ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ У СИСТЕМІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ Автореферат

Актуальність теми дослідження. В Україні за роки її незалежності сформувалась власна система органів виконавчої влади. Проте, як засвідчила практика її функціонування, вона потребувала докорінних змін. Гальмуючи процес соціально-економічних і політичних реформ, зазначена система була внутрішньо суперечливою, незавершеною, громіздкою і не рідко відірваною від сучасних потреб. Це можна було б пояснити передусім недосконалим поєднанням у названій системі як інститутів, що залишилися у спадок від радянської доби, так і нових, які сформувалися у період незалежності України. Тому з метою усунення існуючих недоліків, вдосконалення системи органів виконавчої влади та їх правового статусу Президентом України було прийнято рішення про проведення адміністративної реформи, одним із завдань якої вбачалося формування ефективної системи органів виконавчої влади насамперед на центральному рівні управління.

Як відомо, за чинним законодавством до центрального рівня управління виконавчої влади, разом з деякими іншими органами, належать державні комітети. На глибоке переконання автора, неефективність та суперечливість їх діяльності породжені, поряд з іншими причинами, недостатньо чітким її нормативно-правовим регулюванням. Так, укази Президента України хоча і закріплюють поділ системи центральних органів виконавчої влади на окремі види, але водночас майже не встановлюють різниці між ними, що призводить до відповідної невизначеності їх місця в цій системі. Разом з тим регулювання правового статусу державних комітетів як центральних органів виконавчої влади нормами Конституції України є недостатнім, закон про них поки що відсутній. Це зумовлює нестабільність системи центральних органів виконавчої влади, зокрема державних комітетів, неадекватність правового регулювання їх функціонування. У зв’язку з цим державні комітети без достатніх на те підстав нерідко перетворюються у міністерства і - навпаки. Фактично їх роль, як і деяких інших органів, не завжди відповідає продекларованому статусу. Крім того, вирішення Президентом України питань щодо організації, системи повноважень і порядку діяльності державних комітетів, як і інших центральних органів виконавчої влади, певною мірою суперечить ст.120 Конституції України, згідно з якою названі питання визначаються Конституцією та законами України.

Варто також зауважити, що свого часу метою утворення державних комітетів як державних органів, було здійснення координації і забезпечення єдності діяльності інших центральних органів, а також підприємств і установ, які їм безпосередньо не підпорядковані, з питань, що мали значення для всіх або ряду галузей. Що стосується міністерств, то вони, на відміну від державних комітетів, були органами галузевого управління, що здійснювали державне управління, як правило, певною системою підпорядкованих органів, підприємствами та установами, безпосередньо впливаючи на їх діяльність. Однак на сучасному етапі відбулося невиправдане звуження обсягу міжгалузевих повноважень державних комітетів і водночас розширення його щодо міністерств. Це призвело до певної дестабілізації роботи ряду державних комітетів і невизначеності їх ролі в системі органів виконавчої влади, а також до послаблення їх впливу на певні міжгалузеві сфери державного управління.

Існують і інші недоліки, які, поряд з вказаними, повинні бути усунуті в процесі здійснення адміністративної реформи. Проте, практичні заходи стосовно реалізації останньої потребують серйозного наукового забезпечення. Не варто сподіватися на позитивні і серйозні зрушення, якщо ні процес проведення адміністративної реформи, ні діяльність органів управління не будуть мати досконалих науково обґрунтованих параметрів. З огляду на це стає важливим не лише аналіз законодавства та практичних матеріалів з питань діяльності державних комітетів, а й утворення достатньої теоретичної бази, яка б дозволила найбільш конструктивно вирішити ряд назрілих питань, пов’язаних з вдосконаленням системи та правового статусу названих органів.

Особливістю даного дослідження і однією із причин його вибору є майже цілковита відсутність фундаментальних досліджень теоретичних і практичних питань діяльності державних комітетів, їх взаємовідносин з іншими державними органами.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження тісно пов’язане з темами науково-дослідної роботи відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Основними з них є: “Організаційно-правові засади побудови та функціонування системи органів виконавчої влади України” (номер державної реєстрації 0101U001011) та “Проблеми удосконалення державного управління на етапі адміністративної реформи в Україні” (номер державної реєстрації 0198U001940), а також Державною програмою розвитку законодавства України до 2002 року, схваленою Постановою Верховної Ради України від 15 липня 1999 р. Крім того, воно є складовою частиною наукових досліджень питань вдосконалення правового регулювання державного управління економікою, що виконувались на кафедрі правового регулювання економіки юридичного факультету Київського національного економічного університету і які відповідним чином координувалися із згаданими науковими дослідженнями Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.