СИДОРАК АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ ПРОБЛЕМА БОГОПІЗНАННЯ В БОГОСЛОВСЬКІЙ СПАДЩИНІ АРХИМАНДРИТА СОФРОНІЯ САХАРОВА

summary

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, визначено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету й наукові завдання роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи.
Перший розділ присвячений аналізу джерельної основи дисертаційного дослідження і ступеню опрацювання проблеми. Виявлено, що досліджувана тема ще не була комплексно вивчена іншими дослідниками. Головним джерелом стали визнані твори Софронія Сахарова, серед яких виділено чотири найважливіші. Це, зокрема, головний його твір - «Бачити Бога так як Він Є», де архимандрит описує особистий духовний досвід. У ньому розкрито ті внутрішні механізми конструювання структури богословських ідей, про які дізнаємося з інших його книг. Для вивчення проблематики важлива й найвідоміша його книга - «Старець Силуан». Описуючи життя старця, він подає обширне пояснення аскетично-молитовного виміру буття християнського подвижника, що допомагає розуміти контекст формування та існування вчення про богопізнання. Дві інші книги важливі з огляду на хронологію життєвого шляху архимандрита Софронія. Це - «Подвиг богопізнання» та «Духовні бесіди». Перша належить до раннього періоду його творчості, і в ній простежуємо початки головних ідей, котрі стали для нього визначальними. Друга - збірником його проповідей у монастирі, виголошені вже на схилі життя. Її цінність у тому, що саме в цих проповідях архимандрит Софроній говорить про те, що вважав за найголовніше у своєму богослов’ї. Ідеї в ній допомагають дослідникові правильно розставити акценти при вивченні богословської думки Софронія Сахарова.
Також проаналізовані як головні монографії, так і найважливіші статті. Найповніші дослідження, що стосується богослов’я архимандрита Софронія, - праці Миколи Сахарова «I love therefore I am» та архимандрита Захарії Захару «Христос як шлях нашого життя. Введення в богослов’я старця Софронія (Сахарова)». У першій автор комплексно досліджує такі важливі теми, як шлях богословської формації Софронія Сахарова, принцип особи, кенозис, образ і подоба, обоження, богопокинутість, смирення та пам’ять про смерть. У другій праці акцентує на дослідженні розуміння о. Софронієм проблеми людської особистості у світлі православної антропології. Також потрібно виділити дослідження богословської думки архимандрита Софронія с. Єлени Г ерасим, яка у праці «Онтологічний вимір Преображення у творах архимандрита Софронія (Сахарова)» вивчає такі теми: особливості формування богословської думки архимандрита, антропологічні передумови преображення, богословські підстави преображення. Авторка комплексно аналізує онтологічний вимір преображення, у контексті якого стає можливим особистий духовний досвід архимандрита.
Виявлено, що попри існування спроб побудови схем богословствування архимандрита Софронія, залишається відкритим питання складності систематизації його вчення. Проблема відсутності чітко-структурованої богословської системи пов’язана із внутрішніми закономірностями цілого життєвого процесу богопізнання в архимандрита. Г оловна причина цього криється у самій природі духовного досвіду Софронія Сахарова, який більше подібний до течії річки, ніж до незворушного берега.
У другому розділі досліджено головні етапи філософсько-богословських пошуків молодого Сергія Сахарова. Виявлено, що витоки його богословської системи лежать у роках пошуку прийнятної для внутрішніх духовних запитів світоглядної парадигми.
Проаналізовано перший персонально-екзистенційний досвід вічності архимандрита, з її позитивною та негативною сторонами. Позитивна пов’язана зі звичкою до молитви та захоплення малюванням, які налаштовували на роздуми про вічність. Малювання для Сергія Сахарова не було простим копіювання видимих предметів природи, а швидше знаряддям проникнення у таємницю краси, яка виявляється у природі. Світ він сприймав як вияв глибокої таємниці. Сприйняття краси інколи доходило до рівня, коли втрачалося сприйняття часу. Негативна сторона вічності жахала та змушувала глибоко роздумувати над сенсом всього, що існує. Подією, яка особливо загострила почуття скінченності всього феноменального буття, був початок Першої світової війни (1914-1918). Сергія Сахарова сильно вражало те, що велика кількість молодих людей із безумною жорстокістю втрачали життя.
Вивчено шлях вирішення Сергієм Сахаровим проблеми співвідношення пантеїстичної безособової містики нехристиянського Сходу та персоналістичного християнського містицизму. Неможливість одночасного захоплення надособовим абсолютом і практикування особистої молитви з усією очевидністю постала перед Сахаровим. Спочатку він спробував відмовитися від особистісної молитви на користь імперсональної містики, проте не зміг переступити через абсурдність людського життя у разі визнання факту існування людської особи як аномалії буття. Він усвідомлював велич особи, відчував її цінність у космічному масштабі. Виявлено, що переломним моментом духовних пошуків став глибоко екзистенційний досвід пережиття заповіді Христа щодо любові Бога та ближнього всіма своїми силами (Лк. 10, 27). Сергій Сахаров зрозумів, що слова Христа про любов Бога всіма своїми силами не описують один із психологічних станів, а вказують на глибоку онтологічну реальність. Це усвідомлення привело до розуміння сутності пізнання, яке він ототожнив зі спілкуванням у бутті, перш за все, в акті любові, яке можливе лише тоді, коли і людина, і Бог є особами. Якщо Бога можна пізнати за допомогою любові, то Божественний абсолют - персональне буття. Збереження цінності особи та можливість особового буттєвого спілкування з Богом у любові зробили можливою інтеграцію всіх внутрішніх прагнень майбутнього архимандрита та стали фундаментом, на якому постало його вчення про богопізнання.