ТЯМІН Максим Юрійович ІДЕНТИФІКАЦІЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ПАМ’ЯТОК ІСТОРИЧНОГО ІНДУСТРІАЛЬНОГО ЛАНДШАФТУ ГІРНИЧОДОБУВНОГО РАЙОНУ (НА ПРИКЛАДІ М.КРИВИЙ РІГ) : ТЯМИН Максим Юрьевич Идентификация И СОХРАНЕНИЕ ПАМЯТНИКОВ ИСТОРИЧЕСКОГО индустриального ЛАНДШАФТА горнодобывающей РАЙОНА (НА ПРИМЕРЕ г. Кривой Рог) TYAMIN Maksym Yuriiovych IDENTIFICATION AND PRESERVATION OF MONUMENTS OF THE HISTORICAL INDUSTRIAL LANDSCA

summary

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність і наукове значення. Визначено об’єкт і предмет дослідження, окреслено хронологічні та географічні межі дисертації, сформульовано її мету та завдання. Зазначено новизну та практичне значення одержаних результатів, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вказано на апробацію зроблених висновків.

У розділі 1 «Методологічні основи дослідження, історіографія, джерельна база» розкриті основні методи, що дозволили вирішити поставлені в дослідженні завдання, проведений аналіз із проблематики дослідження та використаних джерел.
У підрозділі 1.1 «Методологічні основи дослідження» зазначено, що в основу дослідження покладені принципи історизму, об’єктивності, системності. Це дало змогу розкрити об’єкт в історико-культурному аспекті, дійти до певних висновків на основі фактів і поєднати окремі аспекти в єдине ціле. У роботі застосовувались загальнонаукові методи аналізу і синтезу та спеціальні методи: порівняльно-хронологічний, порівняльно-історичний; міждисциплінарний, який обумовлений комплексним характером дослідження; статистичний, що дозволяє відстежити динаміку розвитку об’єкта дослідження. Історико-архітектурний напрям дослідження здійснювався на основі урахування і аналізу фактів, що вплинули на архітектурно-просторовий розвиток об’єкту дослідження. Метод ретроспективної реконструкції і натурних обстежень дозволив зафіксувати архітектурно-розпланувальний стан об’єкта дослідження на різних історичних етапах. Використано метод порівняння історичних картографічних матеріалів із сучасним станом об’єкта, історичних світлин, сучасним виглядом окремих складових об’єкта (індустріального ландшафту, окремих фрагментів сельбищної та промислової забудови, а також споруд). Метод аналізу джерел світової та вітчизняної практики дозволив визначити напрями збереження найбільш цінних складових об’єкта. За допомогою логічного метода визначено зміст роботи відповідно до завдань комплексного дослідження, внутрішню структуру розділів, в яких послідовно викладено історію розвитку гірничодобувного району на прикладі Кривого Рогу. Проведено аналіз історико-культурної спадщини сельбищного та промислового ландшафтів. Запропоновані концептуальні засади та шляхи їх збереження.
У підрозділі 1.2 “Історіографія” проводиться аналіз історіографічних джерел, а саме: розглядаються роботи, присвячені дослідженням антропогенних та техногенних ландшафтів відомих географів: Г.І. Денисика, В.Л. Казакова, Ф.М. Мількова, Ю.Г. Тютюнника, В.І. Федотова; роботи щодо управління розвитком містобудування (М.М. Дьомін). На особливу увагу заслуговує дисертація В.О. Тімохіна щодо гармонічності еволюційної динаміки самоорганізації містобудівних систем, монографії, збірки наукових праць, публікації стосовно збереження історико-культурної спадщини сельбишно-промислових ландшафтів та об’єктів науки і техніки таких авторів як М. В. Бевз, В. В. Вечерський, Є. Є. Водзинський, Б. В. Колосок, Н. М. Кондель-Пермінова, Л. В. Прибєга, А. О. Пучков, Є. В. Михайловський, В. І. Тимофієнко, Л. Д. Федорова та інших. Роботи з рекультивації антропогенних ландшафтів (Н.М. Забєліна, Н. Л. Коломійцев, Л. В. Моторіна,); консервації пам’яток культури (Х. Дайфуку, Ф. Гаццола, Є. Коннелі).
Підрозділ також включає публікації, присвячені основам сучасного пам’яткознавства та пам’яткоохоронної діяльності (П. Боярський, Е. Веліхов), серед яких особливої уваги заслуговують роботи українських вчених Л. О. Гріффена, С. З. Заремби, Д. В. Кепіна, В. О. Константинова, С. І. Кота, Л. В. Прибєги, О. М. Титової та інших; дослідження з історії колонізації краю (Д. І. Багалій, Г. Левассер де Боплан, Д. І. Яворницький, сучасні вчені Ю. А. Мицик, В. А. Пірко та інші); історико-краєзнавчі нариси (П. Л. Варгатюк, Д. І. Кан, Л. І. Новік, А. І. Маркевич та інші).
Підрозділ 1.3 “Джерельна база дослідження”. Опрацьовані фонди Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки ім. В. Г. Заболотного, Криворізького історико-краєзнавчого музею, Центрального державного історичного архіву України (м. Київ), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України.
Окрему групу складає низка робіт, присвячених розвитку залізорудної промисловості, технології видобування, та туристичні довідники, де висвітлюються гірничорудні об’єкти (Г. І. Гайко, Б. М. Орловський, П. Г. Рубін, Г. М. Малахов, К. І. Старіков, Л. Штріппельман, звіти гірничого департаменту та інші); публікації щодо будівництва окремих об’єктів у м. Кривий Ріг (Ю. М. Бойко, І. І. Масенко, А. Р. Черненко та інші); загальні роботи, в яких висвітлюються індустріальні ландшафти та індустріальний розвиток промислових територій, типологія промислових споруд та вплив технологічних процесів на їх архітектуру (В. Г. Балакін, В. Т. Бухтіяров, М. С. Алферов, Н. Ю. Житкова, В. П. Ієвлєва, С. К. Кілессо, А. П. Мардер, О. Б. Морозова, О. Я. Хорхот, М. С. Штігліц та інші); а також роботи щодо взаємодії містобудування з природою, інтеграції з іншими науками, системного поєднання логіко-математичних та екологічних підходів (М. М. Кушніренко); окремі публікації з історії розвитку гірничопромислових ландшафтів (Г. І. Рудько, В. В. Запарій, І. М. Суматохіна Ю. Г. Тютюнник та інші); публікації, присвячені рекультивації, збереженню та музеєфікації ландшафтів (О. Є. Афанасьєв, І. М. Альошина, Ю. М. Бровандер, Г. І. Гайко, К. М. Горб, Г. І. Денисик, Є. А. Іванов, В. Л. Казаков, В. О. Константинов, Г. Б. Морозов, О. О. Скрипник, В. В. Тітов, І. О. Фомін, О. П. Чиж, А. Г. Шапар, Т. Щипек та інші).
Таким чином, за тематичним спрямуванням можна виділити шість груп наукових робіт, що стосуються:
І. Основ сучасного пам’яткознавства та пам’яткоохоронної діяльності (Л. О. Гріффен, Е. А. Баллер, П. В. Боярський, С. З. Заремба, С. І. Кот та інші);
ІІ. Історії колонізації краю (Д. І. Багалій, О. О. Мельник, В. О. Пірко, Н. Д. Полонська-Василенко, Д. І. Яворницький та інші);
ІІІ. Історико-краєзнавчих нарисів (П. Л. Варгатюк, О. І. Маркевич, Л. І. Новік, Д. І. Кан та інші);
ІV. Розвитку залізорудної промисловості, технології видобування та туристичних довідників, де висвітлюються гірничорудні об’єкти (Г. І. Гайко, Г. М. Малахов, Б. М. Орловський, М. І. Старіков, Л. Штріппельман та інші);
V. Будівництва окремих об’єктів у м. Кривий Ріг (Ю. М. Бойко, І. І. Масенко, А. Р. Черненко та інші);
VІ. Загальних робіт, пам’яток культури, науки і техніки, індустріальних ландшафтів, рекультивації, консервації, музеєфікації (О. Є. Афанасьєв, М. С. Алферов, І. М. Альошина, О. О. Бейдик, М. В. Бевз, О. М. Бровандер, Є. Є. Водзинський, В.В. Вечерський, Г. І. Гайко, П. Гаццола, Т. М. Горб, Л. О. Гріффен, Г. І. Денисик, Х. Дайфуку, В. П. Ієвлєва, В. Л. Казаков, С. К. Кілессо, Б. В. Колосок, Ф. М. Мільков, О. Б. Морозова, Т. Ф. Панченко, Л. В. Прибєга, В. О. Тімохін, Ю. Г. Тютюнник, В. І. Фєдотов, А. Г. Шапар, М. С. Штігліц та інші). До цієї підгрупи віднесені також натурні та архівні дослідження, що проводились нами та висвітлені у науково-дослідних роботах «Розробка меж історичних ареалів м. Кривий Ріг» (1–4 етап). На основі цих досліджень та тверджень Г. І. Денисика і В. Л. Казакова територія міста Кривий Ріг, де представлені усі різновиди антропогенного ландшафту, вибрана нами для дослідження.
У розділі 2 «Характеристика об’єкту дослідження гірничодобувного району на прикладі Кривого Рогу» розглянуті питання історії м. Кривий Ріг, його територіального та містобудівного розвитку, формування забудови сельбищних та промислових ландшафтів:
У підрозділі 2.1 «Історія розвитку м. Кривий Ріг» вказано на те, що колонізація краю розпочалася з ХVІІ ст., наведений розподіл території на паланки та вказані напрями торгових шляхів. Визначено, що започаткували сучасне місто запорозькі козаки. Наголошено на тому, що вже у 1763 р., згідно з «Історією Херсонської єпархії», у сучасному центрі Кривого Рогу була освячена церква Св. Миколая; у 1750–1755 рр. в с. Зеленому, як вказував Д. Яворницький, вже існувала церква Св. Петра і Павла; у 1648 р. повсталі козаки та селяни під проводом Б. Хмельницького після битви під Жовтими Водами зупинялись біля корчми в районі сучасних В.Терен. Наявність церков та корчми свідчить про те, що на той час тут вже існували зимівники. Саме м. Кривий Ріг виникло у середині ХVІІ–ХVІІІ ст. У другій половині ХVІІІ ст. почалось дослідження залізних руд Криворіжжя. У 1774 р. тут побував академік А. Й. Гюльденштадт, у 1781 р. – академік В. Ф. Зуєв та професор М. Г. Ліванов, у 1799 р. – В. В. Ізмайлов. У ХІХ ст. дослідження корисних копалин проводили вчені М. П. Барбот де Марні, А. Й. Гюльденштадт, С. О. Конткевич, М. Клемм, П. Й. Кульшин, П. С. Паллас, Г. Д. Федосєєв, М. Ф. Шимановський та інші. Крім того, в розділі наведений короткий опис промислових підприємств та генеральних планів міста.
У підрозділі 2.2 «Територіальний розвиток міста» вперше розроблена ретроспективна схема, в основу якої покладені дати виникнення колишніх зимівників, хуторів, слобід, маєтків гірничих інженерів, котрі пізніше переросли в селища чи містечка, а зараз стали складовими частинами міста; також наведені короткі відомості про них. За нашими розвідками, з ХVІІ ст. відомі зимівники на злитті р. Саксагань та р. Інгулець, у селищах Зеленому, В. Терни, Вечірній Кут, на території «Криворіжсталі» (за припущеннями В. В. Тітова). З ХVІІІ ст. відомі наступні селища: Терни, Веселий Кут (за припущенням краєзнавців), Карачуни (зимівник Андрія Ляха), Рахманівка, Григорівка (Новий Кривий Ріг), Інгулець, Покровське. З ХІХ ст. – Диканька (або Катеринівка), садиба Колачевського (житловий масив ім.Леніна), Карнаватка, житловий масив ім. Р. Люксембург (робітниче селище біля рудників Лозуватського та Суха Балка), Дубова Балка (Велика), Рибасове, Краматорівка, Божедарівка, Коломійцево, Суха Балка, ім. Фрунзе (робітниче селище біля Новоросійського рудника), Дубова Балка (Мала, садиба О. Поля), Довгинцеве, Шмакове, Комінтерн, Олексіївка, Гданцівка (Данцівка), Олександрівка, ім. Артема (робітниче селище Галківського рудника), Бажанове, Новоіванівка, Червона Балка, ст. Роковата, ст. Кривий Ріг-Головний. Наголошено, що у ХХ–ХХІ ст. розвиток міста продовжується. Таким чином, утворився єдиний індустріально-ландшафтний організм.
У підрозділах 2.3 та 2.4 «Етапи містобудівного розвитку м. Кривий Ріг» та «Формування забудови сельбищних та промислових ландшафтів» розглядаються такі етапи промислового та архітектурно-містобудівного розвитку Кривого Рогу:
Початок розвитку міста (ХVІІ – сер. ХІХ ст.). У п. 2.3 на основі літературних джерел вказано, що у ХVІІ ст. окремі житла запорозьких козаків (курені, бурдюки, зимівники) були розкидані по всій території війська Запорозького Низового у найзручніших місцях, в основному, біля річок. На основі зимівників згодом виникли селища, що були приєднані до Кривого Рогу. У ХVІІІ ст. виростають села поміщиків і поселення колоністів. У 1829 р. Кривий Ріг перетворюється у військове поселення, у 1860 р. набуває статусу містечка. З розвитком промисловості виростають маєтки гірничих інженерів. Відповідно, у п.2.4 наведено опис козацьких осель, зокрема зимівників, збудованих за типом невеликих хуторів, дозвіл на будівництво та розміщення яких давала Запорозька Січ. Зазначено, що з часів активного розвитку міста збереглись житловий будинок поміщика В. Добровольського (1846 р.) в стилі класицизму в с. Зеленому (Інгулецький р-н), руїни будинку Маршавцева (1854 р.) (Центрально-міський р-н), садиба О. М. Поля (Дубова балка, Жовтневий р-н, 1860–1875 рр.) – організатора видобутку залізних руд.
Залізна лихоманка (1881 – 1900 рр.) й промисловий розвиток міста (1900 – 1917 рр.). У п. 2.3 описано інтенсивне освоєння території навколо сучасного міста, де один за одним відкриваються рудники, біля яких продовжують виростати маєтки промисловців, селища інженерно-технічних працівників та робітників. Визначені нами межі міста ХІХ – поч. ХХ ст. на основі накладання на сучасну топографічну основу архівних планів селища Кривий Ріг та плану селища Гданцівка. У п. 2.4 описані рудники як промислові об’єкти, видобуток руди, на яких вели акціонерні товариства та залізорудні компанії. Звернено увагу на будівництво Гданцівського чавуноливарного заводу АТ «Криворізьких залізних руд», утворення синдикатів «Продамет» та «Продаруд» та монополістичних союзів, бурхливий ріст житлового і громадського будівництва та культових споруд. Характерною рисою забудови цього періоду стало використання стилів історизму, цегляної архітектури, своєрідного місцевого криворізького стилю, який відзначається використанням природного каменю з цегляними деталями.
Післяреволюційне відновлення (1920-і рр.). У п. 2.3 наведені статистичні дані про кількість населення в Кривому Розі; у п.2.4 вказано про відбудову трьох найменш зруйнованих рудників: Артемівського (кол. Галківського), ім. К. Лібкнехта (кол. Шмаківського) і Жовтневого (кол. Ростковського), буро-вугільної шахти «Свобода», рудничної електростанції і механічного цеху Гданцівського заводу, будівництва нових шахт. Забудова міста відзначалась кращими зразками стилю конструктивізму.
Індустріалізація (1930 – 1941 рр.). У п. 2.3 наголошено, що у 1936 р. створено 3 міські райони: Центрально-міський, Дзержинський, Жовтневий. Почалась забудова Соцміста металургів. У п. 2.4 вказано, що закладені нові шахти, проводиться реконструкція низки шахт і рудників, створюється на базі центральних механічних майстерень спеціалізований завод гірничого устаткування (з 1937 р. – «Комуніст»). У 1931–1932 рр. будується металургійний, у 1936 р. – коксохімічний заводи. Споруджується Кресівське водоймище. У 1934 р. будується перша домна «Комсомолка». Ця дата вважається днем заснування Криворізького металургійного заводу, у 1935 р. була збудована друга, а у 1939 р. – третя домна. Поруч із заводом виростає селище «Криворіжсталі». Розвивається громадська та житлова забудова, архітектура якої віддзеркалює епоху індустріалізації, значна увага приділяється ансамблевій забудові.
Повоєнна відбудова (1944 – 1960 рр.). У п. 2.3 вказано, що після численних руйнувань почалась відбудова міста. З’явилось нове житлове поселення «Перемога» біля рудника ім. Дзержинського, зведені селища в Карачунах, у районі ПівдГЗК, Сухої Балки та інші, новий адміністративний центр в районі Соцміста. У п. 2.4 констатується, що до кінця 1944 р. вже було відбудовано 34 шахти. У 1944 р. після повернення з евакуації було відбудовано завод «Комуніст» як завод гірничого машинобудування. 1945 р. з метою збільшення потужностей доповнений проект відбудови КРЕС, у 1950-і роки КРЕС була введена в експлуатацію. У 1945 р. була відроджена домна №1 заводу «Криворіжсталь». У 1950–1955 рр. вступили в дію понад 20 шахт. Інтенсивно ведеться забудова селищ «Криворіжсталі», цементного, металургійного, коксохімічного заводів. 1940–1950 рр. значна увага приділяється відбудові та спорудженню палаців культури в стилі радянського класицизму. У 1958 р. закінчується будівництво 100-кілометрової магістралі, що з’єднала центр міста з північними та південними районами. У 1959 р. споруджується Карачунське водоймище.
1960–1980 рр., як вказано у п. 2.3, знаменуються будівництвом каналу Дніпро-Кривий Ріг.
У п. 2.4 наголошується, що виникла нова галузь – гірничозбагачувальна промисловість.
До 1975 р. запрацювало 5 великих гірничо-збагачувальних комбінатів (Південний, Новокриворізький, Центральний, Північний, Інгулецький). У 1972–1974 рр. запрацювала найбільша на той час у світі доменна піч №9 Криворізького металургійного заводу. В дію вводяться десятки нових підприємств. Значний розвиток отримує громадське та житлове будівництво – продовжують споруджуватись палаци культури. У 1975 р. отримало розвиток крупнопанельне житлове будівництво.
1990–2000 рр. У п. 2.3 та п. 2.4 підкреслено, що у зв’язку з переходом на новий рівень економічних відносин у 1990-х рр. намітився спад виробництва. У 2007 р. фахівцями ДП НДІмістобудування почав розроблятись новий генеральний план, який у 2011 р. переданий на основі результатів тендеру «Кривбаспроекту». Ці роки характеризуються відродженням культового будівництва. У 2001 р. створений ландшафтний заказник «Візірка» площею 121,1 га.
У розділі 3 «Історико-культурна спадщина сельбищного та промислового ландшафтів м. Кривий Ріг» розроблені: методологічні основи визначення пам’яток архітектури і містобудування та науки і техніки, ідентифікація пам’яток архітектури і містобудування й науки і техніки, об’єкти науки і техніки (споруди, визначні місця), класифікація історичних місць та об’єктів індустріального ландшафту гірничодобувного району на прикладі м. Кривий Ріг.
У підрозділі 3.1 «Методологічні основи визначення пам’яток архітектури і містобудування та науки і техніки» опрацьована нами на основі попередніх науково-дослідних робіт методична схема проведення досліджень для історичної забудови, містобудівних вузлів та об’єктів науки і техніки. Включає 4 етапи. На І етапі виконуються історіографічні та архівні дослідження. На ІІ – проводяться суцільні натурні обстеження з інвентаризацією історичної забудови та об’єктів науки і техніки (складаються облікові картки з короткою характеристикою об’єкта, світлинами його історичного вигляду та сучасного стану). На ІІІ етапі на основі експертних оцінок й ідентифікації з кращими зразками аналогічних історичних стилів чи етапів історичного розвитку промислових об’єктів з урахуванням місцевих традицій опрацьовуються висновки щодо їх цінності (пам’ятки місцевого значення, щойновиявлені та значні об’єкти). Крім того, визначається стан збереження, втрати деталей споруд, перебудови. На ІV, заключному етапі визначаються методи збереження пам’яток (для споруд - реставрація, для містобудівних вузлів – регенерація, ревіталізація, для об’єктів науки і техніки та їх залишків – методи консервації, рекомендації щодо рекультивації і створення культурного ландшафту).
У підрозділі 3.2 «Ідентифікація пам’яток архітектури і містобудування й науки і техніки» зазначено, що гірничодобувна та металургійна промисловість, як показують проведені нами історіографічні й архівні дослідження та натурні обстеження, стали основою розвитку забудови та розпланування м. Кривий Ріг, створили самобутній гірничопромисловий ландшафт для визначення найцінніших об’єктів та визначних місць з метою включення їх до Списку пам’яток нами розглядається весь міський ландшафт, який ми відносимо до сельбищного та промислового, зокрема всі типи споруд, оскільки вони пов’язані з промисловим розвитком міста.
Відповідно до Списку пам’яток культури та природної спадщини Управління містобудування і архітектури Криворізької міської ради нами проведені натурні обстеження пам’яток місцевого значення та щойновиявлених, приведені їх основні характеристики та технічний стан, в залежності від якого рекомендовано реставрувати об’єкти.
На основі детального обстеження об’єктів культурної спадщини, проведеного нами у 2007 р. за розробленою нами методичною схемою, звертаючи увагу на порівняння їх з пам’ятками – кращими зразками історичних стилів архітектури України і пам’ятками архітектури місцевого значення, що віддзеркалюють національні риси й місцеві традиції архітектури та будівництва, нами запропоновано включити до Списку низку щойновиявлених об’єктів архітектури та містобудування (окремих споруд та ансамблів) й науки і техніки, які в подальшому можуть набути статус пам’яток.
Серед об’єктів науки і техніки визначені споруди, визначні місця, унікальний техногенний рельєф із залишками об’єктів науки і техніки.
У підрозділі 3.3 «Об’єкти науки і техніки (споруди, визначні місця)» серед об’єктів науки і техніки виявлені споруди, визначні місця, до яких входить унікальний техногенний рельєф, затоплені рудники, місця втрачених промислових об’єктів і т. п.
До щойновиявлених об’єктів науки і техніки нами віднесені електростанції непрацюючих рудників, башта КРЕС, металеві клепані стовпи лінії електропередач, складові комплексу залізничного вокзалу Кривий Ріг – Головний, будинок якого є пам’яткою місцевого значення, споруди комплексу економії М. С. Харіна, діючі гідротехнічні споруди, залишки об’єктів науки і техніки дореволюційного часу (стічні арки, споруди відкатної дороги та інш.). До визначних місць ми віднесли місце розташування першого чавуноливарного заводу, фрагменти перших кар’єрів видобутку залізної руди, місця перших криворізьких шахт, 5-ої шахти, затоплений рудник урочища Візірка, техногенний рельєф, що включає провальні обрушення, провальні вирви, вервечкові провали. До значних об’єктів ми віднесли шахти та гірничо-збагачувальні комбінати, які відіграють домінуючу роль в архітектурній композиції міста.
У підрозділі 3.4 «Класифікація історичних місць та об’єктів індустріального ландшафту гірничодобувного району на прикладі м. Кривого Рогу» приведена, як доповнення до вже існуючих класифікацій, опрацьована нами класифікація таким чином: за походженням: індустріальні ландшафти, що виникли внаслідок свідомої людської діяльності; такі, що виникли внаслідок дії непередбачуваної випадковості чи сил природи – як відповідь на дії людини; за взаємодією з природним оточенням: такі, що зараз експлуатуються; виведені з експлуатації; які зберігають свою антропогенну форму; які пройшли процес рекультивації; рекультивуються природним шляхом.
Класифікація історичних місць та об’єктів науки і техніки індустріального ландшафту гірничодобувного району Кривого Рогу є основою для розробки методів їх збереження (музеєфікації, консервації, реставрації, регенерації).
У розділі 4 «Концептуальні засади та шляхи збереження історико-культурної спадщини сельбищного та промислового ландшафтів» розглянуті: загальні положення охорони культурної спадщини (зони охорони, історичні ареали), визначення поняття «пам’ятка індустріального ландшафту», наукові засади організації парків-музеїв індустріальної культури (скансенів), методичні основи організації парків-музеїв індустріальної культури просто неба (скансенів).
У підрозділі 4.1 «Загальні положення охорони культурної спадщини (зони охорони, історичні ареали)» наведені у відповідності до Закону України «Про Охорону культурної спадщини» постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. за № 318 «Про затвердження порядку, меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» та ДБН Б.2.2-3:2012 «Склад та зміст історико-архітектурного опорного плану населеного пункту».
У підрозділі 4.2 «Визначення поняття «пам’ятка індустріального ландшафту» наголошується на тому, що це поняття об’єднує пам’ятки науки і техніки, до яких віднесені унікальні промислові, виробничі, науково-виробничі, інженерні, інженерно-транспортні, видобувні об’єкти або їх залишки, що визначають рівень розвитку науки і техніки певної епохи, певних наукових напрямів або промислових галузей та історико-культурного середовища техногенних ландшафтів, яке входить в охоронну зону цієї пам’ятки і поєднане з пам’яткою функціонально та історично.
У підрозділі 4.3 «Наукові засади організації парків-музеїв індустріальної культури (скансенів)» визначено, що ландшафтні парки та музеї індустріальної культури просто неба (скансени «in situ») – це найкращі форми популяризації історії розвитку індустріальної спадщини, найкращий спосіб комплексної презентації об’єктів, знарядь, методів та технологій видобутку корисних копалин, ознайомлення із зародженням та становленням індустріальної культури.
Приведений світовий досвід створення таких парків-музеїв. Зазначено, що в Україні прикладом рекультивації марганцеворудних кар’єрно-відвальних комплексів є створення Олександрівського парку в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області (автори архіт. В. Г. Маєвська, М. А. Бялик). Створення парку розпочалось у 1969 р. На першому етапі проводились роботи із розпланування гірничопромислового рельєфу. Рекультивація полягала у нанесенні родючого шару ґрунту, залісненні утворених пагорбів, засіванні багатолітніх трав, обводненні території. У центральній частині відвалами порід створений пагорб. На дні кар’єру сплановано вузьку долину. Парк складається з чотирьох зон: рівнинної (з боку міста), де розміщено три входи; терасної, на якій розташовані спортивні майданчики та театр, ділянок з витягнутим водоймищем та з озеленення для тихого відпочинку. Для визначення принципів відтворення ландшафту проводилась комплексна оцінка території та визначались шляхи її багатофункціонального вирішення.
Звернуто увагу на те, що в Україні фахівцями Інституту природокористування та екології НАН України (м. Дніпропетровськ, автори А. Г. Шапар, О. О. Скрипник, С. М. Сметана та інші) розроблена програма «Використання порушених земель гірничодобувних підприємств в якості відновлюваних елементів в екомережі Криворізького залізорудного та Нікопольського марганцеворудного басейну», яка передбачає створення Інгулецького довжиною понад 130 км та Солоно-Базавлуцького довжиною 80 км екологічних коридорів. Інститутом уже спроектовано чотири ландшафтні заказники: «Візірка», «Інгулецький», «Богданівський» та «Кільцевий», які органічно вписалися в систему екокоридорів регіональної та національної екомережі, та розробляються проекти ще для тринадцяти екозаказників. Крім того, в Україні розроблені проекти парків-музеїв індустріальної культури просто неба «in situ». Серед них музей індустріальної культури Подільського полісся (автори Г. І. Денисик, О. П. Чиж), пропозиції стосовно проектів музеєфікації давнього рудника «Картамиш» на основі створення археологічного музею-заповідника нового типу, що об’єднує функції музейного показу об’єкту з археологічними та науково-технічними дослідженнями (автори Г. І. Гайко, Ю. М. Бровандер) та організації ландшафтно-індустріального парку просто неба на території залишків рудників «Червоного пласта» у м. Кривий Ріг (автори В. Л. Казаков, О. О. Калініченко, О.Є. Куліковська, В. В. Тітов, С. В. Ярков), що дозволить наочно репрезентувати історію розвитку гірничодобувної промисловості Кривого Рогу з 1886 – 1937 рр. У підрозділі вказано, що ми також пропонуємо, згідно з науково-дослідною роботою «Розробка меж історичних ареалів м. Кривий Ріг» (О. М. Титова, Т. Д. Товстенко, Ю. Г. Тютюнник, М. Ю. Тямін, О. В. Бачинська), за нашими розвідками місця розташування щойновиявлених пам’яток науки і техніки: трансформаторної підстанції на транспортній магістралі, електростанцій рудників О. М. Колачевського, ім. Леніна та визначити їх як щойновиявлені пам’ятки індустріального ландшафту, а вище зазначені об’єкти – реставрувати. Навколишнє середовище фрагментів мосту Катерининської залізниці (1894 р.), стічної арки і залишків дренажної системи трактувати як щойновиявлену пам’ятку індустріального ландшафту, вище зазначені об’єкти науки і техніки законсервувати та музеєфікувати. На цих місцях пропонуємо створити філії музеїв індустріальної культури просто неба. Наголошено, що втілення в життя цих пропозицій є одним з найактуальніших завдань.
У підрозділі 4.4 «Методичні основи організації парків-музеїв індустріальної культури просто неба (скансенів)» опрацьовані основні положення та методична схема організації таких музеїв на основі світового та вітчизняного досвіду на порушених гірничодобувною промисловістю ландшафтах. На І етапі для визначення території парку-музею проводяться дослідження гірничодобувного району на основі архівних, краєзнавчих, історіографічних джерел, опитування очевидців і натурні обстеження місць розробки корисних копалин із залишками об’єктів науки і техніки (шахт, рудників тощо). На ІІ етапі на основі архівних і історіографічних джерел, а також опитування очевидців складається карта гірничодобувної території на різних стадіях її розвитку та карта сучасного стану. Методом накладання різночасових карт визначається розташування об’єктів, які збереглись та які частково збереглись, а також тих, що зникли. Виявляються залишки об’єктів за ступенем їх збереженості, історичною цінністю. На ІІІ етапі розробляється проект парку-музею, визначаються зони охорони та методи консервації. На IV етапі з метою створення культурного ландшафту техногенний рельєф підлягає рекультивації, перед якою бажано визначити вік відвалів та з метою подолання негативного впливу проводиться еколого-ландшафтне дослідження і розробляються рекомендації щодо його рекультивації (створення основи техногрунтів, підбір рослинного покрову, дерев).