ПРАВООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНОГО МИРУ І БЕЗПЕКИ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ Автореферат

Актуальність теми. Конфронтація в другій половині ХХ століття двох військово-політичних блоків, очолюваних США і СРСР, яка набула форму регіональних протистоянь, обумовила великий інтерес до проблеми „локальних конфліктів” (А. Азіз, Р. Дван, М. Ерікссон). Жах перед переростанням регіональних конфронтацій у нову світову війну, а також традиційні погляди, що об’єктом втручання світового співтовариства можуть бути відносини виключно між суверенними державами, спричинили те, що майже до 90-х рр. ХХ ст. основною загрозою міжнародному миру і безпеці вважалися, як правило, лише інтердержавні конфлікти (так звана “зовнішня загроза”). На локалізацію та врегулювання конфліктів цього типу традиційно і були націлені зусилля міжнародного співтовариства, які завершились створенням глобальної системи колективної безпеки, стрижнем якої стала Організація Об’єднаних Націй. У той же час інтрадержавні конфлікти (“внутрішня загроза”) розглядалися як виключно внутрішня справа суверенної держави.

Останнє десятиріччя ХХ ст. характеризувалося також якісними змінами природи збройних протистоянь. Соціально-економічні зміни в східноєвропейських країнах, розпад низки багатонаціональних держав обумовили інтрадержавну спрямованість більшості з них. На зламі ХХ і ХХІ століть намітилася переорієнтація доктрин національної безпеки міжнародних організацій та національних держав із “зовнішньої” загрози на “внутрішню”. Водночас процеси глобалізації сприяли певному стиранню меж між „зовнішньою” та „внутрішньою” видами загрози. Досвід подій 11 вересня 2001 р. показав, що, з одного боку, будь-який „локальний” конфлікт може загрожувати всій світовій спільноті. З іншого боку, будь-який регіональний конфлікт може стати об’єктом зусиль щодо його розв’язання всього світового співтовариства.

Незважаючи на те, що внутрішня загроза спрямована, перш за все, на внутрішню безпеку національної держави, забезпечення останньої необхідно розглядати також і як своєрідний засіб зміцнення міжнародного миру та безпеки. Оскільки однією із основних складових внутрішньої безпеки є відновлення та підтримання правопорядку, правоохоронний аспект став невід’ємною частиною діяльності на користь міжнародного миру. Світова спільнота вважає впровадження міжнародно визнаних стандартів у діяльність виконавчих органів національної влади, зокрема правоохоронних, однією з головних умов розв’язання інтрадержавних конфліктів. Хоча працівники правоохоронних органів вперше взяли участь у міжнародних діях із забезпечення миру ще понад 150 років тому, систематичне їх використання в операціях з підтримання миру почалося лише з 1989 р. Вже до середини 90-х рр. практично жодна операція не проводилася без участі представників правоохоронного компонента, і в першу чергу підрозділів міжнародної цивільної поліції.

Поряд із безсумнівними успіхами практика проведення операцій з підтримання або відновлення міжнародного миру виявила і численні недоліки функціонування їх правоохоронного компонента, насамперед його ядра – цивільної поліції: недосконалість правових засад її діяльності і організаційної структури, неякісний відбір та підготовку кадрів тощо, що негативно впливає на службову діяльність цієї поліції. Зазначені недоліки обумовлені двома головними проблемами – відсутністю концепції застосування правоохоронних інституцій в операціях на користь миру та недостатньою ефективністю системи управління цивільною поліцією. Це негативно впливає як на результати конкретних операцій на користь миру, так і на стан міжнародної безпеки в цілому.

Відсутність чітких теоретичних розробок щодо структури, специфіки, правових засад управління діяльністю з підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки правоохоронного характеру; необхідність підвищення ефективності службової діяльності особового складу міжнародної цивільної поліції, визначення оптимальної системи управління діяльністю із забезпечення міжнародного миру правоохоронного характеру; потреба вдосконалення роботи з персоналом міжнародної цивільної поліції обумовлюють актуальність глибокого і всебічного дослідження організаційно-правових засад правоохоронної діяльності у сфері забезпечення міжнародного миру і безпеки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота спрямована на реалізацію положень Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр., затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 року № 837; Комплексної програми кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ та забезпечення дисципліни і законності, затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2001 року № 515. Дослідження виконано відповідно до п. 4.2 „Управління органами внутрішніх справ в особливих умовах” Пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр., затверджених наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635; п. 6.1 „Проблеми міжнародного співробітництва органів внутрішніх справ, нелегальної міграції та торгівлі жінками” Пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., затверджених наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635; розділу 1.2. “Організаційно-управлінське забезпечення діяльності ОВС” Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 № 755; п. 2.3 „Проблеми міжнародного співробітництва органів внутрішніх справ” Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр., схвалених вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 р. (протокол № 3); п.1.8. Розділу 1. „Проведення актуальних наукових досліджень щодо діяльності органів внутрішніх справ” Плану проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національного університету внутрішніх справ.