АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

summary

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У світлі демократизації суспільних відносин в Україні відбувається оновлення адміністративного права України, метою якого є гарантування прав людини і встановлення цивілізованого паритету між інтересами особи та держави. Концепція реформи адміністративного права 1998 року визначила основні засади його розвитку і реформування, згідно з якими створено Державну виконавчу службу. Віднесення цієї служби до органів виконавчої влади потягло за собою зміну місця інституту виконавчого провадження в системі права України.

Виконавче провадження до останнього часу вважалося слабкою ланкою механізму захисту прав громадян та юридичних осіб та потребувало значної перебудови. Неналежне та несвоєчасне виконання рішень суду та інших органів було однією з причин падіння авторитету судової влади. Особливої актуальності ця проблема набула відносно рішень, згідно з якими боржник зобов’язаний повернути борг. Склалася парадоксальна ситуація, за якої бути боржником стало вигідніше, ніж кредитором, оскільки йому було фактично неможливо забезпечити примусове відновлення прав. Така ситуація спричинена тим, що законодавство про виконавче провадження приймалося ще в радянські часи і в рамках іншої економічної моделі держави.

Однією з причин такого стану виконавчого провадження можна визнати також недостатню увагу вчених та практиків до проблем виконання судових рішень у період бурхливого розвитку економічних відносин, а це становище було зумовлене невизначеністю місця виконавчого провадження в системі правових наук, використанням у виконавчому провадженні методів цивільного процесу, домінуванні принципу захисту прав боржника над правами та інтересами кредитора тощо.

Загалом пік наукових досліджень інституту виконавчого провадження припав на радянський період, коли предметом дослідження було судове виконання рішення в цивільному процесі. Сьогодні ж вчені в основному обмежуються дослідженням окремих аспектів виконавчого провадження і не звертаються до комплексного дослідження адміністративно-правового регулювання виконавчого провадження, а також до визначення його місця в системі права України, основних понять та категорій.

Тому, прийняття нового законодавства про виконавче провадження не тільки не вирішило, а, навпаки, поставило блок нових питань, пов’язаних з подальшим удосконаленням норм законодавства про виконавче провадження. Існування спірних ситуацій, що виникають при застосуванні законодавства про виконавче провадження, призводить до незахищеності прав власника та інших заінтересованих осіб та дорого коштує як окремим учасникам цивільного обігу, так і державі загалом.

Починаючи з 50-х років ХХ століття виконавче провадження досліджувалось на рівні коментарів та практичних посібників М.А. Гурвичем, Н.Д. Зе-йдером, Н.А. Чечиною, Д.М. Чечотом. З 60-х років проблеми виконавчого провадження аналізували в монографіях вчені-процесуалісти М.Г. Авдюков, Р.Х. Валєєва, Ю.Г. Гринько, В.П. Пастухов, А.М. Ширшиков, а у 70-80-х роках – П.П. Заворотько, А.К. Сергун, М.Й. Штефан, М.К. Юков.

За останні 17 років в Україні з примусового виконання рішень судів та інших органів було проведено лише одне дисертаційне дослідження, ще до прийняття Конституції України, в 1995 році В.В. Афанасьєвим на тему “Організаційно-правові основи виконавчого провадження”. Тому сучасний аналіз виконавчого провадження є надзвичайно важливим і актуальним, оскільки відбувається після запровадження нового законодавства, узагальнює практику діяльності державних виконавців у новому правовому просторі. Можна констатувати також відсутність наукових та, зокрема, дисертаційних досліджень обраної теми з одночасним комплексним аналізом як структури Державної виконавчої служби, так і процедури її діяльності.

Значний вплив на розвиток виконавчого провадження мали праці В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, А.С. Васильєва, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, Н.Р. Нижник, О.В. Петришина, А.О. Селіванова, В.С. Стефанюка, Ю.С. Шемшученка.

При підготовці дисертаційного дослідження використовувалися праці дослідників адміністративного права і цивільного процесу, зокрема О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, М.А. Гурвича, П.П. Заворотька, Л.В. Коваля, О.Д. Крупчана, І.Б. Морозової, Н.Г. Саліщевої, В.І. Тертишнікова, М.М. Тищенка, М.К. Треушнікова, С.Я. Фурси, В.М. Шерстюка, М.Й. Штефана, В.В. Яркова.

Все це свідчить про актуальність теми дисертаційної роботи, спрямованої на дослідження особливостей адміністративно-правового регулювання такого інституту адміністративного процесу, як виконавче провадження, необхідність розроблення нових концептуальних підходів до визначення принципів виконавчого провадження, узгодження окремих норм законодавства в єдину систему, яка дозволить чітко діяти державним виконавцям, а уповноваженим органам і особам контролювати їх діяльність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною планової теми відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави та права ім. В.М. Корецького НАН України на тему “Проблеми вдосконалення державного управління на етапі адміністративної реформи в Україні” (№ державної реєстрації РК 0101U001011).