними ознаками сучасного шоу-бізнесу є: креативність, ризиковість, спрямованість на отримання прибутку, популярність і масовий характер. Шоу-бізнес можна визначити як особливу сферу підприємницької діяльності, що характеризується креативністю, масовістю і популярністю, ризиковістю, спрямованістю на отримання прибутку і включає в себе такі сфери, як кіноіндустрія, телебачення, музичний шоу-бізнес, театральна справа, видавнича справа, зображувальне мистецтво тощо.
Музичний шоу-бізнес - це підприємницька діяльність зі створення та розповсюдження об`єктів музичного шоу-бізнесу, що характеризується креативністю, масовістю, популярністю, ризиковістю і спрямованістю на отримання прибутку.
У підрозділі 1.2 «Система договорів у сфері музичного шоу-бізнесу» досліджуються критерії систематизації договорів у досліджуваній сфері, а також окремі види договорів, які опосередковують діяльність у сфері музичного шоу-бізнесу.
Основним критерієм для проведення систематизації цивільно-правових договорів традиційно виступає спрямованість на досягнення результатів, які мали на меті досягти сторони.
Практика застосування норм чинного законодавства вимагає окремого правового регулювання такого виду договорів, як договори у сфері музичного шоу-бізнесу. Оскільки музичний шоу-бізнес є специфічною сферою діяльності, яка характеризується певними особливостями, то особливими є й договори, які опосередковують відносини у відповідній сфері. По-перше, особливим об`єктом договорів, що укладаються у сфері музичного шоу-бізнесу, зазвичай є об`єкти авторського права (музичні твори з текстом чи без тексту), а також об`єкти суміжних прав (виконання, фонограми, відеограми та передачі (програми) організацій мовлення). По-друге, зазначені договори характеризуються особливим суб`єктним складом: їх сторонами найчастіше є артисти-виконавці, продюсери, тобто особи, які володіють творчими здібностями. По-третє, в системі договорів, які опосередковують договірні відносини у сфері музичного шоу-бізнесу, наявна велика доля змішаних (нетипових) договорів, оскільки досить часто для врегулювання тих чи інших відносин сторонам недостатньо поіменованих цивільно-правових конструкцій, передбачених чинним цивільним законодавством України, тобто поіменованих у його нормах. По-четверте, діяльність сторін з виконання своїх зобов`язань за договором характеризується великим рівнем ризикованості, адже наперед передбачити успішність того чи іншого проекту в музичному шоу-бізнесі дуже важко.
Враховуючи викладене, за критерієм спрямованості на досягнення результатів, які мали на меті досягти сторони, можливо виділити такі види договорів, які опосередковують діяльність у сфері музичного шоу-бізнесу: договори про створення за замовленням і використання об`єктів авторського права та суміжних прав; договори про надання дозволу на використання об`єктів авторського права та суміжних прав; договори про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на об`єкти авторського права та суміжних прав; договори про надання послуг у сфері музичного шоу-бізнесу; продюсерські договори; договори, системна спрямованість яких не стосується об`єктів права інтелектуальної власності, однак які можуть містити в собі положення щодо об`єктів авторського права та суміжних прав у сфері музичного шоу-бізнесу України, та інші договори.
У підрозділі 1.3. «Джерела правового регулювання відносин у сфері музичного шоу-бізнесу» досліджується система джерел правового регулювання відповідних правовідносин за їх юридичною силою.
Джерелами правового регулювання музичного шоу-бізнесу в Україні є Конституція України, чинні міжнародні договори, закони України, підзаконні нормативно-правові акти, рішення Верховного Суду України, звичаї ділового обороту. Необов`язковий характер мають рекомендації Державної служби інтелектуальної власності України. Беручи до уваги прогалину в правовому регулюванні відносин у сфері музичного шоу-бізнесу, їх суб’єкти враховують рекомендації провідних вчених у тій чи іншій сфері.

Другий розділ «Загальна характеристика продюсерського договору» складається з трьох підрозділів, у яких розглядається правова природа продюсерського договору, класифікація відповідних договорів, особливості правового статусу його сторін (продюсера, артиста-виконавця та інвестора), а також його зміст та форма.
У підрозділі 2.1. «Правова природа продюсерського договору» досліджується поняття продюсерського договору, його основні ознаки та класифікація продюсерських договорів.
Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Зазначеною нормою передбачено можливість існування так званих непоіменованих договорів, тобто тих, які прямо не названі в чинному цивільному законодавстві України. Незважаючи на стрімкий розвиток відносин у сфері шоу-бізнесу та збільшення кількості договорів, які укладаються у цій сфері, відповідні відносини не знайшли належної правової регламентації у нормах чинного законодавства. Не є винятком і продюсерський договір, який не згадується в жодному нормативно-правовому акті. За таких обставин продюсерський договір, безперечно, можна віднести до непоіменованих, або нетипових договорів.
Продюсерський договір розглядається як змішаний цивільно-правовий договір, який може містити елементи договорів про надання послуг, доручення, комісії, агентського договору, договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, ліцензійного договору, договору про створення об`єкта права інтелектуальної власності на замовлення тощо. Продюсерський договір може містити й елементи інших поіменованих цивільно-правових договорів, конкретний перелік яких у кожному конкретному випадку залежить від фактичних відносин, що склалися між сторонами.
Досліджуваний договір у більшості випадків є консенсуальним, двостороннім і відплатним договором.
Продюсерський договір за своєю правовою природою може бути як цивільно-правовим так і трудовим. У разі якщо він є трудовим, артист-виконавець отримує гарантії, передбачені чинним трудовим законодавством України.
Продюсерському договору притаманні особливості, які вирізняють його з-поміж інших договорів у сфері музичного шоу-бізнесу, а саме особливий суб`єктний склад, який, зазвичай, включає артиста-виконавця та продюсера, причому, як правило, обидві сторони продюсерського договору повинні мати творчі здібності; особлива сфера використання – сфера музичного шоу-бізнесу; за продюсерським договором створюються нові об`єкти авторського права – музичні твори та об’єкти суміжних прав – виконання, фонограми тощо; особлива мета – популяризація творчої діяльності артиста-виконавця та отримання прибутків від його діяльності; велика ризикованість.
З огляду на узгодження волі сторін продюсерські договори можна поділити на двосторонні та багатосторонні (у т.ч. тристоронні). В той час як сторонами двостороннього продюсерського договору є продюсер та артист-виконавець, у тристоронньому договорі виявляється воля і третьої сторони – інвестора. Можливі випадки укладення й багатостороннього продюсерського договору, сторонами якого є також звукозаписувальна компанія, музичне видавництво тощо.
Залежно від строку, на який укладаються продюсерські договори, їх можна класифікувати на дві великі групи: строкові та безстрокові. Строкові продюсерські договори, в свою чергу, можна поділити на договори, строк яких визначається періодом часу, і на договори, укладені до настання визначеної дії або події (наприклад, здійснення звукозапису альбому та проведення гастрольно-концертного туру на його підтримку). Продюсерські договори можна класифікувати також на основні і попередні.
Особливим різновидом продюсерського договору є т.зв. production agreement (англ. – договір про виробництво), за умовами якого продюсерський центр, який може виступати від імені як артиста-виконавця, так і продюсера або будь-якої третьої особи, погоджується забезпечити наявність усіх необхідних елементів для виготовлення певного продукту, тобто укласти договори з продюсером, артистом-виконавцем, організувати процес звукозапису тощо.
У підрозділі 2.2. «Сторони продюсерського договору» міститься висвітлення правового статусу сторін продюсерського договору – продюсера, артиста-виконаця та інвестора.
Продюсером слід вважати особу, яка організовує, організовує і фінансує та здійснює або може здійснювати безпосередній творчий внесок у створення об`єкта музичного шоу-бізнесу. Продюсер може виступати у договорі як інвестор, імпресаріо, організатор, а також брати безпосередню участь у творчому процесі та поєднувати декілька або всі з наведених функцій.
Стороною продюсерського договору можуть бути, в першу чергу, співаки, музиканти, інші особи, які виконують роль, співають, грають на музичному інструменті, танцюють чи будь-яким іншим способом виконують твори літератури, мистецтва, фольклору тощо.
У разі підписання малолітнім артистом-виконавцем продюсерського договору він визнається нікчемним відповідно до ст. 221 ЦК України (як вчинений за межами цивільної дієздатності малолітньої особи). Водночас чинне законодавство України містить два способи «легалізації» договору, стороною якого є малолітній виконавець: за приписами ч. 1 ст. 221 ЦК України правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні; відповідно до ч. 2 ст. 221 ЦК України на вимогу заінтересованої особи суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи.
У розгляді справ, пов’язаних з визнанням дійсним продюсерського договору, укладеного з малолітнім артистом-виконавцем, судам слід враховувати, зокрема, не тільки надання/відсутність надання відповідної згоди законних представників малолітньої особи, але й нешкідливість виконуваної роботи для здоров'я або розвитку дитини, відсутність перешкод у відвіданні школи, її участі в затверджених компетентними органами влади програмах професійної орієнтації, підготовки або можливостей дитини скористатися отриманим навчанням.
Неповнолітні особи, тобто особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, володіють неповною цивільною дієздатністю. З аналізу встановленого для неповнолітніх осіб обсягу дієздатності можна зробити висновок про те, що особа з неповною цивільною дієздатністю може виконувати обов`язки артиста-виконавця за договором за умови надання згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальників (ч. 2 ст. 32 ЦК України). За відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальників неповнолітнього такий правочин може бути згодом схвалений ними (в такому ж порядку, як і правочин, вчинений малолітньою особою). Цей правочин може бути визнано судом недійсним за позовом заінтересованої особи (якими, як видається, можуть бути батьки (усиновлювачі) або піклувальники неповнолітнього). У разі задоволення судом такого позову настають наслідки, передбачені ст. 216 ЦК України, у вигляді двосторонньої реституції.
Артистів-виконавців за продюсерським договором залежно від їх творчих здібностей можна поділити на дві групи: по-перше, це - виконавець-автор, тобто особа, яка одночасно є автором і виконавцем творів. Виконавцю-автору в будь-якому випадку належать особисті немайнові права на твір та на виконання. Питання про належність майнових авторських та суміжних прав може бути вирішене по-різному в кожному конкретному випадку. В більшості випадків майнові права інтелектуальної власності передаються продюсеру, однак можлива ситуація, за якої ці права залишаються у артистів-виконавців. По-друге, це - виконавець-неавтор, тобто особа, яка виконує твори інших авторів. Виконавець-неавтор, за загальним правилом, володіє лише особистими немайновими суміжними правами. Майнові права виконавця можуть як належати виконавцю-неавтору, так і передаватися продюсеру.
Інвестором за продюсерським договором може бути будь-яка особа, як фізична, так і юридична, як суб’єкт господарювання, так і особа, яка не має такого статусу.
У підрозділі 2.3 «Зміст та форма продюсерського договору» досліджуються істотні, звичайні та випадкові умови продюсерського договору, а також особливості його форми.
Істотними умовами продюсерського договору незалежно від того, елементи яких договорів входять до його складу, є: предмет продюсерського договору, плата за договором, її розмір, терміни, порядок внесення (ціна договору), строк дії договору. Віднесення інших умов до істотних залежатиме від того, елементи яких договорів фактично ввійдуть до продюсерського договору. У продюсерському договорі можна передбачити його укладення як на визначений строк, так і на строк декількох «альбомних циклів».
Звичайними умовами продюсерського договору можуть бути умови про територію дії договору, про необхідність реєстрації договору щодо передання виключних майнових прав інтелектуальної власності тощо.
Випадковими умовами продюсерського договору є умови про: необхідність набуття артистом-виконавцем статусу фізичної особи-підприємця, ексклюзивність продюсерського договору, конфіденційність договору, право артиста-виконавця на ім`я, створення певної кількості нових музичних творів артистом-виконавцем, веб-сайт артиста-виконавця, використання соціальних мереж (наприклад, Facebook), ресурсів Twitter, Youtube, Instagram, обов`язок продюсера створити програму - додаток артиста-виконавця для Appstore та/або Google Play, ведення блогу артиста-виконавця, обов`язок продюсера організувати та провести зйомку відеокліпу артиста-виконавця, проведення гастрольно-концертної діяльності артиста-виконавця.
Двосторонній продюсерський договір можна визначити як договір, за яким одна сторона (продюсер) зобов`язується представляти інтереси та надавати продюсерські послуги другій стороні (артистові-виконавцеві), а остання зобов`язується виконувати передбачені договором обов`язки, причому обидві сторони мають право отримувати винагороду, передбачену договором.
Тристоронній продюсерський договір є договором, за яким одна сторона (продюсер) зобов`язується представляти інтереси та надавати продюсерські послуги другій стороні (артистові-виконавцеві), друга сторона зобов`язується виконувати передбачені договором обов`язки, причому обидві сторони мають право отримувати винагороду, передбачену договором, а третя сторона (інвестор) фінансує діяльність продюсера та артиста-виконавця у межах, передбачених договором, з метою отримання прибутку від їх діяльності.
Продюсерський договір у більшості випадків належить укладати у письмовій формі. Навіть якщо законом не вимагається письмова форма продюсерського договору, будь-яка із сторін договору може наполягати на його укладенні у письмовій формі. Найкраще такий договір посвідчувати нотаріально, хоча це й не вимагається законом.

Третій розділ «Припинення продюсерського договору та відповідальність сторін за порушення його умов» присвячений дослідженню питань припинення продюсерського договору, його зміни та розірвання, відповідальності сторін за невиконання та неналежне виконання його умов, а також особливостям захисту прав та інтересів сторін продюсерського договору.
У підрозділі 3.1 «Припинення продюсерського договору, особливості його зміни та розірвання» досліджуються підстави та правові наслідки припинення, зміни та розірвання продюсерського договору.
Продюсерський договір припиняється на загальних підставах, встановлених законодавством.
Підставами припинення продюсерського договору, які не залежать від волі сторін, є: поєднання боржника і кредитора в одній особі; неможливість виконання договору; смерть фізичної особи та ліквідація юридичної особи. До підстав припинення договору, які залежать від волі сторін, слід віднести: припинення договору виконанням, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, внаслідок односторонньої відмови або розірвання договору у разі порушення зобов`язання, внаслідок зміни або розірвання договору.
У підрозділі 3.2 «Відповідальність за порушення умов продюсерського договору» розглядаються питання відшкодування збитків і моральної шкоди, сплати неустойки та виплати компенсації.
Формами цивільно-правової відповідальності за порушення умов продюсерського договору є відшкодування збитків і моральної шкоди, сплата неустойки та виплата компенсації.
Розмір збитків, завданих порушенням продюсерського договору, повинна довести сторона, яка вимагає такого відшкодування.
З метою доведення розміру упущеної вигоди, якої зазнала потерпіла сторона у зв’язку з порушенням продюсерського договору, в будь-якому випадку слід виходити з конкретних обставин справи. Якщо стороною продюсерського договору є маловідомий артист-виконавець, то у разі порушення продюсером продюсерського договору розмір упущеної вигоди довести дуже складно, оскільки невідомо, який прибуток може принести його діяльність. За відсутності відповідної статистики для обрахунку прибутків від діяльності продюсера за цим же продюсерським договором і за надання ним послуг ризик помилки в обрахунках є дуже високим. Тим не менш, якщо співпраця продюсера і артиста-виконавця за продюсерським договором є тривалою і у сторони є докази прибутків, які отримано в результаті діяльності за договором, у потерпілої сторони є певна база для обрахунку упущеної вигоди.
Визначення розміру компенсації моральної шкоди може бути предметом окремого наукового дослідження. Універсальну формулу обрахування розміру відшкодування моральної шкоди запропонувати неможливо, оскільки він відрізнятиметься в кожному конкретному випадку.
У встановленні розміру неустойки сторонам слід виходити із загальних засад цивільного законодавства, якими, зокрема, є добросовісність, розумність і справедливість, маючи на увазі, що в разі встановлення у договорі неспіврозмірного розміру неустойки суд може його зменшити, в тому числі й за власною ініціативою.
За порушення, які одночасно є і порушеннями продюсерського договору, і підпадають під ознаки порушень, перелічених у ст. 52 Закону «Про авторське право і суміжні права», можлива виплата компенсації.
У підрозділі 3.3 «Захист прав та інтересів сторін продюсерського договору» аналізуються форми та способи захисту прав та інтересів сторін продюсерського договору.
Права та інтереси, що випливають з продюсерського договору, можуть захищатися універсальними способами, передбаченими в ЦК України, та спеціальними способами, передбаченими Законом України «Про авторське право та суміжні права», які водночас є договірними способами захисту.
Форми захисту прав сторін продюсерського договору поділяються на юрисдикційну, до якої відносять судову, адміністративну форми, а також альтернативні способи вирішення спорів (трейський суд, медіація), та неюрисдикційну, до якої відносять самозахист.
Найпоширенішою формою захисту прав, що виникають у зв’язку з порушенням продюсерського договору, є судова форма захисту прав. Залежно від правового статусу сторін спір може вирішуватися в порядку цивільного або господарського судочинства. Оскільки шоу-бізнес в Україні розвивається досить динамічно, на нашу думку зростатиме й кількість судових спорів, що виникають з продюсерських договорів.
Альтернативні способи вирішення спорів, що виникають з продюсерських договорів, у тому числі їх вирішення третейським судом, досить поширені в багатьох державах. Нагальною є потреба у створенні третейського суду, який розглядав би справи у спорах, що виникають у сфері шоу-бізнесу, в тому числі й спори, що виникають з продюсерського договору. В Україні найдоцільніше створити спеціалізований постійно діючий третейський суд з вирішення спорів у сфері шоу-бізнесу при одному з всеукраїнських громадських об`єднань, діяльність яких спрямована на посилення охорони та захисту особистих немайнових та майнових прав артистів-виконавців, що узгоджувалося б з приписами ч. 1 ст. 8 Закону України «Про третейські суди».
На даний час в Україні не існує спеціалізованого центру медіації, який надавав би послуги у сфері шоу-бізнесу, однак з огляду на прогнозоване зростання кількості спорів у цій сфері та їх специфіку створення такого центру є необхідним.
Самозахист є неюрисдикційною формою захисту права, тому що здійснюється сторонами продюсерського договору самостійно, без звернення за захистом до органів державної влади. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.