Адміністративно-правовий статус громадських организацій в Україні

summary

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Актуальність теми. Демократичні зміни, які почались із прийняттям Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, набули якісно нових ознак із прийняттям Конституції України. Офіційне проголошення таких стратегічних орієнтирів, як розвиток в Україні демократичної, соціальної та правової держави, поставило перед наукою ряд важливих питань, пов'язаних із практичною реалізацією зазначених конституційних положень. Права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Конституційне закріплене право громадян на об'єднання, проголошене в ст. 36 Конституції, потребує існування правових механізмів його реалізації. Прийнятий Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року, інші нормативні акти значною мірою визначили підстави і порядок легалізації громадських організацій, здійснення нагляду і контролю за їх діяльністю. Разом із тим, діюче законодавство України про об'єднання громадян нині вже не відповідає сучасному стану виникнення і діяльності громадських організацій, поза правовим регулюванням залишилися такі питання, як податкові пільги, фінансування громадських об'єднань. З'ясувалося, що процедура легалізації громадських організацій, як вона врегульована діючим законодавством, дуже складна, дорога і не може сприяти повною мірою реалізації права на об'єднання. Таку саму процедуру повинні проходити і громадська організація, яка ставить перед собою такі, наприклад, цілі, як надання соціальної допомоги незабезпеченим верствам населення за рахунок іноземних грантів, та громадські організації, що утворені як клуби за інтересами. Також не можна не відмітити, що реалізація права громадян на об'єднання нерозривно пов'язана з глибокими змінами соціального устрою нашої держави. Ось чому постало питання про підготовку Закону України "Про громадські організації", який, розвиваючи положення нової Конституції України, міг би стати належним ядром законодавства про об'єднання громадян, відповідаючи вимогам міжнародних договорів і угод та всебічно враховуючи міжнародну теорію і практику в сфері реалізації права громадян на об'єднання. Цілком зрозуміло, що реалізація такого завдання вимагає аналізу конституційних основ права громадян на об'єднання, ретельної розробки цілої низки питань щодо виникнення та легалізації громадських організацій, вивчення зарубіжного досвіду і практики, аналізу діючого законодавства України. Виникла необхідність осмислення ролі і значення правової відповідальності громадських організації, яка могла б сприяти їхньому конструктивному функціонуванню, і в той же час суттєво посилити попередження правопорушень. При здійсненні боротьби з порушеннями законодавства про об'єднання громадян використовуються різноманітні засоби державного примусу, але головне місце тут належить адміністративному примусу, адміністративній відповідальності. Легалізація громадських організацій, контроль за їх діяльністю, їхня взаємодія з органами виконавчої влади складають адміністративно-правовий статус громадських організацій. У теоретичному плані виділення категорії адміністративно-правового статусу громадських організацій вбачається виправданим перед усім тому, що в узгодженості із діючим законодавством України громадські організації стали невід'ємною частиною суб'єктів адміністративного права. Вони е не тільки підконтрольними та піднаглядовими суб'єктами управління, але й самі представляють та захищають свої законні інтереси та інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах, беруть участь у політичній діяльності, проводять масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо). У зв'язку з цим, на думку дисертанта, громадські організації повинні розглядатись як особливі суб'єкти управлінських відносин, функціонуючих у рамках системи адміністративно-правових норм. Актуальність обраної теми також обумовлена ступенем розробки цієї проблеми в науковій літературі. Аналіз законодавства про об'єднання громадян, взаємодії громадських організацій з органами виконавчої влади є необхідною складовою реалізації права громадян на об'єднання, особливо за умов становлення демократії в Україні. Незважаючи на важливість існування громадських організацій в Україні, вирішення ними проблем суспільного, політичного, соціального значення, на сьогоднішній день відсутні серйозні монографічні дослідження цього правового інституту, його стану, перспектив розвитку. Немає досліджень, які б проводили паралель між відповідністю діючого законодавства про об'єднання громадян і практикою його застосування світовим стандартам і сучасному стану здійснення в Україні реформи адміністративного права. Тому назріла гостра потреба проаналізувати законодавство України щодо реалізації та набуття адміністративно-правового статусу громадськими організаціями, його відповідність міжнародним нормам і стандартам, а також розробити рекомендації і пропозиції щодо удосконалення діючого законодавства України про об'єднання громадян і практики його реалізації. При підготовці дисертації були використані загальнотеоретичні дослідження юристів: С.С. Алексєєва, В.Д. Бабкіна, М.І. Козюбри, В.В. Копєйчикова, О.П. Копиленка, П.М. Рабіновича, О.В. Сурілова і фахівців з адміністративно-правової науки В.Б. Авер'янова, А.П. Альохіна, Д.І. Бахраха, Ю.П. Битяка, Л.Р. Білої, С.В. Ківалова, В.М. Іванова, Р.Р. Калюжного, Ю.М. Козлова, А.П. Клюшніченка, Б.М. Лазарева, В.Ф. Опришка, І.М. Пахомова, А.О. Селіванова, Ю.С. Шемшученка, а також роботи, безпосередньо звернені до проблем правової регламентації діяльності громадських організацій: Ц.А. Ямпольської, С.С. Студенікіна, Т.М. Слінька, О.П. Кушніренка, А.П. Ткачука та інших. При написанні дисертації використовувалися статистичні дані, узагальнювалася практика діяльності громадських організацій. Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Пропонована дисертантом робота пов'язана з програмою наукових досліджень, що виконуються Одеською національною юридичною академією за темою: "Проблеми розвитку держави і права України в умовах ринкових відносин". Дисертація виконана як розділ науково-дослідної роботи кафедри адміністративного і фінансового права Одеської національної юридичної академії за темою: "Правове забезпечення механізму реалізації адміністративної реформи".