ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ НЕСПРОМОЖНОСТІ (БАНКРУТСТВА)

summary

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В епоху СРСР, у період розвинутого соціалізму, якщо підприємство працювало нерентабельно, держава реорганізовувала його (приєднувала до більш прибуткового) або ж списувала борги (колгоспам). Інакше кажучи, питання погашення заборгованості підприємств вирішувались органами господарського управління у порядку виконавчого провадження по арбітражному або цивільному судочинству.

Після розпаду СРСР Україна пішла шляхом ринкових реформ. Перехід від одних економічних відносин до інших неминуче відбувається за умов спаду виробництва, інфляції, кризи неплатежів, що дуже боляче відбивається на господарюючих суб’єктах. Стає все більш очевидним, що для оздоровлення таких фінансово неспроможних підприємств потрібен спеціальний механізм – інститут неспроможності (банкрутства), який існує в усіх державах з ринковою економікою.

До 1992 р. Україна не знала інституту неспроможності (банкрутства). Закон України від 14 травня 1992 р. “Про банкрутство” визначив спеціальний порядок розгляду справ фінансово неспроможних підприємств арбітражними (нині – господарськими) судами. Закон був простий, і суть його полягала у ліквідації підприємств. Практично він не вирішував проблем фінансового оздоровлення підприємств, не надавав пільг для боржників: він був прокредиторським. Інакше кажучи, його завдання полягало у примушуванні боржника будь-якими шляхами (навіть на шкоду виробництву) погасити борги кредиторам.

Принципово іншим є Закон України від 30 червня 1999 р. “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі – Закон). У цьому Законі змінені підстави для порушення справи про банкрутство; строки провадження справи; визначені судові процедури, які застосовуються до боржника; з’явилася нова судова фігура – арбітражний керуючий та ін. Проте головне у законі – його мета: відновлення платоспроможності господарюючого суб’єкта. Із прокредиторського Закон став продебіторським. Але Закон має багато редакційних неточностей, яких не усунув Закон України від 7 березня 2002р. “Про внесення змін до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі – Закон від 7 березня 2002р.). Більш того, Закон не вирішив багато принципових питань.

У правозастосовчій практиці мають місце різні підходи. Це пояснюється відсутністю чіткої наукової концепції правового регулювання неспроможності (банкрутства). Немає єдності з даних питань і у наукових працях багатьох правознавців.

Правові проблеми регулювання неспроможності (банкрутства) висвітлювались у наукових працях багатьох авторів. Загалом їхні дослідження торкалися питань історії, осмислення понятійного апарату та удосконалення законодавства про банкрутство. Особливої уваги заслуговують монографії М.І. Тітова “Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти” [Харків, “Консум”, 1997], В.В. Джунь “Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні” [Львів: Інститут технологій бізнесу і права, 2000], О.М. Бірюкова “Інститут неспроможності: порівняльно-правовий аналіз” [Київ: Київський університет, 2000], а також дисертації Р.Г. Афанасьєва “Проблеми правового регулювання банкрутства за законодавством України”, О.М. Бірюкова “Порівняльно-правовий аналіз інституту неспроможності у законодавстві України та деяких іноземних країн”, В.А. Малиги “Правове забезпечення санації та мінімізації негативних наслідків банкрутства”, В.В. Радзивилюк “Санація як судова процедура банкрутства: порівняльно-правове дослідження”, М.І. Тітова “Матеріально-правові та процесуальні аспекти визнання господарюючих суб’єктів банкрутами”.

Натомість відносини неспроможності (банкрутства) настільки багатозначні та багатогранні, що не можуть бути обмежені проведеними науковими дослідженнями.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планів науково-дослідних робіт Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за темою: “Роль і значення цивільного права в регулюванні майнових відносин і особистих немайнових відносин у сучасній Україні” (2000-2002 рр.), (державна реєстрація № 0101U001006), у якій здобувач приймав участь у якості наукового консультанта. За участю дисертанта були підготовлені і обґрунтовані пропозиції по внесенню змін до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.