АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ ТА МЕХАНІЗМ ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап державотворення знаменується наповненням різноманітних суспільних відносин новим змістом, зумовленим змінами, які відбуваються сьогодні в українському суспільстві. Конституція України, Послання Президента України до Верховної Ради України “Україна: Поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000 - 2004 роки”. Концепція адміністративної реформи та документи, прийняті на їх розвиток, виходячи з фундаментальної ідеї пріоритету прав і безпечної життєдіяльності людини, становлять методологічно-правову основу побудови правової держави, створення громадянського суспільства, забезпечення режиму законності та реальної протидії негативним явищам відповідно до існуючих демократичних стандартів.

Разом з тим, характерною рисою сьогодення є наявність нормативно-правової бази, яка дісталася Україні ще від часів існування СРСР. Певною мірою це стосується і сфери забезпечення прав людини у галузі адміністративних правовідносин, де наявність застарілої правової бази поряд з різкою зміною процесів, що відбуваються в українському суспільстві (особливо пов'язаних із зниженням життєвого рівня більшості його членів), у своїй сукупності живлять тенденцію недотримання міжнародних правових стандартів забезпечення прав людини. Найрельєфніше це спостерігається стосовно іноземців, забезпечення статусу яких опосередковується значним масивом правових норм, що не завжди адекватно усвідомлюються посадовими особами, які повинні забезпечувати їх адміністративно-правовий статус.

Така ситуація значною мірою поглиблює негативні процеси в суспільстві, у зв'язку з чим виникає серйозна проблема відповідного реагування держави та її органів. Вирішення цієї проблеми пов'язане, на наш погляд, передусім, з нагальною потребою розробки спеціального механізму забезпечення адміністративно-правового статусу іноземців.

У становленні будь-якого демократичного суспільства одними з найголовніших були і є проблеми всебічного та гармонійного розвитку людини, забезпечення її прав і свобод. Природно, що пострадянський розвиток України також неможливий без розв'язання комплексу питань, пов'язаних з особистістю, забезпеченням її прав і свобод.

Права людини привертають до себе дедалі більшу увагу не лише в установах ООН, а й ОБСЄ та Ради Європи. Розвиток зв'язків між державами та народами, економічна інтеграція, глобалізація призвели до того, що на зміст прав і свобод, крім внутрішніх, почали серйозно впливати й глобальні міжнародні фактори. Досвід та ідеї, що поширювалися в одній державі, стали використовуватися й іншими державами, що й сприяло утвердженню загальновизнаних універсальних стандартів прав людини.

Водночас у процесах модернізації українського суспільства після проголошення державної незалежності України надзвичайно важливе місце посідає реформа правової системи, головною метою якої є найповніше забезпечення конституційних засад організації державної влади, втілення в життя принципу верховенства права, гуманістичних вимог до діяльності держави.

Для вирішення цих завдань велике значення має і реформа адміністративного права. Поряд з іншими цілями, вона має на меті трансформування змісту і системи чинного адміністративного законодавства відповідно до потреб якісної зміни ролі адміністративного права у регулюванні відносин між державою і людиною, а також більш ефективного здійснення державного управління в різних сферах суспільного життя.

Для нашого дослідження вкрай важливим є те, що серед основних напрямків розвитку і вдосконалення адміністративного законодавства важливе місце посідає реформування механізму адміністративно-правового забезпечення статусу особи. Особлива увага мусить бути, на наш погляд, звернута на норми, що визначають механізм адміністративно-правового забезпечення статусу іноземців. Це зумовлено насамперед тим, що останнім часом розвиток інституту адміністративно-правового забезпечення статусу іноземців відбувається переважно за рахунок нормативного масиву, що знаходиться поза межами законів та Кодексу України про адміністративні правопорушення і міститься у відомчих нормативних актах, які регулюють різні сторони діяльності суб'єктів, які повинні забезпечувати адміністративно-правовий статус іноземців.

При цьому ми виходимо з того, що свобода зовнішньоекономічної діяльності для українських підприємців, відкритість української економіки для іноземних інвестицій, зняття багатьох адміністративних заборон і обмежень на в'їзд іноземців в Україну та перебування їх у нашій країні, розвиток ділових зв'язків і туризму, зростання міжнародної напруженості, що відбувається у світі в останні роки, - все це призвело до різкого збільшення кількості іноземців, які прибувають до нашої країни, що потребує врегулювання їх правового становища.

Щодо існуючої правової бази, йдеться передусім про Конституцію України, до якої включені статті 26, 92 та ряд інших (33-35, 40-44, 47-51 та ін.) про права й обов'язки іноземців. Конституційні положення безумовно стимулюватимуть розширення і поглиблення наукових досліджень проблем правового становища цієї категорії громадян, детальний розгляд актуальних питань, пов'язаних з реалізацією прав іноземців і дотриманням ними покладених на них обов'язків.

Важливим у цьому напрямку стало також прийняття Верховною Радою 4 лютого 1994 р. Закону України "Про правовий статус іноземців", який визначив принципи перебування іноземців в Україні, їх основні права, свободи й обов'язки, порядок в'їзду і виїзду та відповідальності за вчинення правопорушень. Звертає увагу і те, що саме цей закон комплексно об'єднав норми з основних питань правового статусу іноземців.

Але, як ми вважаємо, в юридичній літературі недостатньо узагальнена практика його застосування. До того ж, в цілому, в адміністративно-правовій літературі сьогодні вкрай мало спеціальних досліджень, де б грунтовно висвітлювалася проблема статусу іноземців та їх адміністративно-правового забезпечення.

Відсутня систематизація правових норм у сфері державного управління, які визначають правове становище іноземців та регулюють організацію і діяльність органів внутрішніх справ по забезпеченню їх адміністративно-правового статусу в нашій країні.

Важливість теми дослідження пояснюється ще однією об'єктивною обставиною - розпадом СРСР і утворенням на його території незалежних держав, в результаті чого колишні союзні республіки набули статус самостійних держав, а мільйони людей, які перебувають на цих територіях, виявилися стосовно один до одного іноземцями. Тепер юридичне вони пов'язані між собою відносинами, які прийнято називати відносинами між “різнонаціональними” суб'єктами права.

Наукова розробка цієї проблеми важлива не лише для удосконалювання діяльності органів внутрішніх справ, але і для прогнозування її з урахуванням перспектив розвитку міжнародних зв'язків і контактів України, входженням країн в європейський правовий простір.

Проте, незважаючи на підвищений інтерес до правового статусу іноземців, активізацію наукових досліджень юридичного профілю, варто визнати недостатність наукової літератури, фактичну відсутність розробок з питань комплексного фундаментального дослідження юридичних механізмів забезпечення адміністративно-правового статусу іноземців.

Саме тому для вітчизняної адміністративно-правової науки розробка проблеми механізму забезпечення правового статусу іноземців є новим, недостатньо вивченим напрямом наукового пошуку.

Названі обставини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження, його структуру, зміст, а також характер опрацювання наукового, нормативно-правового та емпіричного матеріалу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертація є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2000-2004 рр.”) та Національної академії внутрішніх справ України (“Основні напрями наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2000-2004 рр.”). Актуальність цього напряму досліджень випливає із Концепції адміністративної реформи в Україні, Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 2000-2004 роки, Програми боротьби з нелегальною міграцією, Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 роки, Концепції розвитку органів внутрішніх справ в XXI столітті, Концепції створення програми Міністерства внутрішніх справ “Народ і міліція -партнери”.