ВОЛЯК Юрій Миколайович УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДІВ ОРТОДОНТИЧНОГО ЛІКУВАННЯ ДІТЕЙ З ПАТОЛОГІЄЮ ЩЕЛЕПНОЇ СИСТЕМИ НА ТЛІ ПОРУШЕННЯ НОСОВОГО ДИХАННЯ Автореферат

Матеріал та методи дослідження. Нами було обстежено 239 дітей, віком від 6 до 18 років, для виявлення поєднання зубощелепних аномалій із порушеннями носового дихання і патологією ЛОР-органів. За результатами обстеження усіх пацієнтів на першому етапі дослідження було виявлено 144 дитини (60,3 %) без аномалій і з зубощелепними аномаліями, у яких не було виявлено порушень носового дихання і ЛОР- патології. У 95 дітей (39,7 %) було виявлено зубощелепні аномалії, поєднані з порушеннями носового дихання та ЛОР- патологією.
Для обґрунтування комплексного запропонованого лікування було обстежено 85 осіб зі звуженням верхньої щелепи, які в залежності від віку, статі, наявності патології ЛОР-органів були розподілені на три групи: І-а група - 30 пацієнтів зі звуженням верхньої щелепи без порушень носового дихання і ЛОР-патології, яким проводили загальноприйняте лікування. До ІІ- ї групи увійшли 30 пацієнтів зі звуженням верхньої щелепи, порушенням носового дихання та ЛОР патологією, яким проводили загальноприйняте лікування. До ІІІ-ї групи увійшли 25 пацієнтів зі звуженням верхньої щелепи, порушенням носового дихання та ЛОР-патологією, яким проводилося лікування запропонованим методом. У залежності від віку кожна з груп була розподілена на 3 підгрупи: А - пацієнти від 6 до 9 років, Б - від 10 до 14 років, В - від 15 до 18 років.
Для діагностики викривлення перегородки носа, порушення носового дихання і зубощелепних аномалій проводили стоматологічний і загальний оториноларингологічний огляд, біометричне вивчення моделей щелеп, тести з визначення типу дихання і ступеня порушення носового дихання, телерентгенографію (ТРГ) черепа, ортопантомографію щелеп. Діагностику зубощелепних аномалій та патології ЛОР-органів проводили на основі клінічного обстеження хворих, яке включало збір анамнезу, зовнішній огляд, огляд обличчя, його симетрію, пропорційність розвитку щелеп, вираженість носогубних і підборідкових складок, ступінь відкривання рота та тип дихання. Додатково діагностували ЛОР-патологію, а саме проводили передню та задню риноскопії, ендоскопічне дослідження носової порожнини і носоглотки та функціональні дихальні проби, які полягали у виявленні ротового типу дихання. При внутрішньоротовому огляді визначали параметри піднебінного склепіння за З.І. Долгополовою та Н.В. Панкратовою; стан твердих тканин зубів і пародонту, положення зубів у зубних рядах, форму та розміри зубних рядів та їхнє співвідношення. Ортодонтичний діагноз встановлювався у відповідності до класифікацій Енгля та Ф.Я. Хорошилкіної. При вимірюванні діагностичних моделей щелеп проведено аналіз показників ширини верхньої щелепи в ділянці 4 | 4, 6 | 6 зубів, ширини і глибини склепіння піднебіння. Нами проводилося вимірювання моделей як за допомогою штангенциркуля, так і за допомогою програми 3 SHAPE на тривимірних моделях інтраоральним сканером. Результати лікування пацієнтів трьох груп, що виникали при розширенні верхньої щелепи і використанні різних методів лікування оцінювали до використання ортодонтичного апарату (Т1), через 2 місяці після фіксації ортодонтичного апарату (Т2), після зняття ортодонтичного апарату (Т3), та через 6 місяців після зняття апарату (Т4). Статистичну обробку результатів проводили з використанням пакету статистичних програм «MicrosoftExcel - 2015» і «Statistica - 7,0».
Результати досліджень та їх обговорення. При обстеженні 239 дітей встановлено, що у 21,4 % обстежених відсутні зубощелепні аномалії та деформації і ЛОР-патологія. Нами були виявлені 38,9 % пацієнтів з наявними зубощелепними аномаліями і деформаціями, без поєднання з ЛОР- патологією. Окрім цього, серед обстежених є група пацієнтів без зубощелепних аномалій, але з виявленою ЛОР-патологією - 10,04 %. Серед обстежених пацієнтів у 39,7 % виявлено наявність патології ЛОР- органів. При обстеженні 239 дітей найчастіше виявляли такі зубощелепні аномалії: звуження верхньої щелепи, відкритий прикус, дистальний прикус, високе склепіння твердого піднебіння (готичне піднебіння). При цьому, звуження верхньої щелепи зустрічалося у 64 % (92 дітей) пацієнтів із зубощелепними аномаліями без ЛОР-патології та у 73,7 % (70 дітей) пацієнтів із зубощелепними аномаліями і ЛОР- патологією. Готичне піднебіння наявне у 57 % пацієнтів у групі із зубощелепними аномаліями без ЛОР-патології, і у 68,4 % - із зубощелепними аномаліями і ЛОР- патологією відповідно. Частота хронічного тонзиліту у пацієнтів із звуженням верхньої щелепи становила 5,7 %, а без звуження - 4,2 %. У пацієнтів із аденоїдними вегетаціями звуження верхньої щелепи (47,4 %) та готичне піднебіння (42,1 %) зустрічалися майже з однаковою частотою.
Нами встановлено, що викривлення перегородки носа в 88,6 % випадків поєднується зі зубощелепними аномаліями. Деформація носової перегородки частіше поєднувалася зі звуженням верхньої щелепи з високим розміщенням твердого піднебіння і тісним положенням фронтальних зубів (50 %), верхня прогнатія зі звуженням верхньої щелепи і тісним положенням фронтальних зубів (24 %), і верхня ретрогнатія зі звуженням верхньої зубної дуги і скученістю фронтальних зубів (19,3 %).
Нами запропоновано спосіб діагностики та планування ортодонтичного лікування пацієнтів зі звуженням зубних рядів, який полягає в тому, що проводять клінічні, антропометричні дослідження, під час яких діагностують зубощелепні аномалії та патологію ЛОР-органів пацієнта на основі клінічного обстеження. При цьому, додатково діагностують ЛОР-патологію, а саме проводять передню та задню риноскопії, ендоскопічне дослідження носової порожнини і носоглотки. Запропоновано комплексний ортодонтичний і хірургічний метод лікування пацієнтів із зубощелепними аномаліями і захворюваннями ЛОР-органів, які проявляються порушенням носового дихання.
При клінічному обстеженні хворого найбільшу увагу приділяли зовнішньому вигляду, клінічним ознакам, які засвідчують про звуження верхньої щелепи, відсутність носового дихання, порушення пропорційності обличчя, V-подібний зубний ряд, готичне піднебіння. Тривимірні моделі верхньої та нижньої щелеп вивчали в трьох площинах і під різними кутами. Отриману тривимірну модель використовували як для комплексного аналізу вихідної аномалії розвитку зубних рядів, зокрема, аналізу пропорційності розмірів верхньої і нижньої щелеп за індексами Tonn P, ширини зубних рядів на верхній і нижній щелепах за Pont з поправками Н. Linder і G. Hart, довжини переднього відрізка верхньої і нижньої зубних дуг за G. Korkhaus, зі створенням архіву даних в 3D форматі, так і для проектування переміщення кожного зуба. Таким чином, отримані результати використання запропонованого способу діагностики та планування ортодонтичного лікування пацієнтів зі звуженням зубних рядів із використанням технології 3D моделювання зубних рядів підтверджують його результативність у комплексі методів обстеження та планування лікування пацієнтів зі звуженням зубних рядів.
Нами встановлено, що у пацієнтів ІА підгрупи (вік 6-9 років), ширина верхньої щелепи в ділянці 4 І 4 до лікування становила (30,35±0,94) мм, через 2 місяці після фіксації ортодонтичного апарату вона достовірно зростала до (32,96±0,87) мм, після зняття апарату показник був достовірно вищим від показника до лікування і становив (37,16±0,85) мм. Через 6 місяців після зняття апарату показник ширини верхньої щелепи в ділянці 4 | 4 становив (35,58±1,09) мм і також, був достовірно вищим (р < 0,05) від показника перед лікуванням. Показник ширини верхньої щелепи в ділянці 6 |б перед ортодонтичним лікуванням становив (40,7±1,15) мм і достовірно зростав (р<0,05) після 2 місяців дії ортодонтичного апарату до (43,23±1,08) мм. Після зняття апарату даний показник досягав максимального значення і становив (47,68±0,85) мм, а через півроку після зняття ортодонтичного апарату був вищим (р<0,05) від показника перед лікуванням і складав (45,99±0,73) мм. Ширина склепіння піднебіння у пацієнтів зі звуженням верхньої щелепи без поєднання з ЛОР-патологією (ІА підгрупа) становила перед лікуванням (35,59±0,77) мм. Через 2 місяці після дії ортодонтичного апарату цей показник достовірно збільшувався до (36,41±0,51) мм, а після зняття апарату досягав максимального значення (40,5±0,75) мм. Через 6 місяців після ортодонтичного лікування ширина склепіння піднебіння становила (38,96±0,4) мм і була достовірно кращою (р<0,05) від показника перед лікуванням. Глибина склепіння піднебіння у пацієнтів ІА підгрупи перед ортодонтичним лікуванням склала (15,79±0,2) мм. Під час ортодонтичного лікування цей показник покращувався до (15,45±0,27) мм і досягав найкращого значення (р<0,05) після зняття ортодонтичного апарату - (14,4±0,37) мм. Глибина склепіння піднебіння зберігалась на досягнутому рівні і через 6 місяців після завершення лікування пацієнтів ІА групи, віком від 6 до 9 років, цей показник був достовірно кращим (р<0,05) від початкового рівня і складав (14,94±0,34) мм.
Слід зазначити, що у ІБ і ІВ підгрупах пацієнтів, віком 10-14 і 15-18 років спостерігалася подібна динаміка покращення досліджуваних показників ширини верхньої щелепи в ділянці 14,24 і 16,26 зубів, ширини і глибини склепіння піднебіння після проведеного загальноприйнятого лікування, а також стійке утримання цих показників через 6 місяців після
зняття ортодонтичної апаратури.
При обстеженні і лікуванні пацієнтів ІІА підгрупи нами проведено аналіз показника ширини верхньої щелепи в ділянці 4 |4, 6 |б зубів, ширини і глибини склепіння піднебіння. Нами встановлено, що ширина верхньої щелепи в ділянці 4 |4 до лікування становила (30,06±0,88) мм, через 2 місяці після фіксації ортодонтичного апарату ширина достовірно зростала до (32,6±0,87) мм, після зняття апарату показник становив (35,91±0,88) мм, (р<0,05) порівняно з показником перед лікуванням. Через 6 місяців після зняття апарату показник ширини верхньої щелепи в ділянці 4 | 4 становив (32,85±0,88) мм і був достовірно вищим (р<0,05) від показника перед лікуванням. Показник ширини верхньої щелепи в ділянці 6 |б перед ортодонтичним лікуванням становив (39,81±0,82) мм і достовірно зростав (р<0,05) після 2 місяців дії ортодонтичного апарату до (42,35±0,86) мм. Через півроку після зняття ортодонтичного апарату цей показник незначно знижувався, але був достовірно кращим (р<0,05) від показника перед лікуванням і складав (42,64±0,95) мм. Показники ширини і глибини склепіння піднебіння у пацієнтів зі звуженням верхньої щелепи, поєднаним з ЛОР-патологією і порушеннями носового дихання досягали максимального значення після зняття ортодонтичного апарату, через 6 місяців після ортодонтичного лікування значно знижувалися, але залишалися достовірно кращими від показників перед лікуванням.
Стосовно ІІБ підгрупи пацієнтів, то результати аналізу моделей у різні часові періоди виглядали таким чином. Показники ширини верхньої щелепи в ділянці 4 |4 до початку лікування становили (31,14±2,27) мм, після 2 місяців використання ортодонтичного апарату ширина в цій ділянці достовірно збільшилась до (33,61±2,16) мм, після зняття апарату отримали результат розширення до (36,69±2,26) мм (р<0,05). При подальшому спостереженні через 6 місяців після зняття апарату ширина в ділянці 4 | 4 становила (34,0±2,3) мм, і була достовірно вищою від показників перед лікуванням. Динаміка показника ширини верхньої щелепи в ділянці 6 |б у пацієнтів ІІБ підгрупи була подібною до попереднього показника і характеризувалася зниженням у віддалений термін після лікування. Ширина склепіння піднебіння у пацієнтів ІІБ підгрупи перед ортодонтичним лікуванням склала (35,44±1,65) мм, і достовірно зростала (р<0,05) після 2 місяців дії ортодонтичного апарату до (37,99±1,69) мм. Через півроку після зняття ортодонтичного апарату ширина склепіння піднебіння становила (38,16±1,6) мм, і була достовірно вищою (р<0,05) від показника до початку лікування. Показник глибини склепіння піднебіння у пацієнтів цієї ж підгрупи перед ортодонтичним лікуванням склав (17,99±1,23) мм. Через 6 місяців після закінчення лікування цей показник становив (17,41±1,29) мм, і достовірно не відрізнявся від показника перед лікуванням, що вказує на недостатню ефективність загальноприйнятого лікування пацієнтів із зубощелеповими аномаліями та порушеннями носового дихання і ЛОР- патологією.
Показники у пацієнтів ІІВ підгрупи (вік 15-18 років) зі звуженням верхньої щелепи та ЛОР-патологією, яким проводилося загальноприйняте лікування були такими. Ширина верхньої щелепи в ділянці 4 | 4 дорівнювала (33,59±1,23) мм до лікування, після 2 місяців проведеного лікування ширина в цій ділянці достовірно збільшилася до (35,11±1,39) мм, після зняття апарату показник становив (38,18±1,45) мм (р<0,05), а через півроку після закінчення ортодонтичного лікування ширина становила (35,61±1,51) мм і була достовірно кращою від показника перед лікуванням. Подібна динаміка спостерігалася у цій підгрупі пацієнтів при аналізі показників ширини верхньої щелепи в ділянці 6 | 6 зубів та ширини склепіння піднебіння. Однак, слід зазначити що ці показники достовірно знижувалися через півроку після зняття ортодонтичної апаратури у порівнянні з показником відразу після закінчення загальноприйнятого ортодонтичного лікування. Глибина склепіння піднебіння у пацієнтів ІІВ підгрупи у віддалені терміни після лікування достовірно не відрізнялася від показника через 2 місяці після проведення ортодонтичного лікування (термін Т2). Через півроку після зняття апарату (термін Т4), даний показник погіршувався і не було достовірної різниці у порівнянні з терміном Т3 - після зняття ортодонтичного апарату, що вказує на нестійку ремісію після загальноприйнятого лікування.