Актуальність теми. Державотворчі процеси,що здійснюютьсяв Україні, зумовлені демократизацією суспільного життя. У світлі цих процесів відбувається зміщення акцентів адміністративно-правового регулювання суспільних відносин у бік забезпечення і гарантування прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, встановлення цивілізованого паритету між інтересами особи та держави. Одним із аспектів вирішення цієї проблеми є розмежування повноважень між судовими і виконавчими органами державної влади. Сутність цього питання полягає в тому, щоб здійснити реалізацію охорони і захисту законодавчо зафіксованих прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина з притаманними формами, методами з використанням специфічних способів, засобів, прийомів. Щодо розмежування повноважень між правосуддям і виконавчо-розпорядчою діяльністю на етапі реалізації прийнятих юрисдикційними органами рішень і виникають проблемні питання, пов’язані із спроможністю охорони законодавчо зафіксованих та захисту порушених протиправними діями прав та законних інтересів людини і громадянина. З метою вдосконалення діяльності щодо реалізації прийнятих юрисдикційними органами рішень, пов’язаних з їх виконанням, у кінці 90-х років минулого століття в Україні була створена державна виконавча служба. Її виникнення обумовлене процесом реформування інституту судових виконавців, який функціонував у складі судової системи, та віднесення його функцій до органів виконавчої влади. Вирішення вказаної проблеми таким чином зумовило зміну місця інституту виконавчого провадження в юридичному процесі. Він із складової окремих видів юридичного процесу викристалізовується у відносно самостійний вид юридично-процесуальної діяльності, що регулюється адміністративно-правовими приписами і здійснюється в межах адміністративного процесу.
Виконавче провадження і до сьогодні вважається надто слабкою ланкою механізму захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, інтересів юридичних осіб та держави в цілому.
Аналіз сучасного стану цієї діяльності показує, що значна кількість судових рішень не виконується роками, а за таких обставин, як відомо, судова влада є тільки декларативною гілкою державної влади, бо без належного виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів її діяльність позбавлена будь-якого сенсу. Наприклад, у 2003 році на виконанні державної виконавчої служби Міністерства юстиції України знаходилось 603 тисячі судових рішень щодо повернення боргів із зарплати та інших соціальних виплат. Однак, слід зазначити, що з них не було виконано 386 тисяч, тобто понад 50 %. Станом на 1 вересня 2004 року в Україні Державною виконавчою службою Міністерства юстиції України було виконано майже 200 тисяч рішень судів, що становить тільки 46 % судових рішень щодо стягнення заборгованості по заробітній платі з підприємств усіх форм власності. Варто зазначити, що виконання тільки цієї кількості судових рішень дало можливість повернути громадянам близько 260 мільйонів гривень зарплатних боргів, але, на жаль, більшість рішень, прийнятих судами по юридичних справах аналогічного характеру, за цей період залишились не виконаними.
Неналежне та несвоєчасне виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів щодо забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, юридичних осіб та держави є однією з ознак падіння авторитету державної влади.
Такий стан з виконанням рішень судів та несудових органів на сучасному етапі розвитку нашої держави зумовлений негативним впливом різних чинників. Зокрема, на нашу думку, це те, що сьогодні ще недостатньо уваги вчені, практики, у тому числі і законодавці, приділяють дослідженню і вирішенню проблем, пов’язаних з виконанням рішень судів і несудових органів взагалі та застосуванням державного примусу зокрема. У період бурхливого розвитку ринкових економічних відносин таке становище з виконання рішень судів та інших несудових органів було зумовлене невизначеністю місця виконавчого провадження в системі правових інститутів, надмірним превалюванням у виконавчому провадженні методів цивільного процесу, домінуванням захисної направленості прав боржника щодо прав і інтересів кредитора, а також недостатньою визначеністю місця і ролі державної виконавчої служби при здійсненні нею примусового виконання рішень судів і несудових органів.
Наукові дослідження інституту виконавчого провадження та органів, які його здійснювали в радянські часи, розглядали його як виконання судових рішень у цивільному процесі. Нині вчені, в основному, обмежуються дослідженням окремих аспектів виконавчого провадження та органів, які його здійснюють. Вони не звертаються до комплексного дослідження адміністративно-правового регулювання виконавчого провадження, визначення цього інституту в системі права, розробки основних його понять та категорій і дослідження місця та ролі державної виконавчої служби як основної інституції, яка наділена правом примусового виконання рішень судів та несудових органів в Україні.
Прийняття нового законодавства про державну виконавчу службу та виконавче провадження на сьогодні не повною мірою вирішило коло питань, пов’язаних із розв’занням цієї проблеми. Навпаки, виникли нові питання, пов’язані з подальшим удосконаленням норм законодавства про виконавче провадження та організаційно-правових засад функціонування державної виконавчої служби. Існування спірних ситуацій, що виникають при застосуванні законодавства про виконавче провадження в діяльності державної виконавчої служби, призводить до незахищеності прав власника та інших зацікавлених осіб.
Сучасний аналіз діяльності державної виконавчої служби щодо здійснення виконавчого провадження є надзвичайно важливим, оскільки відбувається після запровадження нового законодавства. Він дозволяє узагальнити практику діяльності державних виконавців у новому правовому просторі. Актуальність обраної дисертантом теми зумовлюється тим, що до сьогодні були відсутні дисертаційні дослідження, пов’язані з комплексним аналізом як організаційно-штатної побудови державної виконавчої служби, так і процедури її діяльності щодо примусового виконання рішень судів та несудових органів.
Досліджуючи діяльність державної виконавчої служби, здобувач у своїх пошуках для обґрунтування позиції, положення, висновку звертався до праць В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, А.С. Васильєва, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, Н.Р. Нижник, О.В. Петришина, А.О. Селіванова, В.С. Стефанюка, Ю.С. Шемшученка та інших науковців.
Зазначене свідчить, що дисертаційна робота спрямована на дослідження положень, пов’язаних із визначенням місця і ролі державної виконавчої служби у процедурі здійснення примусового виконання рішень судів та несудових органів, приведення окремих розрізнених норм законодавства до єдиної системи правового регулювання, яка дозволить чітко діяти державним виконавцям при здійсненні юридично значимих дій у процесі виконавчого провадження, а уповноваженим органам та посадовим особам – контролювати їх діяльність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене через реалізацію Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України № 810/98 від 22 липня 1998 року. Воно проведене в межах комплексного наукового дослідження Національної академії державної податкової служби України, ”Відповідальність за правопорушення” (номер державної реєстрації – 0102U000477) та відповідно до теми кафедрального дослідження „Організаційно–правові аспекти правоохоронної діяльності у сфері оподаткування” (номер державної реєстрації – 0105U000657).
