Контрольне провадження Автореферат

Актуальність теми дослідження. Процес побудови в Україні демократичної соціальної правової держави, головним завданням якої є утвердження і забезпечення прав та свобод людини, безпосередньо пов’язаний із необхідністю вдосконалення механізму правового регулювання в певних сферах суспільних відносин, що потребують спеціальних заходів для підтримання нормального життя людей та існування державних інститутів. За таких умов важлива роль відводиться державі, її механізму, від якого вимагається організованість, чіткість діяльності та узгоджена взаємодія всіх його елементів. Функціонування сучасного суспільства неможливо уявити без державного управління, ефективність якого забезпечується різноманітними заходами. Серед них важливе місце займає контроль.

Державний контроль завжди спрямований на створення таких умов, які б сприяли підвищенню ефективності виконання державних завдань та функціонуванню усіх структур і службовців у межах закону, оскільки держава не може лише споглядати за розвитком суспільних відносин. Вона покликана служити суспільству, надійно гарантувати права і свободи людини і громадянина, відстоювати їх законні інтереси. Адже Конституція України закріпила основи державної політики, спрямованої перш за все на забезпечення прав і свобод людини. Вона заклала підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, а життя і здоров’я людини, честь і гідність визначила найвищою соціальною цінністю. Через зміст Конституції проводиться головна ідея, яка полягає в тому, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є основним обов’язком держави.

Нині в Україні формується розгалужена система органів контролю та нагляду в межах діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади усіх рівнів і навіть висловлюється теза щодо існування поряд з трьома традиційними – четвертої гілки влади – контрольної влади.

Загальні правові засади контрольної діяльності визначені Конституцією України, знаходять своє подальше закріплення у спеціальних законах та інших нормативно-правових актах. Але, нажаль, окремі процедури контрольної діяльності, як і контрольне провадження в цілому, ще не достатньо врегульовані нормами права, що негативно впливає на ефективність діяльності контролюючих органів, і тому потребують подальшого дослідження з метою їх закріплення у відповідних нормативних актах.

Більшість важливих питань щодо процедурної регламентації діяльності контролюючих органів урегульовані лише підзаконними відомчими актами, які не зрідка вступають у колізію із законодавчими. Відсутній єдиний законодавчий акт, який би містив у собі найважливіші процесуальні правила контрольної діяльності.

Для вирішення цієї проблеми нагальним є прийняття Адміністративно-процедурного кодексу України, який повинен містити поряд з іншими провадженнями найважливіші правила контрольного провадження і стати водночас базою для подальшого розвитку законодавства, що регламентує контрольну діяльність в Україні. Одним із головних завдань, яке має бути вирішеним в даному напрямку, є законодавче закріплення видів контрольних проваджень, встановлення універсальних процедур їх здійснення, придатних до застосування незалежно від суб’єкту контрольної діяльності. Спеціальні ж процедури контролю можуть бути закріплені в окремих нормативних актах в залежності від вимог, які зумовлені особливостями окремих суб’єктів чи об’єктів контролю.

З огляду на необхідність достатнього і чіткого законодавчого закріплення процесуальних правил контрольної діяльності, визначення системи контрольних проваджень та їх місця в структурі адміністративного процесу, враховуючи відсутність належного наукового обґрунтування зазначених питань, слід визнати актуальність теми дисертаційного дослідження, його теоретичну і практичну значимість.

Незважаючи на те, що нині в Україні відсутні цілісні дослідження контрольного провадження як складової частини адміністративного процесу, а недостатня теоретична розробленість цієї проблематики негативно впливає як на розвиток законодавчої бази в цій сфері, так і на практику здійснення контролю, окремі питання контрольної діяльності, і особливо державного контролю, достатньо розроблені низкою науковців. Так, свій внесок у розробку теоретичних основ контролю зробили В.М. Горшеньов, Н.Г.Саліщева, М.С. Студенікіна, В.І. Туровцев, І.Б. Шахов та інші. Немало з їх наукових розробок є актуальними й донині. Однак сьогодні слід констатувати, що в умовах побудови принципово нового економічного ладу майже всі прикладні результати тогочасних досліджень частково втратили свою практичну цінність, деякі з теоретичних висновків потребують ґрунтовного переосмислення з огляду на нові реалії. Серед сучасних вчених, що займаються дослідженням контролю, слід відмітити О.Ф. Андрійко, В.М. Гаращука, В.М. Тисленка, М.К. Якимчука та інших.

Аналіз наявних в Україні публікацій з цього приводу показує, що вони присвячені лише окремим видам контролю. Комплексного цілеспрямованого дослідження контрольного провадження, як складової частини адміністративного процесу, на сьогодні немає.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до комплексної програми “Права людини та проблеми становлення організації і функціонування органів державної влади й місцевого самоврядування” № 0186.0.070865, яка розробляється в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.