ДОЗВІЛЬНА СИСТЕМА В УКРАЇНІ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Радикальні перетворення у всіх сферах політичного та соціально-економічного життя українського суспільства нерозривно пов’язані з забезпеченням безпеки особистості, суспільства і держави, створенням необхідних умов реалізації конституційних прав і свобод громадян у різних сферах суспільного життя. Процеси демократизації суспільства і держави в Україні, рівність різних форм власності стали підставою для підприємницької активності фізичних та юридичних осіб, здійснення окремих видів діяльності, виробництв, робіт та послуг, які пов’язані з використанням потенційно небезпечних технологій, предметів та речовин. За таких обставин особливої актуальності набуває питання створення ефективної системи контролю зі сторони держави за використанням предметів, речовин, матеріалів, здійсненням окремих видів діяльності, виробництв, робіт, які уявляють підвищену суспільну небезпеку.

Законодавство України передбачає особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій відповідно до Положення про дозвільну систему, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 576 та інших нормативно-правових актів, що визначають основи дозвільної системи, яка є одним з основних адміністративно-правових засобів забезпечення суспільної безпеки і суспільного порядку.

Як специфічний вид виконавчо-розпорядчої діяльності, дозвільна система безпосередньо проявляється у різних формах і здійснюється багатьма органами державної виконавчої влади. Кожен з таких органів, у межах своєї компетенції, наділяється правом застосовувати ті чи інші форми і методи державного управління для впровадження в життя приписів норм, які її утворюють. Разом з тим, є багато проблем, що виникають у процесі здійснення діяльності з забезпечення функціонування дозвільної системи. Удосконалення вимагає як законодавство, що визначає правовий статус і повноваження органів вказаної сфери, так і їх система. Нечітке визначення задач і функцій органів дозвільної системи, недостатня правова регламентація способів їх взаємодії породжують ряд негативних наслідків, таких як тяганина, бюрократія, порушення законних прав і інтересів громадян у даній області і т.п., що, у цілому, знижує ефективність їх діяльності з забезпечення суспільної безпеки. Вимагає свого перегляду і законодавча база самої дозвільної системи, яка на сьогоднішній день багато в чому не відповідає вимогам часу.

Необхідність забезпечення суспільної безпеки і суспільного порядку обумовлює актуальність і важливість глибокого комплексного дослідження проблем дозвільної системи: її сутності і значення, виникнення і розвитку, предметів і об'єктів, діяльності різних державних органів щодо її здійснення, удосконалення законодавчої бази, яка стосується питань організаційно-правових і процедурних основ її функціонування.

Дослідження дозвільної системи є доцільним і для розвитку та удосконалення адміністративного законодавства, розробки проектів ряду нормативних актів, зокрема: Закону України «Про дозвільну систему», «Про зброю», «Про обіг вибухових речовин і матеріалів» та інших, необхідність прийняття яких на сьогоднішній день набуває особливої гостроти.

Слід зазначити, що в юридичній літературі є роботи, присвячені аналізу дозвільної системи. Разом з тим, при вивченні дозвільної системи більшість авторів досліджували її крізь призму роботи лише одного суб’єкту – органів внутрішніх справ. Про діяльність інших державних органів (Мінохоронприроди, Держнаглядохоронпраці та ін.) щодо запровадження в життя вимог дозвільної системи згадувалось лише фрагментарно, без розгляду особливостей форм і методів їх діяльності в означеній сфері. В той же час, говорити про дозвільну систему як про спеціальний вид діяльності лише органів внутрішніх справ уявляється невірним. Саме недостатня розробка теоретичних положень, наявність ряду правових проблем, а також необхідність проведення комплексного правового дослідження дозвільної системи й обумовили вибір автором даної теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках державної цільової комплексної програми №0186.0.070865 „Права людини і проблеми вдосконалення організації і діяльності органів законодавчої і виконавчої влади та місцевого самоврядування в Україні”.