РОМАНИШИНА НАТАЛЯ ВАСИЛІВНА ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ХУДОЖНЬОЇ МАЛОЇ ПРОЗИ В КУРСАХ ФАХОВИХ ДИСЦИПЛІН У ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТАХ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено його мету й завдання, об’єкт, предмет, концепцію; розкрито наукову новизну й практичне значення, методи дослідження; подано відомості про апробацію, упровадження, достовірність одержаних результатів дослідження.
У першому розділі «Методологічні засади вивчення малих епічних жанрів студентами філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів» висвітлено методологічні особливості дослідження. Зважаючи, що питання методики вивчення студентами філологічних спеціальностей педагогічних університетів української художньої малої прози не осмислювалося у контексті сучасної філософії, науки та освіти зокрема, окреслено філософсько-методологічні засади проблеми. Вивчаючи новелістику, викладач, студенти застосовують універсальні категорії діалектики (руху, становлення, детермінації та ін.); проходять шлях від простого до складного, від почуттєвого до раціонального, від емпіричного до теоретичного; формують упорядковану систему знань, цінностей; намагаються не сприймати матеріал у вигляді готових істин, тверджень, а роздумувати, сумніватися («філософувати»); працювати в атмосфері співробітництва, взаєморозуміння. Обґрунтовано, що для розуміння малого епосу студентам важливо осягнути знання про історичні типи філософії, різновиди світоглядів, зокрема релігійний, міфологічний; філософію української національної ідеї; основи «культурфілософії» (А. Мюллер) та філософської антропології. Читаючи й аналізуючи оповідання, новели, нариси, образки, етюди, поезії в прозі тощо, студенти пізнають світ, вчаться усвідомлювати себе, віднаходити сенс життя. Адже автори малої художньої прози, як правило, ставлять в осердя своїх міркувань людину та її долю, порушують екзистенціально-антропологічну проблематику, творчо засвоюють нові філософсько-естетичні віяння та будують текст як символічно-знакову систему, що приховує глибокий філософський зміст. У процесі навчання літератури студенти опановують філософську інтерпретаційну технологію, щоб зрозуміти малі епічні твори, жанровій природі яких генетично притаманний філософський струмінь (притча, парабола, аполог, байка, казка, філософське оповідання, новела), а також із метою навчитися поціновувати творчість українських новелістів із філософських позицій. Важливо сприймати її як художній універсум – модель дійсності, становлення певної системи естетичних цінностей, а також як виявлення духовності автора. Традиційний план аналізу епічного твору на основі філософського теоретичного дискурсу доповнено новими аспектами для осмислення: філософські тенденції історико-літературного періоду, в який творив митець; світоглядні засади письменника, філософські постулати, які він сповідував; історичні, національні, етнопсихологічні, соціально-політичні обставини, в які «вписаний» герой; особливості підпорядкованої мистецьким законам літературної філософічності тощо.
Обґрунтовано, що побудова методичної системи формування генологічних умінь у майбутніх учителів-словесників, організація експериментально-дослідного навчання за цією системою повинні спиратися на психолого-педагогічне підґрунтя, яким є знання про психічні процеси, стани, властивості (пізнання, мислення, сприймання, пам’ять, мотиви, прагнення, емоції, характер, темперамент), про індивідуальні, вікові особливості студентів та учнів, закономірності національної самосвідомості. Також на можливості особистісного розвитку, самореалізації, досягнення акме-вершини, на психологічні механізми сприймання культурних цінностей і продукування творчого, наукового, результату. Враховано думку фахівців про те, що сучасне літературознавство, педагогіка «психологізуються», на зміну ідеологічній методиці приходить психоаналітична. Вивчаючи творчість письменника, студенти досліджують психологію автора, розмірковують про несвідомі психічні процеси, які вплинули на написання художнього твору, осмислюють текст як вираження внутрішнього життя митця, поглиблено аналізують характери літературних персонажів. Українська мала проза є благодатним матеріалом для збагачення уявлень студентів про емоційні стани людини, індивідуальні особливості психології, для виховання національної самосвідомості, чіткої громадянської позиції та розвитку соціальних, моральних якостей особистості. Узято до уваги, що саме епос, порівняно з лірикою та драматургією, характеризується особливими можливостями висвітлення внутрішнього світу людини. Психологізм в українській новелістиці простежується на різних рівнях: жанрового, ідейно-тематичного, композиційного, образного оформлення. Вмотивовано важливість запровадження елементів психологічного дослідження, що ґрунтується на специфіці суб’єктної малої прози, розрізненні психологізму різних типів, акцентуванні на індуктивній чи «індивідуалізуючій» психологізації модерністів, сучасних прозаїків. Обґрунтовано, що детальний розгляд складників психологічної новелістики (психологічна проблематика, психічний конфлікт, внутрішній сюжет, безфабульність, домінування індивідуальності розповідача, акцент на точці зору суб’єкта, психологічна деталь) потрібний, щоб сформувати інтерпретаційну свідомість читачів більш складної, ніж подієва, лірично-імпресіоністичної, інтелектуально-психологічної малої прози.