ДОКАЗУВАННЯ В ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ Автореферат

Актуальність теми. Зміцнення державності, розвиток демократичних основ суспільства неможливо забезпечити без судової влади. Як показує статистика, кількість вирішених господарськими судами спорів збільшилася: у 2001 році господарські суди розглянули майже 139 тис., у 2002 році – 145 тис. справ. Причиною збільшення, перш за все, є посилення авторитету господарських судів. Одним з центральних інститутів господарського судочинства є інститут доказування, стан якого суттєво впливає на виконання господарськими судами основної функції – захисту прав суб’єктів господарювання. В умовах відкритості суспільства і змагальності господарського процесу значимість доказування важко переоцінити. Пов'язані з процесом доказування питання збору, надання і дослідження доказів набувають надзвичайної ваги у конкретних судових спорах, оскільки безпосередньо процес доказування визначає результат судового розгляду спору. Доказування в господарському судочинстві – важлива тема і для теоретиків-правознавців, і для практичних працівників у галузі права, разом з тим, як свідчить аналіз практики, залишається чимало питань, що потребують подальшого доопрацювання, бо негативно впливають на своєчасний, якісний розгляд справ.

Процес доказування у господарському судочинстві регулюється Господарським процесуальним кодексом України (далі – ГПК), Законом України “Про судоустрій” та іншими нормативно-правовими актами, аналіз яких свідчить про відсутність положень, що докладно регламентували б права і обов’язки суб’єктів доказування, предмет, межі, засоби та особливості доказування при розгляді окремих категорій справ. Численні листи і роз’яснення Вищого господарського суду України, постанови пленумів Верховного суду України частково вирішують проблеми матеріального, і процесуального права, однак на рівні законів залишається необхідність вдосконалення процесу доказування.

У наукових працях основна увага приділяється дослідженню засобів доказування у господарському процесі. До окремих проблем регулювання правовідносин у процесі доказування зверталися М.О. Абрамов, С.В. Васильєв, Т.В. Степанова, М.К. Треушников та інші. Найбільш суттєвим внеском в теорію доказування є дослідження Т.В. Степанової на тему “Доказування та докази в господарському процесі України”, при цьому щодо доказування було доопрацьовано поняття і суб’єкти доказування, допустимість і оцінка доказів, а інші категорії доказування не були предметом дослідження.

Вищевикладеним зумовлюється актуальність і доцільність здійснення комплексного наукового дослідження за темою дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт відділу економіко-правових проблем та відділу проблем господарського права Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України за темою “Забезпечення взаємозв’язку основних законодавчих актів, що регламентують економічні відносини” (державний реєстраційний № 0102U005361) та до плану науково-дослідних робіт Маріупольського гуманітарного інституту Донецького національного університету МОН України за темою “Сучасні проблеми розвитку господарського права та процесу” (затвердженою протоколом № 1 засідання кафедри правознавства від 29 вересня 2002 р.), де дисертантка брала участь як співвиконавець і у межах яких доопрацьовано теоретичні засади доказування щодо виділення предмета, меж, стадій доказування, визначено особливості процесу доказування та обґрунтовано пропозицій до законодавства.