ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ВИДАТКІВ У ДЕРЖАВІ

summary

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Політичні, економічні та соціальні перетворення в Україні, розпочаті після здобуття незалежності у 1991 році, вплинули на всі сфери життєдіяльності країни та потребують ресурсів, зокрема фінансових. Це вимагає створення належного правового регулювання суспільних відносин  щодо розподілу, перерозподілу та використання фінансових ресурсів країни.

Реформи суттєво вплинули на структуру та обсяги видатків не лише в Україні, а й в інших державах. Докорінні зміни структури видатків обумовлені об’єктивними та суб’єктивними чинниками: 1) змінами державного устрою країн та їх систем органів державної влади; 2) відокремленням місцевого самоврядування від держави, змінами в організації самоврядування; 3) змінами акцентів у публічних інтересах, які визнають та забезпечують нові держави; 4) підвищенням важливості питань соціальної сфери у функціонуванні держави і місцевого самоврядування та іншими чинниками.

Перший чинник зумовив появу публічних за своєю природою, але недержавних за формою власності фондів місцевого самоврядування та нового виду публічних видатків. Другий чинник спричинив перегляд і перерозподіл повноважень між державою та місцевим самоврядуванням відповідно до Конституції України, Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, Бюджетного кодексу України. Як наслідок, частина публічних видатків держави, що їх фінансували за рахунок Державного бюджету України, стала різновидом публічних видатків місцевого самоврядування і фінансується за рахунок місцевих бюджетів.

Третій чинник зумовив реформування системи державного соціального страхування, матеріальною основою якої в Україні є публічні за своєю природою, але недержавні за формою власності фонди коштів соціального призначення.
З появою цих фондів коштів виник новий вид публічних видатків, які не є видатками держави або місцевого самоврядування. Четвертий чинник пов’язаний з приватизацією економіки країни і перерозподілом відповідальності між державним та приватним секторами щодо фінансування економічних і соціальних видатків у державі.

Розширення приватного та скорочення державного секторів економіки зменшило роль держави у фінансуванні видатків виробничого характеру. Водночас, зросла роль і відповідальність місцевого самоврядування та приватного сектора у фінансуванні видатків соціального характеру. З іншого боку, деякі життєво важливі для громадян публічні видатки держави і місцевого самоврядування поступово перетворюються на приватні видатки громадян, що також впливає на структуру та обсяги публічних видатків у державі. Наприклад, приватизація житлового сектора і житлово-комунальних організацій зменшили видатки держави в цій сфері, переклавши їх на населення. 

Внаслідок розвитку фінансових відносин у державі, зміни і розширення кола їх суб’єктів виникла потреба глобально переглянути категорії фінансового права, переосмислити його предмет і відносини, що регулюються його нормами, зокрема – відносини, пов’язані з розподілом (перерозподілом) та використанням фінансових ресурсів. Ефективне фінансування функцій держави, місцевого самоврядування та державних соціальних програм, а також правове регулювання публічних видатків у державі виявилися залежними від нового розуміння таких категорій фінансового права, як “публічні видатки”, “публічні фонди” та “публічні фінанси”. Тому обрана тема дисертаційного дослідження є актуальною з погляду подальшого розвитку науки фінансового права і практичного удосконалення фінансового законодавства.

Удосконалення правого регулювання публічних видатків у державі потребує ґрунтовних наукових досліджень з метою: 1) з’ясувати сутність та визначити поняття публічних видатків; 2) встановити ознаки, за якими публічні видатки можна чітко відокремити від приватних; 3) визначити види, систему і класифікації публічних видатків у сучасних державах; 4) проаналізувати особливості та шляхи вдосконалення правових режимів публічних видатків різних видів тощо.

Критерії розмежування публічних та приватних видатків та фондів коштів дозволяють обґрунтувати доцільність застосування методу владних приписів держави і органів місцевого самоврядування при регулюванні відносин щодо утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання коштів публічних фондів. Застосування у фінансовому праві і законодавстві визначених у цій роботі категорій “публічні видатки”, “публічні фонди” та “публічні фінанси” вдосконалює понятійний і категорійний апарат фінансового права та дає змогу усунути колізії чинних правових норм, що також свідчить про наукову і практичну актуальність теми дослідження.

Ступінь наукової розробки теми. Еволюція видатків у державі є цікавим віддзеркаленням розвитку держави як цілісного суспільного утворення, змін завдань та функцій держави, а також відображає еволюцію економічних і фінансових відносин у державі. Однак, починаючи з періоду формування фінансового права і до сьогодення, публічні видатки як категорію фінансового права ще не досліджували. Науковці-юристи вивчали лише окремі види публічних видатків, а саме – державні видатки. Єдиним на сьогодні ґрунтовним дослідженням інституту державних видатків є роботи Л.К. Воронової (80-ті рр. ХХ ст.), присвячені правовому регулюванню видатків державного бюджету. Правове регулювання позабюджетних фондів коштів установ, що фінансуються з державного бюджету, розглядала Д.А. Бекерська (80-ті рр. ХХ ст.), а правовий статус розпорядників бюджетних кредитів – Н.А. Куфакова (60‑ті рр. ХХ ст.).

Подальший розвиток фінансових систем держав, поява нових видів публічних фондів та видатків обумовлюють потребу продовжувати дослідження в цій сфері.
У сучасній фінансово-правовій літературі України та інших країн СНД науковці-юристи розглядали правове регулювання лише окремих видів державних видатків: на культуру (А. Нечай, 1995 р.), на науку (Н. Якимчук, 1999 р.), на вищу освіту (К. Грищенко, 1999 р.). Аналізували правове регулювання фінансового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ у суб’єктів Російської Федерації (С. Савінов, 2001 р.), правові основи фінансування видатків рекреаційних підприємств, які мають власну базу розміщення (на прикладі Автономної Республіки Крим) (Ю. Скакун, 2003 р.) та деякі інші питання.

Запропонована дисертаційна робота є актуальним комплексним дослідженням, у якому автор розглядає всі види публічних видатків, визначає загальні риси та особливості їх правових режимів, комплексно аналізує теоретико-методологічні і практичні проблеми правового регулювання публічних видатків у сучасній державі.

Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження стали праці українських та зарубіжних науковців у галузі теорії держави та права, публічного права, фінансового права, цивільного права, адміністративного права, міжнародного права, а також економічних наук дореволюційного, радянського та сучасного періодів.

Науково-теоретичним підґрунтям дослідження стали праці таких вчених-юристів ХІХ – початку ХХ ст., як: Ю. Гагемейстер, Л. Герваген, Е. Берендтс, С. Іловайський, М. Кавелін, М. Коркунов, Д. Львов, М. Нерсесов, Ф. Нітті, І. Озеров, О. Свирщевський, Г. Тіктін, Г. Шершеневич; праці таких вчених-юристів радянських часів та сучасності, як: С.С. Алєксєєв, В.Б. Аверьянов, В.І. Андрейцев, Д.А. Бекерська, Я. Берман, В.В. Бесчеревних, Л.К. Воронова, О. Гойбарх, О.Ю. Грачова, О.М. Горбунова, Л. Завадська, М.В. Карасьова, А.Н. Козирін, Ю.О. Крохіна, А.А. Козловський,
Н.А. Куфакова, Ф. Корнілов, О.В. Малько, В.К. Мамутов, І. Наумов, В. Нерсесянц, Є.Б. Пашуканіс, П.С. Пацурківський, Н.Ю. Пришва, М.І. Піскотін, М. Рейснер,
Ю.О. Ровінський, О.Ф. Скакун, Е.Д. Соколова, Г.А. Тосунян, Р.О. Халфіна, П.Я. Стучка, Ю.О. Тихомиров, Н.І. Хімічева, А.І. Худяков, С.Д. Ципкін та інших.

Окремі висновки автор зробив, використовуючи положення економічної науки, представлені у роботах Д. Аллахвердяна, О.Д. Василика, Е.О. Вознесенського, А.З. Дадашева, Л.О. Дробозіної, В.І. Кравченка, В.М. Родіонової, Д.Г. Черника.
У дисертації використано і праці зарубіжних дослідників у сфері публічних фінансів, міжнародні джерела правових основ регулювання публічних видатків.

Нормативно-інформаційними джерелами дослідження є національне законодавство, що регулює державні видатки, видатки місцевого самоврядування та видатки державних соціальних програм, а також законодавство інших країн СНД, Європейської Співдружності і країн-членів Організації економічного співробітництва та розвитку (яка охоплює 30 країн, зокрема країни Європи, США, Канаду, Японію).

Емпіричною основою дослідження є вивчення практики фінансування видатків держави, місцевого самоврядування та видатків державних соціальних програм в Україні, Російській Федерації, країнах Європейської Співдружності та країнах-членах Організації економічного співробітництва та розвитку.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано як частину загального плану науково-дослідної роботи Науково-дослідного інституту фінансового права Національної академії податкової служби України та Академії правових наук України, а також Українського інституту розвитку фондового ринку.

Обраний напрям дослідження є частиною цільових наукових досліджень Українського інституту розвитку фондового ринка, які провадили за такими науково-дослідними темами: ”Розроблення порядку оцінки інвестиційного потенціалу пенсійних фондів” (номер державної реєстрації 0103 UOО 2205); “Розробка пропозицій щодо сприяння та розвитку інвестиційної діяльності недержавних пенсійних фондів, збереження та забезпечення дохідності їх активів, пріоритетного спрямування на інвестування виробничої сфери економіки” (номер державної реєстрації 0103 UOО 2204); “Розробка Державної програми розвитку Національної депозитарної системи України” спільно з Інститутом економічного прогнозування НАН України (номер державної реєстрації 0103 UOО 7323).