РЕЧОВО-ПРАВОВІ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ ЗА СТАРОДАВНІМ РИМСЬКИМ ТА СУЧАСНИМ ЦИВІЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

summary

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Процес активного реформування цивільного законодавства, що відбувається нині в Україні, пов’язаний з відродженням приватних засад правового регулювання суспільних відносин, значною мірою торкається одного з центральних інститутів цивільного права – права власності. Наслідком подібних перетворень є прийняття Верховною Радою України нового Цивільного кодексу, зміст якого відзначається чітким приватноправовим характером, й крім іншого передбачає запровадження відмінних від права власності організаційно-правових форм панування над речами. Поява, а точніше відродження підгалузі речових прав, зумовила необхідність переосмислення підходів до регулювання інституту власності, особливо в контексті співвідношення з обмеженими речовими правами на чуже майно, адже останні суттєвим чином впливають на обсяг правомочностей власника, спричиняючи значне його зменшення. Відтак, перед цивілістичною наукою постала нагальна потреба поновлення доктринальних знань про речові права та опрацювання ефективного правообмежувального механізму, необхідного для забезпечення балансу інтересів власника і протиставлених йому осіб, який би засновувався на гармонійному поєднанні принципу недоторканності права власності, соціальної функції власності та гарантіях дотримання суспільних і приватних інтересів.

Оптимальним шляхом досягнення зазначеної мети може стати звернення до витоків приватноправового підходу, першоджерела цивільного права – стародавнього римського права, де вперше було сформульовано концептуальні положення про речові права, закладено підґрунтя обмежень права приватної власності, в подальшому рецепійованих сучасними розвинутими правопорядками, у тому числі Україною. Тисячолітня історія римського приватного права становить собою унікальну методологічну модель, що дозволяє простежити процеси становлення і розвитку речового права, а також проаналізувати доцільність сприйняття кращих правових надбань. Звісно, про механічне перенесення античних положень на сучасний ґрунт не може бути й мови, але з’ясування історичних етапів розвитку відповідних конструкцій і того змісту, який римська юриспруденція вкладала у власноруч опрацьовані категорії, дозволить віднайти їх дійсну сутність та відродити первинний зміст, а матеріал порівняльного аналізу корисно сприятиме виявленню прогалин чинного законодавства й може стати в нагоді для пошуку рекомендацій щодо їх усунення.

На цей час проблематика обмежень права приватної власності на доктринальному рівні не отримала належного висвітлення. Здійснені наприкінці XIX – середині XX сторіч на матеріалі цивільного законодавства Російської Імперії та СРСР монографічні дослідження В.І. Курдиновського, В.П. Грибанова, А.Г. Братко певною мірою втратили актуальність, а в Україні за роки незалежності відповідних комплексних досліджень взагалі не проводилося. Хоча загальні проблеми права приватної власності й механізму його реалізації останнього часу детально розглядалися в багатьох змістовних працях і дисертаційних роботах, зокрема Н.В. Безсмертної, О.В. Дзери, І.О. Дзери, І.В. Жилінкової, Р.А. Майданика, О.С. Яворської, трьох колективних монографіях за редакцією Я.М. Шевченко та одній за редакцією О.В. Дзери і Н.С. Кузнєцової, питанням правообмежень у них приділено недостатньо уваги, а речово-правовий аспект останніх не висвітлено повною мірою. З іншого боку, проведений у роботах Р.Ф. Гонгало, С.О. Погрібного,          І.Ф. Севрюкової аналіз окремих інститутів речових прав на чуже майно здійснено без врахування обмежувального впливу на право приватної власності; моментам же запозичення відповідних положень римського правового спадку присвячено ще менше уваги дослідників (виключення складають лише праці Р.Ф. Гонгало, С.О. Погрібного, Є.О. Харитонова). Отже, викладене дозволяє зробити висновок про актуальність дослідження проблематики речового різновиду обмежень права приватної власності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з науково-дослідним планом роботи кафедри цивільного права юридичного факультету Запорізького державного університету на 2000-2005 рр. на тему “Актуальні проблеми кодифікації цивільного законодавства України” та науково-дослідним планом кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні” № ДР 0190007725.